Архітектура і живопис Київської Русі.
Київська Русь – давньоруська держава, культура якої є важливою частиною культури Середньовіччя. Архітектураязичницької Русі не знала храмового будівництва. Після прийняття християнства за замовленнями князів починається кам’яне будівництво в містах. В ХІ ст. за спостереженнями німецьких хроністів Київ – майже легендарна східна столиця, де було 400 церков, 8 ринків. А план міста починає складатися за часів Володимира: розділялося місто на “дитинець” або “вишгород” (верхнє місто) та “подол” (нижнє). Органічно вписані в пейзаж храми і захисні споруди: 16 м заввишки (частково збереглися Софійські Золоті ворота). Будівельним матеріалом був бутовий (нетесаний) камінь з каменоломень Києва, Чернігова, Переяслава та цегла: ряди цегли чергувалися з рядами битого каменю. Десятинна церква – найстаріша кам’яна в Києві. У 990 р. (за іншими відомостями – 989, 991, 993 р.). Володимир “помисли создати церковь пресвятия богородиця и послав приведе майстра от Грек”. Назва “десятинна” означає, що на її будівництво Володимир виділяв 1/10 своїх прибутків.Це був хрестово-купольний храм з 3 нефами, оточений галереями, з кількома приміщеннями, можливо ще й з 2 вежами із західного боку (як у романському соборі – вестворк). Вони підіймалися над Дніпром і, навіть коли була побудована Софія, залишалися місцем церемоній: там ховали князів. У 1017 – 1037 рр. з’являється перлина архітектури Київської Русі – Софія Київська, побудована на честь перемоги над печенігами. Слідування Візантії тут виявилося і в назві – Софія Константинопольська, і в тому, що будували візантійські майстри (греки), вони ж виконували мозаїку та живопис, зберігався і канон побудови храму як моделі Всесвіту: з Пантократором у куполі і Богоматір’ю в апсиді. Своєрідні риси, обумовлені національними слов’янськими традиціями: - багатокупольність як наслідок традиції дерев’яних язичницьких храмів: багатокупольних. У Софії – 13 куполів, де головний – це символ Христа, а інші 12 – його 12 учнів; - пірамідальність (також спадщина дерев’яного зодчества, крім цього, розташування Христос зверху, учні – нижче відтворювало середньовічні уявлення про пірамідальність світобудови; - з’являються (вже в ХІІ ст.) оригінальні художні композиції на теми, невідомі Візантії. Образотворче мистецтводосягає висот, зберігаючи візантійський канон. Ікона залишається одним з головних елементів внутрішнього убранства давньоруського храму. До появи іконостаса (ХV ст.) ікони розміщалися на стінах, стовпах, на архітраві вівтарної перегородки, в кіотах (від гр. kibotos – ящик, ковчег – дерев’яний ящик, чи спеціальна застеклена шафа для ікони). Ікони, як і мозаїки, фрески, залишалися фронтальними, в них головним була не фігура, торс, а обличчя (лик), а в ньому очі – бо це дзеркало душі, а середньовічна людина повинна була зосередитися на духовному. Зберігається золотий фон (символ світлоносної божественної енергії), зворотня перспектива, чітка контурна лінія, яка дозволяла бачити чіткі силуети у великих просторах храму. У Софії збереглося 260 м2 мозаїки, її палітра включає 177 відтінків. В апсиді знаходиться мозаїчне зображення Богоматері Оранти – покровительниці града Києва і символу “земної церкви”. Висота фігури Богоматері – 5,45 м. Фрески (розпис природними фарбами по мокрій штукатурці) – теж візантійські традиції. Їх збереглося 3000 м2 у Софії і 800 м2 у Кирилівській церкві У середині ХІІ ст. Русь розпалася на кілька князівств. У ХІІІ ст. виникає загроза і зі сходу – монголо-татари, і з заходу – Литва, Швеція, Польща. Унаслідок чого Білорусь та Україна увійшли у Велике князівство Литовське, а Західна Україна – в Польщу. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|