Главная | Обратная связь

Територіальні зміни внаслідок Віденського конгресу.

Такого багатолюдного дипломатичного зібрання Європа ще не знала. Важливі питання не завжди вирішувалися за столом переговорів. Учасники і гості конгресу проводили час у розкішних палацах. Засідання чергувалися з балами і спектаклями, полюваннями, прогулянками і картярською грою. Один з учасників цього зібрання іронічно зауважив, що «конгрес не іде, а танцює».

9 червня 1815 р., незадовго до Ватерлоо, було піддіисано Заключний акт Віденського конгресу. З метою гарантії проти можливої нової агресії з боку Франції вздовж її східних кордонів було створено низку порівняно сильних держав. Бельгію і Голландію було об'єднано у королівство Нідерланди на чолі з голландським королем Вільгедьмогя. Зберегли раніше здобуті територіальні приєднання південно-західні німецькі католицькі держави Баден, Баварія і Вюртемберг. З 19 кантонів було утворено Швейцарську конфедерацію, причому конгрес довічно закріпив її нейтральний статус. На південному заході Італії було відновлено і зміцнено Сардинське королівство, якому в 1815 р. повернули Савойю і Ніццу та передали територію колишньої Генуезької республіки.

Переможці задовольнили і власні територіальні претензії. Австрія повернула Північну Італію (Ломбардію та Венецію) та польську частину Галичини. Пруссія здобула західну частину Польщі, частину Саксонії та багатої на кам'яне, вугілля Рейнської області, а також Вестфалію. Росія отримала центральну Польщу, де було утворено автономне Царство Польське, і закріпила за собою Фінляндію й Бессарабію. Англія зберігала здобуті під час війн Мальту та колишні французькі й голландські колонії: Цейлон, Гвіану і Капську область на півдні Африки. За другим паризьким миром (листопад 1815 р.) територію Франції було обмежено кордонами 1789 р.

Конгрес закріпив політичну роздробленість Італії. У Неаполітанському королівстві було відновлено владу Бурбонів, у Римі - папи, а в Пармі, Модені й Тоскані герцогами стали члени австрійської імператорської сім'ї Габсбургів. Така сама доля спіткала і Німеччину. З німецьких держав і частини австрійських володінь було утворено Німецький союз, до якого ввійшли 34 монархії і 4 вільні міста - Гамбург, Любек, Бремен, Франкфурт-на-Майні. Новий союз був конфедеративним об'єднанням. Рішення сейму, що засідав у Франкфурті, були не обов'язковими. Керівну роль у Німецькому союзі відігравала Австрія.

Конгрес санкціонував черговий поділ Польщі між Росією, Австрією і Пруссією та затвердив нові кордони Скандинавських держав. Колишній союзник Наполеона - Данія - втратила Норвегію, яку було силоміць приєднано до Швецького королівства.

Таким чином, Віденський конгрес підтвердив відродження частини колишніх монархічних режимів, закріпив, перекроївши карту Європи, нове співвідношення сил на континенті. Одні народи були віддані на поталу реакціонерам, а інші - новому іноземному поневоленню. Проте повністю відновити колишні монархічні режими, становий поділ суспільства і привілеї дворянства навіть такі ультрамонархісти, як князь Меттерніх, були не в змозі. Крім того, рішення Віденського конгресу на тривалий час зменшили небезпеку виникнення великих війн і забезпечили умови порівняно мирного розвитку койтиненту.

Поміркуйте!
Які народи Європи за рішеннями Віденського конгресу були віддані на поталу реакціонерам, а які - у нове іноземне поневолення?

Утворення священного союзу.

1. Утворення Священного союзу.

Події 1815 р., «Сто днів» Наполеона наочно показали монархам Європи, яку небезпеку для них може становити Франція у разі відновлення бонапартистського режиму. Ще більше їх лякала можливість розгортання на континенті революційних і національно-визвольних рухів. За ініціативи Олександра І у вересні 1815 р. християнські монархи Росії, Австрії і Пруссії утворили Священний союз. Головною його метою проголошувалася боротьба проти загрози виникнення революцій, проти визвольної боротьби. Водночас він мав гарантувати збереження політичної рівноваги в Європі, «законні» права монархів і устої абсолютизму. Згодом Священний союз підтримали всі правлячі династії Європи. Англія формально не входила до нього, але уряд підтримував його реакційну політику. Папа римський не підписав акт, побоюючись невдоволення католиків у різних країнах.

Головну роль у Союзі відігравали австрійський канцлер Меттерніх і Олександр І. При цьому російський імператор розумів, що роки революції і імперії не пройшли безслідно ні для Франції, ні для інших європейських держав і про повне повернення до колишніх порядків не може бути мови. Саме він зажадав прийняття Хартії, що обмежувала б владу Людові-ка XVIII, і примусив підписати її всіх учасників Віденського конгресу. Міністр закордонних справ Англії лорд Каслрі на першому ж конгресі Священного союзу (1818) наполіг на тому, що втручання Союзу у внутрішні справи держав може здійснюватись лише на їх прохання. Проте згодом це рішення було скасовано у зв'язку з поширенням реватюдіжного руху.

У 20-ті роки XIX ст., коли по Європі прокотилася хвиля революцій і повстань, Священний союз став знаряддям придушення визвольного руху. За його рішенням революцію в Іспанії придушила армія французьких Бурбонів, а революцію в Італії - австрійські війська. У 1821 р. черговий конгрес Союзу відмовився підтримати боротьбу за незалежність Греції, полегшивши Османській імперії розправу над грецькими патріотами. Із часом між головними учасниками Союзу почали загострюватися протиріччя, і на середину 30-х рр. XIX ст. він фактично перестав існувати.

40- З початку Французької революції і аж до остаточного розгрому Наполеона в 1815 Австрія була послідовним супротивником Франції. Воєнні дії проти Франції почалися в 1792 р. і продовжувалися з перервами до осені 1815 р. Не раз за цей час австрійські армії зазнавали поразки (при Маренго в 1800, Аустерліці 1805, Ваграмі 1809 та інші), двічі гренадери Наполеона штурмували прославлений Відень, який на той час за кількістю населення (прибл.230 тис. осіб) в Європі поступався тільки Лондону і Парижу. Армія Габсбургів зазнавала великих втрат, а страждання жителів великих і малих міст можна порівняти з тяготами, пережитими у світових війнах XX ст. Не раз Наполеон диктував Австрії умови миру - в деякі моменти імперія втрачала більшу частину своїх володінь. Імператор Франц I змушений був видати свою дочку Марію Луїзу заміж за Наполеона (1810), якого раніше називав "французьким авантюристом". Селяни Тіролю на чолі з шинкарем Андреасом Гофером повстали і чинили опір наполеонівським військам. Австрійські війська завдали відчутної поразки французам під Асперном поблизу Відня (1809), але були розгромлені Наполеоном через декілька днів біля Ваграма.
Імперія Габсбургів витримала бурі і потрясіння революційної епохи і наполеонівських воєн. Встояла її феодальна основа, абсолютистська надбудова, строката в етнорелігійному відношенні структура.