Абсолютизм і громадянські війни у Франції
Франція у XVI ст. була найбільш населеною країною Європи. Чисельність її жителів сягала 15-18 млн чоловік. Її столиця Париж була у ті часи найбільшим містом Європи із населенням 300 тис. жителів. Об'єднання Франції в єдину централізовану державу завершилося наприкінці XV ст. Переважна більшість населення Франції, жила по селах, і країна залишалася в цілому аграрною. Поступово зростали французькі міста. Столицею французького книгодрукування і банківської справи був Ліон. Найбільшим портовим містом, через яке здійснювалася середземноморська торгівля Франції залишався Марсель. Водночас зростало значення західних і північних портів, розташованих на узбережжі Атлантичного океану. За правління короля Франциска І (1515-1547 рр.) у Франції стали поширюватися реформаційні ідеї. Наприкінці 30-х рр. дедалі більшої популярності в країні набуває кальвінізм. Французьких кальвіністів називали гугенотами. До 1560 р. їх чисельність зростала, водночас зростала напруга у відносинах між протестантами і католиками. У 1562-1598 рр. Францію охопили релігійні громадянські війни. Приводом до них стала різанина гугенотів у місті Вассі, влаштована герцогом Франсуа де Гізом 1 березня 1562 р. Впродовж наступних років у ході війни чергувалися мирні періоди і збройні конфлікти. Під час Варфоломіївської ночі (23-24 серпня 1572 р.) у Парижі було вбито понад 3 тис. гугенотів. Протягом двох наступних тижнів після цього по всій Франції було винищено близько 30 тис. гугенотів. Після смерті короля Генріха ІІІ (1574-1589 рр.), який не мав прямих нащадків, лідер гугенотів Генріх Бурбон, король Наваррський став реальним і законним спадкоємцем французького престолу. Він став королем Франції під ім'ям Генріха IV (1594-1610 рр.) після того, як зрікся кальвінізму. Генріх IV врегулював релігійні суперечки у Франції виданням 1598 р. у місті Нанті едикту, за яким католицизм залишався панівною релігією але гугеноти отримали право займати державні посади і здійснювати свої богослужіння в усіх містах, крім Парижа. Видання Нантського едикту завершило релігійні війни у Франції. За часів Генріха IV французи розпочали колонізацію Канади. У 1608 р. за підтримки короля Самюель де Шамплейн у гирлі річки Св. Лаврентія заснував Квебек - першу французьку колонію в Америці. Наступником Генріха IV став Людовік XIII (1610-1643 рр.). Проте, цей період в історії Франції небезпідставно називають "епохою Рішельє" за ім'ям його першого міністра. Кардинал Рішельє (1586-1642рр.) упродовж 18 років фактично правив країною за нерішучого короля. Він послідовно і цілеспрямовано руйнував могутність гугенотів та зміцнював авторитет королівської влади. Франція здолала наслідки внутрішніх чвар попередніх часів і набула нового політичного обличчя - абсолютизму. Формування абсолютизму завершилося за правління короля ЛюдовікаXIV (1643-1715 рр.). Людовіка XIV за його велич і всемогутність іменували Королем-Сонцем. Вишуканість і розкіш французького королівського двору стала взірцем для всіх європейських монархів. Вважається, що саме в цей час гегемонія у Західній Європі перейшла від Іспанії до Франції. 7. 8. Война за австрийское наследство велась европейскими державами в 1740-1748 гг. Согласно Прагматической санкции 1713, изданной императором Карлом VI и признанной большинством европейских государств, обширные владения австрийских Габсбургов (Австрия, Чехия, Венгрия, Южные Нидерланды, земли в Италии) должны были оставаться нераздельными и перейти к его дочери Марии Терезии. Однако после смерти Карла VI (октябрь 1740) Пруссия, Бавария, Саксония, Испания, поддержанные Францией, стали оспаривать наследственные права Марии Терезии; 16 декабря 1740 прусские войска Фридриха II вторглись в Силезию (принадлежавшую Габсбургам). Франко-прусско-баварско-испанская коалиция, к которой присоединились также Саксония и Пьемонт, стремилась к разделу австрийских владений и к ослаблению Габсбургской монархии. Австрию поддержали Англия и Соединённые провинции (Голландская республика), торговые соперники Франции, а позднее также Россия, обеспокоенная усилением Пруссии. К главным причинам войны наряду с австро-французскими и англо-французскими противоречиями (продолжавшими обостряться после войны за Испанское наследство, 1701-14) относились агрессивные устремления усиливавшейся Пруссии, её соперничество с Австрией в Центральной Европе. 9. При ознакомлении с профессиональной статистикой любой страны со смешанным вероисповедным составом населения неизменно обращает на себя внимание[1] одно явление, неоднократно обсуждавшееся в католической печати и литературе[2] и на католических съездах Германии. Мы имеем в виду несомненное преобладание протестантов среди владельцев капитала и предпринимателей, а равно среди высших квалифицированных слоев рабочих, и прежде всего среди высшего технического и коммерческого персонала современных предприятий.[3] Это находит свое отражение в статистических данных не только там, где различие вероисповеданий совпадает с национальными различиями и тем самым с различием в уровне культурного развития, как, например, в восточной Германии с ее немецким и польским составом населения* , но почти повсеместно, где капитализм в пору своего расцвета мог беспрепятственно совершать необходимые ему социальные и профессиональные преобразования; и чем интенсивнее шел этот процесс, тем отчетливее конфессиональная статистика отражает упомянутое явление. Правда, относительное преобладание протестантов среди владельцев капитала[4], руководителей крупных торгово-промышленных предприятий[5] и квалифицированных рабочих, тот факт, что процент протестантов в этих кругах превышает их процентное отношение к населению в целом, отчасти объясняются историческими причинами[6], уходящими в далекое прошлое; в этом случае принадлежность к оп- _*[61] _*ределенному вероисповеданию выступает не как причина экономических явлений, а до известной степени как их следствие. Выполнение определенных экономических функций предполагает либо обладание капиталом, либо наличие дорогостоящего образования, а большей частью то и другое; в настоящее время эти функции связаны с наследственным богатством или, во всяком случае, с известным достатком. В XVI в. многие богатейшие области империи, наиболее развитые экономически в силу благоприятных естественных условий и близости торговых путей, в частности большинство богатых городов, приняли протестантскую веру; последствия этого факта ощущаются вплоть до настоящего времени и способствуют успехам протестантов в их борьбе за существование и экономическое процветание. Но тут возникает следующий вопрос исторического характера: в чем причина этой столь сильной предрасположенности экономически наиболее развитых областей к церковной революции? Ответить на него совсем не так просто, как может показаться на первый взгляд. Конечно, разрыв с экономическим традиционализмом должен был в значительной степени усилить склонность к сомнению в незыблемости религиозных традиций, к восстанию против традиционных авторитетов вообще. Но не следует упускать из виду и то, о чем теперь часто забывают: что Реформация означала не полное устранение господства церкви в повседневной жизни, а лишь замену прежней формы господства иной; причем замену господства необременительного, практически в те времена малоощутимого, подчас едва ли не чисто формального, в высшей степени тягостной и жесткой регламентацией всего поведения, глубоко проникающей во все сферы частной и общественной жизни. С господством католической церкви, «карающей еретиков, но милующей грешников» (прежде еще в большей степени, чем теперь), мирятся в наши дни народы, обладающие вполне современным экономическим строем, мирились с ним и самые богатые, экономически наиболее развитые страны на рубеже XV и XVI вв. Господство же кальвинизма, в той степени, в какой оно существовало в XVI в. в Женеве и Шотландии, в конце XVI и в начале XVII в. в большей части Нидерландов, в XVII в. в Новой Англии, а порой и в самой Англии, ощущалось бы нами теперь как самая невыносимая форма церковного _*[62] _*контроля над личностью. Именно так и воспринимали это господство широкие слои тогдашнего старого патрициата как в Женеве, так и в Голландии и Англии. Ведь реформаторы, проповедовавшие в экономически наиболее развитых странах, порицали отнюдь не чрезмерность, а недостаточность церковно-религиозного господства над жизнью. Чем же объясняется то, что именно экономически наиболее развитые страны того времени, а в этих странах (как мы увидим из дальнейшего изложения) именно носители экономического подъема — «буржуазные» средние классы, не только мирились с дотоле им неведомой пуританской тиранией, но и защищали ее с таким героизмом, который до того буржуазные классы как таковые проявляли редко, а впоследствии не обнаруживали больше никогда? Это было «the last of our heroism»* , по справедливому определению Карлейля. _*Далее, и это самое главное: если даже (как уже было сказано) большее число протестантов среди владельцев капитала и ведущих деятелей современной промышленности отчасти можно объяснить их исторически сложившимся сравнительно благоприятным имущественным положением, то ряд других явлений свидетельствует о том, что причинная связь в некоторых случаях, несомненно, носит иной характер. Остановимся прежде всего хотя бы на следующем: на повсеместно наблюдаемом (будь то в Бадене, Баварии или Венгрии) различии в характере среднего образования, которое в отличие от протестантов родители-католики обычно дают своим детям. Тот факт, что процент католиков среди учащихся и выпускников средних учебных заведений «повышенного типа» значительно ниже их процентного отношения ко всему населению[7], можно, правда, в известной степени объяснить вышеупомянутыми имущественными различиями. Но тот факт, что среди абитуриентов-католиков процент окончивших учебные заведения, которые готовят к технической и торгово-промышленной деятельности, вообще к буржуазному предпринимательству (реальные гимназии, реальные училища, гражданские училища повышенного типа. и т.п.), также значительно ниже, чем среди протестантов[8] — католики явно предпочитают гуманитарную подготовку _*[63] _*классических гимназий,— этот факт никак нельзя объяснить вышеназванной причиной; более того, он сам должен быть использован для объяснения незначительного участия католиков в капиталистическом предпринимательстве. Еще более показательно другое наблюдение, свидетельствующее, что среди квалифицированных рабочих современной крупной промышленности мало католиков. Мы имеем в виду следующее явлением как известно, промышленные предприятия получают значительную часть своей квалифицированной рабочей силы из ремесленной среды, как бы предоставляя ремеслу дело подготовки необходимой им рабочей силы, которую они по окончании подготовки отнимают у ремесла; среди этих рекрутируемых промышленными предприятиями рабочих значительно больше протестантов, чем католиков. Иначе говоря, занятые в ремесле католики проявляют больше склонности остаться ремесленниками, то есть относительно большее их число становится мастерами внутри данного ремесла, тогда как протестанты в относительно большем количестве устремляются в промышленность, где они пополняют ряды квалифицированных рабочих и служащих предприятий[9]. В этих случаях, несомненно, налицо следующее причинное соотношение: своеобразный склад психики, привитый воспитанием, в частности тем направлением воспитания, которое было обусловлено религиозной атмосферой родины и семьи, определяет выбор профессии и дальнейшее направление профессиональной деятельности. _*Незначительная роль католиков в торгово-промышленной сфере современной Германии тем более поразительна, что она противоречит издавна[10] наблюдаемой и поныне действующей закономерности: национальные и религиозные меньшинства, противостоящие в качестве, «подчиненных» какой-либо другой «господствующей» группе, обычно — именно потому, что они добровольно или вынужденно отказываются от политического влияния и политической деятельности,— концентрируют все свои усилия в сфере предпринимательства: этим путем наиболее одаренные их представители стремятся удовлетворить свое честолюбие, которое не находит себе применения на государственной службе. Так обстояло дело с поляками в России и Восточной Пруссии, где они, несомненно, шли по пути экономического про- _*[64] _*гресса (в отличие от поляков Галиции, стоявших у власти), так же—с гугенотами во Франции Людовика XIV, с нонконформистами и квакерами в Англии и — last not least* — с евреями на протяжении двух тысячелетий. Между тем католики Германии не подтверждают эту закономерность, во всяком случае так, чтобы это бросалось в глаза; надо сказать, что и в прошлом, в те времена, когда в Англии и Голландии католиков либо преследовали, либо только терпели, они в отличие от протестантов ничем особенным не проявляли себя в области экономики. Скорее можно считать установленным, что протестанты (особенно сторонники тех течений, которые будут подробно рассмотрены в дальнейшем) как в качестве господствующего, так и в качестве подчиненного слоя населения, кик в качестве большинства, так и в качестве меньшинства проявляли специфическую склонность к экономическому рационализму, которую католики не обнаруживали и не обнаруживают ни в том, ни в другом положении[11]. Причину различного поведения представителей названных вероисповеданий следует поэтому искать прежде всего в устойчивом внутреннем своеобразии каждого вероисповедания, а не только в его внешнем историко-политическом положении[12]. _*Нам надлежит прежде всего выяснить, какие элементы этого своеобразия названных вероисповеданий действовали, а отчасти и продолжают действовать в указанном выше направлении. При поверхностном подходе и под влиянием современных представлений легко может сложиться следующая интерпретация данного противоречия: большая «отчужденность от мира», свойственная католицизму, аскетические черты его высших идеалов должны были воспитать в его приверженцах известное равнодушие к земным благам. Эта аргументация действительно лежит в основе распространенной в наши дни сравнительной оценки обоих вероисповеданий. Протестанты, используя эту схему, подвергают критике аскетические (действительные или мнимые) идеалы жизненного уклада католиков, католики же в свою очередь упрекают протестантов в «материализме», к которому привела их секуляризация всего содержания жизни. Один современный писатель счел возмож- _*[65] _*ным сформулировать противоположность обоих вероисповеданий так, как она проявилась в их отношении к предпринимательской деятельности, следующим образом: «Католик... спокойнее; наделенный значительно более слабой склонностью к приобретательству, он предпочитает устойчивое обеспеченное существование, пусть с меньшим доходом, рискованной, тревожной жизни, подчас открывающей путь к почестям и богатству. Народная мудрость гласит: либо хорошо есть, либо спокойно спать. В данном случае протестант склонен хорошо есть, тогда как католик предпочитает спокойно спать»[13]. Слова «любить хорошо поесть» если не полностью, то в какой-то степени в самом деле правильно определяют мотивы поведения церковно индифферентной части протестантов Германии и для настоящего времени. Однако в других случаях дело обстоит совершенно иначе, причем не только в прошлом: английских, голландских и американских пуритан характеризовало как раз обратное, то есть отрицание «радостей жизни», и, как мы увидим из дальнейшего, именно эта их черта наиболее важна для нашего исследования. Так, французский протестантизм очень долго сохранял (и в какой-то степени сохранил вплоть до наших дней) характер кальвинистских церквей, особенно тех, которые были «под крестом», характер, сформировавшийся в период религиозных войн. И тем не менее — или, как мы поставим вопрос в дальнейшем, быть может, именно поэтому — он, как известно, был одним из главных носителей промышленного и капиталистического развития Франции и в той мере, в какой это было возможно, несмотря на претерпеваемые им гонения, остался таковым. Если серьезность и подчинение всего жизненного уклада религиозным интересам называть «отчуждением от мира», тогда надо признать, что французские кальвинисты, были и остаются по крайней мере столь же отчужденными от мира, как, например, католики Северной Германии, для которых их вера, бесспорно, имеет такое первостепенное значение, как ни для одного народа мира. Те и другие в равной степени отличаются от господствующих религиозных партий: как от французских католиков, полных радости жизни в своих низших слоях и прямо враждебных религии в высших, так и от немецких протестантов, растворивших свою веру в мирском предпринимательстве и, как правило, _*[66] _*преисполненных религиозного индифферентизма[14]. Вряд ли какая-либо другая параллель может столь отчетливо показать, что неопределенные представления, подобные (мнимой!) «отчужденности от мира» католицизма или (мнимой!) материалистической «радости жизни» протестантизма, и прочие такого рода понятия совершенно неприемлемы в исследовании интересующей нас пробуемы, хотя бы по одному тому, что, взятые в столь общей форме, они не соответствуют действительности ни в настоящем, ни тем более в прошлом. Если же, несмотря на все вышесказанное, решиться оперировать названными представлениями, то в этом случае необходимо принять во внимание ряд бросающихся в глаза обстоятельств, которые наводят на мысль, не следует ли перевернуть соотношение между неприятием мира, аскезой и церковной набожностью, с одной стороны, и участием в капиталистическом предпринимательстве — с другой, не следует ли рассматривать данные явления не как противоположные, а как связанные внутренним родством. _*В самом деле, даже если начать с чисто внешних моментов, бросается в глаза, сколь поразительно большое количество сторонников самого глубокого христианского благочестия происходит из купеческой среды. К ним относятся, в частности, самые убежденные пиетисты. Можно, конечно, рассматривать это как своего рода реакцию глубоких и не предрасположенных к купеческой деятельности натур на «мамонизм», именно так, по-видимому, субъективно воспринимался процесс «обращения» Франциском Ассизским и многими пиетистами. Что же касается столь широко распространенного явления, как происхождение многих капиталистических предпринимателей крупного масштаба (вплоть до Сесиля Родса) из духовной среды, то его можно в свою очередь объяснить реакцией на аскетическое воспитание, полученное в юности. Однако такого рода аргументация оказывается несостоятельной в тех случаях, когда отдельные люди и группы людей сочетают виртуозность в сфере капиталистических деловых отношений с самой интенсивной формой набожности; подобные случаи отнюдь не единичны, более того, их можно считать характерными для тех протестантских церквей и сект, которые имели наибольшее историческое значение. В частности, подобная комбинация всегда обна- _*[67] _*руживается в кальвинизме, где бы он ни возникал[15]. Хотя в эпоху Реформации кальвинизм (подобно другим протестантским вероисповеданиям) ни в одной стране не был связан с каким-нибудь определенным классом, тем не менее можно считать характерным и в известной мере «типичным», что среди прозелитов французских гугенотских церквей, например, преобладали монахи и представители торгово-промышленных кругов (купцы, ремесленники), причем это положение сохранилось и в период преследований гугенотов[16]. Уже испанцам было известно, что «ересь» (то есть нидерландский кальвинизм) способствует «развитию торгового духа», и это вполне соответствует точке зрения сэра У. Петти, изложенной в его исследовании причин расцвета капитализма в Нидерландах. Готхайн[17] с полным основанием называет кальвинистскую диаспору «рассадником капиталистического хозяйства»[18]. Основной причиной описываемого явления можно было бы, конечно, считать превосходство хозяйственной культуры Франции и Нидерландов, с которой преимущественно была связана диаспора, или огромное влияние таких факторов, как изгнание и отрыв от традиционных жизненных условий[19]. Однако и в самой Франции XVII в., как явствует из борьбы, которую вел Кольбер, дело обстояло совершенно так же. Даже Австрия, не говоря уже о других странах, подчас прямо импортировала протестантских фабрикантов. Не все протестантские исповедания воздействовали одинаково сильно в этом направлении. Что касается кальвинизма, то он, по-видимому, проявил себя аналогичным образом и в Германии; в Вуппертале и в других местах «реформатская» вера[20] больше, чем другие исповедания, способствовала развитию капиталистического духа. Больше, чем, например, лютеранство, о чем свидетельствуют сравнения, произведенные прежде всего в Вуппертале, как в целом, так и в отдельных случаях[21]. О подобном же влиянии реформатской веры, обращаясь к Шотландии, говорил Бокль, а из английских поэтов — Китс[22]. Еще более поразительна связь (о которой также достаточно упомянуть) между религиозной регламентацией жизни и интенсивным развитием деловых способностей у целого ряда сект, чье «неприятие мира» в такой же степени вошло в поговорку, как и богатство; это прежде всего относится к квакерам и меннонитам. Роль, которую _*[68] _*в Англии и Северной Америке играли квакеры, в Нидерландах и Германии досталась меннонитам. Тот факт, что даже Фридрих Вильгельм I мирился с пребыванием меннонитов в Восточной Пруссии, несмотря на их категорический отказ от военной службы (меннониты были главной опорой прусской промышленности), является лишь одной из общеизвестных и многочисленных иллюстраций этого положения (правда, имея в виду характер названного короля, одной из наиболее ярких). Достаточно известно, наконец, что и пиетистов характеризует то же сочетание самого ревностного благочестия с очевидными практическими способностями и успехом в делах[23]; достаточно вспомнить о ситуации на Рейне и о Кальве. Поэтому мы не считаем целесообразным нагромождать дальнейшими примерами эти чисто предварительные замечания. Ибо уже те немногие, которые были здесь приведены, с полной очевидностью свидетельствуют об одном и том же: «дух трудовой деятельности», «прогресса» и пр., пробуждение которого обычно приписывают протестантизму, не следует понимать как «радость жизни» и вообще придавать этому понятию «просветительский» смысл, как это обычно делают в наши дни. Протестантизм Лютера, Кальвина, Нокса и Фоэта был весьма далек от того, что теперь именуют «прогрессом». Он был откровенно враждебен многим сторонам современной жизни, которые в наше время прочно вошли в быт самых ревностных приверженцев протестантизма. Если вообще пытаться обнаружить какое-либо внутреннее родство между определенными проявлениями старопротестантского духа и современной капиталистической культурой, то искать его следует не в (мнимой) более или менее материалистической или, во всяком случае, антиаскетической «радости жизни», приписываемой протестантизму, а в его чисто религиозных чертах. Еще Монтескье сказал в «Духе законов», что англичане превзошли все народы мира в трех весьма существенных вещах — в набожности, торговле и свободе. Не связаны ли успехи англичан в области приобретательства, а также их приверженность демократическим институтам (что, впрочем, относится к иной сфере причинных отношений) с тем рекордом благочестия, о котором говорит Монтескье? _*Стоит только поставить вопрос таким образом, как сразу возникает целый ряд всевозможных, еще лишь _*[69] _*смутно ощущаемых нами соотношений. Наша задача заключается именно в том, чтобы сформулировать эти неустановившиеся представления с той четкостью, которая вообще достижима при анализе неисчерпаемого многообразия каждого исторического явления. Для этого необходимо отказаться от неопределенных общих понятий, которыми мы оперировали до сих пор, и попытаться проникнуть в сущность того характерного своеобразия и тех различий отдельных религиозных мировоззрений, которые исторически даны нам в различных направлениях христианской религии. _*Предварительно, однако, необходимо сделать еще несколько замечаний. Прежде всего о специфике объекта, историческое объяснение которого составит тему дальнейшего изложения: затем о том, в каком смысле подобное объяснение возможно в рамках настоящего исследования. _* _** В конце XIX в. — Прим. перев. _** Последней вспышкой нашего героизма (англ.). _** В последнюю очередь, но не в меньшей степени (англ.). _*[1] Отступления от этого объясняются — не всегда, но часто — тем, что вероисповедный состав рабочих данной отрасли промышленности, определяется в первую очередь преобладанием того или иного вероисповедания в районе, где концентрируются предприятия данной отрасли, или в районе, где вербуется рабочая сила. Это обстоятельство на первый взгляд как будто видоизменяет картину, которую дают статистические данные ряда мест, например Рейнской области. Кроме того, следует помнить о том, что выводы из статистического материала можно дать лишь при наличии четкой специализации и после тщательного подсчета представителей отдельных профессий. В противном случае достаточно крупные предприниматели и. «мастера»-одиночки легко могут попасть в одну и ту же категорию «руководителей предприятий». Что касается современного «развитого капитализма» — во всяком случае, поскольку речь идет о широких слоях неквалифицированных рабочих, —то он не подвержен более тому влиянию, которое в прошлом могло оказывать вероисповедание. Но об этом позже. _*[2] Ср., например: Schell Н. Der Katholizismus als Prinzip des Fortschrittes. Wlirzburg, 1897; Hertling G. von. Das Prinzip des Katholizismus und die Wissenschaft. Freiburg, 1899, S. 58. _*[3] Один из моих учеников проработал самый обширный статистический материал, которым мы располагаем по этому вопросу, — баденскую вероисповедальную статистику. .cm.: Offenbacher М. Konfession und soziale Schichtung. Eine Studie fiber die wirtschaftliche Lage der Katholiken und Protestanten in Baden. Tubingen—Leipzig, 1901 (Volkswirtschaftliche Abhandlungen der badischen Hochschulen, Bd. 4. Hf. 5). Все факты и цифровые данные, которые привлекаются в дальнейшем в качестве иллюстративного материала, взяты из этой работы. _*[4] Так, например, в Бадене в 1895 г. на тысячу евангелистов приходилось 954 060 марок капитала, подлежащего обложению, на тысячу католиков — 589 тыс. марок. Евреи (на тысячу человек — свыше 4 млн. марок), правда, значительно опередили, тех и других (цифровые данные взяты у Оффенбахера (Offenbacher М. Ор. cit., S. 21). _*[5] По этому вопросу см. выводы в работе Оффенбахера. _* _*[6] Подробные данные по этому вопросу также содержатся у М. Оффенбахера в двух первых главах названной работы. _* _*[7] В Бадене в 1895 г. насчитывалось: 37,0% протестантов, 61,3 — католиков, 1,5% евреев. Вероисповедный состав учащихся в средних учебных заведениях повышенного типа, на которые не распространяется обязательное обучение, выглядит. (Offenbacher М. Ор. cit., S. 18f.) для 1885—1891 гг. следующим образом: _*
_*Те же явления наблюдаются в Пруссии, Баварии, Вюртемберге, Рейнских землях, Венгрии (цифровые данные см.: Offenbacher М. Ор. cit., S. 18—19). _* _*[8] См. цифры, приведенные в предыдущем примечании: они свидетельствуют о том, что процент католиков в средней школе, который вообще на '/з ниже их процентного отношения ко всему населению, поднимается несколько выше лишь в гимназиях (главным образом благодаря тому, что гимназии дают необходимую подготовку для богословских занятий). В качестве характерного явления, иллюстрирующего дальнейшее изложение, следует подчеркнуть, что в Венгрии типичное процентное отношение протестантов к общему числу учащихся средних учебных заведений выражено еще более резко (см.: Offenbacher М. Ор. cit., S. 19, Anm.). _*[9] См. аргументацию М. Оффенбахера (ibid., S. 54) и таблицы в конце его работы. _* _*[10] Особенно хорошо это подмечено в сочинениях У. Петти, на которые мы неоднократно будем ссылаться и в дальнейшем. _*[11] Ибо то обстоятельство, что Ирландия, которую У. Петти иногда приводит в качестве примера, якобы составляет исключение в этом отношении, объясняется только тем, что протестанты были там лендлордами-абсентеистами. Если бы Петти использовал этот пример для более широких обобщений, то он допустил бы ошибку, что очевидно из положения переселившихся в Ирландию шотландцев («Scotch-Irish»). Типичное соотношение между капитализмом и протестантизмом существовало в Ирландии так же, как и в других местах. (О положении в Ирландии «Scotch-Irish» см.: Н аппа С.A. The Scotch-Irish. Vol. 1—2. New York, 1902.) _* _*[12] Это, конечно, не исключает самого серьезного значения последнего фактора и ни в коей степени не противоречит тому обстоятельству, что характер ряда протестантских сект, представлявших небольшие однородные группы населения, имел решающее влияние на формирование всего жизненного уклада этих сект, что в свою очередь оказало обратное воздействие на степень их участия в хозяйственной жизни; последнее наблюдение справедливо, например, по отношению к строгим кальвинистам вне пределов Женевы и Новой Англии, собственно повсюду, даже там, где они господствовали политически. То, что эмигранты всевозможных вероисповеданий — индусы, арабы, китайцы, сирийцы, финикийцы, греки, ломбардцы, кагорцы — переселялись в чужие страны в качестве носителей коммерческих навыков высокоразвитых стран, — явление всеобщее и не имеет никакого отношения к нашей проблеме. (Брентано в своей работе, которую нам часто придется цитировать, — «Die Anfange des modernen Kapitalismus», Munchen, 1916, — ссылается на историю своей семьи. Однако банкиры иностранного происхождения в роли носителей коммерческого опыта и коммерческих связей были во все эпохи и во всех странах. Они не представляют собой явления, характерного именно для современного капитализма, и протестанты относились к ним с недоверием. Иначе обстояло дело с протестантскими семьями — Муралт, Песталоцци и др., — которые эмигрировали из Локарно в Цюрих: представители этих семей очень скоро стали носителями специфически современного (промышленного) капиталистического развития.) _*[13] Оffenbacher М. Ор. cit., S. 68. _* _*[14] Исключительно меткие замечания по вопросу о своеобразии вероисповеданий в Германии и во Франции и о взаимопересечении их с другими элементами культуры в борьбе национальностей Эльзаса сделаны в превосходной работе В. Виттиха (см.: Wittich W. Deutsche und franzosische Kultur im Elsa B. — «Illustrierte Elsaber Rundschau», 1900). _* _*[15] Конечно, в том случае, если в данной местности вообще существовала возможность капиталистического развития. _*[16] Об этом см., например: Dupin de St. Andre. L'ancienne eglise reforinee de Tours. Les membres de l'eglise. — «Bull. de la Societe de l'histoire du protestantisme». T. 4, 1856, p. 10. И здесь можно было бы, конечно, считать движущим мотивом стремление к освобождению от монастырского или вообще церковного контроля — к этому склоняются католические исследователи. Однако подобное утверждение противоречит не только суждению современников, в том числе противников гугенотов (среди них был и Рабле): сомнения первых национальных синодов гугенотов (например, материалы 1 синода в книге: Аymon. Synodes nationaux de l'eglise reformee de France, p: 10) относительно того, может ли банкир быть церковным старостой, а также постоянное возвращение синодов — несмотря на вполне определенную позицию Кальвина по этому вопросу — к тому, дозволено ли взимать проценты (разъяснения такого рода давались прихожанам по их просьбе), свидетельствуют, правда, о широком участии в решении этой проблемы заинтересованных кругов, но вместе с тем и о том, что стремление заниматься «usuraria pravitas» (ростовщичеством) без церковного контроля посредством исповеди, не могло быть в данном случае решающим фактором. (То же относится и к Голландии — об этом ниже. Каноническое запрещение ростовщичества вообще не играет никакой роли — мы заявляем это со всей решительностью — в рамках данной постановки проблемы.) _* _*[17] cm.: Gothein. Wirtschaftsgeschichte des Schwarzwaldes. Bd. 1. StraBburg, 1892, S. 674. _*[18] Сюда относятся краткие замечания Зомбарта (см.: Sombart W. Der modeme Kapitalismus. Bd. 1,1. Aufl., 1902, S. 380). К сожалению, впоследствии в своей книге «Буржуа», по моему мнению, наиболее слабой в данном аспекте из всех его больших работ, он защищал совершенно неправильный «тезис», к которому мы еще вернемся. Этот тезис он выдвинул под влиянием книги Франца Келлера (см.: Keller F. UnternehinungundMehrwert. Paderborn, 1912), которая, несмотря на ряд ценных (но в этом отношении не новых) замечаний, в целом ниже уровня других работ современных апологетов католицизма. _*[19] Можно считать установленным, что самый факт переезда на работу в другую страну является одним из наиболее мощных средств повышения производительности труда (см. прим. 12). Так, польская девушка, которую на родине самые заманчивые перспективы большого заработка не могли вывести из состояния традиционалистской инертности, полностью преображается на чужбине; работая там батрачкой, она становится благодарным объектом безудержной эксплуатации. Это же явление мы наблюдаем у итальянцев, занятых отхожим промыслом. Что основная причина заключается здесь отнюдь не в воспитательном воздействии более высокой по своему уровню «культурной среды» (хотя некоторое значение, конечно, это имеет), обнаруживается благодаря тому, что подобная закономерность сохраняется и в тех случаях. когда (как, например, в сельском хозяйстве) характер работы не изменяется, тогда как пребывание в общих бараках наряду с другими неудобствами на первых порах настолько снижает уровень жизни, что на родине он считался бы непереносимым. «Воспитующим» здесь является самый факт работы в новых условиях, и именно он разрушает традиционализм. Вряд ли надо указывать на то, в какой степени этот фактор повлиял на развитие американской экономики. В древности подобное значение имело для иудеев вавилонское пленение (это бросается в глаза при чтении надписей), аналогичное явление мы наблюдаем, например, у парсов. Однако неоспоримое отличие экономической специфики пуританских колоний Новой Англии от католического Мэриленда, епископального Юга и межконфессионального Род-Айленда свидетельствует о том, что у протестантов влияние их религиозного своеобразия безусловно играет роль самостоятельного фактора (подобно тому, как это имело место у джайнов в Индии). _*[20] Как известно, она в большинстве случаев носит характер более или менее умеренного кальвинизма или цвинглианства. _*[21] В почти чисто лютеранском Гамбурге единственное состояние, уходящее своими корнями в XVII в., принадлежит известной реформатской семье (на это нам любезно указал профессор А. Валь). _* _*[22] Установленная нами здесь связь отнюдь не является чем-то «новым» — о ней и раньше уже неоднократно говорили (см.: Laveleve Е. de. Protestantism and Catholicism in their bearing upon the liberty and prosperity of nations. London, 1875; Arnold М. St. Paul and Protestantism. London, 1906); поразительно обратное, а именно совершенно необоснованные сомнения в правильности этого тезиса. Поэтому-то нам и приходится объяснять его суть. _*[23] Это. конечно, не исключает того, что впоследствии официальный пиетизм, так же как и другие религиозные течения, в ряде случаев, исходя из патриархальных представлений, противодействовал «прогрессу» капиталистического хозяйства, в частности переходу от домашней промышленности к фабричной системе. Дело заключается в том, что между идеалом, к которому стремится религиозное течение, и фактически оказываемым им влиянием, на образ жизни егосторонников следует, как мы еще неоднократно увидим, проводить строгое различие. (О специфических трудовых качествах пиетистских рабочих можно получить представление из моей статьи (см.: Weber М. Zur Psychophysik der gewerblichen Arbeit. — «Archiv fur So-zialwissenschaft», 1909, Bd. 28, S. 263 f.), где приведенные в качестве примеров исчисления проведены по данным одной вестфальской фабрики.) 10 Капіталізм в Європі Умови для появи капіталізму в Європі. Чому буржуазні відносини самозароділісь саме в Європі? Адже і в інших країнах були можливості для появи капіталізму, наприклад, в Китаї і особливо в Японії. І хоча на сьогоднішній день наука поки що не дала вичерпних відповідей на ці питання, все-таки можна виділити деякі особливі риси західноєвропейського варіанту цивілізаційного розвитку. По-перше, Західна Європа була прямою спадкоємицею греко-римського світу, світу з незвичайно високим для давнину рівнем розвитку товарно-грошових відносин, з правом на нерегламентована власність, з орієнтацією на активну творчу особистість. По-друге, становлення капіталізму було б неможливо без міських комунальних рухів. У місті, яке відвойовував самоврядування та самостійність від державної влади формувалася прошарок людей (третій стан), має в своєму розпорядженні вільними капіталами, яка й дала життя майбутньої буржуазії. По-третє, оформлення активних, які відстоюють свої права станів змусило державу піти на співпрацю з ними. Можливості тиску на суспільство, на економічні процеси, природно, залишалися (і використовувалися), але все-таки були обмежені. І нарешті, була важлива і позиція церкви по відношенню до економічних питань і комерції. Але вже з XIII ст. вона пом'якшує свої доктрини з приводу тих занять, які традиційно вважалися "Нечистими". Засуджуючи лихварство, церква не засуджувала векселі, застави, капіталовкладення. Це вело до того, що торгівля в суспільній свідомості поступово отримала "права громадянства", а після Ренесансу та Реформації (епохи Відродження) стала вважатися досить гідним заняттям. Регіони загальноєвропейського взаємодії. Західна Європа - Це перша цивілізація серед країн світу, в якій зародилися, знайшли силу, зміцніли і, зрештою, здобули перемогу нові буржуазні відносини, тобто відбувся формаційний зрушення від феодалізму до капіталізму. Вперше буржуазні відносини з'явилися у великих торгових містах Італії (таких, як Флоренція, Генуя), ще в кінці ХIV в., але потім там відбувся соціально-економічний регрес, тобто рух тому, зміна до гіршого. У ХV-ХVI ст буржуазні відносини поширилися у багатьох країнах Західної Європи. Починаючи з Голандії та Англії вони перейшли у Флоренцію, а потім в Іспанію, Португалію, Німеччину. З плином часу цей процес охопив більшу частину світу, але "втягування" в нього відбувалося вже в умовах розростаючої европейзаціі миру і зміцнення зв'язків і економічної залежності один від одного. В економічному плані в Європі чітко виділяються 4 регіони, кожен з яких виявляється в специфічному суспільно-економічному положеніі.в рамках системи загальноєвропейського взаємодії: регіон, в якому панував ранньо уклад, найповніше виражав суть власне мануфактурної фази суспільного виробництва (Англія, Голландія); регіон, де ця фаза суспільного виробництва втілювалася лише в устрій, що залишився підлеглим в панівної феодальної структурі виробництва (Франція, Швеція, ряд регіонів Німеччини); регіон, в якому в ХVII ст. відзначався соціально-економічний регрес у порівнянні з XVI ст. (Іспанія, Португалія, Пн. Італія, Південно-Західна Німеччина); регіон, у якому зміцнювалися кріпосницькі відносини (Чехія, Угорщина, Польща, Прибалтика, Росія). Економіка Західної Європи ХVІ-ХVІІІ ст носила переважно аграрний характер. Сільське господарство було тією сферою матеріального виробництва, де традиції попереднього періоду (середньовіччя) були найбільш стійкими. панував ручна праця. І на тлі цього з'являється і зростає капіталізм. Накопичуються соціальні фактори буржуазного розвитку - класова і професійна розшарування в суспільстві, зближення торговельної та підприємницької буржуазії, зростання третього стану. Для представників піднімається класу буржуазії були характерні сміливість, енергія, підприємливість, наполегливість, уміння йти на ризик. Недарма епоха ХVI-ХVIII в.в. - Це час великих авантюристів. Буржуазія егоїстична й розважлива. Прибуток, нажива - головні стимули її діяльності. Поява мануфактур. Становлення сучасної цивілізації було досить складним і тривалим процесом, який зазнавав у міру розвитку різні перетворення. Це тривалий історичний період - приблизно з XV ст. і по теперішній час, причому в деяких країнах цей період ще не завершений. Процес модернізації, тобто перехід від феодалізму до капіталізму проходить різні фази розвитку: раннеіндустріальную (XIV-XV в.в.), среднеіндустріальную (ХVI-ХVIII в.в.), пізньоіндустріальної (ХIХ ст.) І постіндустріальну (ХХ ст .). На раннеіндустріальной стадії розвитку буржуазії відбувається тривале поступове становлення нових суспільних інститутів і елементів буржуазної формації, йде накопичення первинного капіталу, з'являються мануфактури (ручне виробництво) - перші ознаки капіталізму. Центром розвитку буржуазних відносин були міста. Там складалася новий прошарок людей (третій стан), що складається в основному з купців, лихварів і цехових майстрів. Всі вони мали у своєму розпорядженні капіталами, найкоротший шлях до придбання яких відкривався через торговельно-лихварські операції. Ці капітали не ховалися в скринях, а вкладалися у виробництво. Причому, у виробництво нового типу, більш ефективне, що дає високий прибуток. У цю епоху на зміну ремісницькій цеху стала приходити мануфактура. Мануфактура - це велике капіталістичне підприємство, засноване на відміну від цеху на внутрішньому поділі праці і найманої сили. Обслуговувалися мануфактури за допомогою найманої робочої сили; на чолі її стояв підприємець, який володіє капіталом, засобами виробництва. Мануфактури, первинні форми капіталістичного підприємства з'являються вже у XIV-XV ст Існувало два форми мануфактури: централізована (купець або підприємець сам створював майстерню, верф або шахту, сам купував сировину, матеріали, обладнання) і набагато більш поширена - розсіяна мануфактура (підприємець роздавав сировину надомника-ремісникам і отримував від них готовий товар або напівфабрикат). Виникнення мануфактури означало значний підйом продуктивних сил суспільства. Її технічною основою ще служило застосування тих же знарядь праці, що і в ремісничому виробництві. Пізніше в мануфактурах починають застосовуватися більш-менш складні на ті часи технічні пристрої для використання енергії води і вітру. Наведені в рух водоналивних колесом вали, шестерні, зубчаткі, жорна та ін застосовувалися в борошномельної і круподерном справі, для вироблення папера, в лісопиляння, при виробництві пороху, для витягування дроту, різання заліза, приведення в рух молота і т.п. У мануфактурну епоху відбуваються глибокі зрушення в економічному житті суспільства, катастрофічна злам старого господарського побуту, старої картини світу. Головним гідністю мануфактури було те, що вона була великим виробництвом і створювала можливості для вузької спеціалізації трудових операцій в результаті технічного поділу праці. Це допомагало збільшувати випуск продукції найманими робітниками в кілька разів порівняно з ремісничої майстерні, де всі операції виконувалися переважно одним майстром. Але поки що не були винайдені машини, капіталістичне виробництво було приречене залишатися лише укладом в системі феодальної економіки. Фермерські господарства. У буржуазні відносини набагато повільніше, ніж місто, втягувалися і село - головний оплот феодалізму. Там утворювалися фермерські господарства, з найманою працею селян, позбулися своєї землі в результаті перетворень, тобто перестали бути селянами в повному розумінні цього слова. Цей процес розселянення йшов через різні проміжні форми, як правило, через перехід на оренду, що означало скасування фіксованих платежів та прав на спадкове тримання землі. У селі в ролі підприємців могли виступати багаті селяни, купці або іноді самі феодали. Так сталося, наприклад, в Англії, гда йшов процес так званих обгородження, тобто насильницького згону селян із землі з метою перетворення її в пасовище для овець, вовна яких йшла в продаж. Від швидкості проникнення буржуазних відносин у село, набагато більш консервативну, ніж місто, але виробляла основну частину продукції, залежали темпи розвитку капіталізму. Найшвидше цей процес відбувався в Англії і Північних Нідерландах, де бурхливий розквіт мануфактур збігся з обуржуазірованіем села. В Англії та Голландії у ХVI-ХVII ст відбувалася інтенсивна буржуазна перебудова сільського господарства; затверджувалася велика капіталістична оренда при збереженні дворянської земельної власності лендлордів (поміщиків). У цих країнах вже спостерігалося введення в практику нових типів сільськогосподарських знарядь праці (легкий плуг, борона, сівалка, молотарка та ін) Буржуазний прогрес сільського господарства забезпечував сировинні ресурси і приплив робочої сили у промисловість, тому що селяни, залишившись без землі і не знайшовши роботи в селі, йшли до міста. Розвиток капіталізму супроводився технічним прогресом, руйнуванням традиційних корпоративних зв'язків, складанням єдиних ринків - національних і загальноєвропейського. У цю епоху з'явився новий "герой часу", підприємливий, енергійний чоловік, здатний витримати конкуренцію, створити капітал в буквальному сенсі з нічого. ПЗ у ХVI-ХVII ст навіть у тих країнах, де успішно розвивалися буржуазні відносини, новий устрій все-таки існував у "Контексті" феодальних відносин, ще досить сильних і не бажають поступатися добровільно своє місце. База капіталізму була досить слабкою, тому залишалися можливості для руху назад, що і відбулося в ряді європейських країн. У їх числі опинилися Італія, Іспанія, Португалія, Німеччина. Капіталізм і модернізація. У Новий час початку формуватися індустріальна цивілізація, яка будується на принципово інших засадах, ніж їй передувала традиційна. Руйнування підвалин традиційної цивілізації одержало назву модернізація складного тривалого процесу, який охоплює всі сторони життя суспільства і забезпечує перехід від традиційного суспільства до сучасного, від аграрного до індустріального. У цьому сенсі ХVII і ХVIII століття стали свого роду перехідною епохою, що підготувала Західну Європу до вступу в індустріальну еру. Модернізація включає в себе: урбанізацію - небувале зростання міст; місто вперше в історії отримав економічне переважання, потіснивши на другий план поселення; індустріалізацію - постійно зростаюче використання машин в виробництві, початок якому поклав промисловий переворот в Англії під другій половині ХVIII століття.; демократизацію політичних структур, які закладають передумови для становлення громадянського суспільства і правової держави; секуляризація - звільнення духовного і соціального життя від впливу церкви, обмірщеніе свідомості, розвиток атеїзму, затвердження вільнодумства; - наукову революцію, виражаються за попередніми епохами, зростання знань про природу і суспільстві. Всі ці процеси, нерозривно пов'язані один з одним, змінювали вигляд людини, його систему цінностей і, перш за все уявлення про своє місце і роль в житті. У системі цінностей європейської цивілізації нового часу на перший план висувалася активна, творча, перетворює діяльність людини. Принципово іншим стає ставлення до державної влади: ана втрачає в очах людей Божественної санкції, її сприймають раціонально, про неї судять за результатами дій тих, хто знаходиться на чолі держави. Не випадково епоха модернізації - це епоха революцій, свідомих спроб насильницьким шляхом перевлаштувати світ. Звичайно, не всі процеси, пов'язані з модернізацією, виявили себе відразу і в повному обсязі. У ХVII і особливо в XVIII ст. в західній Європі росли міста, але сільське господарство не поступалося своїх провідних позицій у економіці, в ньому був ще зайнята більша частина населення. В аграрному секторі довго зберігалася технічна відсталість і дрібне виробництво. У другій половині XVII ст. почали використовуватися перші машини, але економіка в цілому не була індустріалізувалося. Збільшилася роль винаходів, але установка на постійне вдосконалення виробництва ще не перетворилася на провідний принцип. І все-таки те, що відбувалося в цю епоху зміни підривали основи традиціоналізму, а в ХІХ ст. його крах в передових країнах Західної Європи стало абсолютно очевидним. Історія до сих пір підтверджує, що процес утвердження капіталізму і процес модернізації нерозривно взаємопов'язані і як би підживлюють один одного. Капіталізм ще не разу не був побудований на традиційному суспільстві. Жодна країна не змогла стати в істинному розумінні модернізованої, минаючи капіталізм. І це природно: капіталізм орієнтований на постійні новації, на вільну ініціативу. І в цьому сенсі капіталізм суперечить самому духу традиціоналізму. Майбутнє тієї чи іншої країни залежало, перш за все, від того, наскільки активно вона вливалася в процес модернізації, наскільки швидким темпом йшло в ній становлення капіталізму. Звідси відбувалося перерозподіл сил у світі в цілому і всередині західноєвропейської цивілізації. Капіталізм і модернізація провели ще більше чітку, ніж раніше, розмежувальну лінію між Заходом і Сходом. У цю епоху остаточно визначився перевагу Заходу над колись могутнім суперником. Всередині західноєвропейської цивілізації намітилися різні градації, які розділили її точки зору успіхів у розвитку капіталізму і модернізації на центр і периферію. Рівнем передових країн вийшли Голландія, Англія, Франція, де склалися сприятливі або відносно сприятливі умови для розриву з традиціоналізмом. Німеччина, Іспанія, Італія, Скандинавський регіон виявилися витісненими на периферію. Але країни, що відносяться до центру, розвивалися асинхронно, неоднаково. Досягнуте першість було важко втримати, бо нова епоха вимагала постійних новацій, гнучкості політичних і економічних структур. 11Вели́ка францу́зька револю́ція (1789—1799) — одна з найважливіших подій в історії Франції. Протягом цього часу, республіканський устрій замінив абсолютну монархію у Франції, і спричинив до радикальних змін у французькому суспільстві. Французька революція вважається головним переломним моментом в історії західної демократії — як епоха переходу від віку абсолютизму і аристократії, до віку демократії і участі широких верств населення в житті країни.
Причини Аналіз причин Французької революції досі викликає суперечки істориків. У своєму державному устрої в 18-му столітті Франція була абсолютною монархією, що спиралася на систему централізованої бюрократії і на постійне військо. Проте, між королівською владою, яка була абсолютно незалежна від панівних класів, і привілейованими станами суспільства існував свого роду союз — за відмову духівництва і дворянства від політичних прав державна влада всією своєю силою і всіма засобами, що були в її розпорядженні, охороняла соціальні привілеї цих двох станів суспільства. Водночас зростав вплив третього стану — усіх, хто не належав до перших двох. В кінці XVIII століття Франція була однією з найбагатших країн Європи, поступаючись в розвитку лише Британії та Нідерландам. Водночас у країні, яка була абсолютною монархією не було жодного громадського контролю над бюджетом, що протягом багатьох століть був дефіцитним. Король Людовик XVI щедро витрачав гроші, включно з військовими видатками на ведення семилітньої війни та підтримку колоній в Американській революції, й державний борг досяг величезних розмірів. Половина бюджету йшла на виплату відсотків по заборгованості. Збільшення податків лягало тягарем на плечі третього стану, оскільки перші два були звільнені від оподаткування. Ситуацію ускладнили неврожаї в 1780-х роках та пауперизація населення. Шукаючи виходу зі скрутного становища, 1789 року король вирішив скликати Генеральні штати — французький парламент, який не скликали з 1614 року. Скликання Генеральних штатів мало на меті встановлення нової системи податків, які включали б податки на землю, і які повинні були б платити також перші два стани. Звісно, дворянство й духівництво зустріло таку ідею супротивом. Розгорнулася боротьба за представництво й систему голосування в Генеральних штатах. Ідеологічну базу протистояння старого режиму й революційних сил забезпечили ідеї Просвітництва. Періодизація Історію Французької революції можна умовно поділити на 3 періоди: 1789—1794 В Липні 1789 року, розпочались повстання. У Парижі міська біднота, пізніше названі сенкюлотами, почали грабувати визначні місця. Спочатку Будинок Інвалідів. Потім вони взяли в облогу королівську в'язницю Бастилію. Через три дні Фортечні воїни здалися. Людовік вимушений був скликати генеральні штати. Від початку роботи Генеральних штатів до страти Максиміліана Робесп'єра та його прихильників. У цей час було прийнято дві конституції. Під час скликання штатів, було вирішено збільшити податки. Однак це не призвело до кращого. Франція була на межі голоду. Втративши будь-яку надію на порятунок Франції, Людовік вирішив втекти за кордон. Однак його вчасно зловили. І якобінці дали наказ його гільйотинувати. В цей період у Франції було чотири політичні партії: фельяни (були за конституційну монархію), жирондисти (конституційні радикали), якобінці (радикальні демократи) і роялісти (були за абсолютну монархію). 1794—1799 Від страти Робесп'єра до приходу до влади Наполеона Бонапарта. В цей час країною керувала Директорія. 1799—1804 Від приходу Наполеона до влади до відновлення монархії після проголошення 1804 року Французької імперії. Хронологія подій ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|