Об'єкти практики оргггів дізнання

(відносини, що виникають і припиняются між суб'єктами в процесі
________________ здійснення дізняня)___ __ ____

Практичнадіяльність оранів дізнання:

1)мета і завдання, функції; 2) дії органіїдізнання і їх службових осіб по збиранню, перевірці й оцінці доказівдля встановлення злочинців, попередження і припинення злочинів; !) операції органів дізнання (комплекс дій дізнавачів по виявлешяс ознак злочинів, об'єднаних єдиною метою і спрямованих на вирішеїня окремого завдання в рам-ках юридичного процесу)

Зовішня організація діяльності (кти-дії, акти-документи)

Внутрішня організація діяльності

(процесуальні провадження,
_______ стадії, режими)______

Засоби, способи, методи діяльтсті органів дізнання

(використовуються для досягнення меи, одержання результатів)

Результати діяльності оранів дізнання

Соціа. іьно-правовиї досвід,
накопичений в процесі добору доцільноо в діях і операціях службо
вих осіб, уповноважених на проведенняіізнання, а також аналітігчно
осмислений та узятий на озброєння досіл здійснення наукових пра-
вових досліджень та правового навчаншу їх єдності і взаємодії_

Зауважимо, що органи дізнання мокна розділити на дві категорії: 1) універсальні (міліція, органи (езпеки, прокуратура та ін.);

Основні види юридичної практики______________________ 167

2) органи і посадові особи, для яких провадження дізнання не є основною функцією.

Види практики всіх органів і посадових осіб дізнання:

практика міліції— діяльність у процесі дізнання в межах повноважень;

практика податкової міліції— діяльність у процесі дізнання в справах про ухиляння від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютного доходу;

практика органів безпеки— діяльність у процесі дізнання в справах, віднесених законом до їхнього відання;

практика митних органів— діяльність у процесі дізнання про контрабанду;

практика органів державного пожежного нагляду— діяльність у процесі дізнання в справах про пожежу і порушення протипожежних правил;

практика органів прикордонної служби— діяльність у процесі дізнання в справах про порушення державного кордону;

практика начальників органів управління Військової служби правопорядку в Збройних силах Україниі їхніх заступників з питань провадження дізнання — діяльність у процесі дізнання в справах про злочини, скоєні військовослужбовцями Збройних сил України і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних сил України під час виконання ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини;

практика командирів (начальників) військових частин, об'єднань, начальників військових установ— діяльність у процесі дізнання в справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, скоєні працівниками Збройних сил у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, об'єднання, установи або на військових об'єктах;

практика командирів кораблів— діяльність у процесі дізнання в справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями, а також у справах про злочини, скоєні працівниками Збройних сил України в зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час походу за межами України;

Розділ VI

практика начальників виправно-трудових установ,слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховально-трудових профілакторіїв — діяльність у процесі дізнання в справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинених працівниками цих установ, а також у справах про злочини, скоєні в розташуванні зазначених установ;

практика капітанів морських суден, що знаходяться в далекому плаванні— діяльність у процесі дізнання в межах повноважень.

Види практики працівників органів дізнання за характером повноважень:

практика з'ясування фактіву зв'язку зі вчиненням злочину, встановлення особи, що вчинила злочин, а також обставин, що є предметом доведення;

практика виконання конкретних дослідчих і слідчих дійу порядку і формі, спеціально передбачених кримінально-процесуальним законодавством (обшук, виїмка, затримка та ін.);

практика пізнання криміногенних явищза допомогою системи гласних і негласних пошукових, розвідувальних, контррозвіду-вальних заходів, широкого використання спеціальних оперативних і оперативно-технічних способів;

практика виконання покладених функцій органами попереднього слідства, прокуратури й інодісуду з метою сприяння успішному вирішенню ними завдань кримінального процесу.

Види практики працівників органів дізнання за тяжкістю злочинів:

Практика дізнавачів з досудового роз- Практика дізнавачів з досу-слідування кримінальних справ при на- дового розслідування справ явності ознак злочину невеликої і сере- про тяжкі й особливо тяжкі

дньої тяжкості__________________ злочини_______________

Види практики працівників органів дізнання в залежності від порушення чи не порушення кримінальних справ:

практика дізнавача в порушених кримінальних справах;практика дізнавача без порушення кримінальної справищодо вчинених злочинів — в порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів.

Види практики працівників органів дізнання в залежності від обов 'язковості попереднього слідства:

Основні види юридичної практики______________________ 16"

практика здійснення дізнання в справах, у яких попереднє слідствоє обов'язковим;

практика здійснення дізнання в справах, у яких попереднє слідство неє обов'язковим.

Уході практичної діяльності дізнавач вирішує питання про відводи, заявлені під час проведення дізнання перекладачеві, експертові, фахівцеві; роз'ясняє і забезпечує права особам, що беруть участь у справі; забезпечує належне виконання протоколів здійснених ним слідчих дій; оцінює докази за своїми переконаннями; визнає відповідних осіб потерпілими, цивільними позивачами, цивільними відповідачами і їхніми законними представниками; вживає заходів щодо забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна; виконує доручення слідчого і прокурора.

§ 12. Практика державної кримінально-виконавчої служби

Практика державної кримінально-виконавчої служби— це

постійна професійна правозастосовча та правоохоронна діяльність, здійснювана (згідно із законом) корпусом персоналу державної кри-мінально-виконавчої служби по примусовому виконанню кримінальних покарань.

На Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Діяльність органів державної кримінально-виконавчої служби відбувається на основі Конституції" України, законів України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та інших, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також виданих відповідно до них нормативно-правових актів центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань. Враховуються належні етичні кодекси, згідно з якими персонал Державної кримінально-виконавчої служби України повинен діяти на основі поваги гідності людини, дотримання її прав і свобод.

Державна кримінально-виконавча служба України складається з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальних органів

Розділ VI

управління, кримінально-виконавчої інспекції, устане виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств, усанов виконання покарань, інших підприємств, установ і організації. У своїй діяльності Державна кримінально-виконавча служба Уюаїни взаємодіє з органами державної влади, органами місцевого амоврядування, підприємствами, установами та організаціями відпоідно до законодавства, а також з відповідними органами іноземнк держав і міжнародними організаціями на основі міжнародних дсоворів.

Зміст і структура практики державної крмінально-вико-навчої служби:

Суб'єкти практики державної кримінально-викоіавчої служби

(органи, відділи, установи, персонал)

Об'єкти практики державної кримінально-викоивчої служби

(відносини, що виникають, продовжуються, змінююься і припиня-ються між суб'єктами в процесі виконання кримінал них покарань) |

Практична діяльність державної кримінально-виконавчої служби:

1) мета і завдання, функції; 2) дії персоналу державні кримінально-виконавчої служби щодо виконання покарань; 3) оперції органів управління, кримінально-виконавчих інспекцій, устано: виконання покарань (комплекс дій осіб рядового і начальницькогоскладу державної кримінально-виконавчої служби по виконанню скарань, об'єднаних єдиною метою і спрямованих на вирішення окрмого завдання в рамках юридичного процесу)

Зовнішня організція діяльності (акти-дії, актщокументи)

Внутрішня організація діяльності

(процесуальні провадження,
_______ стадії, режими)

Засоби, способи, методи діяльності держеної кримінально-виконавчої служби

(використовуються для досягнення мети, одержанн результатів)

Результати діяльності державної кримінально-виконавчої служби

Соціально-правовий досвід,

накопичений в процесі добору доцільного в діях іопераціях усіх структур державної кримінально-виконавчої служби а також аналітично осмислений та узятий на озброєння досвід здійснення наукових правових досліджень та правового навчання у Ь єдності і взаємодії

Основні види юридичної практики______________________ 171

Види практики структурних елементів Держ:авної криміна-пьно-виконавчої служби України:

практика центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом — полягає у спрямовуванні, координуванні та контролюванні діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, видаванні наказів у межах своїх повноважень, організовуванні та контролюванні їх виконання; узагальнюванні практики застосування законодавства з питань відомчої діяльності, розробці пропозицій, спрямованих на її вдосконалення, внесенні їх на розгляд відповідно Президенту України чи Кабінету Міністрів України;

практика територіальних органів управління (відділів) в АР Крим, областях, місті Києві та Київській області, місті Севастополі з питань виконання покарань — зводиться до здійснення керівництва оперативно-службовою та фінансово-господарською діяльністю підпорядкованих їм органів і установ;

практика кримінально-виконавчої інспекції з питань виконання покарань — полягає у виконанні цим органом покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, у вигляді громадських робіт, виправних робіт та здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

практика установ виконання покарань та слідчих ізоляторів — визначається особливостями відвідування цих установ і слідчих ізоляторів та спеціальними вимогами режиму доступу на їх

територію;

практика воєнізованих формувань — вирізняється тим, що ці формування діють у складі органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та призначені для їх охорони та запобігання і припинення дій, що дезорганізують роботу виправних установ.

§ 13. Приватна юридична практика

Приватні юристи не є представниками держави. Вони незалежні, покликані захищати інтереси своїх клієнтів. З економічної точки зору клієнт — це покупець послуг юриста. Як і будь-який інший продавець, юрист, котрий хоче домогтися успіху, повинен залу-

Розділ VI

чати до себе клієнтів, задовольняти їхні потреби й одержувати плату за свою працю. Незалежність від держави юриста, що займається приватною практикою, є визначальним чинником. Приватні юристи (нотаріус, адвокат) не користуються дотаціями з боку держави. Послуги такого юриста необхідні суспільству, що функціонує відповідно до норм права. У ділових аспектах приватної практики юрист керується звичайними ринковими принципами.

Україна знаходиться на шляху розвитку приватного нотаріату, адвокатури і т. д. Для неї досить корисний досвід приватної юридичної практики в посткапіталістичних державах.

У цих державах (наприклад США) приватна практика представлена в таких формах:

— одноособова практика,один юрист має свій особистий офіс;

— спільне користування офісом:два або більш юристів використовують одне приміщення і беруть участь у деяких витратах, однак мають своїх клієнтів і ведуть індивідуальний рахунок своїм доходам. Це найменш удала форма, оскільки часто юристи, що працюють за згодою про спільне користування офісом, психологічно несумісні. Психологічна сумісність є однією з основних передумов створення юридичної фірми;

— юридична фірма:два або більш юристів використовують одне приміщення, розділяють витрати, клієнтів і доходи.

Переваги одноособової приватної юридичної практики:

1) можливість юристові самостійно приймати рішення про тривалість часу своєї роботи і її розпорядку, тому що поруч немає інших членів фірми, котрі пред'являли б претензії з цього питання;

2) право самому вибирати клієнтів і справи, не вступаючи в зіткнення з інтересами інших членів фірми, у випадках, якщо: а) не бажаєш відмовити клієнтові; б) бажаєш відмовити клієнтові, але змушений працювати з ним на прохання іншого юриста; 3) одержуєш весь зароблений гонорар.

Недоліки одноособової приватної юридичної практики:

— відсутність допомоги у випадку великої завантаженості роботою;

— самостійний пошук клієнтів;

— самостійне несення витрат на устаткування й інші матеріали, що може збільшити вартість одноособової практики;

і >( повні види юридичної практики________________________ 173

— самостійне вирішення адміністративних питань в офісі (аж до ремонту непрацюючого телефону);

— у випадку малого досвіду немає безпосередньої можливості і іередати великі і складні справи досвідченому юристові або проконсультуватися з ним;

— приреченість займатися невеликими справами, тому що клієнти для вирішення складних питань звертаються у великі юридичні

фірми.

Переваги приватних юридичних фірм:

1) можливість спеціалізуватися у визначених галузях права, що підвищує рівень послуг клієнтам і дає задоволення самим юристам;

2) можливість кваліфікованим юристам, котрі не вміють залучати клієнтів, одержувати достатній обсяг роботи за допомогою інших юристів;

3) можливість розподіляти вартість приміщення, устаткування й інших витрат між співробітниками, а також значна імовірність фірми одержати кредит;

4) забезпечення кожному юристові більш надійного заробітку за допомогою розподілу доходів юридичної фірми;

5) можливість займатися справою різним юристам у випадку одержання дозволу суду або згоди від клієнта, що не зв'язує юристів плануванням роботи, характерним для одноосібно практикуючих юристів;

6) можливість мати поруч джерело інформації — колегу, до якого можна звернутися за порадою при розгляді складних правових

питань.

Недоліки приватних юридичних фірм:

— втрата частини своєї незалежності, оскільки фірми вимагають групового прийняття рішень;

— неможливість одержати зароблені великі персональні гонорари через необхідність вносити їх у загальний дохід фірми, які розподіляються між її членами;

— збільшення обсягу управлінської діяльності в зв'язку з розширенням юридичних фірм і потреба в удосконалюванні управлінських

систем.

Якщо в США близько 72 % усіх юристів працюють у приватному секторі, тобто практикують самостійно, створюють невеликі пар-

1/4______________________________________________ Розділ VI

тнерства або працюють у великих юридичних фірмах, то в Україні поки немає великих юридичних фірм, що поєднують 100 і більше юристів. Однак швидко збільшується штат юристів філій великих іноземних юридичних фірм, для яких адвокатура закрита. Основна частина юридичної практики здійснюється юридичними консультаціями, об'єднаними в рамих колегій адвокатів. Як правило, у консультації працюють від 10 до25, іноді менше адвокатів. Загальна чисельність штату адвокатури за останні кілька років збільшилася в 2,5—3 рази. Міністерством юстиції України практикується видача (на основі Закону про підприємницьку діяльність) індивідуальних ліцензій на заняття адвокатською практикою тим особам, що мають закінчену юридичну освіту (магістратуру), не є членами адвокатських асоціацій, здали іспит і одержали свідчення на заняття адвокатською діяльністю.

Юридичні консультації надають послуги з усіх основних галузей права, при цьому усе більше місце тут займає консультування з різних юридичних аспектів підприємництва. Друга, традиційно значуща область юридичної практики адвокатури — це представлення інтересів клієнтів у господарському (арбітражному) і загальному судах. На жаль, лише деякі юридичні консультації в змозі зрівнятися за рівнем кваліфікації з юристами філій західних юридичних фірм, особливо у консультуванні в таких нових, складних і винятково актуальних для українського бізнесу областях, як міжнародне комерційне право, міжнародне банківське право, міжнародно-правове регулювання інтелектуальної власності і т. п., представляти клієнтів у міжнародних судових і арбітражних органах.

Придбана можливість для юристів України займатися приватною юридичною практикою погребує від них навичок і знань, необхідних в умовах сучасної економіки

§ 14. Інтерпол як професійна міжнародна організація кримінальної поліції

Дотримання міжнародних стандартів у діяльності юриста продиктовано наявністю міжнародних організацій, у яких успішно співробітничають представники різних держав світу.

Прикладом може бути Інтерпол — міжнародна професійна організація по боротьбі зі злочинністю. її прообразом є Міжнародна комісія кримінальної поліції, створена як постійно діюча організа-

< Основні види юридичної практики________________________ 175

ці я 7.09.1923 р. у Відні, що був тоді найбільш інформованим про злочинність у світі⁸. Під час фашистської окупації Австрії комісія була поставлена під контроль гітлерівської поліції безпеки (СД), у резуль-іаті чого її члени фактично самоусунулися від роботи.

Після закінчення Другої світової війни Міжнародна комісія кримінальної поліції була відтворена знову на конгресі в Брюсселі (1946 р.). її штаб-квартирою став Париж. У 1956 р. Міжнародна комісія кримінальної поліції була перетворена на Міжнародну організацію кримінальної поліції, одержала новий статут, у якому офіційно закріплений термін «Інтерпол». Штаб-квартира розміщена у м. Ліоні (Франція). Вищим керівним органом Інтерполу є Генеральна асамблея. На її засіданні обираються робочі органи — Виконавчий комітет, очолюваний президентом, і Генеральний секретаріат на чолі з генеральним секретарем.

До складу організації входять національні центральні бюро (НЦБ). Нині їх 178 — по кількості держав, що стали краінами-уча-сницями Міжнародної організації кримінальної поліції. Вони виступають під відповідними іменами: «Інтерпол-Париж», «Інтерпол-Лондон», «Інтерпол-Пекін», «Інтерпол-Бангкок», «Інтерпол-Москва», «Інтерпол-Київ» та інші. Національні центральні бюро (НЦБ) є одночасно і підрозділами поліцій країн-учасниць, і структурними ланками Інтерполу. їх можна назвати «опорними пунктами» Інтерполу на місцях.

Україна прийнята до складу Інтерполу на б 1-й Генеральній асамблеї (4—10 листопада 1992 р.). Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 р. створене Національне центральне бюро (НЦБ) Інтерполу, що виконує завдання по координації і взаємодії правоохоронних органів країни з компетентними органами іноземних держав про ведення боротьби з транснаціональною злочинністю. Українське національне бюро Інтерполу входить до структури

апарату МВС.

Об'єктом практичного впливу Інтерполу і НЦБ держав-учасниць є так звані «транснаціональні» (міжнародні) злочинці і злочини.

Транснаціональними вважаються злочини:

1) окремі стадії й епізоди яких були скоєні на території різних держав;

⁸ Початком цієї організації можна вважати І з'їзд міжнародних співробітників кримінальної поліції, що відбувся 14—18 квітня 1914 р.

Розділ VI

2) наслідки яких виявляються за иежами країн, де вони були скоєні;

3) є небезпечними для внутрішнії інтересів більш ніж однієї країни.

Транснаціональними злочинцями вважаються:

1)правопорушники, що ховаються від покарання в іншій країні;

2) члени міжнародних кримінальних угруповань, що вчинили або організували злочини, які зачіпають інтереси декількох держав.

Так, сферами діяльності транснаціональних злочинних груп, пов'язаних з економікою, є індустрія наркобізнесу; протизаконний оборот зброї; торгівля радіоактивними матеріалами; викрадення і контрабанда автомобілів; організації злочинних нападів на вантаж; організовані форми протизаконної міграції; організована проституція; торгівля органами людського тіла; організація злочинних зазіхань на об'єкти культури; комп'ютерні злочини; протизаконна торгівля дикими тваринами; протизаконне знищення небезпечних відходів; шахрайські операції з кредитними ресурсами; підробка грошових знаків; контрабанда; організований міжнародний тероризм (замовлені убивства); навмисне банкрутство й ін.

Для ефективної боротьби з транснаціональною злочинністю за допомогою кримінальної реєстрації Інгерполом розроблена система обліку і класифікації транснаціональних злочинців і злочинів. Існує загальна і спеціальна реєстрація. Об'єктом загальної реєстрації є відомості про транснаціональні злочини і злочинців, а спеціальної — дактилоскопічні відбитки і фотознімки правопорушників.

НЦБ Інтерполу в Україні— це сучасний підрозділ, потенціал якого відповідає міжнародним стандартам як у відношенні кваліфікації кадрів, так і в технічному забезпеченні. Кадри для Інтерполу готують установи освіти системи органів внутрішніх справ із числа курсантів, що пройшли спеціальне навчання і володіють двома робочими мовами (робочими мовами Іитерполу є англійська, французька, іспанська, арабська).

Основні функції Національного Центрального Бюро (НЦБ) Інтерполу в усіх країнах, як правило, єдгні:

1) забезпечення обміну офіційною і конфіденційною (оператив-но-розшуковою) інформацією з питань боротьби з транснаціональною злочинністю між національними поліцейськими й іншими пра-

Основні види юридичної практики______________________ 177

ноохоронними органами, Генеральним секретаріатом ЦНБ Інтерпо-иу інших країн;

2) організація через відповідні національні органи охорони правопорядку заходів щодо виявлення осіб, предметів, документів, розшукуваних державами-членами Інтерполу;

3) направлення у Генеральний секретаріат і у держави-члени Інтерполу прохань і оповіщень національних правоохоронних органів про розшук осіб, предметів і документів, здійснення спостереження за особами, підозрюваними в злочинній діяльності, а також іншої інформації з метою попередження і розкриття злочинів;

4) формування банку даних про осіб, факти, предмети і документи на підставі інформації, отриманої в процесі міжнародного поліцейського співробітництва;

5) сприяння (у межах своєї компетенції) реалізації рішень і рекомендацій Генеральної асамблеї і Генерального секретаріату Інтерполу, підготовка аналітичних документів із проблем міжнародного співробітництва в галузі боротьби зі злочинністю й ін.

Співробітництво України в рамках Інтерполу ґрунтується на національних законах і міжнародних зобов 'язаннях, прийнятих нею поза цією організацією.

Основний акцент у діяльності Укрбюро робиться на практичне сприяння органам дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду в попередженні, розкритті і розслідуванні кримінальних справ, розшуку і екстрадиції (видачі) злочинців. Разом з функціями НЦБ Інтерполу відбувається рівнобіжне розслідування кримінальних справ, оскільки в НЦБ надходять запити про дані злочини від слідчих через Головне управління внутрішніх справ або Управління МВС України, що виконуються співробітниками Інтерполу. Сама кримінальна справа в НЦБ Інтерполу не надходить і ним не розслідується. Вона знаходиться в слідчого, котрий дав доручення і запит. Після виконання доручень НЦБ направляє їх у вигляді супровідних документів до матеріалів кримінальної справи.

Можна виділити п'ять основних форм відносин у сфері міжнародної боротьби зі злочинністю: 1)одержання доказів з-за кордону для використання в розслідуванні; 2) видача злочинців (екстрадиція); 3) передача кримінального провадження; 4) передача нагляду за умовно засудженими або умовно звільненими особами; 5) передача засуджених осіб.

Розглядаються кримінальні справи в таких сферах: економіка і фінанси; інформатика, інтелектуальна власність; торгівля людьми; боротьба з незаконним виготовленням підроблених грошових знаків, документів; боротьба з незаконним оборотом наркотиків; боротьба з незаконним оборотом вогнепальної зброї, боєприпасів; боротьба з тероризмом; попередження, розкриття і розслідування злочинів, пов'язаних із транспортними засобами й ін.

Розділ VII

ПРОФЕСІЙНА АТЕСТАЦІЯ ЮРИСТІВ-ПРАКТИКІВ І МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ЇХ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ

§ 1. Кваліфікаційна атестація

юристів-фахівців як правова вимога визначення

їх професіоналізму

Атестація юристів-фахівців — система визначених нормативно-правовими актами оцінних дій по встановленню рівня кваліфікації юриста, відповідності посаді, росту і якості знань, характеристики професіоналізму.

Порядок атестації працівників юридичної праці визначений державою у відповідних офіційних документах: законах, указах міністерств і інших нормативно-правових актів.

Для проведення атестації створюються кваліфікаційні комісії.

Мета кваліфікаційної атестації фахівця — поліпшення якісного складу працівників юридичної сфери, підняття професійного рівня кожного з них.

Завдання кваліфікаційної атестації юристів-фахівців:

1) визначення рівня професійної кваліфікації;_____________

2) встановлення відповідності займаній посаді;___________

3) вирішення питання про заохочення для стимулювання росту професіоналізму, розвитку морально-правового обов'язку і відповідальності за зміцнення законності, охорони і захисти прав громадян.

Правові заохочення в залежності від галузі права:

— конституційні (ордени і медалі як державні нагороди);

— адміністративні (дострокове присвоєння спеціального звання);

— трудові (нагородження Почесною грамотою). Правові заохочення в залежності від змісту:

— матеріальні (видача грошової премії);

— моральні (оголошення подяки);

— організаційні (підвищення в кваліфікаційному класі)._____

4) вирішення питання про покарання. Правові покарання — форма
і міра осудження протиправної і винної поведінки особи. Результа
том такого осудження є обмеження в чомусь або позбавлення чогось.
Наприклад, зниження в кваліфікаційному розряді, накладення дисци
плінарного стягнення, що розглядається як одна з умов усунення не-
доліків у роботі._______________________________________

Розділ VII

Професійна атестація юристів-практиків і міжнародні...

Основні умови професійної відповідності юристів-практи-ків:

1) наявність необхідного мінімуму знань, умінь, навичок, отриманих у результаті навчання і досвіду;

2) емоційно-вольова готовність до виконання професійної діяльності. Виявити це можливо за допомогою вивчення мотивів професійного вибору, життєвих цілей особи, шляхів їхнього досягнення, особливостей світогляду, що відображають розуміння загальносоціа-льних і професійних проблем, зміст праці і службові прагнення;

3) здатність до конкретної професійної діяльності. Вона розкривається через інтелект, професійне мислення. Головні з них: уміння аналітично і логічно мислити, мати професійну спостережливість, оперативну і довгострокову пам'ять, творчу пошукову активність і кмітливість.

У процесі атестації для оцінки ділової кваліфікації і професійної майстерності застосовуються такі методи:

1)вивчення результатів діяльності за певний час (наприклад кількість розслідуваних справ, внесених протестів, пред'явлених і задоволених у силу обґрунтованості позовів);

2) узагальнення усних характеристик особи, що атестується, з боку керівників, колег та інших осіб, з якими здійснюється співробітництво;

3) вивчення складених керівниками письмових характеристик, в яких містяться відомості про успіхи або недоліки їх підлеглих за визначений час;

4) біографічний метод, що передбачає оцінку даних трудової біографії особи, що атестується (застосовується при переході працівників у прокуратуру, суд та інші органи з правоохоронних та інших державних структур).

Основні групи вимог до атестації юристів-практиків:

Вимоги до атестації як до процесу перевірки роботи й оцінки достоїнств особи, що атестується	Вимоги до упорядкування атестаційного документа
Атестаційна характеристика повинна підбивати підсумок розгляду ділової кваліфікації юриста і прогнозувати його	Варто уникати трафаретних словосполучень, позбавлених інформації про конкретну людину (наприклад «моральна витривалість» та ін.), нечі-

подальшу долю — давати висновок відповідає чи не відповідає він займаній посаді, чи заслуговує бути зарахованим до резерву на просування по службі та ін. До висновків атестації важливо включати пропозиції про те, що працівник повинен зробити самостійно, щоб усунути виявлені комісією недоліки

тких визначень (наприклад «по-доб
рому впертий», «надмірно скрупу
льозний» і т. п.), перерахувань люд
ських якостей взагалі, які не мають
безпосереднього відношення до оцін
ки ділової кваліфікації і професійної
відповідності особи, що атестується.
Водночас в атестації необхідно від
бити якості, які чітко і точно характе
ризують діяльність працівника юри
дичної сфери. Висновки повинні ви
пливати з тексту атестації, бути стис-
лими, конкретними і чіткими____

У атестації-документі повинні міститися такі елементи характеристики:

1)оцінка практичної діяльності і професійних якостей особи, що атестується;

2) оцінка ставлення особи, що атестується, до колег по роботі;

3) оцінка колегами внеску особи, що атестується, у професійну діяльність колективу й у створення сприятливого клімату в ньому;

4) самооцінка особи, що атестується.

Висновок або рішення кваліфікаційної комісії викладаються в письмовій формі і повинні містити дату і місце його винесення, склад комісії, розглянуті питання, мотиви прийнятого рішення. Висновок або рішення підписується головуючим і членами комісії, які брали участь у засіданні. Член (члени) комісії, що має особливу думку щодо рішення або висновку, може викласти її в письмовій формі. Цей документ приєднується до справи, але розголосу не підлягає.

§ 2. Кваліфікаційна атестація суддів

Кваліфікаційна атестація суддів— система оцінних дій по встановленню рівня професійних знань й умінь застосовувати їх при здійсненні правосуддя, а також ділових якостей, їх відповідності вимогам, пропонованих суддям законами держави. Система кваліфікаційних комісій суддів, їхній склад, порядок формування, повноваження, порядок прийняття й опротестування рішень визначаються законами України «Про судоустрій України», «Про кваліфі-

182__________________________________________ Розділ VII

надійну комісію, кваліфікаційну атестацію і дисциплінрну відповідальність суддів судів України», «Про Вищу раду юстції».

Кваліфікаційні комісії суддів є постійно діючими рганами в системі судоустрою України і мають на меті забезпечии формування корпусу професійних суддів, здатних кваліфікованосумлінно і не-упереджено здійснювати правосуддя.

Завдання кваліфікаційної комісії: 1) здійснювач добір і рекомендувати осіб для заняття посади професійного суд,; 2) оцінювати рівень підготовленості професійних суддів, стимулюати ріст їхньої професійної кваліфікації і підвищувати відповідалність суддів за дотримання законодавства під час розгляду справЗ) розглядати питання про дисциплінарну відповідальність суддів давати висновки про звільнення суддів з посади.

У системі судоустрою України діють:

1. Кваліфікаційні комісії суддів загальних судів.

2. Кваліфікаційна комісія суддів військових судії

3. Кваліфікаційні комісії суддів спеціалізованих сців (господарських і адміністративних).

4. Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Термін повноважень кваліфікаційних комісій судів становить три роки з дня їхнього утворення. Вони здійснюкь свої повноваження на громадських засадах зі збереженням заобітної плати за місцем роботи.

Кваліфікаційна атестація суддів проводитьсяіри представленні до:

1) присвоєння кваліфікаційного класу судді, прзначеного на посаду вперше (проходять атестацію не пізніше біісяців із дня призначення);

2) присвоєння судді чергового кваліфікаційного пасу в зв'язку з закінченням установленого законом терміну йог перебування у відповідному кваліфікаційному класі;

3) дострокового присвоєння судді кваліфікаційно) класу, більш високого кваліфікаційного класу;

4) відновлення судді в кваліфікаційному класі наїснові заяви;

5) обрання судді в суд вищого рівня;

6) обрання суддею безстроково або при переведені в суд вищого рівня на основі заяви, що надійшла.

Крім того, кваліфікаційні комісії виносять рішені про застосування до судді дисциплінарного стягнення.

Професійна атестація юристів-практиків і міжнародні...__ 183

У залежності від посади, стажу і досвіду роботи, рівня професійних знань для суддів довічно встановлюються шість кваліфікаційнихкласів¹, рішення про присвоєння яких виносить кваліфікаційна комісія:

Класи	Суди	Мінімальні терміни перебування в класі
Вищий і перший	Судді Верховного Суду України	не обмежений
Вищий, перший і другий	Судді Вищих спеціалізованих судів — господарського, адміністративного	Перший клас — не обмежений. Другий клас — 5 років
Перший і другий	Судді Касаційного суду України	Перший клас — не обмежений. Другий клас — 5 років
Перший, другий і третій	Судді апеляційних судів	Другий і третій класи — 5 років
Другий, третій, четвертий і п'ятий	Судді місцевих судів	Четвертий і п'ятий класи — 3 роки

З урахуванням досвіду роботи допускається присвоєння суддям більш високого кваліфікаційного класу без дотримання встановленої послідовності, але не більше ніж на два кваліфікаційних класи.

Кваліфікаційна атестація суддів проводиться у формах:

Кваліфікаційний іспит — атестація особи, що виявила бажання бути рекомендованою для призначення на посаду судді вперше (або особи, з часу звільнення якої з посади судді пройшло 5 років); полягає у виявленні рівня готовності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду.

Кваліфікаційна співбесіда — перевірка (усна) знань професійного судді, установлення рівня його кваліфікаційної підготовленості, здатності підвищувати свій професійний рівень і здійснювати правосуддя, у тому числі у вищестоящих судах. Ступінь вимоги до знань судді залежить від того, на яку посаду і присвоєння якого кваліфікаційного класу він претендує.

¹ За суддею, що вийшов у відставку або на пенсію, зберігається привласнений йому кваліфікаційний клас.

Розділ VII

Повторний (додатковий) іспит— здача кваліфікаційного іспиту особою, що за рішенням кваліфікаційної комісії суддів не рекомендується до обрання суддею безстроково. Повторний іспит може бути призначений Вищою кваліфікаційною комісією суддів України по скарзі судді, що не згодний з рішенням кваліфікаційної комісії суддів про відмовлення в рекомендації до обрання його суддею безстроково. Повторний іспит здається суддею Вищій кваліфікаційній комісії.

§ 3. Кваліфікаційна атестація прокурорських працівників

Атестація прокурорських працівників — система оцінних дій по встановленню рівня професійних знань працівників прокуратури, їхніх ділових якостей, відповідності вимогам, що ставляться до них законами держави. Система кваліфікаційних комісій, їхній склад, порядок складання атестаційних документів визначаються «Положенням про атестацію прокурорсько-слідчих працівників прокуратури України», складених відповідно до Закону України «Про прокуратуру» і затверджених наказом Генерального прокурора від 09.09.1998 р.

Атестацію прокурорсько-слідчих працівників проводять:

Атестаційні комісії нижчої ланки (створюються прокурорами АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя і прирівняних до них, ректором і проректорами Інституту підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України, а також: прокурорами окремих великих міст — за узгодженням з Генеральною прокуратурою України) — атестують усіх прокурорсько-слідчих працівників, крім тих, котрих атестує Вища атестаційна комісія

⇐ Предыдущая 12 13 14 15 161718 19 20 21 Следующая ⇒