 |
|
Баланс сил перед всенародним зібранням
Вибори до всенародного зібрання (Конвенту) проходили водночас із вересневими вбивствами. Із 7 мільйонів виборців за оцінками 90% не голосували. Вибір делегатів таким чином став справою дуже рішучої меншості. Як і в 1789, вибори проходили за дворівневою системою, щоб обмежити доступ широких народних мас. Майже всі обранці представляли буржуазію. Третина були правниками. Незважаючи на таку соціальну однорідність, утворилися два табори. Брісотени або жирондисти не довіряли парижанам. Їхня підтримка надходила з провінції, з кіл багатих негоціантів та мануфактурників. Вони були дуже віддані ідеям особистої та економічної свободи, проголошеним у 1789-му, й не готові були до надзвичайни заходів, щоб урятувати молоду республіку, незважаючи на відданість їй. Їх очолювали Бріссо, Верньйо, Петьйон, і Ролан.
Монтаньяри (назва пояснюється тим, що вони займали найвищі лавки) більше переймалися народними злиднями. Вони були готові вступити в союз з народом, із санкюлотами Парижа, і на будь-які заходи для порятунку революції. Серед їхніх лідерів Робесп'єр, Дантон, Марат і Сен-Жуст. В центрі сиділа меншість, які прозвали болотом, і яка підтримувала то одну, то іншу партію.
20 вересня у битві при Вальмі французька армія несподівано здобула перемогу над прусаками. Прусська й австрійська армії вийши із Франції, оскільки були більше стурбовані подіями у Польщі. 6 листопада 1792 року генерал Дюмур'є отримав перемогу у битві при Жамапі. Французькі війська захопили частину Нідерландів, яка належала Австрії. На сході армія генерала Кюстіна захопила лівий берег Рейну. Захоплена також Савоя (Монтеск'ю) й графство Ніцца (Ансельмом). Усюди французи розповсюджують революційні ідеї, але водночас стверджують, що Рейн є природнім кордоном Франції зі сходу й з півночі.
Останнім актом Законодавчих зборів стало проголошення світського суспільства. 20 вересня 1792 року вони постановили, що реєстрація народжень і смертей буде проводитися комунальними службами. Наступного для вперше зібралося засідання Зібрання. Тимчасово воно взяло на себе як законодавчі так і виконавчі функції. Зібрання вирішило відмінити монархію. Це рішення Національне зібрання проголосило 21 вересня 1792 року. Для революціонерів настала нова ера.
Перша республіка
В Зібранні на перших порах тон задавали жирондисти. Вони захопили посади у виконавчій раді й намагалися уникнути процесу над королем, боячись розпочати контрреволюцію й спровокували зростання невдоволення європейських монархів. Але після відкриття в Тюїльрі «залізної шафи» 20 листопада 1792 року, суд став неминучим. Документи, знайдені в таємній шафі могли беззаперечно довести королівську зраду. Процес розпочався 10 грудня. Після дебатів короля визнали винним більшістю у 693 голоси проти 28. Його присудили до страти більшістю в 366 голосів проти 334. Жирондисти запропонували звернутися до народу, але цю пропозицію було відхилено. Короля стратили на гільйотині 21 січня 1793 року на площі Революції.
Реакція на страту в Франції була змішана. Європейські монархи прореагували створенням у лютому 1793 року Першої коаліції. 24 лютого 1793 року жірондисти про призов 300 тисяч рекрутів. Рекрути повинні були вибиратись за жеребом, що нагадувало дії старого режиму. Ця мобілізація призвела до сільських повстань в Альзасі, Бретані й Центральному масиві, але заворушення швидко придушили силою. Проте Зібрання проголосувало за закон, який дозволив запустити маховик терору - будь-який заколотник, захоплений із зброєю в руках, повинен був бути страченим без суду впродовж двадцяти чотирьох годин.
На початку березня 1793 року почалося повстання у Вандеї. Набір рекрутів призвів до об'єднання сил розчарованих у революції селян, священиків-відмовників і аристократії. Хоча департамент існував лише з 1789 року, а повстання поширилося далеко за його межі, у Зібранні говорили про «вандейську війну», закликаючи монтанярів та санкюлотів роздушити жірондистський мозіль і застосувати рішучі заходи, з якими жірондисти зволікали. Жірондисти були змушені погодитися з утворенням Комітету громадського порятунку й Революційного трибуналу. 31 травня й 2 червня 1793 року паризькі санкюлоти усунули жірондистів від влади. Монтаняри об'єднали свої зусилля із найбільш екстремістськими угрупуваннями парижан і захопили владу в свої руки. В провінції йшов зворотний процес. У Марселі й Ліоні прибічники жірондистів усунули від влади монтанярів.