Виборча реформа 1867р. у Англії (передумови , суть , оцінка)
У середині 60-х років робітники й радикальна буржуазія почали створювати політичні союзи для боротьби за виборчу реформу, куди вступило багато представників дрібної буржуазії, інтелігенції. Незабаром вони об’єдналися в Національну лігу реформ, яка невдовзі налічувала близько 100 лондонських відділень і 300 - у провінціях. Улітку 1866 р. ліга організувала низку мітингів із вимогою реформи, в тому числі кількадесятитисячний мітинг у Гайд-парку в Лондоні. Взимку 1866/1867 р. цей рух набув загальнонаціонального масштабу. У травні 1867 р. стався грандіозний крах на лондонській біржі, що далося взнаки і в політиці. Консервативний уряд лорда У. Дербі, який тоді перебував при владі20, взявся за розробку виборчої реформи. її автором вважають одного з міністрів - Б. Дізраелі. У лютому 1867 р. проект виборчої реформи подали в палату общин, де після внесення поправок і доповнень 15 серпня 1867 р. схвалили під назвою “Акт про народне представництво”. Цією реформою здійснено новий перерозподіл місць між містами і сільською місцевістю та розширено коло осіб, які мали право голосу. Консерватори прагнули дискредитувати лібералів, які заперечували право народних мас брати участь в управлінні державою, не хотіли навіть чути про виборчу реформу. Міста з населенням до 10 тис. осіб (їх налічувалось 38) могли обирати до парламенту одного депутата. Звільнилося 45 місць; 44 з них передано більшим містам. Кілька міст - Манчестер, Бірмінгем, Ліверпуль і Лідс - отримали право обирати по три депутати; десять міст одержати це право вперше (по два). Уперше отримали право обирати депутатів університети у великих містах - Лондоні, Единбурзі, Кембриджі, Оксфорді та ін. У містах право голосу отримали: особи чоловічої статі, які досягай повноліття (21 рік) і не були обмежені в правах; чоловіки, які проживали в місті впродовж останнього перед виборами року на день виборів, були власниками або наймачами житлового будинку, сплачували належні податки, в тому числі податок на користь бідних. Право голосу визначалось наявністю водночас усіх перелічених умов. Уперше отримали право голосувати також особи чоловічої статі, повнолітні, не обмежені судом у правах, які впродовж останніх 12 місяців перед виборами винаймали в місті окрему квартиру та сплачували за неї на рік 10 фунтів ст. і більше.У графствах, тобто сільській місцевості, право голосу одержали особи чоловічої статі, повнолітні, не обмежені судом у правах, які були власниками або законними володільцями (останні - пожиттєви- ми чи спадковими) землі з чистим річним прибутком 5 фунтів ст. (раніше - 10); орендарі земель, з терміном оренди не менше 60 років, що мешкали останній рік у цій місцевості, з чистим річним прибутком не менше 5 фунтів ст.; усі інші орендарі, що прожили рік на одному місці й сплачували річну ренту - не менше 12 фунтів ст. (було - 50)21.Причому зберігалися відкрите голосування (таємне ввели у 1872 р.), а також старий, украй нерівномірний розподіл виборчих округів. Депутати й надалі не отримували винагороди. Виборча реформа 1867 р. була загалом прогресивною, значним здобутком демократичних сил, які за неї боролися, хоча додатково право голосу одержали лише дрібна буржуазія та верхівка робітничого класу. Без цього права залишались основна маса робітників, жінки, молодь віком до 21 року, військовослужбовці. Кількість виборців значно збільшилась, але тільки порівняно з дореформеним періодом. За переписом 1861 р. в Англії налічувалось понад 20 млн жителів. Із них до реформи мали право голосу близько 1 млн 400 тис. осіб, після реформи - 2 млн 700 тис. Однак це становило трохи більше ніж 10 % усього населення і приблизно 25-30 % - дорослого.Збільшення кількості міських виборців від 600 тис. до 1,4 млн дало змогу англійським робітникам і тред-юніонам подумати про ви-сунення своїх кандидатів до палати общин. Із цією метою в Лондоні створено спеціальний Комітет для організації самостійного робітничого представництва в парламенті, який розпочав активну діяльність ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|