 |
|
Особливості середньовічної культури та менталітету.
Особливості середньовічної культури пов’язані із світосприйняттям людей цієї епохи. Християнство стає основою середньовічної культури. Протягом ІІ – ІІІ ст. воно поширюється скрізь по Римській імперії і вже в IV ст. набуває статусу державної релігії (в 392 ст. імператор Феодосій офіційно забороняє язичницькі культи).
Християнство в “Темні віки” було не просто однією зі складових життя суспільства, а головним двигуном життя людини. Роль віри окремої людини і релігійних інститутів як ніколи раніше стала всеохоплюючою.
Церква відігравала головну роль у культурі Середньовіччя, бо, по-перше, після краху Римської імперії (476 р.):
· саме вона залишилась єдиним спільним для всіх держав Європи соціальним інститутом;
· тільки вона давала чітку систему знань про світ;
· робила це в емоційно привабливих формах: ідея покутувальної жертви, любові до всіх, рівності всіх перед Христом – загальнолюдські ідеї були спільними для всіх людей, зрозумілими й близькими кожному.
Середньовічна картина світу цілком спиралася на Біблію. Але феномен Середньовіччя полягає в тому, що більшість людей була неписьменна (навіть королі та імператори не знали письма). До XV ст., коли церква зрозуміла, що їй потрібні освічені люди і почала відкривати духовні семінарії, письменність була привілеєм священиків. Читання Біблії було заборонено для звичайних мирян, бо тлумачити її мали право тільки священики.
Тому культура Середніх віків – це культура безкнижкова, вона спиралася не на друковане слово, а на усні проповіді. Це культура молитов, казок, міфів, чаклунських заговорів.
Не маючи можливості накопичувати земні скарби, середньовічна людина зосередилась на скарбах небесних, скарбах духовних, звертаючись не до пізнання природи людини – субстанції миттєвої, ефемерної, тимчасової, а до пізнання природи божественного – одвічного.
Це обумовило уявлення середньовічної людини про світ. Якщо для античної людини боги були часткою природи, її антропоморфною персоніфікацією, то для середньовічної – природа – це лише частка єдиного, всюдисущого Бога. Ось чому, за середньовічними уявленнями, світ – втілення Бога – існує, доки на це є воля Бога.
Уявлення про географію світу були своєрідними в Середні віки: на знання про кордони населеного світу (ойкумени) накладалися детальні “відомості” (іноді навіть більш яскраві) про надприродний світ. Досить пригадати опис мандрів Данте у супроводі Вергілія Пеклом, Чистилищем, а потім з Беатріче Раєм у “Божественній комедії”, щоб уявити, наскільки детально, зримо, реалістично уявляла собі середньовічна людина потойбічний, інший світ.
Світогляд середньовічної людини базувався на уявленні про єдину ідею світоупорядкування, встановленого Богом. У цьому божественному світоустрої, структурі кожна частина, в тому числі й людина, займала своє,визначене Богомраз і назавжди, місце.