 |
|
Політична мова як характерна риса політичної культури.
Політична мова як зовнішній спосіб вираження політичного мислення і політичних цінностей характеризує кожен елемент політичної культури. Тут можна говорити про мову політичних документів, законопроектів, політичну публіцистику, а також усну мову політиків.
Граматична структура, стилістичні, семантичні, тональні особливості мови дають змогу виявити тип політичного режиму та рівень мислення, ідеологічних цінностей, емоційно-вольових настроїв суб'єктів політики. Наприклад, коли ми чуємо від політиків такі судження, як "вороги народу", "деструктивні сили", "зрадники нації, держави", або "політики повинні займатися економікою", "ідеологічні питання треба відкласти, а займатися економічними", то в першому випадку маємо справу з носіями тоталітарної ідеології, а в другому — політичної неграмотності.
Глибше зрозуміти механізми політичної культури дає змогу аналіз психологічних властивостей соціумів, які виявляються у сфері політичного життя, 3 огляду на це можна виділити такі пари властивостей: екстраверсія — інтроверсія, раціональність — ірраціональність, сенсорність — інтуїтивність, екстернальність — інтернальність, інтенціональність — екзекутивність.
Екстраверсія означає відкритість політичної культури, прагнення її носіїв до діалогу, інтенсивних контактів з іншими культурами, любов до слави і самовираження, спокійне ставлення до драматичних подій всередині країни, ініціативність, схильність до ризику, сміливість, високу комунікабельність.
Інтроверсія характеризує закритість політичної культури, що виявляється у прагненні її носіїв навчатися на власному досвіді, нехтувати чужим передовим досвідом для збереження своєї самобутності, орієнтуватися не на зовнішні, а на внутрішні тенденції та традиції розвитку, ідеалізувати внутрішнє духовне життя. Суб'єкти з такою рисою політичної культури відзначаються терплячістю, покірністю та потребою уникати конфліктів, прагнуть змінити самих себе, а не існуючі обставини.
Раціональність політичної культури розкриває здатність соціумів до аналітичного сприйняття політичної реальності, неухильного виконання соціальних норм. Основними критеріями при прийнятті рішень для суб'єктів раціональної політичної культури є: логічно — нелогічно, правильно — неправильно, розумно — нерозумно, економно — неекономно. Така культура передбачає настанову на конкретні справи, а не на розмови про них.
Ірраціональна риса політичної культури розкриває перевагу емоцій і почуттів у діях індивідів над логічними обґрунтуваннями, міфів над раціональними теоріями. Критерії оцінок таких соціумів мають етичний характер: добре — погано, чесно — нечесно, потрібно людям — непотрібно, гуманно — негуманно. Етичний компонент ірраціональності змушує людей бути такими, як "треба", як "заведено".
Сенсорність політичної культури характеризує схильність соціумів більше довіряти власному досвіду, ніж цивілізованим принципам організації праці та управління, уникати новизни, нестандартних способів розв'язання політичних рішень і задовольнятися примітивними, але вже випробуваними технологіями. Тут часто копітка рутинна праця над розбудовою суспільної організації і технології політичного життя замінює творчість.
Інтуїтивність політичної культури спрямована на інтуїтивне сприйняття суб'єктами політичної реальності, прагнення радикально змінити її без достатньо продуманої технології цих змін. Творчий та вольовий компоненти тут сильніші, ніж у культурі з сенсорною ознакою, але механізм реалізації може бути навіть слабшим.
Екстернальність політичної культури виявляється в тому, що ц носії шукають причини невдач не в собі, а в інших, їм притаманне бажання звільнитися від відповідальності будь-якими засобами, нетерпимість у міжнаціональних відносинах, а в критичних ситуаціях — очікування "чого Бог пошле".
Інтернальна риса політичної культури розкриває активність, послідовність і відповідальність соціумів, толерантність у спілкуванні, високий соціальний інтелект, задоволення працею і життям у цілому. Соціуми з такою рисою шукають причини невдач у собі й усувають негативні наслідки своїх дій самостійно.
Інтенціональна риса політичної культури характеризує її носіїв як сильних, вольових, цілеспрямованих суб'єктів.
Для суб'єктів політичної культури з екзекутивною рисою характерні поміркованість у діях, загадковість, непередбаченість, ліричність, а також апатичність, наївність, потреба в сильному союзникові.
63. Політична культура: сутність, структура, функції та типи. Політична культура сучасного українського суспільства.
Політична культура — типова, інтегральна характеристика індивідуального чи колективного соціального суб'єкта та соціальних інститутів, суспільства в цілому, що фіксує рівень розвитку ix політичної свідомості, політичної діяльності та поведінки.
Критерієм, своєрідним дзеркалом політичної культури соціального суб'єкта є його реальна політична практика. Оцінюючи зміст, характер політичної діяльності та поведінки, можна визначити якість і рівень політичної культури, її носія (індивідуального чи колективного).
Зміст політичної культури різних соціальних суб'єктів неоднаковий за обсягом, структурою тощо. У політичній культурі можуть переважати демократичні чи авторитарні риси, переплітатись різні рівні й характер політичних ознак носіїв культури. Але головне, що ця політична культура дає змогу побачити якісний рівень політичного життя суспільства. Політична культура є складовою духовної культури особи і суспільства загалом. Вона постає як культура політичного мислення і політичної поведінки, обумовлює ступінь цивілізованості політичного життя суспільства.
Політична культура громадянського суспільства характеризується єдністю громадянських прав і обов'язків та пріоритетом прав і свобод людини в державі. Основними її складовими є рівень політичної свідомості, політичної діяльності та поведінки соціальних суб'єктів.