 |
|
Обов'язки судового експерта.
Так, особа, призначена експертом, повинна з'явитися за викликом і дати правильний висновок на поставлені запитання. Експерт зобов'язаний відмовитися від дачі висновку з питань, що виходять за межі його компетенції, і письмово повідомити про це орган, що призначив експертизу. Саме так він повинен робити і у випадках, коли наданих йому матеріалів недостатньо для дачі висновку (ст. 77 КПК України). Експерт зобов'язаний: провести повне дослідження та дати обґрунтований і об'єктивний письмовий висновок; на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді дати роз'яснення щодо даного ним висновку; заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі (ст. 12 Закону "Про судову експертизу").
За злісне ухилення або відмову без поважних причин від виконання своїх обов'язків або за дачу свідомо неправдивого висновку експерт несе кримінальну відповідальність за ст. 384 (Завідомо неправдиве показання) та 385 КК України (Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків).
26. Стаття 356. Допит експерта в суді
1. За клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суд мас право викликати експерта для допиту для роз'яснення висновку. Перед допитом експерта головуючий встановлює його особу та приводить до присяги такого змісту:
"Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов'язки експерта, використовуючи всі свої професійні можливості".
Після цього головуючий попереджає експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.
2. Експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони обвинувачення, першою допитує сторона обвинувачення, а експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони захисту, - сторона захисту. Після цього експерту можуть бути поставлені запитання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками та законними представниками, а також головуючим та суддями.
3. Експерту можуть бути поставлені запитання щодо наявності в експерта спеціальних знань та кваліфікації з досліджуваних питань (освіти, стажу роботи, наукового ступеня тощо), дотичних до предмета його експертизи; використаних методик та теоретичних розробок; достатності відомостей, на підставі яких готувався висновок; наукового обґрунтування та методів, за допомогою яких експерт дійшов висновку; застосовності та правильності застосування принципів та методів до фактів кримінального провадження; інші запитання, що стосуються достовірності висновку.
4. Суд мас право призначити одночасний допит двох чи більше експертів для з'ясування причин розбіжності в їхніх висновках, що стосуються одного і того самого предмета чи питання дослідження.
5. Кожна сторона кримінального провадження для доведення або спростування достовірності висновку експерта мас право надати відомості, які стосуються знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки експерта.
6. Експерт під час відповідей має право користуватися своїми письмовими та іншими матеріалами, які використовувалися під час експертного дослідження.
1. Після дослідження висновку експерта суд за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою має право викликати експерта до суду для допиту з приводу роз'яснення (уточнення та доповнення) висновку. Допит експерта спрямований на роз'яснення термінології, окремих формулювань, з'ясування методу дослідження, уточнення компетенції експерта, пояснення розбіжностей між обсягом поставлених запитань і висновками експерта, на з'ясування суперечностей між висновком експерта й іншими наявними в кримінальному провадженні доказами або між декількома висновками, які проводилися щодо одного й того ж предмета чи питання дослідження.
Незважаючи на те, що висновок експерта (докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи) подасться в письмовій формі, кожна сторона відповідно до ч. 9 ст. 101 КПК мас право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз'яснення чи доповнення Його висновку, при цьому експерт згідно з ч. З ст. 94 КПК зобов'язаний надати показання щодо проведеного ним дослідження, які, у свою чергу, відповідно до частин 1,3 ст. 95 та ч. 2 ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів кримінального провадження.
Перед допитом експерта головуючий установлює його особу (перевіряє документ, який посвідчує особу та його повноваження) та особисто або згідно з п. 5 ч. 2 ст. 74 КПК за його розпорядженням судовий розпорядник приводить експерта до присяги такого змісту: "Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов'язки експерта, використовуючи всі свої професійні можливості". Після чого головуючий попереджає експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку. Слід зауважити, що експерт згідно з ч. 1 ст. 70 КПК несе відповідальність не лише за завідомо неправдивий висновок, але й за відмову без поважних причин від виконання покладених обов'язків у суді (з'являтися за судовим викликом до суду, давати показання щодо проведеного ним дослідження тощо), невиконання інших обов'язків (заявлення самовідводу за наявних нате підстав тощо). З огляду на викладене, а також беручи до уваги те, що експерт під час допиту, як і свідок, зобов'язаний давати показання, які до того ж стосуються не лише роз'яснення (уточнення) експертного висновку, але і його доповнення (надавати нові відомості, не відображені у висновку), вважаємо, що головуючий має попереджати експерта ще й про кримінальну відповідальність за відмову давати показання та за дачу завідомо неправдивих показань.
2. Головуючий, зачитавши висновок експерта (його резолютивну частину - відповіді на поставлені запитання) та з'ясувавши запитання, які виникли в суду щодо нього, надає право сторонам поставити свої запитання. Слід зазначити, що допит експерта, так само як і допит свідка, проводиться у два етапи - спочатку прямий допит, а потім перехресний. Першим експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони обвинувачення, допитує сторона обвинувачення, а експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони захисту, - сторона захисту. По закінченні прямого допиту експерта головуючий надає можливість поставити запитання протилежній стороні (перехресний допит). Після цього експерту можуть бути поставлені запитання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками та законними представниками, а також головуючим та суддями, а за дозволом головуючого - присяжними. Для уточнення і доповнення відповідей експерта головуючий має право ставити запитання йому протягом усього допиту.
3. Для визначення достовірності висновку, показань експерта, наданих протягом допиту, учасники судового провадження можуть ставити експерту запитання щодо наявності у нього спеціальних знань та кваліфікації з досліджуваних питань (освіти, стажу роботи, наукового ступеня тощо), дотичних до предмета його експертизи; використаних методик та теоретичних розробок; достатності відомостей, на підставі яких готувався висновок; наукового обґрунтування та методів, за допомогою яких експерт дійшов висновку; застосовності та правильності застосування принципів та методів до фактів кримінального провадження; інші запитання, що стосуються достовірності висновку.
Висновок експерта набуває доказової сили за умови дотримання норм КПК, які регулюють порядок призначення і проведення експертизи, повноваження судового експерта. А тому при оцінці висновку експерта з точки зору його допустимості необхідно переконатися, чи не було порушень процесуального порядку призначення та проведення експертизи, чи компетентний експерт і чи не зацікавлений він у вирішенні справи, чи належним чином і чи правильно оформлений висновок. Висновок експерта, одержаний з істотним порушенням положень кримінального процесуального закону, що регулюють процес доказування, вважається недопустимим.
Визначати достовірність висновку (правильне відображення матеріальних і нематеріальних слідів) слід з урахуванням: а) оцінки надійності застосованої експертом методики; б) достатності наданих експерту матеріалів для дослідження; в) правильності наданих експерту вихідних даних; г) перевірки повноти проведеного експертом дослідження. Висновок слід вважати неповним, якщо він не дав вичерпної відповіді на поставлені запитання, або у ньому не містяться відповіді на одне чи декілька запитань узагалі, або він складений за результатами дослідження не всіх поданих експерту на дослідження об'єктів; д) правильності експертної інтерпретації встановлених експертом ознак та їх достатності для висновку.
4. Якщо в кримінальному провадженні за зверненням сторін проводилося два і більше експертних досліджень щодо одного і того ж предмета чи питання дослідження, висновки яких повністю або частково різняться за своїм змістом (відповіді на поставлені запитання містять розбіжності), суд для з'ясування причин розбіжності таких висновків управі призначити одночасний допит двох чи більше експертів. На початку такого допиту суд установлює особу експертів (перевіряє документи, які посвідчують їх особу та їх повноваження), приводить до присяги, якщо їх допит попередньо не проводився і вони не складали присяги перед судом, та попереджає експертів про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих висновків. Після чого в порядку черговості, визначеної судом, головуючий, учасники судового провадження, судді, а за дозволом головуючого - присяжні ставлять експертам запитання. Якщо допит експертів не дав змоги усунути виявлені у висновках експертів суперечності, суд згідно з ч. 2 ст. 332 КПК може самостійно чи за наявності клопотання сторін кримінального провадження або потерпілого своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі. До ухвали суду про доручення проведення експертизи включаються запитання, поставлені перед експертом учасниками судового провадження та судом. Після постановления цієї ухвали судовий розгляд продовжується, за винятком випадку, коли таке продовження неможливе без отримання висновку експерта.
5. Для доведення або спростування висновку експерта кожна сторона кримінального провадження має право надати суду відомості, які стосуються знань, умінь, кваліфікації, освіти та підготовки експерта. Ці документи надаються іншим учасникам судового провадження для ознайомлення, у тому числі й експертові. Під час допиту експерта щодо представлених відомостей експерту можуть ставитися запитання.
6. Під час проведення допиту для надання фахових та конкретних відповідей експерт має право користуватися своїми письмовими та іншими матеріалами, які використовувалися ним під час проведення експертного дослідження. Використання чи невикористання експертом під час допиту таких підручних матеріалів жодним чином не може свідчити про компетентність чи фаховість експерта.
28-30.Поняття, сутність, мета і форми використання спеціальних знань у судочинстві; їх значення
Спеціальні знання - це категорія, що означає таку сукупність знань, з якою учасники процесу доказування, як правило, не знайомі (адже неможливо осягнути неосяжне). У тлумачному словнику української мови "спеціальний" визначено як "призначений виключно для кого, чого-небудь; який має особливе призначення".
На сучасному етапі розвитку науки криміналістики до спеціальних відносять наукові, технічні й інші, серед іншого й криміналістичні, професійні знання, отримані під час навчання, і навички, набуті в процесі роботи у певних галузях практичної діяльності, використовувані разом із науково-технічними засобами під час пошуку, виявлення, вилучення і дослідження слідів злочину для одержання доказової та орієнтуючої інформації, необхідної для встановлення істини у кримінальній справі.
Метою використання спеціальних знань є: отримання за їх допомогою доказів, іншої інформації, що має значення для правильного вирішення справи. Зокрема, у кримінальному судочинстві метою є: допомога в збиранні (виявленні, фіксації, вилученні, забезпеченні схоронності), дослідженні доказів (зокрема слідів, речових доказів). На підставі результатів застосування спеціальних знань будуються версії, планується розслідування, перевіряються докази, обирається тактика окремих слідчих дій.
Дані, що містяться в протоколі слідчих дій, а також у висновках експерта (ст. 65 КПК України), сприяють встановленню всіх обставини у справі (ст. ст. 64, 23 КПК України). Цим визначається вагомість використання спеціальних знань у кримінальному, цивільному (ст. 27 ЦПК України), господарському судочинстві (ст. 32 ГПК України).
Суб'єктами застосування спеціальних знань є слідчий, спеціаліст і експерт.
Незалежно від відомчої приналежності слідчі мають однакові процесуальні права і ведуть розслідування у певному процесуальному порядку. Власні спеціальні знання, зокрема в галузі криміналістики, слідчий зобов'язаний застосовувати, насамперед, з метою кваліфікованого керівництва перебігом розслідування, для правильного обрання тактики розслідування, з метою використання необхідних технічних засобів, оцінки доказів, отриманих у результаті проведення слідчих дій, поміж іншим і за допомогою спеціалістів.
Спеціаліст - це не зацікавлена в результатах справи особа, що володіє спеціальними знаннями та навичками і залучувана слідчим до процесу досудового розслідування для надання консультаційної, технічної та іншої допомоги, для розв'язання спеціальних питань, пов'язаних зі збиранням і дослідженням доказів, що містять інформацію про подію злочину. Спеціаліст залучають до процесу проведення окремих слідчих дій згідно зі ст. 128і КПК України.
Вимога щодо незацікавленості спеціаліста в результатах справи слугує гарантією об'єктивності його діяльності та вірогідності отриманих за його допомогою даних. Кримінально-процесуальний закон прямо передбачає обов'язок слідчого встановлювати ступінь зацікавленості спеціаліста в результатах справи. За наявності однієї із зазначених у ст.ст. 54,62 КПК України обставин (які передбачають різний ступінь зацікавленості учасника кримінального процесу у вирішенні справи, або сполучення однією особою компетенцій декількох учасників процесу), спеціаліст не залучають до участі в процесі розслідування, що забезпечує об'єктивність досудового розслідування в кримінальній справі.
Судовим експертом є особа, яка має спеціальними знаннями, набуті внаслідок вищої професійної підготовки, науково-практичної діяльності, які потрібні для надання висновку з досліджуваних питань, якій постановою органу дізнання, слідчого, судді або ухвалою суду доручено провести експертизу й дати за її результатами висновок. Відповідно до закону, судовим експертом може бути як штатний працівник державної установи" так і приватна особа, що має вищу освіту, пройшла відповідну підготовку й атестацію як судовий експерт за певними видами експертиз.
Правову основу діяльності судового експерта на стадії досудового розслідування у кримінальних справах, поряд із загальною законодавчою базою, що регулює діяльність державних органів у розслідуванні злочинів, становлять норми Закону України "Про судову експертизу" за № 4038-П від 25 лютого 1994 року, які регламентують організацію й основні напрямки діяльності судових експертів. Крім того, необхідно зазначити, що така діяльність експерта повинна бути скоординованою відповідно до регулюючих її чинних нормативних актів: Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" за № 8 від ЗО травня 1997 року, Інструкції про призначення й проведення судових експертиз і Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки і призначення судових експертиз, затверджених Постановою Міністерства юстиції України за № 53/5 від 8 жовтня 1998 року, Настанови про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України, затвердженої наказом МВС України за № 682 від ЗО серпня 1999 року.
Використання спеціальних знань у кримінальному судочинстві має такі форми:
1) непроцесуальні: використання слідчим власних спеціальних знань; отримання консультації від спеціалістів; попереднє дослідження;
2) процесуальні: призначення ревізій та інших перевірок (ст. 66 КПК України); участь спеціаліста у слідчих діях (ст. 128і КПК України) - у певних випадках ця участь є обов'язковою (огляд трупа, допит неповнолітніх (до 14-ти років)); судова експертиза - зазначена форма притаманна і цивільному (ст., 57 ЦПК України), і господарському (ст. 41 ГПК України) судочинству, допит експерта.
Під час проведення слідчих дій слідчий повинен розв'язати низку проблемних питань, а саме: що шукати, де шукати, як фіксувати та вилучати, який інформаційно-доказовий потенціал містить у собі виявлене і яким чином його використовувати у процесі доказування у справі. Найчастіше слідчий не знає про інформаційно-доказовий потенціал слідів (об'єктів), які на перший погляд здаються йому абсолютно звичними у певній обстановці, а також не має достатніх знань про джерела, що містять інформацію про злочинну подію й особу злочинця. Спеціаліст, котрий бере участь у слідчих діях, може іноді виявити, побачити предмети, сліди, що мають значення для розслідування, але залишилися поза увагою слідчого (Є. Я. Лопушний).
Діяльність спеціаліста - це лише складова загального процесу проведення слідчої дії, вона навіть не зазначена в законі як джерело доказів. Спеціаліст своєю участю самостійно не виявляє фактів, що мають доказове значення. Однак, наприклад, дані, отримані за його допомогою, стають складником огляду місця події, та отже, становлять органічну частину джерела доказів. Те саме можна зазначити й про інші слідчі дії, в яких бере участь спеціаліст.
Участь спеціаліста підлягає фіксації в протоколі слідчої дії: вказується зміст його діяльності, застосовувані технічні засоби й методи, результати їх застосування. Такий варіант фіксації виконаного спеціалістом обсягу роботи регламентовано КПК України.
У процесі попереднього дослідження найчастіше визначається відносність виявлених слідів до розслідуваної події, встановлюється механізм їхнього утворення, ознаки слідоутворюючих об'єктів, визначається можливість ідентифікаційного дослідження. Результати дослідження фіксують у підсумковому документі - довідці спеціаліста. Законодавець не відносить проведення попереднього дослідження до компетенції спеціаліста або слідчого, але, з огляду на практику правоохоронної діяльності найбільш якісно таке дослідження може провести саме спеціаліст у певній галузі знань.
Однією з важливих форм опосередкованого застосування спеціальних знань є ревізія, підставою для призначення якої слід вважати необхідність перевірки фінансово-господарської діяльності посадової особи або підприємства. Ревізію слід відрізняти від загальної документальної ревізії, тому що перед останньою визначені завдання щодо перевірки законності операцій узагалі (дотримання фінансової дисципліни, правильності бухгалтерського і матеріального обліку тощо) і лише як одне із завдань - виявлення зловживань.
Такі перевірки проводять посадові особи податкових і контрольно-ревізійних органів. їх діяльність регламентовано відповідними нормативними документами: так, проведення планових і позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств і посадових осіб інспекторами податкових адміністрацій регламентоване, насамперед, Указом Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" за № 817/98 від 23.07.1998 зі змінами та доповненнями.
Якщо під час розслідування кримінальної справи слідчий вимагає призначення ревізії, її конкретною метою є виявлення або перевірка злочинних фактів. Ревізії проводяться спеціалістами у галузі бухгалтерського обліку (ч. 1 ст. 66 КПК України). У такому випадку спеціалістами можуть бути як посадові особи контрольно-ревізійних органів, а також інші особи, що відповідають вимогам ст. 128і КПК України та компетентні в галузі бухгалтерського обліку.
Особливе місце в опосередкованому застосуванні спеціальних знань відведене консультаціям довідкового характеру. Довідкові дані - відомості про факти, які містяться в спеціальній літературі, довідниках, інструкціях, положеннях, статутах, номенклатурних документах тощо. До таких даних віднесено: посадові інструкції щодо прав та обов'язків посадових осіб, відомості про вартість товарно-матеріальних цінностей, правила техніки безпеки на виробництві, дані про технологію виробництва певних промислових товарів, відносно схеми реалізації товарів тощо.
Наприклад, на місці події було виявлено металеве кільце. Спеціаліст-зброяр під час консультації визначив, що це деталь багатозарядного напівавтоматичного складного карабіна "Спорт". Такі довідкові як такі, власне, не викривають злочинця, але під час розгляду їх сукупно з результатами огляду місця події, результатами огляду тілесних ушкоджень потерпілого й ін. фактами такі відомості допомагають слідчому висунути правильну версію й відповідним чином організувати пошук злочинця.
Консультації спеціаліста можуть містити відомості про час, місце, учасників проведення слідчої дії; про технічні засоби, необхідні для фіксації перебігу й результатів слідчої дії; про технічні й спеціальні засоби, методи роботи (виявлення, фіксацію, вилучення, упакування, транспортування) з речовими доказами-джерелами інформації про злочинну подію й особу злочинця; про послідовність дослідження об'єктів; інформаційно-доказовий потенціал виявлених об'єктів і можливості його реалізації за допомогою проведення попередніх і експертних досліджень; про можливі питання спеціалістові або експертові, відповіді на які сприятимуть максимальному розкриттю інформаційно-доказового потенціалу об'єктів дослідження; про конкретних спеціалістів, експертів або установи, які спеціалізуються на дослідженні відповідних об'єктів.
Експертне дослідження - це використання спеціальних знань експерта для виявлення та пояснення таких, що мають значення для справи, фактів у об'єктах, направлених на експертизу (І. Л. Петрухін). Значення висновків експерта неможливо переоцінити, адже в певних випадках вони використовуються в оперативно-розшукових цілях, для розв'язання тактичних завдань, побудови версій, планування розслідування, обґрунтування віднесеності об'єктів до розслідуваної події та реалізації їх доказової функції.
Судова експертиза відрізняється від інших форм використання спеціальних знань за сукупністю ознак: за змістом дій експерта (самостійне дослідження об'єктів і вихідних даних, заданих слідчим, що проводиться з метою розв'язання певних питань, які вимагають застосування спеціальних знань); за підставою проведення (постанова слідчого); за оформленням результатів (висновок експерта); висновки експерта ґрунтуються на проведених ним дослідженнях, у межах спеціальних знань, які він має. Організацію судової експертизи в Україні регламентовано Законом України "Про судову експертизу в Україні".
Допит експерта - необхідна й ефективна форма використання спеціальних знань у процесі розкриття та розслідування злочинів. Чинним кримінально-процесуальним законодавством України (ст. 201) допит експерта регламентований із метою роз'яснення й уточнення окремих моментів наданого ним висновку, до яких можна віднести і докладний опис методів дослідження та обґрунтування їхнього застосування тощо. Отже, письмовий висновок експерта може бути доповнено його усними поясненнями слідчому.
31.
32.
33.
34. Поняття судової експертизи, її види та значення
У кримінально-процесуальній діяльності спеціальні знання використовуються у двох формах: при залученні спеціалістів під час окремих слідчих (судових) дій та в межах проведення експертизи. Під час здійснення правосуддя велику допомогу слідству та суду надає судова експертиза.
Судова експертиза — це процесуальна дія, яка полягає в дослідженні експертом, за завданням слідчого або судді, речових доказів та інших матеріалів з метою встановлення фактичних даних та обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Проведення судової експертизи регламентовано Законом України «Про судову експертизу», КПК (статтями 75—77, 196—205, 310—312) і Цивільним процесуальним кодексом України (далі — ЦПК) (статті 57—61). Згідно з чинним законодавством України експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні у справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання (ч. 1 ст. 75 КПК). До спеціальних знань належать будь-які знання та уміння об’єктивного характеру, отримані внаслідок вищої професійної підготовки, наукової діяльності, досвіду практичної роботи, що відповідають сучасному науково-практичному рівню.
У теорії кримінального процесу та криміналістики судова експертиза визначається як дослідження, що проводиться відповідно до кримінально-процесуального або цивільно-процесуального закону особою, яка володіє спеціальними знаннями у науці, техніці, ремеслі з метою встановлення обставин (фактичних даних), що мають значення у справі.
Закон України «Про судову експертизу» визначає поняття судової експертизи як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду.
Під час експертизи, на відміну від інших процесуальних дій, істотні у справі факти можуть встановлюватися за відсутності слідчого (або суду). Ця особливість дає змогу пояснити, чому законодавець встановив систему додаткових процесуальних гарантій, дотримання яких покликано сприяти достовірному, повному й об’єктивному встановленню фактів експертом та всебічній перевірці його висновків слідчим і судом. Експертизу слід призначати тільки тоді, коли в цьому насправді є потреба, коли без відповіді експерта на певні питання неможливо встановити істину у справі. Недопустимо призначати експертизу для вирішення питань, що потребують таких спеціальних знань, які не виходять за межі професійної підготовки слідчого, прокурора або судді, тобто на вирішення експерта не ставляться питання правового характеру.
Судові експертизи класифікуються за різними підставами. За своєрідністю предмета спеціальних пізнань вони поділяються на кілька класів: криміналістичні, судово-медичні, судово-психіатричні, судово-психологічні, судово-фармацевтичні та фармакологічні, фізико-технічні, хімічні, товарознавчі, екологічні та деякі інші. У свою чергу, кожний названий клас поділяється на роди, види та підвиди. Так, всі криміналістичні експертизи поділяються на традиційні та нетрадиційні. ТрадиційніНетрадиційні включають експертизу матеріалів, речовин та виробів (нафтопродуктів, паливно-мастильних, лакофарбових матеріалів та покриття тощо), фоноскопічну та фонетичну експертизи та ін. охоплюють такі види експертиз, як дактилоскопічна, судово-почеркознавча, авторознавча, судово-балістична, техніко-криміналістична експертиза документів та ін.
Найбільш поширеним видом судової експертизи є криміналістична. Криміналістична експертиза — це лабораторне дослідження об’єктів з метою встановлення їхнього фактичного стану; можливості проведення певних дій; обставин, за яких були проведені дії; невидимих слідів зашифрованого змісту; групової належності об’єктів або їх тотожності. Така експертиза вимагає застосування спеціальних криміналістичних знань. Її об’єктами можуть бути тексти документів та підписи на них, відбитки печаток і штампів, сліди рук, ніг, знарядь злому та інструментів, транспортних засобів, зброя, боєприпаси тощо. Залежно від об’єктів дослідження криміналістичні експертизи поділяються на почеркознавчу, техніко-криміналістичну експертизу документів, трасологічну, судово-балістичну та ін.
Судово-медичні експертизи поділяються на експертизи трупа, живих осіб та речових доказів. Завдання їх полягає у встановленні причини смерті, характеру та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, визначенні групової належності й походженні різних виділень організму людини та вирішенні інших питань, що вимагають застосування судово-медичних знань.
За характером завдань, які вирішуються, та методами дослідження судові експертизи можуть бути поділені на ідентифікаційні, класифікаційні та діагностичні. Ідентифікаційні експертизи встановлюють індивідуальну тотожність, класифікаційні — визначають групову належність різних об’єктів, діагностичні — показують стан різних об’єктів та їхню динаміку.
Судові експертизи поділяються на такі:
1) первинні та повторні. Повторні призначаються у разі необґрунтованості висновку експерта в результаті первинної експертизи або у разі сумніву в правильності його висновку. Така експертиза доручається іншому експертові або іншим експертам (статті 75, 203 КПК);
2) основні та додаткові. Додаткова експертиза призначається, якщо експертиза визнана неповною або не досить зрозумілою, і доручається тому самому або іншому експертові (статті 75, 203 КПК);
3) одноособові та комісійні. Перші проводяться одним експертом, другі — групою експертів, спеціалістів з однієї галузі знань. Комісійна експертиза може призначатися для вирішення достатньо складних питань або за наявності різних точок зору з якого-небудь питання;
4) однорідні та комплексні. Однорідною є експертиза, при проведенні якої використовуються знання у якійсь одній галузі науки. При виконанні комплексної експертизи використовуються спеціальні знання різних наук: це можуть бути медико-криміналістичні, психолого-психіатричні, автотехнічні та криміналістичні, зоотехнічні і ветеринарні й інші комплексні дослідження. Фахівці, які брали участь у комплексній судовій експертизі та дійшли єдиної думки, складають і підписують спільний висновок. При цьому в акті визначається, у чому конкретно полягала роль кожного фахівця. У разі, коли експерти не дійшли згоди, кожний з них складає окремий висновок.
35-37. Предмет судової експертизи
Поняття "предмет судової експертизи" - одне з найбільш фундаментальних в науці про судової експертизи в експертній практиці.
Зміст предмета судової експертизи можна розглядати з двох позицій: наукової та практичної.
Предметом судової експертизи як наукової галузі знання є закономірності формування властивостей об'єктів і їх зміна в зв'язку з розслідуваною подією.
З практичної точки зору поняття предмета судової експертизи рівнозначно мети дослідження і включає "встановлення фактів (фактичних даних), суджень про факти, що мають значення для кримінального, цивільного, арбітражного справи або справи про адміністративні правопорушення, шляхом дослідження об'єктів експертизи, які є матеріальними носіями інформації про події".
Під фактичними даними чи фактами (від лат. facto - робити, чинити) розуміється як істина, подія, результат, так і знання, достовірність якого доведена. Стосовно судової експертизи під фактом розуміють сенс обох значень, тобто та сама подія (результат), і знання про нього, яке достовірно доведено експертизою. Таким чином, до фактичним даним відносять будь-яке судження експерта про факт (подію) в формі його виведення, бо воно породжує достовірне знання, яке також є фактом.
Предметом конкретної експертизи є конкретна задача, яку експерту необхідно вирішити в процесі дослідження на основі відповідного обсягу спеціальних знань.
Експертні завдання та їх класифікація
У загальному значенні "завдання - це те, що потребує виконання, дозволу".
Найбільш загальним в науці є уявлення про завдання, цілі дослідження, заданої в певних умовах.
Підзавданням конкретного експертного дослідження розуміється прийняте експертом завдання, що міститься в питанні, поставленому перед експертом.
До Словника основних термінів судових експертиз підкреслюється, що "з гносеологічної точки зору поняття завдання характеризує кінцеву мету (шуканий факт) і умови її досягнення, тобто дані, з урахуванням яких експерт у відповідності зі своїм процесуальним становищем та спеціальними знаннями зобов'язаний діяти, щоб дати відповідь на це питання". Таким чином, поняття завдання судової експертизи має як процесуальний аспект (завдання експерту органу, що призначив експертизу), так і гносеологічний (пізнавальний) аспекти.
Завдання експертизи класифікуються за різними підставами.
1. За значенням встановлюються в процесі дослідження фактів завдання поділяються на кінцеві (завдання експертизи), проміжні і допоміжні (завдання етапу експертизи).
2. За умовою поставленого завдання вона може бути стандартною, тобто для її вирішення є розроблені методики, і нестандартної (евристичної), тобто вимагає творчого підходу до її вирішення.
3. З мети дослідження, як основного змісту, завдання поділяються на ідентифікаційні, діагностичні та ситуалогические. Деякі вчені виділяють і класифікаційні завдання, як самостійний клас експертних завдань, але здається правильніше точка зору Ю. П. Корухова, В. Ф. Орлової та ін., які розглядають ці завдання в рамках класу діагностичних завдань.
Ідентифікаційні завдання - експертні завдання, основна мета яких - встановлення факту індивідуально-конкретної тотожності або наближення до нього на рівні загальної родової або групової належності конкретних матеріальних об'єктів. Важливе місце серед них займає ототожнення людини за його слідів (потожирові сліди (ПЖС), крові, запаху, відображенням частин тіла та ін), рисам зовнішності, голосу, почерку (функціонально-динамічних комплексів навичок).
Ідентифікаційні завдання вдягаються у форму питань:
- про конкретному об'єкті (залишені ПЖС конкретною людиною, даним знаряддям і ін);
- про належність порівнюваних об'єктів одного роду, виду, групи (може бути дуже вузькою);
- про належність порівнюваних об'єктів єдиного цілого, єдиної масі;
- про спільність джерела походження порівнюваних об'єктів.
Діагностичні завдання - це неідентифікаційні завдання встановлення властивостей і станів досліджуваних об'єктів, механізму та причин розслідуваної події. Діагностичні завдання можуть бути проміжними при ідентифікаційних дослідженнях або мати самостійне значення.
Виділяють чотири класи діагностичних завдань:
- класифікаційно-діагностичні - встановлення характеристик (властивостей) об'єкта для віднесення його до загальноприйнятого класу. Виникають на початкових стадіях розслідування і носять пошуковий характер: встановлення природи, призначення і області застосування об'єкта, встановлення статі і віку людини, завдання відповідності ГОСТам, сортності та ін;
- власне діагностичні - встановлення стану об'єктів (тяжкості тілесних ушкоджень, справність зброї, придатність сліду для ідентифікації та ін.);
- обстановочно-діагностичні , спрямовані на реконструкцію зовнішньої обстановки події (встановлення часу і місця настання смерті, давність виконання документа, залишення сліду, встановлення давності та дистанції пострілу, місця зіткнення транспортних засобів та ін);
- причинно-динамічні діагностичні - встановлення причинно-наслідкових відносин, механізму компонентів (епізодів) події, можливості вчинення певних дій і настання конкретних наслідків.
Завдання причинно-слідчого характеру реалізуються в питаннях:
- про причини настання певних наслідків - причини настання смерті, руйнувань (при вибухах, аваріях), загоряння (пожежі);
- про можливості настання даних наслідків від передбачуваних конкретних причин: встановлення можливості самозаймання речовини, що перебуває в певних умовах.
Завдання встановлення механізму епізодів події реалізуються в питаннях: про кількість учасників події; послідовності їх дій (кількість пострілів, кількість нападників, послідовність пострілів); про можливості гальмування транспортного засобу при русі його з певною швидкістю в конкретних дорожніх умовах.
Особливе місце в системі діагностичних завдань займають реставраційні та оціночні задачі.
Реставраційні - це завдання відтворення первісного вигляду зміненого об'єкта (реставрація вигляду людини по черепу, віддалених (витравлених, подчищенных) записів і підписів, знаків на двигуні автомобіля).
Оціночні задачі, типові для класів некриминалистических експертиз (розмір збитку в результаті розкрадання, оптимального розділу будови між сторонами в судово-будівельної експертизи).
У практиці експертних досліджень для вирішення кінцевої задачі одного класу в якості проміжних можуть вирішуватися завдання іншого класу.
Рішення конкретної задачі експертизи може мати комплексний характер, коли рішення кінцевої завдання може будуватися на ряді проміжних, таку задачу називають інтеграційної або ситуалогической. Об'єкти судової експертизи
Об'єктом судової експертизи є матеріальні сліди злочину. Навіть при проведенні психологічних і психіатричних експертиз безпосереднім об'єктом дослідження є матеріально фіксовані відображення психічної діяльності індивіда.
Залежно від процесуального статусу об'єкти експертизи поділяють на види, які визначені в законі.
Об'єктами експертних досліджень є речові докази, документи, предмети, тварини, трупи і їхні частини, зразки для порівняльного дослідження, а також матеріали справи, по якому проводиться судова експертиза. Дослідження проводяться також щодо живих осіб.
Речові докази - це предмети, які служили знаряддями злочину, несуть на собі сліди злочину (одяг зі слідами крові), на які були спрямовані злочинні дії (наприклад, викрадені речі), інші предмети і документи, які можуть служити засобами для виявлення злочину і встановлення обставин кримінальної справи (ст. 81 КПК);
Документи. На відміну від речових доказів їх доказове значення визначається вмістом (довідки, акти, бухгалтерські звіти і т. п. повинні містити всі необхідні реквізити, а для неофіційних документів - листи, щоденники-повинен бути відомий автор). До документів ставляться матеріали фото - і кінозйомки, аудіо - і відеозапису та інші носії інформації (ст. 84 КПК, ст. 26.7 Кпап), матеріали інформаційних баз та банків даних (ст. 26.7 Кпап)
Предмети. Маються на увазі предмети, що не є речовими доказами, оскільки на них не може бути поширений відповідний процесуальний режим (наприклад, дерево чи телеграфний стовп, з яким зіткнувся автомобіль).
Тварини, наприклад викрадені.
Трупи і їхні частини є об'єктами судово-медичної експертизи.
Зразки для порівняльного дослідження - об'єкти, що відображають властивості або особливості людини, тварини, трупа, предмета, матеріалу чи речовини, а також інші зразки, необхідні експерту для проведення досліджень і дачі висновку.
Кримінально-процесуальний кодекс (ст. 202) містить норми, що передбачають отримання зразків для порівняльного дослідження і проб, необхідних для провадження експертизи.
Слідчий має право отримати зразки почерку або інші зразки для порівняльного дослідження у підозрюваного, обвинуваченого, а також у свідка або потерпілого у випадках, коли виникла необхідність перевірити, залишені ними сліди в певному місці або на речових доказах, і скласти протокол у відповідності зі ст. 166 і 167 КПК, за винятком вимоги про участь понятих.
Про отримання зразків для порівняльного дослідження слідчий виносить постанову. У необхідних випадках отримання зразків здійснюється з участю фахівців.
Якщо отримання зразків для порівняльного дослідження є частиною судової експертизи, то воно проводиться експертом. В цьому випадку відомості про виробництві зазначеного дії експерт відображає у своєму висновку
Матеріали справи необхідні експерту для отримання інформації, наприклад, про обставини дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), пожежі, вибуху, анамнез хворого при судово-медичної експертизі та ін).
Об'єктом дослідження можуть бути і не мають процесуального статусу ділянки місцевості, будівлі та споруди (будівельно-технічна експертиза).
У процесі дослідження часто виникає необхідність в частковому пошкодженні об'єкта або його знищення. Це можливо тільки з дозволу органу, який призначив експертизу.
Якщо експертному дослідженню піддаються будівлі, машини, обладнання та інші об'єкти, які не можуть бути доставлені в експертні установи, то обов'язок забезпечити доступ до них покладається на орган або особа, призначено експертизу (експерт, ні керівник експертної установи такими повноваженнями не володіють). Правовою основою для прийняття таких заходів є положення про обов'язковість судових актів (рішень) для всіх органів, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб (ст. 392 КПК), а у досудових стадіях кримінального процесу вимоги, доручення і запити прокурора, слідчого, органу дізнання і дізнавача також обов'язкові для виконання всіма установами, підприємствами, організаціями, посадовими особами і громадянами (ст. 21 КПК).
38. Класифікація методів судово-експертної діяльності
Класифікувати методи можна за різними підставами. Багато експертів розробляють свої прийоми вивчення об'єктів дослідження, грунтуючись на наукових розробках дослідним шляхом вирішують практичні завдання, виявляють характер і властивості об'єктів конкретних експертиз.
За своєю природою методи дослідження умовно поділяються на методи, що застосовуються в різних науках, і методи, що застосовуються в тільки в судово-експертної діяльності. Релятивність такого поділу пояснюється тим, що використовувані в експертній практиці методи грунтуються на досягненнях науки і техніки та мають науковий характер.
Багато авторів класифікують методи з точки зору спільності і субординації, яка і розглянута в даній роботі.
На думку Н.П. Майліс система методів загальної теорії судової експертизи близька до системи методів криміналістики. Ця система включає:
1) загальнонаукові методи;
2) спеціальні методи. [8]
За класифікацією, використовуваної Є.Р. Россинський, система представлена ​​наступним чином: загальнонаукові методи в їх експертної реалізації, спеціальні методи приватних наук. [9] Представляється важливим, що більшість авторів дотримуються поділу методів на методи науки і методи практичної експертної діяльності.
Розглянемо докладніше кожну з цих двох груп методів.
Загальнонаукові методи - це методи, використовувані в усіх (або, у всякому разі, у дуже багатьох) науках і сферах практичної діяльності. Загальні методи відрізняю
Stanley
Клеевой пистолет Stanley DualMelt GR25 (6-GR25)
rozetka.ua
336 грн
Dremel
Клеевой пистолет Dremel Glue Gun 930 (F0130930JC)
rozetka.ua
475 грн
ться універсальністю, тобто можуть використовуватися у всіх експертних дослідженнях. У свою чергу загальнонаукові методи поділяються на:
1) чуттєво-раціональні:
В· спостереження;
В· опис;
В· порівняння;
В· експеримент;
В· моделювання.
2) Математичні:
В· вимір;
В· математичне моделювання.
Спостереження - метод дослідження предметів і явищ об'єктивної дійсності в тому вигляді, в якому вони існують і відбуваються в природі і в суспільстві в природних умовах і є доступними безпосередньому сприйняттю людини. Наукове спостереження відрізняється від простого сприйняття конкретною метою, планується по заздалегідь обдуманої процедурою, фіксується. Не може застосовуватися у відриві від інших методів. [10]
Опис - це введення в певну систему і вираз за допомогою умовних знаків властивостей певних об'єктів. В залежності від стадії експертного дослідження опис несе різне смислове навантаження. [11]
Порівняння - це зіставлення властивостей або ознак двох або декількох об'єктів експертного дослідження. [12]
Експеримент - дослідне дія, штучне систематичне зміна умов спостереження явища, його зв'язки з іншими явищами. [13]
Моделювання - дослідження яких-небудь об'єктів (конкретних або абстрактних) на моделях, тобто на умовних образах, схемах або фізичних конструкціях, аналогічних досліджуваному об'єкту [14].
Вимірювання - Це відповідність властивостей об'єкта з еталонними величинами. [15]
Математичне моделювання - це метод математичного опису ознак. [16]
Спеціальні методи, названі А.І. Вінберг і А.Р. Шляхова як приватно-наукові методи судової експертизи. [17] А.І. Вінберг і А.Р. Шляхов виділяли наступні методи:
В· вимірювальні;
В· мікроскопічні;
В· фотографічні;
В· фізико-технічні;
В· спектральні;
В· рентгенографічні;
В· хромотографіческіе;
В· електрохімічні (Фізико-хімічні);
В· аналітико-хімічні;
В· радіаційні;
В· математичні;
В· електронно-обчислювальні.
Спеціальні методи приватних наук - це методи судово-експертного дослідження, засновані на інтеграції нових технологій, використанні складних приладових комплексів, комп'ютерної техніки і включають характерні риси одного або декількох загальнонаукових методів дослідження.
Приватними методами вивчаються субстанціональні та морфологічні властивості об'єктів дослідження. За класифікацією Россинський Є.Р. система спеціальних методів дослідження включає методи:
1. Аналізу зображень;
2. Морфологічного аналізу:
В· Методи оптичної мікроскопії:
В· метод світлого поля в прохідному світлі;
В· метод темного поля в прохідному світлі;
В· метод світлого поля у відбитому світлі;
В· поляризаційна мікроскопія;
В· люмінесцентна (Флуоресцентна) мікроскопія;
В· мікроскопія вимірювання;
В· ультрафіолетова і інфрачервона мікроскопія;
В· стереоскопічний мікроскопія;
В· телевізійна мікроскопія.
В· Методи електронної мікроскопії:
В· просвітчаста електронна мікроскопія;
В· растрова електронна мікроскопія.
В· Рентгеноскопічне методи:
В· високовольтна рентгеноскопія;
В· низьковольтна рентгеноскопія;
В· рентгенівська мікроскопія;
3. Методи аналізу складу:
В· Методи елементного аналізу:
В· емісійний спектральний аналіз;
В· лазерний мікроспектральний аналіз;
В· рентгеноспектральний аналіз.
В· Методи молекулярного аналізу:
В· хіміко-аналітичні методи;
В· мікрокрісталлоскопія;
В· спектрофотометрія;
В· хромотографи;
В· Методи аналізу фазового складу:
4. Методи дослідження окремих властивостей:
В· ольфакторний ("Нюховий") метод аналізу слідів пахнуть речовин поту (крові) людини;
В· методи ДНК-аналізу та ін
Для дослідження об'єктів конкретної судової експертизи використовують і методи, звані приватно-експертними. Такі методи створюються при пристосуванні вже існуючих методів в інших областях, або експертами спеціально створюються методи, які використовуються при дослідженні тільки в дослідженні об'єктів відповідного роду або виду судової експертизи (методи аналізу ядерної та метохондріальной ДНК). У криміналістичних експертизах, наприклад, судово-трасологічної, судово-почеркознавчої, судово-балістичної використовуються спеціальні методи, які розроблялися судовими експертами (методи дактилоскопії і т.д.).
До спеціальних методів відноситься, зокрема, метод мікрокрісталлоскопіі (заснований на виявленні неорганічних іонів і солей органічних кислот при допомозі реакцій, в результаті яких утворюються сполуки, що володіють характерною формою кристалів), що дозволяє за формою і кольором кристалів деяких речовин або отриманих в результаті проведення специфічних реакцій діагностувати об'єкти розглянутого роду експертиз.
39.Поняття і види мови: терміни загальної судової експертології
Поняття мови багатогранне.
Розглянемо лише три її категорії:
—природна мова
—наукова мова
—формалізована мова
Природною мовоюрозмовляють і за допомогою неї висловлюють свої думки в повсякденному житті.
Природна мовамає багатий запас слів, проте її суттєвим недоліком є:
· багатозначність слів (полісемія)
· довгі та завеликі речення
· нечіткі синтаксичні й семантичні правила.
Це заважає користуватися такою мовою в наукових цілях і приводить до творення мови науки, в тому числі формалізованої.
Наукову мову називають штучною, підкреслюючи цим її відмінність від мови природної.
Кожна наука виробляє свою специфічну штучну мову, яка створюється на основі природної.
Мовні терміни і символи науки відрізняються:
o більшою тотожністю
o одноманітністю (однозначністю)
Т. В. Авер'янова вважає, що наукову мову доцільніше називати спеціалізованою, бо втрачаючи якості природної мови, вона стає формалізованою.
Загальна теорія судової експертології повинна конструюватися з чітких понять, які сприймаються однозначно.
Її наукова мова має бути достатньо уніфікована, щоб нею могли користуватися судові експерти різних спеціальностей, слідчі, судді.
Для визначення умови створення такої мови в ній необхідно виділити елементи:
1) загальновживані емпіричні й теоретичні терміни, що використовуються і в інших теоріях;
2) запозичення з мови окремих теорій експертизи;
3) специфічні терміни мови судової експертизи як специфічної галузі діяльності.
З метою систематизації понять і визначень мови судової експертизи було створено «Словарь основных терминов судебных экспертиз», підготовлений у Москві на базі Всесоюзного науково-дослідного інституту судової експертизи (ВНДІСЕ) у 1980 р.
Необхідно відзначити як позитивне явище, що в Росії на базі ВНДІСЕ випущено цілий ряд словників основних термінів окремих родів судових експертиз:
v судово-балістичної (1984),
v судово-технічної експертизи документів (1985),
v судово-медичної, судово-психіатричної (1986),
v судово-бухгалтерської і планово-економічної (1987),
v судово-почеркознавчої (1987),
v судово-трасологічної (1986) та ін.
На жаль, їх немає в Україні.
Міністерство юстиції України тільки розпочало каталогізацію методик судових експертиз.
Були видані окремі словники:
- І. В. Поетика «Русско-украинский терминологический словарь криминалистики» (Одеса, 1993);
- В. Ю. Шепітько «Криміналістика. Енциклопедичний словник» (українсько-російський, російсько-український) (Харків, 2001);
- «Каталог выступающих частей машин» (колектив авторів КНДІСЕ МЮ України) (Київ, 1998);
- М. І. Скригонюк «Криміналістична термінологія» (Київ, 2003).
Аналіз перерахованої серії словників свідчить про наявність специфічної мови як загальної теорії судових експертиз, так і окремих теорій судової експертизи, про органічний зв'язок цих теорій і їхніх мов між собою.
З цією метою видано «Энциклопедию судебной экспертизы» (Москва, 1999) та «Енциклопедію судової експертизи» в Азербайджані (2000).
На жаль, така енциклопедія на сьогодні відсутня в Україні, проте вона конче потрібна.
ВИСНОВОК
Мова, як елемент культури української нації має багатогранне значення і відіграє важливу роль в тлумаченні спеціальних знань в сфері судової експертології.
40.Тенденції формування, розвитку та уніфікації наукової мови та її термінологічного апарату
Тенденціями формування і розвитку наукової мови судової експертології та її термінологічного апарату.
Можна вважати ті тенденції, які свого часу були сформовані Р. С. Бєлкіним для мови її спорідненої науки криміналістики:
1)розширення кола вживаних термінів;
2)зміна визначень (уточнення, заміна одних іншими);
3)диференціація окремих визначень;
4)уніфікація термінології;
5)розроблення знакових систем (ступінь високої формалізації).
На особливу увагу заслуговує уніфікація мови судово-експертної діяльності.
Експертне дослідження не є науковим пошуком, проте воно спирається на дані науки і використовує наукові методи пізнання.
Тому воно не може не вживати описів методів і засобів наукової мови, і це відбувається, в основному, в дослідницькій частині висновку експерта.
Проте тут існує проблема оцінки висновку експерта слідчим і суддею, які повинні його розуміти.
Особі, яка не володіє спеціальними знаннями у відповідній галузі науки, стає важче оцінювати хід і результати експертних досліджень.
Який же вихід із цієї ситуації?
Якщо висновок експерта викликає сумнів у слідчого і суду, вони можуть призначити повторну експертизу (тут адресат оцінки висновку — експерт, якому буде доручена повторна експертиза).
42.43.Базові етичні ціності судово-психологічної експертизи.
Надзвичайно важливим компонентом професійної діяльності судового експерта-психолога є виконання певних етичних принципів і норм. Однак, на жаль, етичні проблеми роботи експертів-психологів, так само як і психологів інших спеціалізацій, у вітчизняній літературі практично не розглядалися. В цілому найбільш загальним орієнтиром для судових та медичних психологів в даний час може служити Кодекс професійної етики психіатра, основні положення якого збігаються з етичними нормами для професійного психолога. Але очевидно, що діяльність психолога при провадженні судової експертизи має і свою специфіку.
Базисні принципи етики судового експерта-психолога збігаються з найбільш загальними принципами етики практичної психології і біомедицини - гуманізму, відповідальності, незавдання шкоди, благодіяння, справедливості. Однак використання висновку судово-психологічної експертизи судово-слідчими органами визначає деяку специфіку практичного застосування етичних норм експертом-психологом, на відміну від використання цих норм психологами, які здійснюють консультування, діагностику в умовах психіатричної клініки, психотерапію та психокорекцію, інші види надання психологічної допомоги. Ці відмінності детермінуються трьома важливими обставинами.
По-перше, судовий експерт-психолог не взаємодіє з пацієнтами, які потребують психологічної допомоги та піддаються психодіагностичному обстеженню добровільно, виходячи з своїх потреб та особистої зацікавленості, а здійснює дослідження випробовуваних, які переступили закон, або стали жертвами протиправних дій, що визначає своєрідність соціального взаємодії, спілкування між ними.
По-друге, експерт-психолог у силу свого процесуального положення володіє великою владою над піддослідними - від його висновків часто залежить подальша доля підекспертної особи, наприклад, для обвинувачених - кваліфікація статей Кримінального кодексу (з різними заходами і термінами покарання, призначення покарання з урахуванням пом'якшувальних обставин і т. д. Залежність підекспертних осіб від психодіагностичних висновків психолога, що використовуються в судочинстві, накладає на експерта величезну відповідальність за свої рішення.
По-третє, і це головне, діяльність психолога, який виступає в якості судового експерта, регулюється законодавчо. Він несе кримінальну відповідальність за певні дії, що порушують кримінально-процесуальну регламентацію його діяльності, має сукупність обов'язків і прав.
Взаємовідношення законності та етики, законодавчого регулювання діяльності експерта-психолога та етичних норм в рамках провадження експертизи можна позначити таким чином: психолог повинен діяти строго в рамках закону, виконувати його, але варіанти поведінки, часто альтернативні, в різних ситуаціях при проведенні експертизи (які в силу свого різноманіття просто не можуть бути обговорені в законі) передбачають етичний, моральний вибір, диктований загальної моральної позицією експерта-психолога.