 |
|
Республіка у Англії, її державний устрій на підставі «Знаряддя управління» 1653 р., її подальший розвиток.
Страта короля стала заключним, формально – юридичним завершенням встановлення в Англії республіки. Слідом за процесом Палата общин 19 березня 1649р. прийняла постанову про ліквідацію палати лордів – верхньої палати парламенту члени якої не підтримали ідею суду над королем. 17 березня 1649р. видано «Акт про скасування королівського звання».
Верховним органом влади в Англійській республіці став парламент, що складався з однієї Палати общин. В Постанові про оголошення себе вищою владю в державі 4 січня 1649 р.
Парламент зосередив у себе практично всю повноту державної влади, включаючи організацію урядової влади, адміністрацію, керівництво армією і вищий судовий контроль. Вища виконавча влада передавалась Державній раді, створеній 7 листопада 1649р. із 41 члена. Члени ради вибирались парламентом на 1 рік з числа військових, юристів, вчених. Формально Раді належали тільки повноваження по виконанню рішень парламенту. Фактично ж в ній і в її комітетах зосереджувалась урядова влада. Таке перерозподілення повноважень від парламенту до урядових інститутів також було своєрідною рисою нової республіки.
Влада у республіці належала середній буржуазії та середньому новому дворянству. Представники саме цих верств домінували у палаті общин парламенту, обіймали майже всі керівні й інші важливі посади і звання в адміністративних органах, армії та на флоті.
Проголошення республіки, ліквідація королівської посади і палати лордів стали вершиною англійської революції.
16 грудня 1653 р. у Вестмінстерському палаці О. Кромвель прийняв титул лорда-протектора Англії, Шотландії й Ірландії. Тут зачитали «Акт про форму правління Англією, Шотландією та Ірландією», який став основним законом (конституцією республіки). Його скорочено називають «Знаряддя управління».
“Знаряддя управління” встановлювало зовні республіканську, а по суті диктаторську систему влади. Законодавча влада зосереджувалась в подвійному інституті – парламенті і лорді–протекторі. Парламенту належали виключні повноваження змінювати, призупиняти, вводити нові закони, встановлювати податки. Парламент повинен був скликатись регулярно (раз в 3 роки) і самостійно, не можна було розпускати його раніше ніж після 5 місяців його роботи. Право обирати депутатів до нього надавалось особам, які володіли майном вартістю 200 фунтів стерлінгів і яким виповнився 21 рік. Парламент повинен був складатись не менш ніж із 60 членів, “відомих своєю чесністю, богобоязливих і доброї поведінки”.
Поруч із парламентом засновувалась влада лорда-протектора. Вибори на цю посаду проводились Державною радою (членів якої у кількості 15 осіб обирав парламент). Лорд–протектор мав право затверджувати чи відхиляти закони парламенту. Він користувався практично необмеженою владою у справах управління. Протектор вважався головнокомандуючим армією, йому повністю належали права в сфері зовнішньої політики. Від його імені проводились всі призначення посадових осіб. Тільки призначення вищих посадових осіб вимагали згоди парламенту чи Ради.
Особливою статтею конституції повноваження лорда-протектора довічно закріплювались за О.Кромвелем.
Основний закон республіки - «Знаряддя управління» - повинен був поєднувати 3 принципи управління державою – монархічний (одноособовий протекторат), аристократично-олігархічний (Державна Рада) і демократичний (виборний парламент).
Отже, лорд-протектор і Державна рада могли правити країною беззастережно. Цей політичний режим а історії названо «режимом протекторату».