 |
|
Липнева революція і Липнева монархія.
У 1829 р. король призначив прем'єр-міністром ультрарояліста герцога Поліньяка. Прихід до влади крайніх монархістів зумовив різке загострення політичної ситуації у країні. Посилились антиурядові виступи опозиційної преси, пожвавилась діяльність республіканського підпілля. Вибори 1830 р. принесли перемогу лібералам. Король вирішив розправитись з опозицією і 25 липня підписав чотири ордонанси (укази), підготовлені Поліньяком. Король не лише розпускав непокірну палату депутатів і повністю скасовував свободу друку, але й здійснював державний переворот. Усупереч конституції, без згодж парламенту, він ще більш обмежив виборче право, яке залишалося тількя великим землевласникам.
Оприлюднення «ордонансів Поліньяка» викликало обурення в Парижі. Ліберальна газета «Нація» закликала населення до опору урядові. 27 липня 1830 р. у Парижі спалахнуло збройне повстання, підняте республіканцями. У ньому брали участь друкарі, студенти, ремісники. Урядові війська за 3 дні втратили 2,5 тис. солдат. Захопивши палац Тюїльрі, повсталі підняли над ним триколірний прапор революції. Карл X був змушений зректися престолу на користь свого онука і втік до Англії.
Документи свідчать
Липневе збройне повстання 1830 р. розповідей очевидців
З раннього ранку все населення Парижа рухалося; загони з передмість Сен-Антуан і Сен-Марсо рушили в дорогу. Озброєні громадяни захопили ратушу, інші заволоділи баштою Нотр-Дам, прикріпили до неї триколірний прапор і вдарили в набат. Усе було готово до бою: весь порох та свинець, що лишилися у торгівців, були захоплені. Регулярний бій відбувався в усіх районах Парижа.
Чому, на вашу думку, збройне повстання в Парижі набуло масового характеру?
Протягом «трьох славетних днів» - 27-29 липня 1830р. - революція перемогла, але, в силу слабкості й неорганізованості республіканців, результатами народної перемоги скористались ліберали, які понад усе боялися проголошення республіки і втручання народу у державні справи. За підтримки французьких банкірів і ліберальної преси на чолі з редактором «Нації» А. Тьєром 31 липня палата депутатів затвердила Луї-Філіппа Орлеанського намісником держави, а 9 серпня проголосила його «волею народу королем французів». Тобто Луї-Філіпп вступав на престол не в силу законного права, а на основі нової Конституції «Хартії 1830 р.».
Історичний портрет
Тьєр Адольф (1797-1877) - французький державний діяч, історик, член Французької академії з 1833 р. За часів Паризької Комуни (1871) очолював табір версальців. У 1871-1873 рр. - президент Франції. Автор «Історії Французької революції».
Поміркуйте!
Порівняйте «Хартію 1830 р.» і «Хартію 1814 р.». Які верстви населення виграли від прийняття нового документа?
Конституція проголошувала недоторканність особи, свободу друку і зборів. Законодавчі права парламенту розширювались, а спадкові звання перів було скасовано. Проте майновий ценз для виборців було зменшено несуттєво. їхня чисельність зросла до 250 тис. чол., виборчі права поруч із землевласниками здобула лише верхівка французької буржуазії - фінансисти, біржовики, власники залізниць і шахт.
Липнева революція 1830 р. замінила дворянську монархію на буржуазну, привела до влади фінансову аристократію. Механізм держави лишився старим, змінився лише політичний режим. Відтепер і внутрішня, і зовнішня політика Франції спрямовувалась на задоволення потреб фінансової олігархії країни, до якої належав і сам король. Липневу монархію (1830—1848) називали «царством банкірів». Державний бюджет перетворився на джерело доходів фінансистів, які отримували через нього великі субсидії і позики. Банкіри заробляли на кредитах державі, постачанні армії, підрядах на будівництво фортець, портів і громадських споруд. Використовуючи особисті зв'язки з урядовцями, вони разом із самим королем успішно грали на фондовій біржі, спекулюючи державними облігаціями і акціями приватних компаній.
У результаті виняткової орієнтації Липневої монархії лише на інтереси фінансової аристократії в опозиції до неї невдовзі опинилися всі верстви суспільства. Першою виступила республікансько-демократична опозиція. Проте дві спроби республіканців підняти у Парижі повстання (1832 і 1834) були нещадно придушені урядовими військами. Одночасно уряд ввів заборонні закони про пресу. Республіканці знов перейшли у підпілля, заснувавши низку таємних революційних товариств. Одним із них було Товариство пір року на чолі з палким демократом, переконаним прибічником революційного терору і збройної боротьби Огюстом Бланкі.
Історичний портрет
Бланкі Луї Огюст (1805-1881) - один із засновників терористично: тактики в робітничому русі, в 30-ті роки організатор і керівник таємних терористичних організацій. 1871 р. заочно обраний членом Паризької Комуни.
Невдоволенням «царством банкірів» користувалися й монархісти, які мріяли повернути престол поваленим династіям Бурбонів та Бона-партів. У опозицію до уряду перейшла навіть ліберальна буржуазія, ще вимагала розширення виборчих прав і боротьби з корупцією у державному апараті.
У 30-40-х роках XIX ст. у Франції розпочався промисловий переворот, який охопив насамперед легку промисловість. Країна продовжувала спеціалізуватись на випуску товарів широкого вжитку, зокрема предметів розкоші, які, як і раніше, користувались великою популярністю за кордоном. Великий попит на машини сприяв розвиткові металургії і машинобудування. З 1830 до 1848 р. кількість парових машин у Франції зросла у 8 разів. Економічному розвиткові країни сприяло велике залізничне будівництво, Б якому брали участь держава і приватні підприємці. Проте промисловий переворот був ще далеким до завершення, в країні переважали напівкустарні підприємства, де використовувалася ручна праця. В економічному розвитку Франція, як і раніше, відставала від Великої Британії.
33- Французька буржуазна революція стала найвизначнішою битвою європейської буржуазії проти феодально-абсолютистських порядків. Молодий енергійний клас наполегливо відстоював свої політичні інтереси, не зупиняючись перед крайніми радикальними заходами. Революція в своєму розвитку пройшла три етапи, залежно від того, яка група буржуазії очолювала боротьбу. Владу великої буржуазії - фейянів (1789-1792 pp.) перехопили представники середньої буржуазії - жирондисти (1792-1793 pp.), а далі виразники дрібної буржуазії -якобінці (1793-1794 pp.). Розпочавши із скасування феодальної залежності селян і встановлення рівноправ'я громадян, буржуазія продовжувала громити старі інститути монархії. Було відділено церкву від держави, скасовано феодальний адміністративний поділ, проведено рішучу заміну усіх ланок державного апарату новими людьми, носіями нових, буржуазних ідей. Страта короля прискорила цей процес. Перехід влади в руки якобінців означав новий виток революції. Здійснена радикальна земельна реформа, чиїми плодами могло скористатись середнє і навіть неімуще селянство. Розпочалось створення системи соціальної допомоги і соціального законодавства, яке охоплювало представників нижчих верств суспільства. У короткі терміни було споряджено мільйонну революційну армію, яка будувалася за якісно новими, революційними принципами. Навіть поразка якобінського
крила революціонерів у боротьбі з їх політичними противниками не означала реставрації феодально-абсолютистських порядків. Режими Директорії, Консульства та Імперії створювали нову буржуазну державу, започатковану на принципово інших засадах.
Карний, Цивільний і Торговельний кодекси Наполеона (про що піде мова нижче) вибудовували новий державно-правовий механізм. Успіхи французької зброї 1800-1812 pp. у значній мірі пояснювалися тією обставиною, що боротьба Франції з її могутніми європейськими супротивниками означала не стільки протистояння держав і націй, скільки боротьбу нового буржуазного світу проти старого, феодального. Навіть поразка Наполеона і відновлення після 25-річної перерви панування Бурбонів у Франції не означали механічного повернення до попередніх, дореволюційних порядків. Відбулися серйозні зрушення у сфері законодавства, цивільно-правових відносин тощо. Гасла французької революції «Свобода, рівність, братерство» знайшли свій відгук у всьому світі, включаючи Росію й Україну.
34- В конце XVIII – XIX вв. модернизация (особенно в сфере экономики) за-
падных обществ создала предпосылки для промышленной революции. Про-
мышленная революция являлась практическим доказательством того факта, что
знание способно приносить выгоду. Знание вело к совершенствованию техно-
логий, применение технологий повышало производительность. Развитие инду-
стриального производства, несмотря на бурные конфликты, омрачившие годы
его становления, позволило создавать огромное количество материальных
благ, приносило прибыль, увеличивало благосостояние. Промышленная рево-
люция имела огромные социальные и культурные последствия.
Становление промышленного производства вызвало к жизни масштабную
урбанизацию западных обществ, разрушило традиционные социальные связи,
привело к формированию т.н. "массового общества", состоящего из автоном-
ных и анонимных индивидов, чьим местом обитания стали крупные города.
Промышленное производство положило начало мощной атаке человека на при-
роду, приведшей к современному экологическому кризису и немыслимой в до-
индустриальных обществах проблеме исчерпанности природных ресурсов. На
протяжении всей своей истории человек был вынужден защищаться от приро-
ды. Сегодня он стоит перед необходимостью защищать природу от собственно-
го воздействия. И это тоже – значимый поворот в культуре.
Промышленное производство превратило западные индустриальные об-
щества в подобие механизма, а точнее – фабрики. А. Тоффлер101, описывая об-
щество "Второй волны" (индустриальные общества), очень удачно, на наш
взгляд, выделяет специфические черты образа жизни этих обществ. Это стан-
дартизация, специализация, синхронизация, концентрация, максимизация, цен-
трализация. Рассмотрим эти черты подробнее.
Стандартизация.
Индустриальное производство создает огромное количество стандартной,
одинаковой продукции. Но стандартизируется не только продукция производ-
ства. Стандартизируются формы трудовой деятельности (тэйлоризм, фордизм),
стандартизируются технологии, программы обучения в школах, подготовка
специалистов любой квалификации, способы проведения досуга и формы раз-
влечений. В конечном итоге, стандартизируется мышление людей, системати-
чески обрабатываемое сначала в школе, потом на производстве, а в свободное
время – с помощью стандартизированных средств массовой информации, еди-
нообразных программ радио и телевидения, газет, тиражирующих стандартные
образы и идеи. Формируется так называемая "массовая культура", сглаживаю-
щая культурные различия между различными группами в обществе.
Специализация.
Индустриальное общество – общество с глубоким разделением труда.
Оно не нуждается в "универсальных умах", но требует узких специалистов,
профессионалов в определенных областях. Специализация позволяет повысить
эффективность деятельности, в то же время, обедняя ее. Труд сводится к вы-
полнению одной, пусть и важной функции. Специализация характерна не толь-
ко для физического, но и для умственного труда. Все меньше людей оказыва-
ются способными освоить знания и навыки, относящиеся к различным облас-
тям. Возрастает разрыв между постоянно увеличивающимся объемом культур-
ной информации в обществе и той частью этой информации, которую способен
освоить индивид. (Г.Зиммель называл это явление разрывом между "объектив-
ной" и "субъективной" культурой). И социальная, и культурная дифференциа-
ция становится все более глубокой.
35- Консерватизм - суспільно-політична течія, що характеризується прихильністю до стійких суспільних порядків, соціальної та політичної спільності, певним ставленням до традицій і звичаїв, системи духовних і політичних цінностей, раціональністю, стриманістю здійснення соціальних змін, протистоянням, постійною реалізацією і радикальністю перетворень, утвердженням поступального розвитку. Поштовхом до формування консервативних переконань у ХVІ сторіччі став виклик, кинутий ідеями Реформації та її релігійно-конфесійними конфліктами і війнами. Мислителі Роберт Хукер, Томас Гоббс та ін. відстоювали ідею суверенності та абсолютності існуючої держави у суперечці з першими політичними дисидентами - релігійними радикалами, що вважали можливими політичні потрясіння з метою поширення та встановлення нової релігії. Фундаментальні основи консерватизму як політичної ідеології сформульовані англійським мислителем Едмундом Бьорком. Саме поняття консерватизм введене після заснування французьким письменником Френсісом Шатоб-ріаном журналу "Консерватор" (1815 р.). Фундатори консерватизму протиставили висунутим Просвітництвом та Французькою революцією ідеям індивідуалізму, прогресу, раціоналізму погляд на суспільство як на органічну і цілісну систему. Реалізація таких ідей призведе до знецінення успадкованих від нащадків традицій і нерозумного руйнування моральних та матеріальних цінностей суспільства.
Безпосереднє оформлення консервативної ідеології викликане ексцесами Французької революції. Едмунд Бьорк вважав, що радикали переоцінюють раціональний початок у людині, спираючись на її розважливість. Щоб стримувати темний та стихійний початок у людині, століттями створювалися інститути державної влади, виховувались традиції та основи моралі. Якщо їх раз і назавжди зруйнувати, то перш ніж виникне нове, "правильне", що організує початок, енергія руйнування призведе до хаосу, що сприятиме створенню тиранії, гіршої за ту, проти якої радикали почали боротися. Встановлення нового порядку за допомогою гільйотини вилилось у логіку взаємознищення, а якобінська диктатура закономірно привела до реставрації монархії. Трепетний мотив суспільних інтересів - воля, рівність, братерство, їх цінність і значення - консерватизм трактує з позицій іншого пріоритету - ідеї традиціоналізму, наступності, ієрархічності й аристократизму. Політичним наслідком таких переваг стала повага до свободи як свідомої слухняності та лояльності громадян держави, а також природної вдачі соціальної нерівності, властивої суспільству.
Поняття лібералізм має різні визначення. По-перше, лібералізм - образ мислення і діяльності, умонастрій, для якого характерні незалежність ставлення до традицій і звичок, прагнення і спроможність до активного самовизначення у світі. По-друге, лібералізм - сукупність ідейно-політичних вчень, політичних і економічних концепцій, що ставлять метою ліквідацію або пом'якшення різних форм державного і суспільного примусу, необмежену свободу підприємництва й торгівлі, парламентський устрій, плюралістичну демократію, широкі свободи індивідів в усіх сферах суспільного життя. В обох випадках йдеться про ідеї, що мають своїм початком період буржуазних революцій XVII-XVIII ст. і які отримали широке розповсюдження у XIX ст., коли у ряді країн Західної Європи виникли ліберальні партії, що ставлять метою перетворення суспільства на демократичних основах, рівності й соціальної справедливості, гуманізму. У світогляді лібералізму відповідають: вивільнення від групових, класових, націоналістичних тощо забобонів, терпимість, гуманізм, індивідуалізм, демократизм, самоцін-ність особи. У політичній сфері лібералізм ґрунтується на визнанні прав людини, розподілі влади на законодавчу, виконавчу та судову, свободі вибору занять, свободі конкуренції та ін.
Політичний лібералізм має корені у політико-соціологічних вченнях епохи Просвітництва, у політичній філософії Джона Ло-кка, Шарля Монтеск'є, в етиці правової філософії Іммануїла Канта та ін. Геологами лібералізму є Бенжамін Констан (1767-1839 рр.), премія Бентам (1746-1833 рр.), Алексіс Шарль де Токвіль (І805-1859 рр.). вторично виникнення класичного лібералізму пов' язане з появою нових для феодалізму соціальних спільностей власників. Та тоді свобода людини ще не вступає в драматичні відносини з новими капіталістичними відносинами, а розглядається як рівна, як свобода для всіх, а індивідуалізм - як розвиток і саомовираження особистості назустріч іншій особистості з огляду на загальну громадську справу. Філософ Бенжамін Конс-тан стверджував, що свобода людини - це особиста громадянська свобода, яка утверджується не через владу народу, а через незалежність індивіда від державної влади. Права громадянина існують незалежно від державної влади і є для неї природними. Англійський філософ премія Бентам розробив теорію утилітаризму. Провідна ідея вчення - принцип корисності. В основі всіх дій людини лежить практична вигода, тісно пов' язана з почуттям задоволення та уникнення страждань. Корисність здатна запобігти будь-якому злу і досягти блага. Корисність - основа соціальних відносин, формує соціальні якості людини. Кожен дбає про себе і визнає свою вигоду, а загальне благо є лише сукупність індивідуальних благ, дає "найбільше щастя найбільшій кількості людей". I завдання держави - на основі корисності забезпечити найбільше щастя для найбільшої кількості людей. Такої мети можна досягти через політику лібералізму, вільний розвиток капіталістичних відносин, демократизацію державних інститутів та структур. Загальне щастя і соціальна гармонія можливі в межах капіталізму завдяки вільній конкуренції приватних ініціатив.
У ХVІІІ-ХІХ ст. у період боротьби молодої буржуазії проти абсолютизму і формується класичний лібералізм в Європі, США та Росії, представниками якого виступали Джон Локк, Адам Сміт, Томас Джефферсон та ін. Класичний лібералізм оголошує всі форми спадкової влади і станових привілеїв такими, що зазнали поразки, і на передній край політичного життя висуває свободу та природні здібності окремої людини. Ліберальна політична філософія виступає за створення таких умов, які дали б громадянам держави свободу реалізації своїх здібностей. Лібералізм як течія суспільно-політичної думки в Росії набуває широкого розвитку в ХІХ - на початку ХХ ст. Ідеї лібералізму знайшли відображення у конституційних проектах Михайла Сперансько-го, найвидатнішими теоретиками поміщицько-буржуазного лібералізму виступали Борис Чичерін, Сергій Муромцев, Михайло Ковалевський та ін. Лібералізмом обґрунтовувались демократичні права і свободи, недоторканність особи, свобода приватної власності й промислової конкуренції, політика вільної торгівлі, невтручання держави в економіку. Громадянська свобода тлумачилася як повна незалежність приватного життя індивіда від політичної влади, як свобода совісті, слова, зібрань і друку, місця проживання та заняття. Мова йшла про чіткий розподіл і виділення громадянського суспільства і держави як самостійних сфер суспільного життя. Лібералізм засвоїв кантівську ідею морально вільної особистості, незалежної від насильства з боку інших людей і водночас моральної відповідальності, що несе тягар. В економічній сфері лібералізм вимагає відміни регламентації й обмежень з боку державної влади, простору для окремої ініціативи, створення максимально вільних умов та розгортання приватного підприємництва. Ідеї економічного лібералізму, висловлені ще фізіократами, найбільш повно втілилися у класичній англійській політекономії Адама Сміта.
Сформульовані в ХІХ ст. в працях Ієремії Бентама, Джона Мілля, Герберта Спенсера світоглядні політичні та економічні принципи лібералізму виявили несумісність з ідеями консерватизму, який підкреслював важливість надіндивідуальних цінностей "общинного" існування і первісність традиційних життєвих форм, що склалися "органічно", а економічні - з ідеями соціалізму, що допускав необхідність централізації господарського життя і державного управління нею відповідно з проголошеною метою суспільства. Політична свобода, а, отже, держава як її головний гарант повинні служити не лише засобом забезпечення громадянської свободи. Гарантіями проти зловживання владою вважалася, по-перше, сила суспільної думки, зосередженої у парламенті, по-друге, - розподіл і рівновага різних гілок влади - законодавчої та виконавчої.
Приділялася значна увага вивченню утилітаризму (користь, вигода), ставлячи за мету забезпечення вільного розвитку капіталістичних відносин, невтручання держави в економічне життя, демократизації всіх державно-правових інститутів. Але розвиток капіталістичних відносин, утвердження панування монополій показали, що ідеї невтручання держави в економіку, створення вільного розвитку не забезпечують гармонійності суспільства. Переглядаються важливі положення класичного лібералізму. Приділяється увага реформам з метою обмеження найзнедолені-шої частини населення. Формулюються нові принципи (Джон Гобсон, Теодор Грін, Франс Наумані, Джанін Джеліотті та ін.), що отримали назву соціального лібералізму.
36- Ідеї соціальної справедливості відомі з найдавніших часів. Ідеологія соціалізму пережила досить тривалу стадію теоретичного розвитку основних економічних, політичних і культурологічних постулатів. Суспільно-політичні ідеали соціалізму, засновані на суспільній власності в різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на соціально забезпеченій свободі особистості, вперше знайшли відображення в теорії утопічного соціалізму. Основоположниками теорії утопічного соціалізму виступили спочатку Томас Мор, Томмазо Кам-панелла, а згодом філософи Анрі Сен-Сімон, Шарль Фур'є, Роберт Оуен та ін. Концепція соціалізму висунула на передній край ідею створення суспільства соціальної справедливості та рівності, гуманізму. На відміну від лібералізму, основаного на пріоритеті індивідуального як умові реалізації тієї ж ідеї, соціалізм підкреслював першорядне значення колективних або суспільних основ у процесі перебудови й організації життя в майбутньому. Значний вклад у формування концепції соціалізму внесли соціологи Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. Соціалізм розглядається як перша, незріла фаза комунізму - суспільно-економічної системи економічних, соціальних, політичних і духовних відносин, що безпосередньо йде на зміну капіталізму після завершення революційного перехідного періоду й характеризується ліквідацією приватної власності та експлуататорських класів, утвердженням суспільної власності на засоби виробництва, провідної ролі робітничого класу в межах соціально-політичної єдності суспільства та ін. Соціалізм - суспільний устрій, що приходить на зміну капіталізму і характеризується суспільною власністю на засоби виробництва, відсутністю експлуатації людини людиною та регульованим у масштабах суспільства товарним виробництвом. Соціалізм у процесі історичного розвитку йде безпосередньо за капіталізмом, а інколи формується при наявності в країні ще більш ранніх господарських укладів, несе на собі відбитки старого суспільства, використовує деякі соціально-економічні форми, що склалися на попередніх етапах суспільного розвитку. При властивих соціалізму рівнях розвитку продуктивних сил і суспільної власності ще не переборюються до кінця старий розподіл праці, відмінності між розумовою і фізичною працею, між містом та селом тощо. При соціалізмі зберігається товарний характер виробництва, певні соціальні відмінності та ін.
Марксизм
Марксизм - струнка й цілісна система філософських, економічних та соціально-політичних поглядів. Марксизм виник у 40-х роках XIX ст. на ґрунті визвольної боротьби робітничого класу і став теорією, що виражає докорінні інтереси робітничого класу, всіх трудящих, став програмою боротьби робітничого класу та всіх соціальних верств суспільства за революційне перетворення суспільства на принципах свободи, соціальної справедливості, рівності й гуманізму. Виникнення марксизму стало великим революційним переворотом в науці й природі суспільства. Основоположники марксизму - великі мислителі Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, здійснили науковий подвиг у сфері людського знання: філософії, політичної економії, вченні про соціалізм, теорії соціальних класів та ін. Вчення приділяло особливу увагу революційним (насильницьким) методам переходу від капіталізму до соціалізму, обґрунтувало диктатуру пролетаріату, сформувало основи і принципи стратегії і тактики революційного робітничого руху. Карл Маркс сформулював ідеологію, що складається з трьох елементів: економічної теорії, теорії класів та історичної теорії.
У сфері економіки Карл Маркс сконцентрував увагу на додатковій вартості, тобто на тому, що призвичаїлися називати прибутком. Робітники створюють продукцію, але одержують у вигляді оплати лише частину тієї вартості, яку виробляють. Власники коштів виробництва забирають все інше, що і є додатковою вартістю. Але Маркс ігнорує той факт, що власники вкладають свої засоби, ризикують ними, самі беруть участь в організації та управлінні виробничим процесом. Карл Маркс довів, що капіталізм зазнає постійних криз перевиробництва (тому що широкі народні маси не можуть дозволити собі купити всі необхідні товари при надлишку їх на ринку), що після фази глибокої депресії призведе високорозвинені індустріальні країни до загибелі.
Значний вклад вніс Карл Маркс у розробку теорії соціальних класів. Кожне суспільство ділиться на два класи: клас володарів засобів виробництва та чисельно переважний у складі населення клас промислових робітників. Звідси Карл Маркс робив висновок про необхідність справедливого переходу влади до рук пролетаріату, тобто до рук більшості, що назване "диктатурою пролетаріату". Суспільство керується інтересами вищого класу або класу власників і встановлює ті закони, що йому необхідні, щоб утримати владу. Важливим мотивом, який виправдовує захоплення влади пролетаріатом, є переконання про несправедливість володіння приватною власністю, що формується на базі здобуття власниками засобів виробництва додаткової вартості, що виробляється робітниками в процесі праці та виготовлення продуктів виробництва.
Об' єднавши економічну теорію та теорію класів, Карл Маркс дав визначення процесу історичного розвитку людства. На думку Карла Маркса, існуючі в будь-якому суспільстві об' єктивні, матеріальні, незалежні від свідомості людей відносини, що складаються між ними в процесі виробництва суспільного продукту та розподілу матеріальних благ, є виробничі відносини, які є основою будь-якого способу виробництва, тому що люди не можуть виробляти, не об' єднуючись для спільної діяльності та для взаємного обміну своєю діяльністю. Основою виробничих відносин виступають відносини власності на засоби виробництва. При суспільній, колективній власності члени суспільства рівні по відношенню до засобів виробництва, між ними існують відносини співробітництва та взаємної допомоги. На основі приватної власності між людьми встановлюються відносини панування та підпорядкування. Суспільна власність виступає в історії у вигляді власності роду, племені, громади, а приватна власність проявилася в історії у трьох основних формах: рабовласницькій, феодальній та капіталістичній, чому відповідали три основні типи експлуатації людини людиною. Коли ж основоположний економічний базис суспільства не відповідає політичній надбудові, система руйнується.
В історії суспільства Карл Маркс виділяє п' ять суспільно-економічних систем: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та комуністична. Віддавши належне капіталізму, що створив індустріально-модернізовану економічну базу суспільства, Карл Маркс обґрунтував його перехідний характер. Після того, як пролетаріат повсюдно повалить буржуазію і створить справедливе продуктивне суспільство без класових відмінностей, настане фаза соціалістичного суспільства. У перспективі (і тут Маркс сам впав в утопію) створюється комуністичне суспільство, в якому відпадає необхідність у державному регулюванні та управлінні взагалі. Для реалізації ідей світової соціалістичної революції Карл Маркс та його найближчий соратник Фрідріх Енгельс стали засновниками I ^тернацюналу. !сторія не підтвердила песимістичний прогноз Кара Маркса відносно історичної долі капіталістичної форми виробничих та суспільних відносин. У сучасному суспільстві з розвитком науково-технічного прогресу пролетаріат не став чисельно переважаючою частиною суспільства, і ситуація для здійснення світової соціалістичної революції ще не настала. Сучасне суспільство розвинених індустріальних країн, використовуючи демократичні процедури, виявилося спроможним забезпечити перерозподіл виробленого продукту і мінімум соціальних гарантій. На рубежі XIX-XX ст. соціалізм розколовся на безліч соціально-політичних рухів.
37-лекції.
38- В епоху Просвітництва стали домінувати ідеї конституціоналізму, розподілу гілок влади, правової держави і прав людини, а також була сформована загальна інтеграційна теорія. Інтеграція сприймалася як лінійний прогресивний процес, а політична система — як самостійна, але керована. Під впливом ідей Р. Декарта і І. Ньютона з'явилася концепція рівноваги в міжнародних відносинах, згідно з якою треба було створити в суспільстві механізм, за якого усі складові будуть врівноважені.
Проект Д.Дефо («Нарис про проекти») 1709 р. пропонував об'єднати Європу в мирний союз держав — Лігу Націй
Великого резонансу набула «Записка про збереження вічного миру в Європі» (1712) абата Сен П'єра. Вона являла собою проект, який пропагував необхідність єдності Європи через спільну ідентичність, релігійні зв'язки, географічний фактор і спільне минуле (Римська імперія). Об'єднання мало бути конфедерацією з постійними органами. Ідею конфедерації підтримував і І. Кант у своїй праці 1795 р. «Проект вічного миру». На його думку, в основі єдиної Європи має бути покладений «Договір про вічний мир».
А. Сміт у своїй «Політекономії» пропонував інтеграцію європейських країн на основі економіки. Шлях до політичної єдності лежить через економічну єдність на основі принципів вільного ринку та конкуренції і розподілення праці.