 |
|
ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА 4 страница
1 <і Іагальні правила...» затверджені наказом Головного управління державної 5и України від 23.10.2000 р.
Розділ II
положеннях і інструкціях, що затверджуються відповідними державними службами України.
§ 5. Юрист як керівник. Основні стилі керівництва (авторитарний, ліберальний, демократичний)
Будучи посадовою особою, здійснюючи керівництво колективом (групою), юрист виступає як управлінець, тобто функціонує лінія взаємовідносин: «керівник — підлеглий».
Ефективне керівництво юриста як посадової особи залежить від підбору і розстановки кадрів, уміння працюватиз людьми:
1) розподіляти функції між підлеглими, делегувати їм повноваження;
2) використовувати різноманітні способи для включення працівників в дану організаційну систему з урахуванням їх ділових якостей;
3) виховувати відчуття відповідальності у підлеглих за доручену справу
Помилки вкомплектуванні особового складу призводять до зниження ефективності провадження юридичної справи, її результативності.
Керівник організовує діяльність колективу, орієнтує його на виконання законів згідно із службовими повноваженнями, ухвалює управлінські рішення, контролює їх виконання, має власні обов'язки і права, несе персональну відповідальність за ведення юридичної справи тощо. Керівник повинен відповідати конкретним вимогам, брати на себе функції управління, мати певний стиль керівництва. Він взаємодіє з робочою (формальною) групою, з особами, які об'єднані усередині даної організації на певній формальній основі (відповідно до офіційного посадового положення).
Результати роботи такої групи залежать від методів керівництва групою з боку керівника, сукупності практичних прийомів його поведінки і відносин із підлеглими в процесі управління, що визначають стиль керівництва.
Від стилю управління керівника залежить психологічний і діловий клімат і колективі. Основою взаємовідносин керівника і співробітників повинна бути довіра. Ефективність роботи підлеглого істотно залежить від довіри і готовності керівника цінувати його допомогу. «Взаємна довіра — загальна основа передачі частини
111'< >(/>(■(• і я «юрист», громадянське суспільство і держава____ 51^
гікііч повноважень», — підкреслюється в американському «Курсі і її ічпцого управлінського персоналу».
(' гиль керівництва— це певна система постійно застосовуваних методів керівництва, робочих прийомів поведінки керівника і Його відносин з підлеглими в процесі управління (у розробці та Прийнятті рішень, організації їх виконання і контролю). Типові рік її індивідуальних стилів керівництва можна об'єднати в три най-(іиіі.іп загальні стилі, що представляють собою діяльність керівника і нию апарата, коли «управлінський почерк» окремого керівника І і .н ішзначальним для його апарату і всієї групи.
і Киовиі загальні стилі керівництва: авторитарний (директивним автократичний); демократичний (колегіальний); ліберальний
( ні ПИЛЬНИЙ).
Авторитарний стиль керівництвахарактеризується чітким проявом особи керівника, концентрацією влади в його руках, фор-м.і и.ним відношенням між керівником і працівниками.
При авторитарному стилі керівник:
1) втручається у вирішення більшості питань;
2) виявляє особисту активність і самостійність у вирішенні питань; !) дає вказівки імперативним (наказовим) тоном, тоном команд
і.іпитує потрібну інформацію;
4) як правило, не бере до уваги думку працівника, чим придушує іки о активність; зважає на чужу думку настільки, наскільки вдаєть-і і ного переконати;
5) здійснює всеохоплюючий контроль і дріб'язкову регламентацію
Така поведінка керівника веде до нестійкості групи, таємної не-по ні або байдужості з рішенням керівника, незадоволеності своїм і і.шовищем у зв'язку з незатребуваністю здібностей, приховування Інформації, необхідної для якісного виконання роботи.
11 є можна не відзначити, що в деяких екстремальних ситуаціях, орієнтованих на виконання глобального завдання, авторитарний (особливо прихильно-авторитарний, застосовуваний у відношенні ю високоосвічених підлеглих) стиль керівництва може зіграти поні і мину роль (затримання озброєного злочинця, тушіння пожежі та пі ) але його недоцільно застосовувати постійно і повсюдно.
Керівник, як правило, змушений застосовувати авторитарній стиль у двох випадках: 1) професіоналізм керівника нижчий
Розділ II
загальної і професійної культури керованої ним групи (керівник не в змозі глибоко осягнути справу і прогнозувати можливі наслідки прийнятих рішень, але прагне нав'язати підлеглим свою владу і тим самим заважає справі, провокує конфлікти в групі); 2) керована група має низьку загальну і професійну культуру, позбавлена професіоналізму та ініціативи (у цьому випадку професіоналізм керівника, його передбачення наслідків прийнятих рішень дозволяють «витягнути» роботу всього колективу, проте розбещують групу, породжуючи утриманство її членів).
У першому і другому випадках авторитарний стиль керівництва є наслідком поганої розстановки кадрів.
Ліберальний стиль керівництва характеризується найменшим ступенем прояву влади та особистого впливу керівника, грунтується на повній довірі до виконавців, на їхніх самостійних діях у межах своїх повноважень, невтручанні в справи підлеглих.
Ліберальний стиль керівництва полягає в тому, що керівник:
1) вважає підлеглих рівними партнерами в процесі підготовки і прийнятті рішень з найбільш важливих питань;
2) довіряє своїм підлеглим, може прийняти рішення, запропоноване групою, навіть, якщо воно не збігається з його власним;
3) не демонструє своєї влади в процесі розгляду юридичної справи, вважає за краще не ризикувати, відійти від виконання складної справи, діяти від випадку до випадку або коли на нього чинять тиск зверху чи знизу;
4) сприяє розвитку широких ділових контактів у групі (зокрема повному використанню здібностей кожного його члена);
5) не прагне бути координатором дій групи, спілкування з підлеглими веде конфіденційним тоном, діє умовляннями і налагодженням особистих контактів, що знижує згуртованість групи і розвиває індивідуалізм;
6) дає можливість неформальним лідерам сильно впливати на вирішення питань і розвинутися неформальним взаємостосункам у групі, що послабляє його особисту позицію і провокує конфлікти;
7) не контролює діяльності підлеглих, потакає їм, що призводить до накопичення помилок і невирішених проблем.
Зрозуміло, що ліберальний стиль керівництва має позитивні риси, проте в остаточному підсумку він призводить до нездорового суперництва в групі і є неефективним. Характерним для нього є очі-
II/к)</>есія «юрист», громадянське суспільство і держава________ 53
м іання вказівок зверху, відсутність ініціатив. Цей стиль керівниці на в чистому вигляді зустрічається рідко. Слабкість вольових ці н гей особи як керівника є характерною їх особливістю. Групи, керовані лібералами, як правило, розформовуються.
Демократичний стиль керівництва — найбільш поширений,
■ н кільки він сприяє реалізації більш досконалої форми організації
і. гри, щчної діяльності, де керівник і колектив будують свої відноси
ни на довірі, співробітництві і співпереживанні за доручену справу,
її приховуються можливості підлеглих і має місце толерантне став-
Н пі і» до їхніх недоліків.
Демократичний стиль керівництва займає проміжне місце між Ііторитарним та ліберальним, він вбирає в себе позитивні якості
■ «оох У колективі з демократичним стилем керівництва встановлю-
■ 11.ся атмосфера порозуміння, здоровий психологічний клімат.
При демократичному стилі керівник:
1) враховує думки підлеглих і забезпечує їх участь (як індивіду-.і іьну, так і колективну) в прийнятті рішень, аж до права вето, коли І) їсться про ключові питання аналізованої юридичної справи;
2) проводить наради за участю членів групи з метою вирішення Найбільш важливих питань, що стосуються учасників справи; регу-
і ірію і своєчасно інформує колектив про важливі питання;
3) залучає членів групи до обговорення питань, обміну думками и інформацією, наявною в їхньому розпорядженні (обмін думками ОТЕЄ основною формою робочих взаємовідносин); стимулює ініці-.іі мну з боку підлеглих — висування нових альтернативних рішень > прави;
4) приймає рішення одноосібно і несе повну відповідальність за ш.ого, навіть якщо воно засновано на невдалих порадах підлеглих;
5) має широкий кругозір у спеціальній галузі знань, володіє прак-і п'тими професійними навичками (точна передача розпоряджень, Офіційної інформації, вміння відповідати на запитання колег, забезпечувати і захищати інтереси групи), вмінням працювати з людьми і домагатися ефективності при вирішенні складних юридичних і прав.
При наявності ряду позитивних моментів і їхньої переваги демо-і раїичний стиль керівництва не позбавлений недоліків.
Основні недоліки демократичного стилю керівництва: 1) ни-и.ка оперативність обміну' інформацією і прийняття рішень, оскільки
§4___________________________________________ Розділ П
витрачається багато часу на колегіальне обговорення питання; 2) прагнення ряду керівників уникнути відповідальності і перекласти її на колектив (особливо при розв'язанні питань, що пов'язані з ризиком).
Жоден з наведених стилів керівництва (авторитарний, ліберальний, демократичний) не може бути універсальним. Мудрість керівника полягає в тому, що він аналізує і враховує ситуацію, відповідно до якої визначає курс дії.
Оптимальним є так званий «адаптивний» стиль керівництва. Він виражається в адаптації керівника до певної ситуації, до вирішення конкретної юридичної справи. Його адаптованість полягає в тому, що, поєднуючи позитивні риси всіх зазначених стилів, він використовує вибірково ті з них, що найбільш підходять до конкретного випадку.
Адаптивний стиль дозволяє підвищити ефективність керівництва і психологічної сумісності керівника з колективом такими шляхами:
1) переформовуванням групи;
2) перепроектуванням завдань, що сприяє більш чіткій структурованості групи;
3) модифікуванням посадових повноважень з боку вищестоящого керівництва.
Іноді класифікують стиль керівництва за прихильністю керівника або (1) до юридичної роботи або (2) до роботи колективу: (1) керівник враховує насамперед інтереси юридичної діяльності і зосереджується на роботі та майбутніх завданнях; (2) керівник віддає пріоритет роботі з колективом, інтересам підлеглих при врахуванні виконання завдань і цілей юридичної діяльності.
Виникає питання, якому з цих двох варіантів стилю керівництва слід віддати перевагу. Відповідь не може бути простою, оскільки вона залежить від стану справ у юридичній практиці й у колективі, від професіоналізму кадрів, ступеня їх відповідальності та ін. Постійна залежність між стилем керівництва і продуктивністю праці тут не проглядається.
ІЬюфссія «юрист», громадянське суспільство і держава___ 55
§ 6. Компетентність як показник професійної майстерності юриста
І її іказником професійної практичної діяльності юриста, його май-і п |пі.їси служить компетентність в тій галузі юридичної практики,
|| і.III ЗДІЙСНЮЄ СВОЮ ДІЯЛЬНІСТЬ.
Гсрмін «компетенція» (від лот. сотреіеге — добиватися, відпоїм 1.1 ні, підходити; англ. сотреїепсе — приналежність по праву) за-| к>< овується до державного органу і посадовця (наприклад, «не и його компетенції»), а «компетентність» (поінформованість, обі-и пін 11,, авторитетність у якійсь галузі) — лише до особи як носія Компетенції.
компетенція державного органу означає закріплений законом |бо шдзаконним нормативним актом обсяг владних повноважень (прпн і обов'язків), відповідальності за їх професійне здійснення їй цювідно до предмета відання, вираженого в його функціях і за-і і шиях. Компетенція державних органів має спеціальний характер | НС < рівною для всіх органів держави. Кожен державний орган і п"і о посадові особи можуть володіти винятковою або альтерна-щивною компетенцією, яка визначена в нормативно-правових актах. Ншііі зобов'язані діяти в її межах. Питання, віднесені до виняткової компетенції посадової особи як суб'єкта управління, має право роз-і і і їм їм вирішувати тільки даний суб'єкт. При альтернативній ком-іи генції розгляд і вирішення здійснюється по праву не тільки даним орі .міом, але й іншими посадовцями як учасниками управління.
І Іорядок встановлення й обсяг компетенції державного органу 11 н жить від того, до якої ланки державного апарату відноситься авний орган — судової влади або органів прокуратури, митної і Чужби, державної виконавчої служби, юридичної служби мініс-і. іи гва, від його взаємовідносин з іншими державними органами. ІМІї г компетенції органу визначає його правовий статус і місце и і ін гемі державних органів. Встановлюючи компетенцію кожного і органів, держава робить не тільки «поділ праці» між ними, але і поділ державно-владних повноважень.
Компетентність юриста як посадової особи — це здат-іін п. здійснювати закріплений законом (або іншим нормативним ак-нім) обсяг владних повноважень (прав і обов'язків), встановлений ні (повідно до предмета відання (функцій і завдань) державного ор-і ш\ де відбувається його юридична практична діяльність, та відпо-
Розділ II
відати за професійне здійснення цих повноважень. Компетентність характеризується системою інтелектуального, психологічного, морального і діяльного станів юриста, що відбивають рівень надбаних знань, умінь, навичок, досвіду, інформаційної насиченості інших властивостей, які визначають його здатність здійснювати конкретну юридичну діяльність.
Структура компетентності юриста — це її сторони (елементи):
| Пізнавальна (інформаційна) | наявність певних знань, умінь і навичок, необхідних для виконання професійного обов'язку', постійне їх відновлення, удосконалення |
| Нормативна | обсяг повноважень (прав і обов'язків) та відповідальності юриста як посадової особи, встановлених законом або статутом органу (організації) |
| Функціональна | здатність юриста виконувати професійні обов'язки відповідно до функцій і завдань органу (організації) на основі правового досвіду — особистого, колективного, територіатьного |
| Особистіша (самооцінююча) | усвідомлення юристом свого призначення, оцінка своїх професійних властивостей, самокритичність, здатність до самоаналізу своїх професійних якостей з метою подолання їх негативних сторін |
Угода про продаж квартири, гаража та іншої нерухомості, проведення експертизи документів, видача і здобуття інформації про судимість, складання протоколу допиту — це приклади спеціальної компетентності юриста-практика. Не можна ставити під загрозу інтереси клієнта некомпетентністю юриста. Якщо юристу не під силу зробити кваліфіковану допомогу клієнту, то він повинен:
1) відмовитися від справи і передати її більш компетентному колезі;
2) запросити як партнера іншого юриста; 3) одержати консультацію у більш досвідченого колеги.
Рівень компетентності юриста, тобто його відповідність займаній посаді або профілю діяльності, встановлюється при:
1) вступі на посаду в порядку призначення або виборів (наприклад суддею, прокурором, нотаріусом не може стати громадянин України, який не має вищої освіти, не здав кваліфікаційний іспит або не має стажу роботи з юридичного фаху);
2) видачі ліцензій на право займатися юридичною практикою (наприклад на заняття приватною практикою нотаріуса або адвоката);
ІІ/кіфссія «юрист», громадянське суспільство і держша____ 57
') періодичному проведенні кваліфікаційної атестації юристів.
Межі компетентності можуть змінюватися, оскільки вони за-Южать від сфери діяльності юриста і конкретних завдань, що перед ммм поставлені. Для росту компетентності відповідно до займаної йрі .іди необхідна постійна самоосвіта юриста. У зв'язку з підвиті пням або переходом на суміжну роботу важлива перепідготовка | їй піаніста: вона вносить корективи в якісну складову його компе-
П IIІ ПОСТІ.
Компетентність за обсягом:
| Загальна |
Спеціальна
| ■ ні гема інтелектуального, психо-ЮГІчного, морального і діяльно-иі і ганів спеціаліста, що відбиванні, рівень набутих знань, нави-'иж досвіду, інформаційної насн-'іг і кісті та інших властивостей і 11.и шеть їх реалізувати у широкій , <І>,/>і юридичної діяльності |
система інтелектуального, психологічного, морального і діяльного станів спеціаліста, що відбивають рівень набутих знань, навичок, досвіду, інформаційної насиченості та інших властивостей і здатність їх реалізувати у вузькій сфері діяльності
Яшмо б вузькою не була спеціалізація, юрист повинен мати відповідну загальну компетентність. Завдяки широким пізнанням | юридичній теорії і практиці спеціаліст швидко знаходить спільну ЦОву в співтоваристві юристів, ефективно співробітничає з колегами пішої спеціалізації. Загальна компетентність юриста — показ-ііііі. ного професійної культури, основа спеціальної компетенції. Певним стимулом підвищення професійної майстерності юриста і кваліфікаційна атестація.
§ 7. Кадрова політика держави щодо діяльності юриста Кадрова політика держави щодо діяльності юриста (від фр.
■ лііге» — рамка, яке виникло від латин, чотирикутник — кадр, іл пі вносився список працівників державних установ) — система Пов'язаних між собою процесів професійно-правової орієнтації, прім позування і планування кадрових потреб, добору, підготовки, № рспідготовки, розставляння, виховання юристів-фахівців.
Кадрова політика в правовій державі є важливою умовою ефек-Гивності юридичної практики, тобто роботи судів, прокуратури, МІЛІЦІЇ, нотаріату, адвокатури і т. п., що повинна проводитися відпо-
Розділ II
відно до чіткого і однозначного принципу, закріпленого в ст. З Конституції України: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».
Загальновідомо, що успіх будь-якої справи в значній мірі залежить від людей, що її виконують, тобто від їх професійної і психологічної підготовки, відданості справі і розуміння своєї ролі та місця в колективних діях, рівня особистої дисциплінованості, відповідальності за доручену частину роботи. Формування цих якостей можливе за умови правильної організації і здійснення добору, підготовки, розстановки і виховання кадрів — найважливіших функцій кадрових апаратів міністерств.
Щодо діяльності юриста держава повинна:
1) забезпечувати інтереси кожного юриста-практика — його права на вільний вибір практичної юридичної діяльності, можливість її зміни, переходу з державної служби на роботу в приватний сектор економіки або до складу осіб так званої вільної професії (адвокатуру);
2) забезпечувати інтереси окремих громадян (клієнтів), їх суспільних об'єднань (комерційних і некомерційних), державних органів, підприємств, установ і організацій щодо одержання необхідних послуг, проведення різноманітних видів юридичної діяльності: розслідування злочинів, розгляді справ у судах, оформлення угод з нерухомістю, правового забезпечення підприємницької діяльності, консультування з правових питань і т. ін.
Основні напрямки кадрової політики держави щодо діяльності юриста:
1) аналіз реального стану кадрів у юридичних службах органів і повнота охоплення всіх правових послуг, що необхідні суспільству;
2) раціональне використання юридичних кадрів (добір і розстановка кадрів у центрі і на місцях) відповідно до рівня їх знань, кваліфікаційної підготовки, деонтологічних принципів професійної орієнтації і добору;
3) прогнозування потреб в необхідних юридичних кадрах;
4) створення умов для взаємодії і взаємної підтримки різноманітних напрямків юридичної діяльності, їх оптимального співвідношення в досягненні необхідного рівня професіоналізму, підвищення
(іішфіч пі «юрист», громадянське суспільство і держава___ 59
ІИЛіфікації, обміну позитивним досвідом як в країні, так і за її
І. І ІМІІ
І) контроль над діяльністю кадрів, що виражається в переатес-і.н її і \ не і лновленому законом порядку через кваліфікаційні комісії прокуратури, суду, органів внутрішніх справ і т. п.;
6) правовий і соціальний захист юридичних кадрів;
/) управління процесом плинності юридичних кадрів;
Н) иильнення юридичних кадрів.
І Іравильно організована кадрова політика щодо діяльності юри-і і іп і гарантією ефективної функціонування правозастосовчих, су-іиіиіч і правоохоронних органів держави.
Політика держави повинна включати комплексний підхід ницо вирішення кадрових проблем. При комплектуванні кадрів • \ кіно враховувати:
І)п ггереси різних державних служб центрального і регіонально-ім рівнів у забезпеченні юридичними кадрами;
') індивідуальні особливості юриста, його професійну і мораль-
..... гпчологічну підготовку;
І) умови, в яких буде здійснюватися юридична діяльність;
І) пріоритетність завдань, що стоять перед тим або іншим пра-■ Iіонним чи правозахисним органом — прокуратурою, судом, Поліцією, службою безпеки, а також перед іншими державними, і |м,м,ідськими і приватними об'єднаннями юристів, які обслугову-і. .і і. і ромадян, охороняють і захищають їх права і свободи (нотарі-іі і пюкатура).
Курс держави на омолодження всіх службових ланок передбачає:
пі іч чповідальні пости висуваються професійно зрілі, грамотні,
Мені компетентні і віддані справі працівники — люди нової гене-
|і.інп 11,с робиться активно там, де відбувається послаблення служ
бової діяльності, причиною якої є застарілі форми і методи роботи.
1111, чісс омолодження керівних кадрів є необхідним, але він не від-
ц\ н.н гься за рахунок руйнування високопрофесійного ядра. Гра
мі....... досвідчені кадри не тільки «вирощуються», але і зберіга
нії і., я оскільки без спадкоємності поколінь неможливо оволодіти
професійною майстерністю.
І І.пкова організація праці і підбір кадрів у сфері юридичної пі' п інки — веління нашого часу. Держава керується формулою ^Професіонали вирішують все». Перед суспільством постає про-
Розділ II
блема створення і втілення моделі оптимально орієнтованого юри-ста-професіонала відповідно до його місця кваліфікації і характеру діяльності.
§ 8. Престиж юридично/професії Престиж юридичної професії (фр. рге5іі§е) — це авторитет (вплив, повага) в суспільстві судді, адвоката, прокурора, юрисконсульта, нотаріуса, слідчого та інших працівників-юристів. Престиж: юридичної професії багато в чому залежить від:
1) правової політики держави;
2) відповідності практичної діяльності юриста професійним стандартам, що розкриваються через деонтологічні нормативи його
культури.
Шляхи впливу правової політики держави на зростання престижу юридичної професії:
1) ствердження принципу верховенства права;
2) прийняття якісних законів, що характеризуються узгодженістю всіх приписів, які містяться в них;
3) підготовка висококваліфікованих кадрів;
4) створення необхідних спеціальних умов для правового обслуговування населення, здійснення правових процедур у процесі право-застосовчої діяльності;
5) попередження порушень законності і правопорядку в державі.
Престиж юридичної професії залежить від відповідності діяльності юриста професійним стандартам деонтологічним нормативам його культури:
1) виконання професійних обов'язків повинно мати пріоритетне значення над іншими заняттями юриста;
2) юрист не вправі заподіювати збиток своїй професії на догоду особистим інтересам або інтересам інших осіб;
3) у будь-якій ситуації юрист повинен діяти професійно, зберігати особисту гідність, піклуватися про свою честь, уникати всього, що могло б завдати шкоди його репутації і поставити під сумнів його об'єктивність і компетентність;
4) юрист зобов'язаний здійснювати самоконтроль в цілях попередження і припинення порушень деонтологічних правил поведінки.
Самоконтроль обов'язковий для юристів, що працюють^як^у державній системі, так і в приватній. Особливого значення він набуває
"/" *'/'*' '' «юрист», громадянське суспільство і держава (Л^
м \ мовах саморегулювання, що надасться ряду юридичних професій і і щокатам, приватним нотаріусам), які мають певну автономність || і и ржави і свободу від її тиску. Сама держава уповноважує пред-I півників цих професій бути значною силою в підтримці правових 01 нон державної влади, протистояти зловживанням службовим помиям. І Ірсстиж професії визначається не тільки внутрішньою самооці-ЦКОЮ але й оцінкою інших осіб. Всією своєю поведінкою юрист \Обов я кіішй викликати глибоку повагу до юридичної професії, підтримувати її авторитет. Він повинен брати участь в різноманітиш видах діяльності, що мають значення для досягнення цієї
< Існовна соціальна функція професійної юридичної роботи поля-
і ,и в перекладенні загальнолюдських правових і моральних прин-
ципів і норм на «тональність» професійно-юридичного звучання,
• іч н рідне узгодження суспільних і професійних інтересів, створен-
..... айбільш сприятливих передумов і умов для реалізації конкрет
нії- к ірпдичних завдань. Ось чому юристи України різних професій
( і п.(ікати, судді, нотаріуси та ін.) офіційно встановили деонтологіч
ні (с і ичні) норми-вимоги до своєї професійної діяльності з метою
ідійі нення самоконтролю (наприклад, «Раритети» Союзу адвокатів,
І гичний кодекс працівника органів внутрішніх справ). Це не тіль-
И м іміцнює дисципліну і почуття обов'язку в їх рядах, але і сприяє
ПІ ігміцснню авторитету правоохоронних і судових органів, профе-
і німих груп юристів як в самій країні, так і за її межами.
Керівники всіх рангів стали спроможні об'єктивно оцінювати роль Права і місце професії юриста в правовій системі. Одним з показними \ ваги громадськості і держави до юридичної професії і росту її Прсі гижу є введення в нашій країні професійних свят: Дня юриста, |Д0 ічдповідно до Указу Президента від 16.09.1997 р. відзначається щорічно 8 жовтня, і Дня працівників суду, який відповідно до N і .і (V Президента від 8.12.2000 р. відзначається щорічно 15 грунті.
§ 9. Громадські об'єднання юристів в Україні І ромадське об'єднання юристів — добровільне самокерова-ИІ формування людей, засноване з їх ініціативи, що об'єдналися на
Розділ II
«юрист», громадянське суспільство і держава____ 63
| і "...... пін конгрес І критських юристів |
основі спільності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод, закріплених в установчих документах.
Участь юристів у професійних об'єднаннях і добродійних організаціях, передбачених чинним законодавством України, не суперечить основним принципам їх професійної діяльності. Міра участі юриста в суспільній діяльності визначається умінням реалізувати досягнення демократії, комплекс конституційних і законних правил і процедур.
Наявність різного роду громадських об'єднань, що створюються й існують на добровільних засадах, є бар'єром проти тотальної залежності всіх і кожного від держави. Громадянське суспільство, створюючи недержавні об'єднання (молодіжні, жіночі організації, організації ветеранів, професійні спілки, творчі спілки письменників, журналістів, театральних діячів і ін.), перешкоджає правлячій еліті узурпувати владу або використовувати її проти свого народу.
Участь працівників юридичної сфери в професійних об'єднаннях дозволяє їм тісно співробітничати з урядовими структурами і тим самим сприяти ефективності функціонування всього суспільства. Діяльність таких громадських організацій автономна. Проте правила їх роботи визначаються через законодавство. Порядок їх утворення і діяльності регулює Закон України «Про об'єднання громадян».
Громадські об 'єднання юристів України:
| Спілка юристів України | 1991 р., створена на установчому з'їзді у Києві за ініціативою працівників Верховного Суду, Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ. Служби безпеки України |
| Асоціація українських правників | 1991 р., альтернативна самоврядна організація, яка об'єднала на добровільних засадах частину юристів, що не увійшли до складу Союзу юристів України |
| Спілка адвокатів України | 1990 р., створена за ініціативою адвокатів України, має територіальні відділення у всіх областях України / |
| Українська правнича фундація | 1992 р., створена у формі добродійного фонду за ініціативою міжнародного фонду Дж. Сороса |
1992 р., створений як союз об'єднань юристів, що діють як в Україні, так і за її межами