Главная | Обратная связь

Методичні вказівки до вивчення теми

Тема пов'язана з виключно важливим аспектом економіки під­приємства — якістю та конкурентоспроможністю продукції (послуг, робіт). Підвищення якості продукції є найважливішою умовою під­вищення ефективності суспільного виробництва. Слід наголосити, що в сучасних умовах у споживача є значний вибір щодо пропоно­ваних товарів, а тому він прагне придбати якісний товар і за помір­ною ціною. І підприємству, щоб уникнути банкрутства, вижити у гострій конкурентній боротьбі за споживача, забезпечити ринки збу­ту та джерела інвестицій, треба використовувати досягнення науко­во-технічного прогресу, впроваджувати новітні прогресивні техно­логії, проводити результативні маркетингові дослідження і т. ін., аби досягти високих результатів передусім у виробничій діяльності, ор­ганізації збуту та у просуванні товарів, стабілізувати свій фінансо­вий стан і, найголовніше, налагодити випуск конкурентоспроможної продукції.

Вивчаючи тему, насамперед слід засвоїти поняття «якість проду­кції та «конкурентоспроможність продукції», їх зв'язок та відмін­ності від поняття «вартість для споживання», тобто «споживна вар­тість». Якщо вартість для споживача характеризує сукупність якостей продукту, які задовольняють визначену потребу, тобто ко­рисність речі, то якість продукції — це ступінь її придатності, тобто кількісна складова вартості для споживача, що і є її визначальною ознакою.

Якість як економічна категорія відображає сукупність властивос­тей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби споживачів відповідно до свого призначення. Конкуренто­спроможність продукції — це сукупність споживчих властивостей виробу, що характеризують його відмінності від виробу-конкурента за ступенем відповідності конкурентним суспільним потребам з урахуванням витрат на їх задоволення, а також цінового показника та прибутковості.

Розпочинати вивчення проблемних питань теми необхідно з ви­окремлення сукупності термінів та їх тлумачення. Слід усвідомити, що оцінка якості передбачає визначення її абсолютного, відносного, перспективного та оптимального рівнів. Залежно від кількості влас­тивостей, які характеризуються, показники якості поділяються на: одиничні, що характеризують окремі властивості виробу; комплекс­ні, за допомогою яких вимірюється група властивостей виробу; узагальнюючі, які характеризують якість усієї сукупності продукції підприємства. Одиничні показники, у свою чергу, поділяються на нормативні, технічні та економічні. Технічні показники характеризують параметри товару і включають показники призначення, надійності, довговічності та безпеки, естетичні, екологічні, ергономічні. В основу розрахунків економічних показників покладено ступінь економічної вигоди виробництва продуцентом і придбання споживачем, тобто рівень витрат покупця на придбання, споживання та утилізацію товару (ціну споживання). Нормативні показники характеризують принципову можливість реалізації товару на ринку, відображають ступінь використання винаходів при проектуванні виробів. Комплексні показники характеризують декілька властивостей продукції. За цими показниками визначають сорт, марку, клас продукції.

Слід звернути увагу на те, що в процесі господарської діяльності важливо правильно оцінити не тільки якість окремих виробів, але й загальний рівень якості продукції підприємства. Для цього викорис­товується система загальних показників, основними серед яких є: коефіцієнт оновлення асортименту; частка сертифікованої продук­ції; частка продукції, призначеної для експорту; частка принципово нових (новітніх) виробів у загальному їх обсязі; обсяг товарів, що реалізують за зниженими цінами під час сезонного розпродажу.

Після оволодіння знаннями щодо показників якості продукції можна переходити до розгляду методів оцінки якості продукції, які залежно від способу одержання інформації поділяються на об'єктив­ний (вимірювальний та реєстраційний), органолептичний та розра­хунковий. Вимірювальний метод передбачає використання при оці­нюванні якості продукції технічних засобів контролю; реєстрацій­ний метод ґрунтується на спостережуванні і підрахунку кількості предметів, випадків; органолептичний метод передбачає аналіз сприйняття органами чуттів людини споживчих властивостей това­ру; розрахунковий метод використовується при визначенні показни­ків якості новостворених виробів. За джерелами інформації розріз­няють методи оцінки якості: традиційний (оцінка якості продукції у спеціалізованих підрозділах), експертний (використовується для оцінки естетичних показників якості), соціальний (ґрунтується на визначенні якості продукції на основі вивчення думки споживачів щодо неї). В окрему групу виділяються статистичні методи оцінки якості продукції, які ґрунтуються на використанні методів матема­тичної статистики і мають вибірковий характер.

Іншим проблемним напрямом вивчення теми вважається ефекти­вність підвищення якості та конкурентоспроможності продукції. Необхідність поліпшення якості продукції в сучасних умовах дикту­ється такими обставинами: потреби науково-технічного прогресу; зміна споживчих запитів населення; нестача або обмеженість при­родних ресурсів; підвищення значення матеріального стимулювання в ринкових умовах; розвиток зовнішньої торгівлі.

Підвищення якості та конкурентоспроможності продукції сприяє повнішому задоволенню різноманітного попиту споживачів, виходу підприємств на світовий ринок, збільшенню експорту, формуванню іміджу підприємства як економічно надійного партнера ринку. Не­обхідно виділити основні результати впливу підвищення якості про­дукції: підвищення продуктивності праці, темпів та ефективності науково-технічного прогресу, вплив на структуру виробництва та функціональний розподіл потужностей; позитивний вплив на вироб­ництво, який позначається на підвищенні якості продукції у сфері кращого використання основних фондів, економії сировини, матеріа­лів, палива, енергії, зростанні ефективності інвестиційної діяльності.

Одним із найважливіших питань теми є вивчення основних шля­хів підвищення якості та конкурентоспроможності виробів. Розгля­даючи це питання, слід мати на увазі, що науково обґрунтована сис­тема підвищення якості продукції комплексно залучає цілу низку проблем, які можна об'єднати у три групи: технічні, організаційні та соціально-економічні.

У першій групі параметрів провідна роль щодо підвищення якос­ті продукції належить постійному удосконаленню процесів проекту­вання техніко-технічної бази підприємства. Досягнення запроекто­ваного рівня якості та потрібної конкурентоспроможності продукції можливе лише за умови високої технічної оснащеності виробництва, застосування найновітнішої технології, суворого дотримання техно­логічної дисципліни. Важливу роль у мобілізації резервів підвищен­ня якості продукції відіграють організаційні чинники: запроваджен­ня сучасних форм організації виробництва та управління ним, які уможливлюють ефективне застосування високоточної техніки та бездефектної технології; удосконалення методів технічного контро­лю і посилення самоконтролю на всіх стадіях проектування та виго­товлення продукції; розширення прямих контактів між продуцента­ми і споживачами.

Особливу увагу необхідно приділити вивченню економічних стимулів підвищення якості продукції. Вони включають: узгоджену систему прогнозування і планування якості продукції; встановлення прийнятних для продуцентів і споживачів цін на ті види товарів, які пропонуються на ринку; достатньо дійову систему мотивації праці всіх категорій персоналу щодо виготовлення конкурентоспроможної продукції та інші заходи щодо запровадження адекватної ринковим умовам господарювання кадрової політики та сучасної системи управління персоналом. Досягти успіху у вирішенні задач, пов’язаних з підвищенням якості продукції, можливо у разі їх економічного обґрунтування. Ось чому необхідно вивчити методику визначення змінної ефективності підвищення якості продукції, яка характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва та реалізації продукції підвищеної якості.

Визначаючи економічний ефект у виробника продукції підвищеної якості, необхідно зіставити зведені витрати на її виробництво та трати на виробництво тієї самої продукції нижчої якості. Річний щомісячний ефект у споживачів продукції більш високої якості слід обчислювати як зміну річної величини одноразових і поточних витрат. Оскільки підвищення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу, то очевидним є значний народногосподарський ефект, який враховує ефекти і від виробництва, і експлуатації (споживання) продукції підвищеної якості.

Розглядаючи системний підхід до управління якістю та конкурентоспроможністю продукції, важливо звернути увагу на технічну та функціональну якість.

Технічна якість відображає виробничий аспект параметрів того або іншого товару, які можна виміряти кількісно і (нерідко) порівняти з відповідними стандартами. Функціональна якість відображає маркетинговий аспект товару, послуги, робіт, оскільки пов'язана із сприйняттям товару споживачами з позицій порівняння ними своїх сподівань щодо товару з рівнем справджування цих сподівань.

Економічний механізм управління якістю продукції об'єднує способи і методи, спрямовані на забезпечення виробництва та реалізації продукції високої якості. Слід виділяти такі складові елементи цього механізму: планування і прогнозування виробництва високо­якісної продукції; стимулювання і контроль за виробництвом; стандартизація і сертифікація продукції. Стандартизація, що є ефектив­ним засобом управління якістю, включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції на усіх стадіях їхнього життєвого циклу, які містяться у певних категоріях стандартів. Необхідно розрізняти нормативно-технічну документацію таких категорій: Міжнародні стандарти ІСО серії 9000; державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств; технічні умови; стандарти підприємств.

Наступним важливим елементом системи управління якістю є сертифікація продукції, яка передбачає оцінку відповідності продук­ції певним вимогам і видачу певного документа — сертифіката. Сертифікат — це документ, який засвідчує високий рівень якості продукції та її відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000. Слід розрізняти два види сертифікації — сертифікацію обов'язкову та добровільну.

Ґрунтуючись на набутих знаннях щодо стандартизації та серти­фікації продукції, можна переходити до розгляду питань державного нагляду за якістю продукції. Студентам необхідно ознайомитися із функціями Держстандарту України, який є національним органом, що здійснює стандартизацію і сертифікацію продукції. Вивчаючи особливості державного нагляду за якістю продукції, доцільно роз­глянути перелік об'єктів, на які поширюються повноваження Держ­стандарту України. Окремо слід зупинитися на питаннях матеріаль­ної відповідальності за порушення вимог стандартів.

 

Виокремлюється і розраховується економічний ефект у виробни­ка продукції, у споживача та народногосподарський ефект.

Економічний ефект виробникапродукції поліпшеної якості по­рівняно з попередньою виявляється в розмірі додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції поліпшеної якості та обчислюється за формулою:

Е_в = (ΔП - Е_н К) V_я ,

де ΔП — приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції поліпшеної якості;

Е_н - загальний народногоспо­дарський ефект;

К — питомі капіталовкладення, спрямовані на поліпшення якості;

V_я — обсяг продукції поліпшеної якості в нату­ральних одиницях.

Економічний ефект, який отримає виробник продукції поліпше­ної якості, можна обчислити також як різницю у зведених витратах на виробництво продукції відповідно поліпшеної та нижчої якості:

Е_в = ((S₁ + Е_н К₁) – (S₂ + Е_н К₂)) V_я

Загальногосподарський ефектураховує ефекти від виробництва та експлуатації (споживання) продукції поліпшеної якості й визнача­ється як їх сума.

Якщо поліпшення якості продукції відбувається шляхом підви­щення її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищення ціни на продукцію вищого сорту і визначається так:

ΔП_я = ((Ц₂ – S₂) – (Ц₁ –S₁)) V_я

де Ц₁, Ц₂— ціна одиниці продукції відповідно нижчого і вищого сорту;

S₁, S₂ — собівартість одиниці продукції аналогічних сортів.

В окремих галузях промисловості якість продукції оцінюється за допомогою коефіцієнта сортності, який визначається за формулою:

К_с =

де V₁, V₂ — обсяг випуску продукції відповідно нижчого і вищого сорту;

Ц₁, Ц₂ — ціна за одиницю продукції відповідно нижчого і ви­щого сорту.

 

Виробнича програма підприємства (план виробництва та реалізації продукції) – це система планових завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості та у встановлені строки згідно договорів поставок.

Показники виробничої програми:

Кількісні – вартісні, натуральні, умовно-натуральні, трудові:

Натуральні показники – характеризують виробничу спеціалізацію підприємства та частку на ринку того чи іншого продукту.

Трудові показники – використовуються у внутрішньовиробничому плануванні для оцінки трудомісткості одиниці продукції та виробничої програми.

Вартісні показники – необхідні для узагальненої оцінки обсягів діяльності підприємства, яке виробляє широкий асортимент продукції, для співставлення витрат з отриманим прибутком, оцінки ефективності діяльності підприємства.

 

Якісні – сортність, марка, вміст корисного компонента, частка продукції, що відповідає світовим стандартам, частка експортної продукції.

Універсальними показниками в системі оцінки обсягів виробництва та реалізації продукції є вартісні, до яких відносяться:

- Товарна продукція : ТП = ГП +Т + ПФ + ВР + П_п + О_б , ТП =

где ГП – готова продукція;

Т – тара, виготовлена для пакування готової продукції;

ПФ - напівфабрикати, що реалізуються на сторону (іншим підприємствам);

ВР – вартість капітального та потокового ремонту;

П_п – вартість робіт промислового характеру, що виконуються для сторонніх підприємств;

О_б – вартість обробки продукції з давальницької сировини.

N_і – випуск продукції і0го виду в натуральних одиницях;

Ц_і – гуртова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду;

Р – вартість робіт промислового характеру, що виконуються для сторонніх підприємств;

П – кількість видів продукції, що виготовляється на підприємстві.

 

- Валова продукція: ВП = ТП ± (НП_П – НП_К) ,

где НП_П , НП_К – вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

- реалізована продукція: РП = ТП + (Г_п – Г_к) + (О_п – О_к) , грн.,

где Г_п , Г_к – залишки готової нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.;

О_п , О_к – залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав і продукція знаходиться на відповідальному зберіганні у покупців відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

- чиста продукція: ЧП = ТП – (МВ + А) ,

где МВ – матеріальні витрати на виробництво продукції;

А – нарахована амортизація від вартості основних фондів на їх ремонт і повне відновлення за відповідний період.

 

- Умовно-чиста продукція: УЧП = ЧП + А

- Нормативно-чиста: НЧП =

Н_ЧП = З + П_н , П_н = , З = З_ор + З_інш , З_інш = З_ор , К_з =

где N_t – обсяг випуску і-го виду продукції або послуг промислового характеру, нат.од.;

Н_ЧПі – норматив чистої продукції і-го виду, грн.;

т – кількість різних видів продукції (послуг), що виготовляються на підприємстві, од.;

З – заробітна платня у розрахунку на одиницю продукції, грн.;

П_н – нормативний прибуток, грн.;

С_Д - собівартість одиниці продукції за вирахуванням прямих матеріальних витрат (додані витрати), грн.;

Р_н – норматив прибутку від собівартості за вирахуванням прямих матеріальних витрат,%;

З_ор – заробітна платня основних робітників, грн.;

З_інш – заробітна платня інших працюючих, грн.;

К_з – коефіцієнт розподілу заробітної платні;

- заробітна платня промислово-виробничого персоналу підприємства за рік, грн.;

- заробітна платня основних робітників підприємства за рік, грн.

 

- Валовий оборот: ВО = ВП + ВЗО ,

где ВЗО – внутрішній заводський оборот.

 

- Внутрішньозаводський оборот.

 

завдання для самостійної роботи

 

Тест 14.1

1. Виробничо-комерційна діяльність підприємства, що спрямована на виявлення і задоволення потреб у його продукції через продаж її на ринку з метою одержання прибутку, називається:

а) менеджментом;

б) підприємництвом;

в) інновацією;

г) маркетингом.

2. До основних функцій маркетингу не належать:

а) пошук і купівля матеріально-технічних ресурсів;

б) політика ціноутворення;

в) реклама, збут і його стимулювання;

г) розробка стратегії виходу і закріплення на ринку.

3. Загальний підхід підприємства до досягнення своєї мети на рин­ку називається:

а) принципом маркетингу;

б) концепцією;

в) стратегією;

г) тактикою.

4. Концепція, за якою відбувається активізація реклами, діяльності агентів зі збуту з метою психологічного впливу на покупця, нази­вається:

а)виробничою;

б) соціальною;

в) інтенсивною;

г) комерційною.

5. Вихід зі старою продукцією на нові сегменти ринку називається стратегією маркетингу:

а) диверсифікації;

б) закріплення на ринку;

в) розширення меж ринку;

г) виживання.

6. Конкурентоспроможність продукції визначається такими показ­никами:

а) ціна та якість продукції;

б) витрати та собівартість;

в) якість обслуговування;

г) збалансованість попиту й пропозиції.

7. Абсолютний рівень якості продукції — це:

а) обчислення одиничних показників якості;

б) врахування перспективних досягнень у галузі науки, техніки, технології;

в) визначення якісних характеристик продукції та їх порівняння з відповідними характеристиками виробів-еталонів;

г) визначення якісних показників продукції без їх порівняння з показниками аналогічних виробів.

8. Рівень якості, який відповідає мінімальним витратам на вироб­ництво і експлуатацію продукції, називається:

а) економічним;

б) балансним;

в) оптимальним;

г) мінімальним.

9. Метод оцінки якості, який ґрунтується на використанні технічних засобів контролю і реєстрації, називається:

а) об'єктивним;

б) суб'єктивним;

в) технічним;

г) лабораторним.

10. До одиничних показників якості належать:

а) ергономічні;

б) економічні;

в) естетичні;

г) еталонні.

11. Документ, який засвідчує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам стандартів, називається:

а) еталоном якості;

б) сертифікатом;

в) атестатом;

г) стандартом.

12. Зазначте помилкове твердження:

а) при порушенні вимог стандартів виробник сплачує штрафи, які розподіляються так: 60 % — у державний бюджет, 30 % — у позабюджетні фонди місцевих органів влади, 10 % — у Держ­стандарт України;

б) економічний ефект від реалізації продукції поліпшеної якості — це розмір додатково одержаного прибутку від її вироб­ництва і реалізації;

в) мета стратегії закріплення — стабілізувати і збільшити обсяг продажу продукції на раніше освоєному ринку;

г) недиференційований маркетинг найчастіше застосовують підприємства малого бізнесу.

13. Продукція поділяється на сорти, марки і класи згідно із значення­ми таких показників:

а) узагальнених;

б) експертних;

в) комплексних;

г) розрахункових.

14. Показником якості продукції, що відображує ступінь економіч­них вимог до виробника продукції і придбання її споживачем, є:

а) рівень експлуатаційних витрат часу і фінансових коштів;

б) термін безаварійної роботи;

в) обсяг товарів, реалізованих за зниженими цінами при сезонно­му розпродажу;

г) пристосованість виробів до використання в екстремальних умовах.

15. Об'єктом державного нагляду за якістю продукції є:

а) хімічні засоби боротьби зі шкідниками сільськогосподарських рослин;

б) харчова продукція, імпортована із зарубіжних країн;

в) напівфабрикати, які підприємство виготовляє для власних потреб;

г) фармацевтичні препарати.

16.3а характером контрольних операцій внутрішньовиробничий контроль на підприємстві поділяється на такі види:

а) візуальний;

б) геометричний;

в) статистичний;

г) летючий.

17. Внутрішньовиробничий контроль, який здійснюється у спеціаль­но обладнаних приміщеннях (лабораторіях) за допомогою випро­бувань, аналізів тощо, називається:

а) інспекційним;

б) стаціонарним;

в) вихідним;

г) активним.

ТЕСТ 14.2

 

1. Принцип, покладений в основу поділу промислової продукції на групу «А» і групу «Б»:

а) переважне використання продукції;

б) фактичне використання продукції;

в) однакова основа вихідної сировини;

г) призначення виробленої продукції;

д) складність технологічних процесів.

2. Чинником об'єднання товарів в асортимент не є ...
а) зв'язок товарів за задумом;

б) продаж товарів певним категоріям клієнтів або у певних тор­гових закладах, точках;

в) загальний діапазон цін;

г) однакові стадії життєвого циклу товарів.

3. Широтою товарного асортименту називається ...
а) загальна чисельність груп товарів в асортименті;

б) загальна чисельність варіантів пропозиції усіх товарів;

в) ступінь розмаїтості товарів різних асортиментних груп;

г) правильної відповіді немає.