 |
|
Спілкування з людьми
В інтернаті ти багато говорив з однокласниками, вихователями, вчителями. Ви розуміли одне одного без слів, все було просто, легко. Свій жаргон, сленг, манери. Ви домовлялись, ділили «полудніки», бились, сварились… Коли я ще жив в інкубаторі, ми винаходили навіть власний шрифт!
Зараз почнеш інше життя, а інше життя передбачає інші правила. Тепер ніхто не розумітиме тебе з одного лише погляду, а всі люди, яких зустрічатимеш, будуть різними… Спілкування – ціле мистецтво, і аби досягти успіху, мусиш його опанувати. Недостатньо просто вимовляти слова. Кожен хоче знати якийсь секрет успіху, а таємниці завжди лежать на поверхні.
Перш за все, сприймай співрозмовника таким, яким він є. Поважай людську індивідуальність, не прагни змінити когось, показати свою зверхність, принизити. Уникай негарних, образливих речей, адже слово – не горобець, одним словом можна перетворити незнайому людину в найзапеклішого ворога.
Будь відкритим, доброзичливим, і це повернеться до тебе. Говори спокійно, щиро, не надриваючи голос. Знаєш, як позитивно налаштовує спокій? Якщо кричатимеш, нічого хорошого з того не вийде – покажеш не силу, а слабкість. Сильна людина може домогтись більшого мовчанням, ніж слабка – криками. Всі, хто колись зривав глотку, щоб довести тобі свою правоту – слабкі люди. Не будь таким, як вони.
Навчись слухати інших. Щоб підтримувати розмову, знайомитись, знаходити нових друзів, мусиш завжди мати, що сказати. А для цього – читай художню літературу, дивись кіно, розширюй свій кругозір.
Якщо тобі здається, наче людина помиляється, не поспішай критикувати її точку зору. Кожен має власні погляди на життя, тому постарайся зрозуміти, чому він думає саме так, а не інакше. В кожного з нас – своя історія, свої інтереси, своє бачення світу.
Проявляй зацікавленість іншими. Не думай, що ти все знаєш, все розумієш, все можеш. Викорени самовпевненість, егоїзм. Без цього немає сенсу йти далі, – все одно рано чи пізно зламаєшся. Тих, хто любить лише себе, не любить більше ніхто.
Пам’ятай, що перші хвилини знайомства тебе оцінюють. Має значення все: чи чисті нігті, чи помита голова, чи пристойно ти одягнений, як говориш, що говориш, з яким виразом обличчя… Все. Тобі доведеться спілкуватись з багатьма людьми, а тому пам’ятай: перше враження важко змінити.
Не бійся питати про те, що тебе цікавить, а як виникатимуть незручні паузи – сам пропонуй теми для розмови.
Якщо хочеш привернути увагу співрозмовника, просто почни частіше звертатися до нього по імені. Кожному з нас приємно, коли чуємо своє ім'я.
Повір, це і є всі секрети успішного спілкування. Нічого нового людство не придумало. Просто будь щирим, цікавим, чесним. Не сварись, не ображай інших, – краще знаходити нових друзів, а не створювати ворогів.
Все, що я написав про мистецтво спілкування, зрозуміло й без слів, але деякі речі треба повторювати часто. Знаю, що ти – хороший психолог, добре розумієш тонкощі душі, вмієш «надавити» на жалість, щоб щось випросити. Ти вмієш гарно спілкуватись, бо інтернат навчив виживати… Ти знаєш, що нікому не потрібен, можеш швидко ввійти в серце іншої людини. Але що далі? Паразитувати, просити, переконувати?
Хіба то успіх?... Ні… Якщо хочеш стати успішним – припини презентувати себе як сироту. Ти – людина, і в тебе є безліч інших достоїнств, інших рис. Пам'ятай про це.
Ми живемо в світі, де ніхто нікому не потрібен. Не тому, що всі – черстві, самозакохані, егоїстичні тварини, просто в кожного своє життя, свої мрії, свої бажання, свої проблеми. Так, всі, і ти теж в першу чергу думають про себе, бажаючи собі хорошого (якщо ні – проблема, варто замислитись).
Це означає, по-перше, що ніхто не зобов’язаний робити для тебе щось добре, і ніхто не робить спеціально щось зле (швидше прагне добра для себе, а як воно впливає на життя інших – мало хто переймається). По-друге, всі виходять з власних інтересів. В тому теж немає трагедії, треба вміти знаходити спільні точки перетину, співпраці, взаємодопомоги. Треба вміти бути корисним. По-третє, нічого саме по собі не відбудеться. Якщо хочеш з кимось познайомитись, кудись влаштуватись на роботу, побудувати стосунки – маєш проявити ініціативу, і почати це робити. По-четверте, на обличчі не написано, що та чи інша людина відчуває, про що думає, а тому мусиш навчитись розуміти більше, ніж кажуть слова.
Документи
Коли будеш забирати свої речі і покидати інтернат, не забудь про документи. Ті папірці, які стосуються твого життя і лежать у твоїй особовій справі, маєш право забрати. Мусиш забрати.
В першу чергу – паспорт (якщо тобі вже є 16 років, і його оформили), свідоцтво про народження, ідентифікаційний код, посвідчення про приписку до військової дільниці (в ньому написано, що ти можеш або не можеш служити в армії), дитячий закордонний паспорт (якщо ти кудись їздив з інтернату, така блакитна книжечка з фотографією і візами – «проїзний документ дитини»), довідку, що вчився в інтернаті, перебував на повному державному утриманні (має підписати і поставити печатку директор), медичну картку. Також обов’язково взяти всі папери, які дають тобі право на пільги, якщо такі є: свідоцтво про смерть батьків, судові рішення про позбавлення їх батьківських прав, довідки, витяги, акти. Все, що лежить у юриста інтернату (чи в архіві, чи у відповідального працівника – спитай у вихователя, вона скаже) ти можеш забрати.
Всі документи треба у кількох екземплярах «відксерити» (ще знадобляться) і покласти на зберігання в надійне місце.
Паспорт та код (ідентифікаційний) тобі буде потрібен завжди – в усіх банках, в університеті, для нарахування стипендії. Паспорт показує, що ти – громадянин України, він підтверджує твою особу. Пам'ятай: його не можна нікому віддавати! Ніколи! Ні під заставу, ні тимчасово, ні знайомим «щоб не загубити». Паспорт – найважливіший документ.
До речі, якщо хтось візьме твій паспорт та код – він може зробити таку зачіску, як у тебе на фотографії, нанести трохи косметики, і… І взяти в банку кредит на твоє ім'я чи ще щось погане оформити. Тому як тільки, не дай Бог, загубив ці документи, або в тебе їх вкрали – відразу йди в міліцію, пиши заяву, і розповідай, що сталося.
Посвідчення про приписку до військової дільниці є лише у хлопців, бо ми – військовозобов’язані. Якщо буде війна, – ми маємо йти на фронт, щоб захистити свою країну від ворога. Коли будеш змінювати місце проживання, тобто переїдеш на навчання або роботу в інше місто чи село, – тобі треба поставити штамп про зміну прописки, для цього прийди у паспортний стіл. Також треба стати на облік у військкоматі, а де він знаходиться – спитай у паспортному столі. Там зазвичай сидять трохи злі, але в душі дуже хороші жінки.
Обов'язково візьми з собою медичну картку, вона зазвичай лежить у лікаря в медпункті. Там записані всі твої хвороби, вся інформація про лікування, обстеження, препарати, які тобі призначали. Це дуже важливо, бо здоров'я – головне, що у нас є. І коли захворієш (а ми всі хворіємо), лікарю буде легше розібратись, як тебе лікувати, він має знати про твоє здоров'я все. Бережи себе.
Коли будеш подавати документи до університету або училища, потрібна буде медична довідка особливого формату (086-У). Прийди в медпункт або поліклініку, скажи лікарю, що хочеш вчитися, – і мусиш взяти довідку (вони знають, що саме має бути, бо кожного року тисячам дітей її виписують).
Всі документи, які дають тобі право на пільги, на соціальну стипендію, на безкоштовне проживання в гуртожитку (так, ти маєш право за нього не платити) – всі ці папірці мають бути в порядку. Судові рішення, свідоцтва, акти, – як би вони не називались, бережи їх.
Зараз право на пільги підтверджує «Витяг з обліково-статистичної картки дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування». Таку довідку тобі дадуть в службі у справах дітей за місцем проживання (спитай про неї у шкільного юриста).
Бачиш, я навмисне не пояснюю тобі ці речі дуже детально, і на те є кілька причин. По-перше, все пояснити неможливо. Уявляєш, якою б великою була ця книга? А по-друге, я хочу, щоб ти говорив про це сам, запитував, цікавився. Ніколи не соромся, що чогось не знаєш; люди, які хочуть бути успішними, мають знати, у кого і що можна дізнатись, куди прийти, хто допоможе. Всього не знає ніхто.
Нещодавно загубив всі найважливіші документи з роботи. Думаєш, я знав, що треба робити? Звісно ні. Поговорив з друзями, потім прийшов у міліцію, написав заяву. Якщо колись тобі теж треба буде таке робити, краще кажи, що загубив документи, а не хтось їх вкрав, бо так простіше і набагато швидше все відновити. Звісно, якщо окрім паперів не вкрали, наприклад, гроші чи щось цінне. Трохи відволікаюсь, вибачай. Одним словом, все у житті буває, і все буває вперше. Не бійся помилитись. Не соромся чогось не знати – це нормально. Важливо мати тих, хто підкаже, до кого можна звернутися.
Якщо у тебе є житло, перевір, чи оформлено воно правильно, чи маєш ти право там жити.
Завжди зберігай всі документи. Договори з банком, квитанції про те, що оплатив Інтернет, газ, воду, квартплату, все, що підписується у двох примірниках, один з яких залишається в тебе. Не думай, що це зовсім не важливо.
Завжди, завжди перечитуй все, що підписуєш. Не соромся прочитати двічі, уточнити, запитати, що означає якесь слово або речення. Від того, чи будеш ти уважним, залежить твоє життя. Одним підписом можна подарувати свою квартиру, віддати машину, визнати себе злочинцем, заборгувати мільйон. Смішно? Ні, дуже серйозно.
Батьки
Батьків ми не обираємо, це правда. Але завжди є вибір; якщо немає вибору варіантів, все одно саме ти обираєш, як і до чого ставитись. Я не знаю, в якій життєвій ситуації ти опинився, але розповім тобі свою історію.
Мама не була одружена з моїм батьком. Повір, це дуже важко. У неї не було ні великих грошей, ні машин, ні хорошої роботи. У неї не було чоловіка – підтримки, опори… Але коли мама дізналась, що вагітна, – вирішила таки народити мене, хоча лікарі казали робити аборт. Ну, «38 років, пізні роди, бідність, дитина буде рости без батька»…
Лікарі говорили багато, мама сказала лише одне.
«Я хочу сина».
Якби тоді, у ті далекі часи, вона думала, що не зможе, – мене б не було на цьому світі. Ніколи не можна здаватися – це мій найперший життєвий урок.
Потім було дитинство. Як лише могла, мама старалась дати мені найкраще. Пам'ятаю заплакані материнські очі, коли вона запитувала: «Ростік, що тобі купити – нові штани, чи їжу?»… Я завжди казав, що хочу їсти…
Важко жити в бідності, особливо дитині. Важко мамі, яка кожну ніч ховає очі і плаче, бо любить свого сина, але не має грошей купити йому на День народження нову машинку… Важко мамі, яка прокидається рано вранці і йде готувати сніданок, закутувати його в рушник, щоб син міг потім поїсти… Важко мамі, яка вранці біжить на роботу, залишає свою дитину в зачиненій квартирі, і до пізнього вечора заробляє гроші, молячись за сина…
Важко мені зараз про це говорити… Знаю, тобі теж часто буває важко, коли ти думаєш про своїх батьків… Не вір тим, хто ніколи не плаче.
Якось надто часто повторюю слово «важко», та нічого не зробиш…
Коли я ходив у перший клас, мама захворіла. Вона вже не думала про мене, не готувала їсти, не закутувала мене в теплу куртку, не лікувала кашель, не ходила на роботу… Вона захворіла, вона не могла нічим допомогти ні мені, ні собі… Дні і ночі вона проводила в церкві, а я тинявся містом, збирав пляшки з-під пива, тижнями не мав що їсти, хворів…
Добрі люди допомогли мені вижити…
Найріднішу людину забрали в «псіхушку», а мене – в інтернат.
Мені немає в чому дорікнути маму. Я люблю її. Вона дуже хвора. Вона не винна в тому, що життя склалося саме так: робила все, що могла, але сили людські не безмежні…
Я приїжджаю до неї, але не так часто, як хотілось би. Життя йде, часу мало, ми мусимо боротись за своє місце під сонцем, чогось досягати, комусь допомагати… Відстань і час роблять людей чужими, але мама – найрідніша людина, і як би не склалось життя, з нею треба бути поряд. З нею треба бути сином.
Батька я не знав до п’ятнадцяти років. Я не любив його, бо він покинув мене, покинув маму, йому було байдуже, як ми живемо, йому було байдуже, що я в інтернаті…
Коли тато приїхав до мене в інкубатор, я впізнав його одразу. Все зрозумів, як побачив його. Він був точною моєю копією…
Не знайшли ми з батьком спільну мову. Він був для мене чужим, він побив мою маму, коли ненадовго приїхав до неї жити, він нікого окрім себе не любив…
Я пробачив, бо не в моїх руках судити інших. Треба прощати…
Батько помер. Кажуть, від раку легенів…
Він помер… Я його відпустив… Ми ніколи не говорили відверто… Значить, так мало бути. Не знаю, чи була у нього ще якась сім'я, в що він вірив, кого любив, чим жив… Не знаю про нього майже нічого.
Треба прощати. Так легше. Легше не тримати в душі зло, образу, жаль… Легше, бо воно згризає зсередини, затьмарює розум, отруює серце…
Треба прощати, але не прощатись. Треба підтримувати зв'язок, спілкуватись. Треба подзвонити, якщо обіцяв. Треба обіймати, якщо любиш…
Я знаю, що тобі дуже неприємно про це говорити. Але я тобі довірився, давай будемо відкритими. Не тримай в серці зла на своїх батьків, навіть якщо вони вчинили неправильно, навіть якщо вони тебе зрадили, продали, навіть якщо вони тебе не люблять. Не будь таким, як вони.
Постарайся підтримувати з ними зв'язок. Може бути таке, що ви – зовсім чужі, вам важко зрозуміти один одного, – та все одно, все одно не спіши легко прощатись з людьми. Ви ж рідні люди, і це важливо, – мати хоч когось рідного…
У мене завжди з собою фотографія мами, вона допомагає мені у важкі хвилини зрозуміти, для чого живу, не загубитись в «суєті»…
Як знайти роботу
Роботу знайти важко, – це перше, що скажу. Ні, навіть не так: важко знайти саме хорошу роботу, а будь-яка є завжди. Однак починати з чогось треба.
Якщо ти вирішив шукати ( а я дуже раджу спробувати поєднати це з навчанням, спробувати, – і не один раз), спочатку подумай, в якій сфері хотів би працювати. Рідко буває так, що освіта і робота співпадають. Економісти у нас працюють менеджерами, юристи – барменами, вчителі – продавцями, продавці – прибиральницями… В Україні важко знайти нормальну роботу, тому не витрачай стипендію, яку даватимуть, поки ти вчишся, «наліво-направо». Хтось за вісімсот гривень працює місяць, зрозумій це. І на три тисячі гривень живе ціла сім'я з дитиною, уявляєш? Тому цінуй гроші, цінуй місце, де живеш, людей, які тобі допомагають.
Найлегше шукати роботу в Інтернеті, на спеціальних сайтах. В google.com пишеш «робота в такому-то місті», «робота для студентів», «робота на неповний день» або, наприклад, «робота сантехнік Львів». Тобі покаже посилання, за якими знайдеш вільні вакансії. Також можеш переглядати оголошення, або спитати у знайомих.
Знайшов те, що зацікавило – подзвони, дізнайся деталі. Умови роботи, час, зарплата. Дуже рідко студентам (і не лише студентам) пропонують офіційну роботу. Офіційно – це коли тобі відкривають зарплатний рахунок, видають картку, з якої будеш знімати гроші, підписують трудовий договір або контракт і вносять запис до трудової книги.
Трудова книга – це дуже важливий документ, в який той, хто наймає тебе на роботу, записує, що ти в нього працюєш, фіксує всі заохочення, нагороди, і ставить свою печатку. Трудову книгу треба зберігати протягом усього життя, саме вона показує твій стаж, і з нею потім, через багато-багато років, будеш йти оформляти пенсію.
Якщо працюєш офіційно (тобто повністю легально), з твоєї зарплати будуть знімати гроші в Пенсійний фонд (твоя майбутня пенсія) і податки. А ще за те, щоб тобі заплатити гроші, роботодавець теж дає великі гроші державі. Саме тому дешевше і вигідніше для нього тебе не оформляти офіційно.
Щоб влаштуватись на роботу, зазвичай треба відправити або принести з собою на співбесіду резюме.
Резюме – це коли ти описуєш, де вчився, де вчишся зараз, яка у тебе освіта, що вмієш робити, які твої сильні сторони, чи вмієш користуватись комп’ютером тощо. Читаючи резюме, людина думає, чи можеш ти їй підійти, тому його треба писати правильно, інформативно, грамотно. Цьому ти мусиш навчитись, бо воно згодиться тобі завжди.
Покажу зразок, як воно виглядає.
Резюме
Іванова Олена Василівна
Дата народження: 20.10.1991р.
Сімейний стан: незаміжня
Місце проживання: м. Біла Церква, Київська обл.
Мета: резюме подається на здобуття посади вчителя початкових класів або педагога-організатора
Досвід роботи:
2010 р., червень-вересень – робота педагогом-організатором в міжнародному дитячому центрі «Артек»
Освіта:
2008-2012 рр. – Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова – бакалавр, вчитель початкових класів, спеціалізація – «Педагог-організатор».
2002-2008 рр. – Спеціалізована загальноосвітня школа-інтернат для дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки з поглибленим вивченням іноземних мов
Професійні навики :
- знання Microsoft Office;
- володіння комп’ютером на рівні досвідченого користувача;
- володіння мовами: українська, російська, англійська - вільно
Захоплення:
- займалась танцями;
- займалась спортивним туризмом;
- займалась аеробікою.
Особисті якості:
- комунікабельність
- вміння працювати з дітьми
- швидко навчаюсь
- відповідальність
- креативність
- цілеспрямованість
Шаблон (зразок) – один і той самий, змінюється тільки інформація в тих розділах, бо писатимеш про себе, своє життя, свої вміння.
Якщо твоє резюме зацікавило начальника і йому здалось, що ти міг би у нього працювати, він запрошує тебе на співбесіду, – поговорити про життя, роботу, перспективи. Дуже важливо підготуватись до цієї розмови, щоб справити хороше враження, бо саме від її результатів залежатиме, дадуть тобі роботу, чи ні. Ти маєш бути охайно (а ще краще – офіційно) одягненим (хоча б сорочка, але не футболка), чистим, акуратним, з нормальною зачіскою і гарним зовнішнім виглядом загалом. Перш за все твій начальник (або його секретар, одним словом – той, хто буде проводити співбесіду) побачить, як ти виглядаєш, і складе перше враження. Хто захоче терпіти в себе на роботі непричесаного працівника в кедах, від якого неприємно пахне? Правильно, – ніхто.
Ти маєш розповісти про себе, про те, чому обрав саме цю роботу, чому для тебе важливо працювати, чи готовий викладатись на сто відсотків і вчитись новому… Тобі будуть задавати багато питань. Немає єдиних шаблонів, немає універсальних відповідей на всі питання. Говори чітко, вільно, спокійно. Не соромся, не бійся, адже максимальна трагедія, яка може статися – ти просто не отримаєш цю роботу.
Не переживай, іноді треба прийти в п’ять, десять чи двадцять фірм, щоб нарешті знайти робоче місце. Саме тому ніколи не здавайся, ніколи не переставай пробувати.
Тобі можуть запропонувати «випробовувальний термін», тобто попрацювати деякий час за маленьку зарплату або взагалі без неї, щоб вони зрозуміли, що ти справляєшся з роботою. Це нормально, але погоджуйся лише тоді, коли ти впевнений, що роботодавець нормальний, «не кине».
Стався до роботи серйозно. Я завжди пояснюю, що не обов’язково бути першокласним фахівцем, треба якнайперше бути нормальною людиною. Надійною, відповідальною, працелюбною, щирою. А починати працювати варто з найпростішого. От дивись: ти влаштувався до когось садівником. Доглядаєш за деревами, поливаєш троянди. Побачив, що у твого начальника брудна машина, взяв воду, відро з губкою, і помив її.
Він здивується: «Виявляється, ти вмієш мити машину? Добре, давай я платитиму тобі більше, але щоб вона завжди була чистою». Пройде час, ти митимеш машину, далі поливатимеш квіти, – і в якийсь момент попросиш господаря взяти його стару автівку з гаража, щоб купити і привезти нові граблі. Він знову здивується: «Ти ще й водити вмієш? Тоді будеш моїм водієм, бо дуже добре і відповідально працюєш».
Якось, везучи шефа на роботу, випадково почуєш, що у нього якась проблема, і даси розумну пораду. Тоді він дізнається, що насправді… Ти – економіст! Так потрохи, з часом, люди і піднімаються нагору, роблять кар’єру. Все в житті робиться по знайомству, тому давайте знайомитись – я дуже люблю так казати, бо в цій фразі – великий сенс.
Треба бути відкритою, щирою, комунікабельною людиною, навчитись спілкуватись у колективі, брати на себе відповідальність, проявляти ініціативу, ніколи не спізнюватись і ще багато-багато речей. Це все не так важко, і в процесі життя, якщо захотіти, непомітно навіть для самого себе станеш успішним.
Головне – бажання, помножене на працю.
Свобода
Солодке слово «свобода». Як багато воно для тебе означає, як ти хочеш відчути його смак, сповна ним насолодитись. З нетерпінням чекаєш, поки закінчиш інтернат…
Однак розумієш ти його неправильно. Так-так, не-пра-виль-но. Через ряд причин, не про це мова. Ти сприймаєш свободу як можливість робити все, що завгодно, але таке собі дозволяють лише маленькі діти. Розбив вазон, – вихователька сварить, а ти смієшся…
Дорослі люди живуть по-іншому. Свобода – це не вільний час в інтернаті, не сигарети в кіоску і не пиво в парку. Свобода – це можливість обирати, чого ти хочеш: тістечко чи пляшку горілки, здоров'я і довге життя чи смерть, хороший заробіток чи поневіряння і бідність…
Легше нічого не робити, легше обрати простіший варіант (погодься, спати до обіду легше, ніж сидіти на уроці). Однак легкий шлях завжди веде до страшних результатів…
Свобода – це ще й відповідальність. Якщо ти це зрозумієш, зможеш багато чого зробити. А все тому, що саме від того, як ти розпоряджатимешся своєю свободою, залежать шанси на успіх. Можна стати наркоманом, захворіти на СНІД, зробити кілька абортів, кинути навчання, пиячити, красти… Це все – неправильний шлях, він тебе знищить. А з чого все починається? «Я хочу свободи»…
Свобода – це можливість вільно обирати своє майбутнє, а коли зробиш вибір – наступить відповідальність (знаю, ти це слово страшенно не любиш). За все, що ми обираємо, ми самі несемо відповідальність. Слова, вчинки, обіцянки, плани, майбутнє… За все. Завжди.
Повної свободи не існує, то все казки і філософські «переливання з пустого в порожнє» (є такий вираз). Ми залежимо від друзів, училища чи університету, роботи, батьків, вихователів… Зрештою, від їжі, сну, мрій та ще тисячі тисяч речей. Це не погана залежність, бо ми обираємо її самі. Можна, звичайно, жити на вулиці і жебракувати, але все одно тоді будеш залежати від того, дадуть тобі грошей чи не дадуть (сподіваюсь, ти таке майбутнє не плануєш).
Свобода передбачає й свободу відмовлятись від багатьох непотрібних речей, – пам’ятай про це. Куріння, алкоголь, наркотики, проституція, злочини, рання вагітність… Без цього всього (і тисячі інших проявів «дорослості») бажано обійтись. Бережи себе.
Можна багато говорити про свободу, – і знову дійти до порожніх гарних слів. Важливо не це. Просто мусиш розуміти, що від твого вибору залежить твоє сьогодення і майбутнє. Чи станеш успішним, чи знищиш своє життя. Чи будеш гарно заробляти, чи проситимеш милостиню і їстимеш на смітнику. Чи будеш здоровим, чи будеш синім, смердючим, побитим алкоголіком. Чи тебе поважатимуть, чи відвертатимуться і проходитимуть повз. Вибач, звучить жорстоко, але саме такою є правда про свободу.
Я хочу, щоб ти був щасливим, успішним, самодостатнім. А для цього пообіцяй мені, що правильно використаєш свободу, не знехтуєш можливостями і ресурсами, не втратиш шанс, який життя тобі так щедро дає.
Шанс бути, шанс реалізувати себе. Шанс стати щасливим.
Ти і благодійність
Ти, мабуть, здивуєшся, якщо скажу, що теж можеш займатись благодійністю. Для цього не потрібні великі гроші, досвід роботи або відоме ім'я. Як ніхто інший, ти знаєш, що таке інтернат, що таке бути сиротою.
Пройде час, і звикнеш до нормального, не інтернатського життя, станеш студентом, або десь працюватимеш. В цей момент, коли в твоєму житті буде все добре, коли захочеш забути про своє минуле, про ті дитячі проблеми, про те, як тобі вдалось вижити, в цей момент на мить зупинись.
Визнай, що всі, хто зустрічався на твоєму шляху, так чи інакше допомогли тобі стати тим, ким ти став. Згадай про однокласників, вихователів, викладачів з коледжу або університету, куратора групи ПТУ, згадай про інтернат, і про те, що ти всього досяг не сам.
Людям властиво забувати, звідки вони прийшли, з чого починалась їх дорога до успіху. Не роби так, як вони – не забувай. Все одно ти ніколи не зможеш викинути з голови спогади, ніколи не зможеш повернутись назад і змінити своє дитинство.
Дітям в інтернатах можна допомогти і без грошей, особливо якщо ти сам – випускник. Просто приїдь туди, поговори з ними, поясни, як і чому в тебе все вийшло, розкажи, як вибирати свіжі помідори на базарі, як заплатити за світло і де купити марку для листа… Навчи їх всьому, що вмієш сам…
Взаємодопомога, – от чого не вистачає випускникам інтернатів… Коли тобі нема сенсу здаватись кращим, коли ти знаєш, що не треба нічого приховувати, коли ти можеш бути щирим у колі «своїх», які поєднані між собою невидимими стінами інтернату…
Хоча дай Бог, щоб тобі не було до кого їхати в інтернати, бо не було самих інтернатів… Дай Бог, щоб діти росли в люблячих щасливих сім'ях, а не там, де виросли ми з тобою, друже…