Главная | Обратная связь

Загальна характеристика вольових дій дошкільника

Набутий три -, п'ятирічною дитиною досвід дій з різними речами та її успіхи в практичній діяльності створюють сприятливі умови для виникнення в неї почуття впевненості в своїх силах, самостійності. Усвідомлюючи свої зрослі можливості, дитина починає ставити собі дедалі сміливіші і різноманітніші цілі. Для їх досягнення вона змушена застосовувати дедалі більші зусилля і витримувати триваліше напруження своїх нервових і фізичних сил. Кожний новий успіх зміцнює в дитини горде і радісне усвідомлення своїх можливостей. Це виявляється в словах «я сам», «я можу», «я хочу» і «я не хочу», які так часто говорить дитина цього віку. Дедалі частіше і сміливіше діти здійснюють свої численні бажання і наміри.

Діти-дошкільники звичайно дуже активні.

Щоб виконати яке-небудь доручення дорослих (полити квіти, допомогти бабусі тощо), дитині доводиться гальмувати свої бажання і припиняти справу, яка цікавила її в даний момент. Це тренування волі дитини, що розвивається.

Дуже різноманітними стають у цей період і ті цілі, на досягнення яких дитина спрямовує свої зусилля. Дошкільник може прагнути до уявлюваної цілі, тобто уявляти, а не сприймати бажане. Наприклад, уявляючи, як вона братиме участь через місяць у святі, п’яти -, семирічна дитина старанно готується до виконання ролі гнома, ведмедя, цапка.

Це відсування мети потребує витримки. Відстрочення в досягненні бажаної мети малюкові зовсім недоступне. Зусилля, яке він застосував, щоб чогось добитися, треба відразу підкріпити досягнутим успіхом. Угадуючи наперед більш далеку мету, шести -, семирічні діти можуть витримувати вольове напруження протягом тривалішого часу. Так дитина-дошкільник вправляється у витримці. її воля стає дедалі більш витривалою.

У старшому дошкільному віці дитина починає мріяти про те, ким вона буде, і в деяких випадках уявлювана мета спонукає її виконувати такі дії, які не дають їй задоволення. Наприклад, бажаючи стати моряком, льотчиком, космонавтом, багато хлопчиків цього віку починають регулярніше займатися зарядкою, вчаться плавати, стрибати. Деякі навіть роблять спробу вчитися «хоробрості» і «сміливості». Одержуючи в повсякденному житті практичне підтвердження своїм силам і можливостям, дитина до кінця дошкільного віку стає значно самостійніше і впевненіша в собі.

Проте дуже часто, не продумуючи розпочатої справи, діти не уявляють собі всіх тих перешкод і труднощів, які виникають на їх шляху при реалізації задуму, і не можуть оцінити свої сили, уміння, знання. У цьому виявляється імпульсивність дитини-дошкільника, відсутність досить розвинутого уявного аналізу, критичної оцінки майбутньої дії. Діти вирішили робити курінь, принесли кільки, встановили їх, а гілки ялини не тримаються на кілках, падають з них, уся споруда валиться... Що робити? Якщо дорослий своєчасно не подасть допомогу, діти легко втрачають інтерес до цієї справи і відмовляються від поставленої мети.

Як і в молодших дошкільників, у 6—7-річних дітей значну роль продовжує відігравати наслідування при виконанні вольових дій. Але наслідування в дітей 6—7-річного віку стає умовно рефлекторною, довільно керованою дією.

Дослідження О.В. Запорожця, Г.Д. Кирилової, Л.Г. Полякової і Т.В. Єндовицької показують, що з віком дедалі більше значення має словесна інструкція дорослого, яка спонукає дитину виконувати доручену їй дію. Дедалі менше значення має мовчазне копіювання дитиною дії дорослого, що сприймається дітьми як зразок для наслідування. Проте дані порівняльного вивчення дій дошкільника за зразком і словесною інструкцією показують, що відношення ці мінливі. Вони багато в чому, очевидно, визначаються самою виконуваною дією (її складністю) і попередньою підготовкою дитини (Г.О. Кислюк, Н.Г. Діманштейн).

Істотно змінюється в дітей дошкільного віку і сам процес вольової дії. Якщо дитина (переддошкільник) звичайно відразу починає виконувати те, що від неї вимагають (стрибок, послідовне натискання на різні кнопки приладу відповідно до сигналів), то в дошкільника чітко виступає етап попереднього орієнтування в майбутній дії (3.М. Богуславська, О.В. Овчинникова).

Дитина практичними пробувальними діями ніби ознайомлюється з роботою, яку має виконувати, прокладаючи для неї шлях. Старшим дітям (7—8 років) достатньо лише зорового орієнтування в умовах поставленого завдання, щоб потім відразу здійснити весь ланцюг потрібних дій.

Така підготовча фаза у виконуваній дії свідчить про регуляцію цієї дії в думці. Чим молодша дитина, тим більше вона при виконанні дії потребує підказування, допомоги дорослого. Якщо цю допомогу дають не як пояснення всього завдання, а поелементно і дія виконується поопераційно (тобто крок за кроком), то вихователь неминуче затримує діяльність дітей на тих коротких зв'язках, які характеризують виконавчу діяльність і незріле мислення дитини1.

Цілком очевидно, що такий стиль навчання дії шкідливо позначається на розвитку самостійності дітей. Вони звикають до виконавчих дій, чекають вказівок і не засвоюють загального методу роботи. Такі факти переконливо виявляють, наприклад, дослідження навчання праці дітей початкових класів (І.П. Фрейтаг, О.М. Гончарова, Е.О. Фарапонова, І.О. Розанов та ін.).

Різко перебудовуються в дошкільників мотиви вольових дій. Якщо в трирічних дітей мотив і мета фактично збігаються, то в п’яти -, семирічних дошкільників спонукання дедалі яскравіше виступають як одна з вирішальних умов, що забезпечують стійке і тривале вольове напруження дитини.

Дослідження Т.О. Гіневської показало, що коли дитині запропонувати стрибнути без якогось завдання просто на задану відстань (до риски, проведеної на підлозі), то довжина стрибка і його побудова будуть значно нижчі, ніж тоді, коли той самий рух дитина виконує, зображуючи зайчика-стрибунця або стрибуна-спорстсмена.

У дослідженні 3.М. Мануйленко виявилося, що навіть три -, чотирирічна дитина може за завданням дорослого витримати нерухому позу в середньому протягом 18 секунд. Але, взявши на себе роль вартового, вона зберігає нерухомість протягом 88 секунд. П’яти, шестирічні діти зберігають таку саму позу протягом 312 секунд, а в ролі вартового — 555 секунд. У старших дошкільників ці відмінності трохи згладжуються.

Уміння володіти собою (наприклад, не дивитися на привабливий предмет) також помітно змінюється залежно від мотиву, який обмежує ті чи інші дії дитини. За даними Н.М. Матюшиної, найдійовішим мотивом, що спонукає дитину виконувати аналогічні вимоги, є чекання обіцяної нагороди, слабший мотив — очікуване покарання (наприклад виключення з гри) і найменш дійовий мотив — дане дитиною слово й заборона дорослого.

Одним з мотивів, які набувають до кінця дошкільного віку певного значення для дитини (воно особливо зростає в наступному періоді дитинства), є чекання оцінки її дій вихователем і однолітками. Не бажаючи бути гіршим, слабшим від товаришів, дитина може виявити значне вольове зусилля, витримку і примусити себе спокійно піти до зубного лікаря, скотитися з дуже високої гірки і взяти участь у непривабливому для неї прибиранні приміщення.

Знаючи силу впливу на дитину різних мотивів, що спонукають її до вольового зусилля, педагог має можливість тонко «інструментувати» свої впливи на різних дітей, викликаючи з їх боку необхідну вольову дію.

Вміти створити найбільш дійовий для дитини мотив — означає примусити її виявляти свою волю, спрямувавши її на ті цілі, досягнення яких дорослий вважає корисним для розвитку позитивних рис особистості вихованця.