Главная | Обратная связь

Наростання угорського визвольного руху

Силу цьому руху додавали не лише вікові традиції антиавстрійських визвольних воєн і повстань, але і високий ступінь політичної організованості керівного прошарку угорського суспільства - дворянства, а також збереження істотних атрибутів державності. В ході розкладання феодалізму, поступового розвитку капіталістичних стосунків, що прискорився в 30-40-і роки XIX ст., і обуржуазнювання средньопомістного дворянства, що узяло на себе і політичні функції національної буржуазії, боротьба за відновлення незалежності Угорщини проти австрійського абсолютизму наповнювалася антифеодальним змістом.
Обширну програму поступової модернізації угорського феодального суспільства, особливо його економічних основ, розробив і висунув на початку 30-х років XIX ст. молодий граф Іштван Сечені (1791 - 1860). Видний діяч угорського ліберального дворянства, він звернув на себе увагу всієї країни ще в 1825 р., коли пожертвував на користь створення Угорської Академії наук річний дохід зі своїх величезних маєтків. З| його ім'ям зв'язані також будівництво ланцюгового моста через Дунай, і що сьогодні прикрашає угорську столицю, здійснення перших значних по масштабах робіт по регулюванню стоку Дунаю і Тиси, налагодження пароплавного сполучення по Дунаю, створення ряду фінансових і економічних установ і ін. Але основне значення мало теоретичне обгрунтування ним необхідності капіталістичних перетворень. Програма Сечені передбачала ліквідацію кріпацтва, заміну панщинної праці працею найманим за умови виплати компенсації поміщикам, відміну цехів і заохочення вітчизняної промисловості, заснування Національного банку і створення широкої мережі ощадкас і інших грошових установ. Сечені при цьому був глибоко переконаний, що вивести країну з середньовічної відсталості можна і потрібно при збереженні керівної ролі аристократії і в союзі з династією Габсбургською.
У очоленому среднепомістним дворянством опозиційному русі посилювався вплив його лівого крила на чолі з гарячим патріотом адвокатом Лайошем Кошутом (1802-1894) і його соратниками. Боротьба за національні цілі і ідеали все більше зливалася з соціально-економічними і політичними устремліннями, направленими на встановлення буржуазно-капіталістичного ладу. Тому і називається цей період в угорській історії (30-40-і роки XIX ст.)"епохою реформ". Опозиції вдалося поставити на службу вказаним цілям середньовічні гасла і установи: станову конституцію, яка визнавалася і династією Габсбургською, і заважала останній перетворити Угорщину на звичайну імперську провінцію. "У період з 1830 до 1848 р. в одній тільки Угорщині, - писав Ф. Енгельс в 1849 р., - було діяльніше політичне життя, ніж у всій Німеччині, і феодальні форми старої угорської конституції були краще використані на користь демократії, ніж сучасні форми південнонімецьких конституцій".
На відміну від Австрії, де не було ніяких легальних форумів для політичної діяльності, в Угорщині через державні збори і комітатські збори відкрито і легально формувалася громадська думка, розроблялися політичні платформи, опозиція мала свої друкарські органи. У 1847 р. утворилися дві політичні партії - консервативна і опозиційна. Ця діяльність буржуазно-ліберальної опозиції зіграла велику роль в ідейно-політичній підготовці революції, і їй не могли перешкодити переслідування, арешти і увязнення Кошута і інших лідерів. Через свою газету "Пешті Хирлап" (з 1841 р.) Кошут невпинно пропагував ідеї звільнення кріпаків і ліквідації шляхом викупу феодальних повинностей, завоювання державної незалежності. З властивим йому даром красномовства він переконував своїх співвітчизників в необхідності створення національної промисловості в ім'я досягнення повної свободи і незалежності батьківщини.
У таборі антиабсолютистської і антифеодальної опозиції почало складатися революційно-демократичне крило, правда, далеко не таке сильне і впливове, як ліберальне, на чолі з сином кріпака, переконаним захисником інтересів трудового народу Міхаєм Танчичем і поетом-революціонером Шандором Петефі. Обидва вони були прихильниками Великої французької революції і знаходилися під впливом ідей утопістів-комуністів, чиї твори добре знали.
В умовах наростання суспільно-політичного руху, в тісному зв'язку з ним розвивалася угорська національна культура. Найбільш важливим в першій половині XIX ст. було створення сучасної угорської мови. У 1825 р. за ініціативою І. Сечені була заснована Угорська Академія наук, головним завданням якої був розвиток мови і літератури. До 40-х років угорська мова стала офіційною мовою замість середньовічної латині. Національна література, що формувалася, як і культура в цілому, була тісно пов'язана з потребами соціального і національного прогресу. У творах Йожефа Етвеша, першого видного представника угорського романтизму і активного учасника національно-визвольного руху в 30-40-х роках XIX ст., містилася нещадна критика сучасних йому феодальних порядків. На 40-і роки доводиться творчість Шандора Петефі (1823-1849), великого поета і революціонера, полум'яного угорського патріота і співця "світової свободи".
Перехідна від феодалізму до капіталізму епоха, що закономірно супроводилася формуванням сучасних етносоціальних спільнот, стала і часом зародження ідеології націоналізму. Його різні течії знаходилися між собою в складній взаємодії і, як правило, конфліктували один з одним. Націоналізм угорців, вістрям своїм направлений перш за все проти австрійського абсолютизму, зачіпав так чи інакше інтереси і національні почуття інших народів Угорського королівства. Справедлива боротьба проти германізації і за введення як офіційної замість середньовічної мертвої латині жвавої угорської мови, що динамічно розвивалася, служила справі прогресу. Проте розширення сфери вживання угорської мови в умовах багатонаціональної країни, що не супроводилося визнанням прав решти мов, нав'язування угорської мови іншим народам ставали джерелом нових конфліктів. Згідно законам, прийнятими Державними зборами в 30-40-роки, суспільні посади і диплом адвоката могли отримати лише особи, що володіли угорською мовою, метричні записи (акти цивільного стану) повинні були вестися тільки на цій мові. Слов'яни і румуни, національний рух яких набирав силу, природно, не бажали миритися з утиском своїх прав, відстоювали свої національні інтереси.
Угорська нація, що формувалася, борючись за своє самоствердження, не бажала зважати на такі ж законні прагнення інших народів. При цьому навіть найбільш прогресивні з угорських лідерів були переконані, що введення буржуазних свобод і проведення реформ самі по собі можуть і повинні задовольнити всі народи Угорщини, спонукати їх визнати мадярську гегемонію і відмовитися від національної боротьби. Через декілька років це якнайглибша помилка обернулася страшною трагедією для всієї Угорщини. Таким чином, народи Угорщини, не дивлячись на загальну зацікавленість в сумісній боротьбі за знищення австрійського абсолютизму, йшли до революції 1848 р. не зімкнутим строєм, а розділені міжнаціональними суперечностями.

41- Ещё в конце XVII в. Англия была аграрной страной; четыре пятых ее населения занимались сельским хозяйством. К началу XIX в. она превратилась в крупную промышленную державу, в которой около половины населения было занято в фабричном производстве, транспорте и торговле.

Эти перемены протекали на протяжении XVIII в, сначала незаметно, а с 60-х годов стремительно, в виде скачка, получившего название промышленного переворота. Вслед за Англией промышленная революция произошла и в других странах. Однако в Англии она приняла наиболее яркие, классические формы.

Важнейшей предпосылкой промышленного переворота явилась Английская буржуазная революция середины XVII в., которая устранила препятствия для роста капиталистических отношений и открыла путь мощному развитию производительных сил страны.

Революция завершила формирование английской нации, ликвидировала последние остатки феодальной раздробленности, ускорила образование единого общеанглийского рынка. Сукно, производимое в Лидсе и Нориче, железные изделия, выпускаемые в Бирмингеме и Шеффилде, находили сбыт в самых отдаленных районах страны и вывозились за границу. Таким образом, в Англии складывались предпосылки для общественного разделения труда в национальном масштабе, для дальнейшей экономической специализации отдельных районов. Промышленный переворот был подготовлен также переменами, происшедшими в английском сельском хозяйстве.