Здавалка
Главная | Обратная связь

ТЕХНОЛОГІЯ МОНТАЖУ ЗАЗЕМЛЮЮЧИХ ПРИСТРОЇВ В ПРИМІЩЕННЯХ, НАВЕСТИ ЕСКІЗ. УКАЗАТИ ОСНОВНІ ТИПИ ЗАСТОСОВУВАНИХ ВИРОБІВ І КОНСТРУКЦІЙ



Заземлення - навмисне електричне з'єднання якої-небудь частини електроустановки із заземлюючим пристроєм, що складається із заземлювача і заземлюючих провідників.

Заземлення виконує дві основні функції:

­ утворення умов швидкого відключення замикання на землю;

­ зменшення до необхідних меж можливої напруги дотику.

Ідеальним заземленням вважають еквіпотенційну поверхню, за яку може слугувати по­верхня землі або велика металева плита, внаслідок чого різниця потенціалів між довільною точкою цієї поверхні та будь-яким заземленим устаткуванням дорівнюватиме нулю. Якщо через систему заземлення та ґрунт (землю) протікає струм, то різниця по­тенціалу буде нульовою лише в тому випадку, коли нульовим буде імпеданс на шляху протікання струму. У реальних умовах спроба досягти добрих параметрів системи зазем­лення є намаганням досягти якнайменших значень цього імпедансу, одначе у реальних умовах цей імпеданс відрізняється від нуля. Величина імпедансу, або найчастіше активно­го опору заземлення, визначається передусім властивостями та конструкцією елементів системи заземлення, головним чином заземлювачів й характером та провідністю ґрунту, але також параметрами струму, що протікає: його амплітудою, частотою або швидкістю наростання струму, коли йдеться про блискавку.Вимоги до заземлень містяться у відповідних вітчизняних та міжнародних нормах й передусім стосуються граничних припустимих значень активного опору, або імпедан­су заземлення, котре залежить від функції, яку це заземлення має виконувати, - захист від ураження електричним струмом, забезпечення нормального функціонування електро­устаткування чи надійний захист від блискавки та перенапруг.

Відповідно до вимог, яким має відповідати заземлення, вони поділяються на:

захисне заземлення, яке має на меті захист людей та тварин від уражен­ня електричним струмом;

робоче заземлення, яке забезпечує належне функціонування електричних, телеко­мунікаційних та радіоустановок, що також має назву функціонального заземлення;

заземлення системи блискавкозахисту, що має на меті безпечний розпливання у ґрунті струмів розрядів блискавки.

Окремі види заземлень почасти об'єднуються в одну спільну систему заземлення, зо­крема в будівельних об'єктах, які потребують захисту від блискавки та перенапруг внутрішньо будинкової мережі живлення та устаткування низької напруги разом із приєднаними до них технічними пристроями.

Основним елементом заземлення є заземлювачі, або розташовані у ґрунті струмопровідні елементи, які призначено для безпечного розтікання струму, що відводиться.

Найбільш розповсюджені на практиці штучні заземлювачі, тобто метало-профілі, прути, проводи або смуги, що розташовані у ґрунті вертикально - шпилькові за­землювачі, або горизонтально - контурні заземлювачі. Заземлювачі можуть бути виго­товлені із окремих вертикальних чи горизонтальних елементів - вони називаються зосе­редженими заземлювачами, або у випадку, коли вони поєднані між собою, утворюють системи складених заземлювачів розгалуженої конфігурації - наприклад, променеві, контурні чи ґратоподібні заземлювачі (Малюнок 3.6). Залежно від технічних особливостей електроустановки і постачають електромереж, її експлуатація може вимагати різних систем заземлення. Як правило, перед проектуванням електроустановки, збутова організація видає перелік технічних умов, в яких обумовлюється використовувана система заземлення. Класифікація типів систем заземлення наводиться в якості основної з характеристик живильної електричної мережі.

Характеристичним параметром, що окреслює електричні властивості заземлення, є опір заземлення, тобто опір об'єму ґрунту у зоні між заземлювачем та довільним пунк­том верхнього шару ґрунту, потенціал котрого не підлягає змінам під впливом струму, що протікає через даний заземлювач або систему заземлювачів, або так звана земля відне­сення. Властивості заземлень при протіканні постійного або змінного струму частотою 50 Гц називаються статичними властивостями, а опір заземлення - статичним опором.

Припустимі значення статичного опору визначаються нормами та рекомендаціями й стосуються як вимог до заземлень, які забезпечують захист від ураження електричним струмом, так й заземлювачів систем захисту від блискавки. Деякі значення статичного опору заземлення згідно з вітчизняними нормами наведені у таблиці 3. 1.

 

a) b)

Рисунок 3.1– Шпильовий (a) та горизонтальний заземлювач (b) довжиною l

Таблиця 3.1 – Допустимі значення опору заземлення

Вид заземлення Допустимі значення опору заземлення, Ом Нормативний документ
Захист від статичної електрики £ 100,0 ДНАОП 0.00-1.24-97 «Правила захисту від статичної електрики»
Робоче заземлення £ 4,0 ДНАОП 0.00-1.32-01 «Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок»
Медичні установи:
повторне заземлення £ 10 (4,0) СНиП 2.08.02-89
технологічне для медустаткування £ 2,0 СНиП 2.08.02-89

 

 

h
3.1. Технологія монтажу заземлюючих пристроїв КТП

Вертикальні заземлювачі з'єднують один з одним за допомогою круглої або смугової сталі зварюванням на хльост. Величина нахльосту - не менш шести діаметрів круглої сталі або подвійної ширини смуги. Проводку, що заземлює, усередині будинку (внутрішній контур заземлення) приєднують до зовнішнього контуру не менш чим у двох протилежних місцях.

 

Протяжні горизонтальні заземлювачі (промені) прокладають на глибині не менш 0,5 м, на орній землі - 1 м. Вони раціональні в тих випадках, коли електропровідність верхнього шару ґрунту забезпечує потрібну провідність променевого заземлювача. Перевіряють це виміром електричного опору заземлення. Якщо опір струму розтікання при вимірі в найбільш несприятливий час року виявляється в межах норм, то не слід робити зайвої роботи з пристрою додаткових заземлювачів.

У сухих пісках і інших погано провідних ґрунтах контури заземлення з вертикальних електродів малої довжини (2-3 м) і променевих заземлювачів виходять громіздкими й трудомісткими. Застосування глибинних електродів скорочує витрата металу і засобів у багато разів. При цьому найбільш раціональна глибина занурення може скласти в суглинку 5 - 6 м, у сухому піску 10 - 18 м, у скельному ґрунті 20 - 25 м.

Роботи по споруді заземлюючої системи закритого розподільного пристрою КТП складаються з двох основних етапів: монтажу зовнішнього заземлюючого контуру і монтажу смуг (шин) заземлення усередині будівлі.

 

Пристрої зовнішнього заземлюючого контуру спочатку розмічають і влаштовують траншеї. Відстань від стін будівель до центру траншеї повинна бути не меншого 2-2,5 м, глибина траншеї - 0,6-0,7 м. Після пристрою траншеї занурюють електроди - заземлювачі в ґрунт. Найбільш продуктивним є спосіб, заснований на застосуванні як електроди сталевих стрижнів діаметром 12 мм, що вкручуються в ґрунт на глибину приблизно 5 м. Як електроди - заземлювачі застосовують також кутову сталь розміром 50 x 50 мм і завдовжки 2,5-3 м. Електроди цього типу занурюють в ґрунт електровібратором або автоямобуром з приставкою для забивання електроду.

Як стрижні, так і кутову сталь вводять в ґрунт так, щоб їх кінці виступали над дном траншеї на 150-200 мм. До виступаючих кінців електродів приварюють стрічкові заземлювачі. Стрічковим заземлювачем зазвичай є смугова сталь розміром 40X4 мм, яку виправляють, укладають в траншеї на ребро, прикріплюють до забитих в землю електродів хомутами і приварюють. Якість приварювання стрічкових заземлювачів до електродів перевіряють ударами кувалди масою до 2 кг Введення в будівлі укладають у відрізки сталевих труб.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.