 |
|
ВСТАВНІ СЛОВА І СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ У СПРАВОЧИНСТВІ
Слова і словосполучення, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними. Вони не пов’язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смислом поєднані з реченням. Тому виключення вставних слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не порушує його синтаксичної будови.
Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення і абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено.
В усному діловому мовленні вживання вставних слів і словосполучень не створює зайвої інформації. Використання цих конструкцій допомагає мовцеві зорієнтуватися, зосередитися, а слухачам - краще сприйняти сказане. В діалогічному мовленні надмірне вживання вставних слів створює враження некомпетентності, низької мовної культури.
За своїм призначенням вставні слова і словосполучення діляться на три групи:
1. Вставні слова і словосполучення, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. Вони можуть означати ступінь впевненості в повідомленні.
Наприклад : звичайно, напевно, безумовно, на жаль, на щастя, як на зло, можливо, може, мабуть, безперечно, безсумнівно та ін.
2. Вставні слова і словосполучення, що вказують на те, кому належить висловлена думка (самому мовцеві чи комусь іншому).
Наприклад : по-моєму, по-нашому, по-вашому, кажуть, мовляв, на мій погляд, на мою думку, на думку (такого чи таких)тощо.
3. Вставні слова і словосполучення, що вказують на зв’язок висловлюваного з контекстом. До них належать: отже, наприклад, значить, виходить, до речі, нарешті, навпаки, проте, загалом та інші.
Вставні слова і словосполучення в писемному мовленні виділяються комами, в усному – паузами.
Не є вставними й, отже, не виділяються комами такі слова: ніби, нібито, мовби, немовби, наче, неначе, все-таки, адже, от, навіть, між іншим, у кінцевому результаті, буквально, майже, за традицією, при цьому, якраз, як-не-як, тим часом, до того ж та ін.
Прості речення в текстах офіційно-ділових документів можуть ускладнюватися вставними словами і словосполученнями, що забезпечують логічний зв'язок між частинами тексту (усного виступу, звіту, доповідної записки тощо). До нихналежать: по-перше, по-друге, по-третє, отже, нарешті й под. Вживаються також і ті вставні словосполучення, що вказують на джерело повідомлення, пор.: за повідомленням Кабміну, ... ; за свідченням експертів, ... ; як свідчать органи, ...
Вставні слова й конструкції на позначення емоцій мовця, його впевненості чи невпевненості (на жаль, на щастя, звичайно, безперечно, очевидно, мабуть, повірте та ін.) є доречними лише в ділових листах, що з-поміж усіх ділових паперів вирізняються найнижчим рівнем стандартизації мовного оформлення. Зазначені вставні слова використовують також у приватних ділових розмовах. Вони запобігають надмірній категоричності та офіційності ділового спілкування, роблять його ввічливішим, доброзичливішим, пор.: На жаль, ми не можемо постачити Вам принтери цієї моделі, оскільки їх тимчасово знято з виробництва; Як ділові люди Ви, звичайно,розумієте всю складність ситуації; Ви, мабуть,чули про діяльність нашої організації; Повірте,ми усвідомлюємо важливість виконуваного завдання.
ДІАЛЕКТНА ЛЕКСИКА ЯК ЧАСТКА ЛЕКСИЧНОГО СКЛАДУ ЖИТЕЛІВ ПЕВНОЇ МІСЦЕВОСТІ
Основу лексики української мови складають слова, які розуміють і вживають усі. Вони називаються загальновживаними. Але є такі слова, які вживаються лише в певній місцевості, в окремих говірках, наріччях. Такі слова називаються діалектними.
Що таке діалекти і діалектизми ?
ДІАЛЕКТИ – це відгалуження загальнонародної мови, яким говорить частина народності, нації, племені.
Сукупність українських говорів за особливостями фонетичних рис, лексичного складу, морфологічних та синтаксичних відмінностей поділяється на три діалектні групи або наріччя : північне, південно-східне, південно-західне.
ДІАЛЕКТИЗМИ (або провінціалізми) – це слова, що вживаються в окремих говорах або наріччях і не поширені в мові всього народу. Це – територіальні (обласні) діалектизми та соціальні, що функціонують лише в певному соціальному угрупованні.
У розмовно-побутовому стилі нерідко зустрічається діалектна лексика. Вихована людина повинна стежити за своїм мовленням і послуговуватися загальновживаними унормованими словами української мови.
Поширена діалектна лексика у творах художньої літератури. Зразки майстерного використання з метою зображення місцевого колориту спостерігаються у творах Панаса Мирного, Лесі Українки, Івана Франка, Олеся Гончара, Михайла Стельмаха, Дмитра Павличка, Михайла Коцюбинського. Ось як змальовує М. Коцюбинський картини життя і побуту гуцулів, використовуючи діалектну лексику: “ Тепер Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню”. (черес – старовинний широкий шкіряний пояс, в якому ховали гроші; кресаня – капелюх ).
Слід зазначити, що надмірне вживання діалектної лексики ускладнює читання творів. Треба дуже обережно ставитися до використання діалектної лексики, дбати про те, щоб вона не засмічувала мову і не утруднювала сприймання творів читачами.
У сучасній літературній мові діалектна лексика зустрічається дуже рідко. І зовсім не використовується у діловому мовленні, науковому та публіцистичному стилях.
В українській мові відбувається складний процес взаємодії між літературною мовою і діалектною лексикою, процес стирання відмінностей між літературною національною мовою і територіальними діалектизмами. Все застаріле, що є в територіальних діалектизмах, поступово відходить і замінюється загальнонародними засобами вираження. Але літературна мова не просто витісняє місцеві говори з мовної практики їх носіїв, а водночас убирає з них усе те, що може збагатити літературну мову новими засобами виразності, образності, експресивності; новими лексичними і граматичними елементами. Однак надмірне вживання діалектної лексики не збагачує мову, а тільки засмічує її непотрібними словами.
Отже, з одного боку, літературна мова вбирає в себе все найкраще, найцінніше, життєво важливе й типове з діалектної лексики і завдяки цьому збагачується, вдосконалюється. З іншого боку, елементи літературної мови проникають у діалектну лексику і наближають її до загальнонародної мови. Літературна мова дедалі сильніше впливає на місцеві говори і сприяє зближенню їх системи із загальнонародною національною мовою.