 |
|
Загальні вимоги до тексту
Курсовий, дипломний проект (робота) має бути написаний українською мовою, старанно, охайно відредагований і вичитаний.
Не допускаються виправлення на титульному аркуші, у заголовках розділів, підрозділів. Допускається не більше 2 виправлень на аркуші (1-2 літери).
Не дозволяється зафарбовувати білою фарбою цілі речення.
Прізвища, назви установ, організацій, фірм та інші власні назви у роботі подаються мовою оригіналу.
Не слід допускати скорочення слів, що непередбачені правилами орфографії, а також стандартами.
Не допускається присутність у тексті подвійних пробілів, пробілів перед початком та після абзацу; не допускається присутність пробілів перед знаками пунктуації (крапками, комами, двокрапками тощо).
Для рядків, у яких внаслідок вживання довгих слів утворились великі прогалини, використовуються т.зв. «м’які переноси».
Не допускається наявність т.зв. «висячих» рядків — випадків, коли на сторінці розміщується лише один рядок абзацу, а решта — на іншій.
По всьому тексту роботи використовуються однакові типи маркерів для маркірованих списків, причому допускається вживання лише таких маркерів: «», «○», «—», «–» (без лапок).
По всьому тексту роботи використовуються однакові типи лапок, причому слід дотримуватись принципу парності (закриваючі лапки повинні бути того ж типу, що і відкриваючі): «текст», “текст”, „текст”, "текст". В комп’ютерному наборі тексту українською мовою використовують лише —
« ». Лапки обов’язково повинні бути подвійними (тобто лапки типу ‘текст’ не використовуються).
Між прізвищем та ініціалами, між числами та позначенням їх розмірності (см., млрд., %), між знаком номера ("№") та власне номером обов’язково ставляться нерозривні пробіли.
Розрізняється використання у тексті дефісів, середніх та широких тире:
- дефіс («-») використовується лише у складних словах (наприклад, «інформаційно-аналітичний», «емпірико-теоретичний»тощо);
- середнє (коротке) тире («–») використовується у діапазонах значень (наприклад, 165–180 сторінок, XVI–XVIII століття, с. 50–52);
- довге тире («—») використовується для відділення складових частин речення (наприклад, «паблік рілейшнз — це особлива функція управління»), причому перед довгим тире обов’язково ставиться нерозривний пробіл, після — звичайний пробіл.
Стиль «напівжирний» у тексті застосовується лише при оформленні назв розділів, підрозділів та підпунктів роботи, а також для позначення назв елементів вступу («Актуальність дослідження», «Мета дослідження» тощо); для інших цілей він не використовується.
Стиль «курсив» у тексті може використовуватись для позначення окремих фрагментів тексту, на які автор хоче звернути увагу. Крім того, курсив може використовуватись для виділення при першому згадуванні прізвищ осіб, що згадуються в роботі (але не в переліку авторів-дослідників, які розробляли ті чи інші питання), назв організацій чи підприємств та специфічних термінів.
Стиль «підкреслений» у тексті зазвичай не використовується,зокрема, слід уникати його при позначенні посилань на інтернет-ресурси.
У тексті роботи використовувати одиниці SI (основні, додаткові, похідні). Позначення одиниць слід застосовувати тільки після числового значення величин, без перенесення на наступний рядок.
Не допускається застосовувати без числових або літерних значень математичні знаки, знаки № (номер), % (відсоток) тощо. Ці знаки у тексті пишуть словами, наприклад: «номер державного стандарту», «відсоток відрахувань»…
Числа з розмірністю пишуть цифрами, а без розмірності — словами, наприклад: «продуктивність збільшена у два рази», «…відрахування не більше 20 %».
Текстовий матеріал оформляється на аркушах формату А4 (210´297 мм). За необхідності допускається використання аркушів білого офісного папіру формату А3 (297´420 мм).
Розмір сторінки:
Роботу виконують з використанням текстового редактора Word, текст набирається на комп’ютері шрифтом 14 Times New Roman. Міжрядковий інтервал полуторний (29-30 рядків на сторінці):
Текст слід писати, дотримуючись таких полів:
Верхнє, нижнє — по 2 см.
Ліве — 2,5 см.
Праве — 1,5см.
УВАГА! Абзацний відступ має бути однаковим упродовж усього тексту пояснювальної записки і дорівнювати П’ЯТИ (1,25 см) знакам.
Вирівнювання тексту необхідно виставляти «по ширині», інтервал 1,5:
Абзаци в тексті і текстовий матеріал оформлюються без роз’єднань!
Приклад невірного оформлення:
| У зв'язку з різноманітністю направленості дизайну не вважається можливим створення єдиної науки, яка б вивчала дизайн в цілому. Як наслідок важко створити інститут дизайну загалом та міцні зв'язки між дизайнерами різних напрямків. Ситуація складається таким чином, що ці напрямки дизайну розвиваються відокремлено. Так само не збігаються предмети вивчення графічного дизайну та ландшафтного дизайну. Високий рівень досягнення породжує високий рівень очікування. історично склалася потреба у студії дизайну, що виконує цю роботу професійно. |
Приклад вірного оформлення:
У зв'язку з різноманітністю направленості дизайну не вважається можливим створення єдиної науки, яка б вивчала дизайн в цілому. Як наслідок важко створити інститут дизайну загалом та міцні зв'язки між дизайнерами різних напрямків. Ситуація складається таким чином, що ці напрямки дизайну розвиваються відокремлено. Так само не збігаються предмети вивчення графічного дизайну та ландшафтного дизайну.
Високий рівень досягнення породжує високий рівень очікування. історично склалася потреба у студії дизайну, що виконує цю роботу професійно.
Особливу увагу при написанні курсової, (дипломної) роботи (проекту) потрібно звертати на мову та стиль викладу матеріалу.
Для вираження логічних залежностей в мові є спеціальні функціонально-лексичні:
- засоби зв'язку, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже, таким чином та ін.);
- заперечення (проте, тим часом, але, тоді як, тим не менше, аж ніяк);
- причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, внаслідок цього, крім того, до того ж);
- перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж перейти до.., звернімося до..., розгляньмо..., зупинимося на..., розглянувши, перейдемо до..., необхідно зупинитися на..., необхідно розглянути...);
- підсумок, висновок (отже, таким чином, на закінчення зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок..., підсумовуючи, слід сказати...);
- засобами логічного зв'язку можуть виступати займенники, прикметники і дієприкметники (даний, той, такий, названий, вказаний та ін.);
- визначення логічних зв'язків між частинами висловлювань (можна навести результати..., як показав аналіз..., на підставі отриманих даних..., підсумовуючи сказане..., звідси випливає, що... та ін.).
Дієслово і дієслівні форми несуть у тексті особливе інформаційне навантаження. Автори наукових праць звичайно пишуть «проблема, яка розглядається», а не «проблема, яка розглянута».
У науковій мові дуже поширені вказівні займенники «цей», «той», «такий». Вони не тільки конкретизують предмет, а й визначають логічні зв'язки між частинами висловлювання (наприклад, «ці дані служать достатньою підставою для висновку...»).
Займенники «щось», «дещо», «що-небудь» через неконкретність їх значення в тексті, як правило, не використовуються.
У науковій роботі використовують такі сполучники підрядності «завдяки тому, що», «тоді як», «тому що», «замість того щоб», «з огляду на те, що», «зважаючи на те, що», «внаслідок того, що», «після того, що», «в той час як» та ін. Особливо часто використовуються похідні прийменники «протягом», «відповідно до…», «згідно з...», «у результаті», «на відміну від...», «поряд з...», «у зв'язку з...» та ін.
Безособові, неозначено-особові речення в тексті наукових робіт вживаються при описі фактів, явищ та процесів. Називні речення використовуються в назвах розділів, підрозділів і пунктів, у підписах під рисунками, діаграмами, ілюстраціями.
Обов'язковою вимогою об'єктивності викладу матеріалу є також вказівка на джерело повідомлення, автора висловленої думки чи якогось виразу, можна реалізувати за допомогою спеціальних вставних слів і словосполучень («за повідомленням», «за відомостями», «як свідчить», «на думку», «за даними», «на нашу думку» та ін.).
При згадуванні в тесті прізвищ (учених дослідників, практиків) ініціали, як правило, ставляться перед прізвищем (Т.Г. Шевченко, а не Шевченко Т.Г.).
Діловий і конкретний характер опису явищ, які вивчаються, повністю виключає емоційно забарвлені слова та вигуки. Так, експерименти описуються звичайно за допомогою особових дієслівних форм на -но і -то (одержано, вирішено, проаналізовано та ін.).
Стиль писемної наукової мови — це безособовий монолог. Тому виклад звичайно ведеться від третьої особи. Стало неписаним правилом у роботі замість «я» використовувати «ми». Ставши фактом наукової мови, займенник «ми» зумовив цілу низку нових похідних словосполучень, наприклад, «на нашу думку». Проте нагромадження в тексті займенника "ми" справляє малоприємне враження. Тому автори наукових праць використовують й інші звороти без цього займенника, зокрема конструкції з неозначено-особовими реченнями. Аналогічну функцію виконує речення з безособовими діє прислівними формами на -но і -то («Розроблено комплексний підхід до вивчення...»).
Заголовки частин
Текст основної частини дипломної роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти. Заголовки структурних частин роботи «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ (ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ)» друкують великими літерами у середині сторінки симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою.
Переноси слів у заголовках підрозділів не допускаються. Якщо заголовок не міститься в одному рядку, то другу й наступні рядки варто писати також з абзацного відступу.
Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, без крапки в кінці.
Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напрямку та обґрунтуванням застосованих методів. В кінці кожного розділу формулюють висновки із стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць.
Відстань між заголовком і подальшим чи попереднім текстом має бути
3-4 інтервали, при виконанні рукописним способом — 15 мм.
Відстань між рядками заголовка приймається такою, як у тексті, а відстань між двома заголовками — 2 інтервали.
Не допускається розміщувати назву підрозділу, пункту й підпункту в нижній частині сторінки, якщо після неї подається тільки один рядок тексту.
Наприклад:
| РОЗДІЛ 2 ВИДИ ТА ТЕХНІКИ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА 2.1 Види образотворчого мистецтва та його особливості Образотворче мистецтво — мистецтво відображення сущого у вигляді різних образів, зокрема таких як художні образи на площині … 2.2 Техніки образотворчого мистецтва Техніка живопису — сукупність прийомів використання художніх… |