 |
|
Реорганізація управління
Установчі збори, що складалися здебільшого з буржуазії, взялися за широкомасштабні реформи, намагаючись втілити в життя ідеї філософів та економістів XVIII століття. Для років Французької революції характерне кипіння ідей і палкі дискусії на всій території країни. Преса ніколи не було настільки вільною, як між 1789 та 1792 роками.
Спочатку Збори взялися за адміністративну реформу. Успадкований від старого режиму, апарат управління був дуже складним. Сфери повноважень одних органів влади перекривалися із сферами управління інших. Депутати спробували спростити структуру. Першим кроком стала муніципальна реформа, особливо актуальна з огляду на літні безпорядки. Законом від 14 грудня було впроваджене поняття муніципалітету. Від січня 1789 року кожна комуна в Франції вибрала своє правління. Це були перші вибори часів революції.
Законом від 22 грудня 1789 року Збори утворили департаменти - єдині в адміністративному, юридичному, фіскальному й релігійному плані одиниці. Департаментів було 83. Їм дали назви за географічним принципом, пов'язавши їх з водними шляхами, горами, морями. Департаменти ділилися на райони, кантони і комуни. Керівники усіх цих одиниць вибиралися народом. Весною 1790 року Зборами була утворена комісія, перед якою ставилось завдання поділу Франції та розгляду скарг між містами-кандидатами на адміністративні центри. Нова, демократично обрана, адміністрація почала діяти з літа 1790 року.
Економічні свободи
За старого режиму економічна діяльність строго контролювалася державою й регламентаціями, які обмежували число виробників. Усі спроби встановити свободу виробництва: сільськогосподарського, ремісничого чи промислового, придушувалися. Переборюючи супротив фахових угрупувань, 14 червня 1791 року був прийнятий закон Лешапельє. за цим законом заборонялися всі організації робітників, тобто профспілки. Заборонялися також і страйки.
Революція наголошувала на особистих свободах і з підозрою ставилася до колективного, групового. Таким чином вона майже на століття унеможливила організації робітників для захисту своїх прав.
Релігійне питання
Починаючи з 11 серпня 1789 року було відмінена двадцятина, що відняло у церкви частину прибутків. 2 листопада того ж року на пропозицію єпископа Отена Талейрана церковне майно перейшло в управління держави для погашення громадського боргу. Майно ставало державною власністю, а пізніше продавалося, щоб покрити державний дефіцит. Того ж року були впроваджені асигнації - паперові гроші. В умовах загрозливої фінансової ситуації Установчі збори зробили національне майно гарантією паперових грошей, власники яких могли обміняти їх на землю. Спочатку вони друкувалися як бони Казначейства, а в квітні 1790 року для них був встановлений фіксований курс, за яким вони могли обертатися як справжні гроші. Таким чином було випущено асигнацій на 400 мільйонів. Створилися передумови для періоду інфляції.
Націоналізація церковного майна змусила Установчі збори зацікавитися фінансуванням церкви. Цивільна конституція церкви, яку прийняли 12 липня 1790 року, й яка була ратифікована королем 26 грудня 1790 року, перетворила духівництво в державних службовців із встановленою заробітною платою. Церковники відтоді обиралися й повинні були присягати на вірність нації, закону й королю. За древною гальською традицією, а також почасти, слідуючи духу Просвітництва, яке ратувало за світське суспільство, депутати не поцікавилися думкою Папи Римського, щодо реформи католицької церкви. В березні 1791 року Папа засудив усі церковні реформи в Франції. В результаті населення розділося на дві антагоністичні частини. 65% церковних чинів або відмовилися від присяги або уникало її, що посіяло зерно драматичних подій 92-93 років.
Релігійне питання загострило невдооволення тієї частини населення, що розчарувалися в Революції. З 1790 року на півдні почалися сутички між протестантами й католиками. Питання про присягу стало причиною протиборства на заході, там, де міста пітримували тих священиків, що дали присягу, а села - тих, хто відмовлявся це зробити.