Главная | Обратная связь

Методичні вказівки до вивчення теми

Підприємницька діяльність суб'єктів господарювання завжди по­требує витрачання певних коштів, а прибуткова реалізація виробле­ної продукції або певних послуг неможлива без обґрунтованої ціни на продукцію (послуги). Тому тема «Витрати і ціни на про­дукцію (послуги)» є однією з ключових усього курсу «Економіки підприємства». Вивчення програмних питань цієї теми необхідно розпочинати з визначення сутності поточних витрат як комплексно­го економічного показника, встановлення тлумачення термінів «ва­лові витрати» та «собівартість продукції», визначення чинників, що впливають на динаміку розміру поточних витрат підприємства.

На основі знань про сутнісне значення поточних витрат можна переходити до розгляду місця цього показника в системі узагаль­нюючих показників діяльності підприємства. Беручи за базу такий показник, як собівартість продукції, необхідно докладно з'ясувати, яким чином витрати виробництва впливають на собівартість певного товару або послуги. Тобто досконало дослідити та вивчити механізм включення поточних витрат виробництва у собівартість продукції (послуг) певного підприємства залежно від сфери його діяльності.

Дослідивши механізм формування та розрахунку розміру поточ­них витрат, необхідно перейти до багатоаспектної класифікації ви­трат на виробництво. При цьому слід звернута увагу на такий підхід до класифікації витрат, як класифікація за ступенем однорідності. Другий широко застосовуваний метод класифікації — за обсягом виробництва продукції (надання послуг) — використовується на підприємствах з багатономенклатурним виробництвом. Третій ме­тод визначення витрат використовує підходи до класифікації на ос­нові способу обчислення витрат на одиницю продукції. У процесі вивчення тематичного матеріалу необхідно звертати увагу на те, що витрати бувають загальні та на одиницю продукції.

Найбільш повному розумінню економічних процесів, пов'язаних з формуванням та визначенням розмірів витрат, допоможе дослід­ження структури поточних витрат на різних підприємствах націо­нального господарства. Для цього необхідно сформувати характе­рні групи підприємств кожної галузі сфери виробництва, на основі відповідних первинних і статистичних звітних даних визначити за­гальні обсяги витрат з використанням різних підходів їх класифі­кації, визначити частку кожної класифікаційної групи у загально­му розмірі витрат у різних групах підприємств, зробити відповідні висновки щодо динаміки та тенденцій структурних змін у поточних витратах на підприємствах виробничої та невиробничої сфери з плином часу.

Визначення витрат виробництва провадиться на підставі розроблюваних кошторисів виробництва продукції. Такі кошториси мають певну структуру та логіку побудови. Розглядаючи тематичні матеріали, що стосуються відходів до складання кошторисів виробництва, необхідно у першу чергу з'ясувати зміст елементів кошторису, вивчити загальну методику обчислення витрат, які включаються до кошторису виробництва продукції. Із знаннями про зміст і методику обчислення кошторису виробництва можна переходити до вивчення методів розрахунку кошторису за окремими економічними елементами. Слід звернути увагу на головні елементи кошторису: матеріальні витрати; заробітну плату; відрахування на соціальні потреби; амортизацію основних фондів і нематеріальних ресурсів; витрати на виробництво; собівартість валової продукції; виробничу собівартість товарної продукції; позавиробничі витрати; повну собівартість товарної продукції. Треба з'ясувати, які витрати включаються до окремих економічних елементів кошторису і як вони розраховуються. Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їх ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для аналізу чинників формування і зниження собівартості продукції. Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від планування, стану інформаційної бази та розміру виробництва. На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис виробництва можна складати корегуванням фактичних витрат за минулий період. Елементи фактичних витрат корегуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягів виробництва кількості товару, що виробляється, кількості персоналу і вартості основних фондів з урахуванням закономірності динаміки витрат, імовірності зміни норм і цін (тарифів). Більш обґрунтовано кошторис виробництва обчислюється за кожним елементом на підставі планових обсягів виробництва продукції (надання послуг). На малих підприємствах таке обчислення відразу є узагальнюючим. На середніх і великих підприємствах кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси витрат цехів (служб), загальногосподарських витрат.

Ґрунтуючись на вивчених методологічних підходах щодо визначення по економічних елементах витрат на виробництво продукції, доцільно перейти до розгляду теоретико-методологічної основи розрахунку загального рівня поточних витрат на виробництво валової, товарної та реалізованої продукції. При цьому необхідно звернути особливу увагу на декілька основних методів розрахунку собівартості товарної продукції. Перший з них — синтетичний – ґрунтується на кошторисі виробництва. Другий — обмеження собівартості това­рної продукції — полягає у підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів. Необхідно докладно ознайомитися та набути певних навичок використання в економічних розрахунках пофакторного методу як додаткового.

Закінчуючи розгляд тематичного матеріалу щодо кошторису ви­трат на виробництво, треба звернути увагу та вивчити показник рів­ня витрат на одиницю обсягу товарної продукції. Він є одним з уза­гальнюючих оціночних показників і дає змогу робити певні обґрунтовані висновки щодо прогнозних розрахунків витрат і ви­значення їх доцільності.

Наступним важливим напрямом в опануванні теоретичними знаннями за темою «Витрати і ціни на продукцію (послу­ги)» є калькулювання витрат. Розпочинати вивчення питань цього напряму краще з визначення тлумачення терміна «калькулюван­ня», загальної технології виконання калькуляційних розрахунків та місця калькулювання у системі техніко-економічних розрахун­ків на підприємствах. При цьому необхідно пам'ятати, що каль­кулювання потрібно для вирішення таких економічних завдань, як: обґрунтування цін на вироби; обчислення їхньої рентабельно­сті; аналіз витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах; визначення економічної ефективності організа­ційно-технічних заходів тощо.

Основою, на якій будується калькулювання, є об'єкти калькулю­вання та калькуляційні одиниці. Об'єктами калькулювання на під­приємстві є основна й допоміжна продукція (інструмент, енергія, запасні частини тощо), послуги і роботи (ремонт, транспортування, технічне обслуговування тощо). Необхідно пам'ятати, що головний об'єкт калькулювання — це готові вироби, які постачаються за межі підприємства. Окрім того, вивчаючи цей напрям, доцільно звернути увагу на калькуляційні одиниці, які вибираються для кожного об'єкта калькулювання окремо.

Калькулювання собівартості виробництва продукції виконується за певними статтями витрат. Тому необхідно ґрунтовно вивчити но­менклатуру калькуляційних статей витрат, які використовуються на більшості підприємств різних галузей національного господарства України. З усієї сукупності статей витрат слід виділити такі: сиро­вина і матеріали; енергія технологічна; основна заробітна плата ви­робничих робітників; додаткова заробітна плата виробничих робіт­ників; відрахування на соціальні потреби виробничих робітників; утримання та експлуатація машин та устаткування; загальновиробничі витрати; загальногосподарські витрати; підготовка та освоєння виробництва; позавиробничі витрати (у тому числі витрати на мар­кетинг). Необхідно визначити склад витрат, які включаються до кожної калькуляційної статті; встановити взаємозв'язок окремих калькуляційних статей, як-от: «цехова собівартість», «виробнича собі вартість» та «повна собівартість».

Використовуючи набуті знання щодо структури калькуляції та складу витрат, які включаються до калькуляційних статей, можна перейти до ґрунтовного вивчення методики обчислення таких витрат. Для цього слід ознайомитися із законодавчими та нормативними актами, що регулюють порядок і розміри включення виробничих і невиробничих витрат підприємства до певних калькуляційних статей. Особливу увагу треба звернути на перелік витрат, що не відшкодовуються за рахунок собівартості продукції, а покриваються у межах отриманого прибутку.

На етапах створення нової продукції, коли немає повного комплексу технічної документації і не розроблена нормативна база для виконання економічних розрахунків, собівартість такої продукції обчислюється тільки як імовірна прогнозна величина. Тому у проце­сі вивчення теми «Витрати і ціни на продукцію (послуги)» у контексті прогнозування собівартості нових виробів доцільно ознайомитися із загальними принципами та методами прогнозування витрат на виробництво нового виробу, звернути увагу на загальні підходи у прогнозних оцінках з використанням різних методів.

Докладно ознайомившись із загальними методичними підходами при прогнозуванні витрат на виробництво нових виробів, можна переходити до поглибленого вивчення цих методів. Найпоширенішими є параметричні методи. У цій сукупності необхідно вивчити технологію обчислення собівартості за методами: питомих витрат, баловий, і кореляційний, агрегатний. Найпростіший серед них — метод питомих витрат, але він має певні недоліки, на що слід звернути увагу.

Одним з ключових напрямів теми «Витрати і ціни на і продукцію (послуги)» є ціни та ціноутворення в умовах ринкового (реформування економіки. Розгляд проблемних питань цього напряму необхідно починати з визначення понять «ціна» та «ціноутворення». Слід провести дослідження загальних і спеціальних функцій ціни як на макроекономічному рівні, так і на рівні окремого підприємства; визначити роль ціни та механізм ціноутворення у ринковій економіці.

Далі необхідно розглянути всю сукупність цін, що використовується для відображення вартості продукції (послуг) і відшкодування витрат підприємства; виокремити з цієї сукупності за спільними рисами певні види цін, а також визначити сфери підприємницької діяльності, де застосовуються конкретні групи цін на товари та послуги. Слід звернути увагу на ціни, що враховують не тільки виробничі підприємства, а й виконання певних зобов'язань, які не регламентуються технологічними процесами виробництва продукції.

Найбільш важливим при визначенні ціни на продукцію та послу­ги є метод, який використовується для її розрахунку. Вивчаючи те­матичні матеріали, що стосуються цін і ціноутворення, необхідно вивчити такі методи встановлення ціни: собівартість плюс прибуток; забезпечення фіксованої величини прибутку; за рівнем поточних цін (конкуренції); за рівнем попиту. Кожен з цих методів має певні пози­тивні та негативні особливості, на які треба звернути увагу.

Існуючі метода розрахунку ціни на продукцію (послуги) не зав­жди враховують зміни на ринку товарів і послуг, потреби покупців. Тому і використовуються для узгодження змін на ринку та потреб виробника певні знижки та доплати до ціни підприємства. Для най­більш повного розуміння системи знижок і доплат слід ознайомити­ся з умовами корегування цін на продукцію (послуги), які пропону­ються різними фірмами у рекламних проспектах і періодичних виданнях.

Встановлення цін на продукцію та послуги провадиться не тільки під впливом ринку, а й на підставі нормативних актів дер­жавних органів. Ось чому необхідно докладно ознайомитися з чинними законодавчими та нормативними актами, що стосуються встановлення граничних цій на продукцію сільського господарст­ва, товарів для дітей, ліки, а також певні послуги, які надаються населенню. Слід звернути увагу на методологію, яка використову­ється при розрахунках витрат, врахованих при встановленні цін, регульованих державою.

Виробничими накладниминазивають витрати, пов'язані з проце­сом виробництва, які не можуть бути віднесені прямо до певного ви­ду виробу. Виробничі накладні витрати розподіляють за видами виробів пропорційно вибраній базі розподілу. На основі вибраної бази (кількість продукції, кількість годин роботи основних працівників, машино-години роботи обладнання, прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, основні витрати) обчислюють ставку роз­поділу накладних витрат — відношення сумарних накладних витрат (НВ) до загальної величини бази їх розподілу:

К_н.в =

де НВ — загальна сума накладних витрат, гр. од.;

Б - показник, узя­тий за базу (шт., год, машино-год, гр. од.).

Звідси сумарні накладні витрати, що відносяться до певного виду продукції, визначають так:

НВ_прод = Б_прод К_н.в

де Б_прод — взятий за базу показник, що належить до певного виду продукції.

 

Беззбитковий (критичний) обсяг виробництва обчис­люється за формулою:

N_кр =

де С_пост — постійні витрати, гр. од.;

N — обсяг виробництва в нату­ральних одиницях;

Ц — продажна ціна одиниці продукції, гр. од.;

С_зм1 — змінні витрати на одиницю продукції.

Розрізняють собівартість продукції індивідуальну і галузеву. Індивідуальна собівартість продукції характеризує витрати конкретно­го підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Галузева собівартість відбиває середньогалузеві витрати на виробництво і реалізацію продукції, тобто:

S_гал =

де і — кількість підприємств галузі, і = 1, т;

S_i — собівартість одиниці певного виду виробу на і-му підприємстві, гр. од.;

N_i — обсяг виготовленої продукції певного виду на і-му підприємстві.

Існує три способи планування собівартості продукції підприємства.

Перший спосіббазується на використанні кошторису виробницт­ва, який складається на основі елементів витрат (матеріальні витра­ти, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація ос­новних фондів, інші витрати).

Другий спосібобчислення собівартості продукції підприємства (С_п.п) передбачає визначення попередньо обчисленої собівартості ок­ремих виробів:

С_п.п =

де С_і — собівартість продукції і-то виду продукції, гр. од.;

N_i — об­сяг виготовленої продукції i-го виду, натур, од.;

і — вид продукції підприємства, і =

Третій спосібобчислення собівартості товарної продукції підпри­ємства базується на застосуванні пофакторного методу, за допомо­гою якого визначається собівартість продукції з урахуванням впли­ву на неї різних факторів, які діють безпосередньо на рівні підпри­ємства. Згідно з цим методом собівартість продукції підприємства визначається так:

С_п.п =

де — собівартість (розрахункова) планового обсягу випуску продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду, гр. од.;

— зміна собівартості у плановому періоді під впливом у-го фак­тора, гр. од.;

j — фактор, що впливає на формування собівартості продукції підприємства, j= .

Зміну собівартості під впливом організаційно-технічних факторів (таких як підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення організації виробництва, праці, управління) обчислюють за плано­вим обсягом виробництва продукції як різницю витрат на одиницю продукції до і після впровадження заходів:

ΔC_о.т.ф = (С₂ – С₁) N₂

де С₁, С₂ — витрати на одиницю продукції відповідно до і після впровадження заходів;

N₂ — обсяг виробництва продукції після впровадження заходів у плановому періоді, натур, од.

Вплив зміни обсягу виробництва на собівартість продукції обчис­люється так:

ΔC_уп =

де ΔС_уп — зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді, гр. од.;

С_уп.баз — абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді, гр. од.; ΔС_уп% — зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді, %;

ΔQ_% — зміна обсягу виробництва у плановому періоді, %.

Собівартість реалізованої продукції як показник застосовують для визначення фінансового результату операційної діяльності під­приємства і визначають як виробничу собівартість виготовленої під­приємством продукції шляхом її коригування на зміну залишків не­реалізованої продукції:

С_р.п = С_зв.п + (С_г.п.п – С_г.п.к)

де С_р.п — собівартість реалізованої в звітному періоді продукції підприємства, гр. од.;

С_зв.п — виробнича собівартість виготовленої підприємством продукції у звітному періоді, гр. од.;

С_г.п.п, С_г.п.к — виробнича собівартість залишків готової продукції на складі підприємства відповідно на початок і кінець звітного періоду, гр. од.

Витрати сировини (матеріалів) на одиницю продукції визнача­ють за формулою:

С_м =

де т — кількість видів сировини (матеріалів), які використовують для виробництва одиниці продукції;

Н_мі — норма витрат і-то виду сировини (матеріалів) на виробництво одиниці продукції, натур, од.;

Ц_мі — ціна придбання і-го виду сировини (матеріалів), гр. од.;

Н_відх — витрати і-го виду сировини (матеріалів), що згідно з техно­логією виробництва йде у відходи, натур, од.;

Ц_відх — ціна можливої реалізації відходів і-го виду сировини (матеріалів).

Витрати енергії на одиницю продукції обчислюють за нормами витрат і діючими тарифами на енергію:

С_ен =

де т — кількість видів енергії, які використовують для виробництва одиниці продукції;

Н_ені — норми витрат і-го виду енергії на вироб­ництво одиниці продукції, натур. од.;

Ц_ені — ціна (тариф) на вико­ристання і-го виду енергії, гр. од.

Витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування, що припадають на одиницю продукції, обчислюють так:

С_у.м1 = С_з.п1 ) 100

де С_у.м1, С_з.п1 — витрати відповідно на утримання та експлуатацію ма­шин і устаткування й заробітну плату, що припадають на одиницю виготовленої підприємством продукції, гр. од.;

С_у.м, С_з.п — сумарні витрати підприємства відповідно на утримання та експлуатацію ма­шин і устаткування й заробітну плату основним робітникам, гр. од.

Підвищення технічного рівня виробництвасприяє економії витрат за рахунок:

• зниження норм витрат матеріалів. У цьому разі економію розра­ховують за формулою:

Е_м = (Н₀ – Н₁)Ц₁ N₁

де Н₀, Н₁ — норма витрат матеріалів відповідно до і після здійснен­ня заходу, натур, од.;

Ц₁ — ціна одиниці матеріального ресурсу, грн.;

N₁ — обсяг випуску продукції після здійснення заходу, натур, од.;

• підвищення продуктивності праці, тобто зниження трудомістко­сті праці. У цьому разі економію обчислюють так:

Е_т = ((t₀C₀ – t₁C₁)(1+%_д.з.п 100)((1+%_в.с.з 100)) N₁

де t₀, t₁ — трудомісткість одиниці продукції відповідно до і після здійснення заходу, нормо-год;

С₀, С₁ —середньогодинна ставка пра­цівників відповідно до і після здійснення заходу, грн.;

%_д.з.п — се­редній відсоток додаткової заробітної плати для певної категорії працівників;

%_в.с.з — встановлений законодавством відсоток відра­хувань на соціальні заходи.

Удосконалення організації виробництва і праціна підприємстві сприяє економії витрат за рахунок поглиблення спеціалізації й роз­ширення кооперування, яку визначають так:

Е_с.к = (S – (Ц_опт+ Т)) N_к

де S — собівартість одиниці виробів, виробництво яких планується на спеціалізованих підприємствах, грн.;

Ц_опт— оптова ціна за виріб, виготовлений на спеціалізованому підприємстві, грн.;

Т — транс­портно-заготівельні витрати на одиницю виробу, грн.;

N_к — кіль­кість виробів, що буде отримано при кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту здійснення спеціалізації до кінця року, натур, од.

Зміна структури і обсягу продукціїсприяє відносному зниженню умовно-постійних витрат підприємства. У цьому разі економію об­числюють за формулою:

Е_уп = ΔQ П_уп 100

де ΔQ — приріст обсягу випуску продукції у плановому році, %;

П_уп — сумарні (повні) умовно-постійні витрати в базовому році, грн.

Загальний вплив зазначених факторів на собівартість продукції визначають так:

Е_заг = Е_м + Е_т + Е_с.к + Е_уп =

де і — фактор впливу на собівартість продукції.

Зниження собівартості продукції за факторами розраховують у такій послідовності.

1. Визначають витрати на 1 грн. товарної продукції в базовому році:

В_{1грн.баз} =

де S_баз — собівартість продукції в базовому році, грн.;

Q_баз - обсяг випуску товарної продукції у базовому році, грн.

2. Обчислюють собівартість товарної продукції у плановому році на рівні витрат базового року:

S_вих = В_1грн. Q_пл

де Q_пл — обсяг випуску товарної продукції підприємства у планово­му році, грн.

3. Розраховують економію затрат з урахуванням техніко-економічних факторів методом прямого розрахунку.

4. Обчислюють планову собівартість продукції:

S_пл = S_вих + (-) Е_заг

5. Визначають витрати на 1 грн. товарної продукції у плановому році:

В_1грн.пл =

6. Розраховують зниження витрат на 1 грн. у плановому році по­рівняно з базовим:

ΔВ =

Розрахувати зниження собівартості продукції за факторами можна не тільки методом прямого розрахунку, а й індексним методом. Цей метод ураховує вплив факторів на собівартість за укрупненим спосо­бом.

Зменшення собівартості продукції за рахунок зміни норм витрат матеріалів і зміни цін на них обчислюють так:

ΔS_м = (1-І_н.м І_ц)

де І_н.м, І_ц — індекси зміни відповідно норм витрат матеріалів на один виріб і ціни на одиницю матеріального ресурсу;

α_м.в — питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції, %.

Зменшення собівартості продукції за рахунок підвищення продук­тивності праці обчислюють за формулою:

ΔS_п.п = (1 - )α_з.п

де І_з.п, І_п.п — індекс підвищення відповідно середньої заробітної пла­ти та продуктивності праці;

α_з.п — питома вага заробітної плати в собівартості продукції, %.

Зменшення собівартості продукції за рахунок зміни умовно-по­стійних витрат розраховують так:

ΔS_уп = (1 - )α_уп.в

де І_уп, І_Q — індекс підвищення відповідно умовно-постійних витрат і обсягу випуску продукції;

α_уп.в — питома вага умовно-постійних витрат у собівартості продукції, %.

Диференціація цін за стадіями ціноутворення відбиває кількісний зв'язок між цінами, які складаються при просуванні товару від ви­робника до кінцевого споживача. Формування різних видів цін схе­матично можна подати так:

 

Витрати виробництва + Прибуток = Оптова ціна

Оптова ціна + Акциз = Відпускна ціна

Відпускна ціна + ПДВ = Відпускна ціна разом з ПДВ

Відпускна ціна + торговельна надбавка разом з ПДВ = Роздрібна (регульована) ціна.

На практиці залежно від конкретних умов і цілей підприємства використовують різні методи розрахунку ціни на товар, які можна об'єднати у групи:

• методи, які базуються на витратному підході;

• методи, які базуються на цільовому ціноутворенні;

• параметричні методи.

1. Метод "середні витрати + прибуток" найпростіший і найпоши­реніший. Суть його можна записати так: Ц = S + П,

де Ц — ціна про­дукції;

S — витрати на виготовлення продукції;

П — прибуток, який встановлює підприємство або обмежує держава через граничний рівень рентабельності продукції.

2. Розрахунок ціни за цільовим прибутком. Ціну поставлено в жорстку залежність від загального прибутку, який підприємство пе­редбачає одержати від реалізації певної кількості продукції:

Ц = S_зм +

де S_зм — змінні витрати на одиницю продукції;

S_пост — постійні вит­рати за певний період;

П_заг — загальний прибуток, який можна одержати від реалізації продукції за певний період;

V— обсяг реалі­зації продукції в натуральному вираженні.

 

завдання для самостійної роботи

 

Тест 16.1

1. До виробничих накладних витрат не належать:

а) заробітна плата працівників, які обслуговують обладнання, та нарахування на неї;

б) витрати на оплату послуг, що надаються сторонніми організа­ціями;

в) амортизація обладнання;

г) витрати на енергію, спожиту в технологічних цілях.

2. За відношенням до обсягу виробництва витрати поділяють так:

а) змінені та релевантні;

б) прямі та непрямі;

в) змінні та постійні;

г) регульовані та нерегульовані.

3. До витрат, що пов'язані зі збутовою діяльністю, не належать:

а) витрати, пов'язані зі збутом продукції;

б) витрати на маркетингові дослідження;

в) витрати на рекламу;

г) витрати на профорієнтацію і підготовку кадрів.

4. До складу виробничої собівартості продукції належать:

а) витрати на оплату праці основних робітників з нарахуваннями на неї;

б) витрати на спожиту в загальногосподарських цілях електро­енергію;

в) витрати сировини і матеріалів;

г) орендна плата за приміщення виробничого корпусу.

5. Виробнича собівартість продукції — це:

а) сировина + заробітна плата основних робітників;

б) сировина + заробітна плата основних робітників + амортиза­ція основних виробничих фондів;

в) сировина + заробітна плата основних робітників + енергія, спожита на технологічні цілі + амортизація основних виробни­чих фондів;

г) сировина + заробітна плата основних працівників + енергія, спожита на технологічні цілі + амортизація основних виробни­чих фондів + невиробничі накладні витрати.

6. За ступенем однорідності витрати на виробництво поділяються так:

а) основні;

б) елементні;

в) комплексні;

г) комерційні.

7. Визначте помилкові твердження:

а) виробнича собівартість складається з витрат на виробництво продукції в межах підприємства;

б) накладні витрати з'являються у зв'язку з обслуговуванням ви­робництва;

в) за участю у процесі виробництва витрати поділяються на прямі і непрямі;

г) витрати на відрядження, утримання та експлуатацію легкових автомобілів входять у цехову собівартість продукції виробни­чого підприємства.

8. Товарна продукція з урахуванням зміни залишків нереалізованої продукції на кінець розрахункового періоду називається:

а) валовою;

б) повною;

в) реалізованою;

г) чистою.

9. Класифікація витрат за економічними елементами призначена:

а) для встановлення ціни на продукцію;

б) для складання кошторису витрат на виробництво;

в) для розрахунку собівартості одиниці продукції;

г) для обчислення витрат на сировину.

10. Рентабельність окремого виду продукції — це відношення:

а) прибутку, що включається в ціну виробу, до ціни виробу;

б) прибутку від реалізації до виручки від реалізації;

в) чистого прибутку до середньої вартості капіталу підприємства;

г) валового прибутку до середньої вартості основних фондів і ма­теріальних оборотних засобів.

11. Від рівня цін на продукцію підприємства залежать його:

а) виробничі потужності;

б) амортизаційні відрахування;

в) прибутки;

г) чисельність працюючих.

12. Ціна як економічна категорія виконує такі функції:

а) облікову;

б) адміністративну;

в) стимулюючу;

Г) інноваційну.

13. Залежно від характеру обороту, який вони обслуговують, ціни бувають:

а) оптові;

б) договірні;

в) поточні;

г) роздрібні.

14. За сферою регулювання виокремлюють ціни:

а) закупівельні;

б) тверді;

в) вільні;

г) договірно-контрактні.

15. Залежно від часу дії ціни бувають такі:

а) роздрібні;

б) сезонні;

в) зональні;

г) тарифи на пасажирське перевезення.

16. Ціни, за якими підприємство реалізує вироблену продукцію, на­зивають:

а) реальними;

б) закупівельними;

в) оптовими;

г) вільними.

17. Єдині ціни встановлюються на такі товари:

а) вироби з платини;

б) хліб та хлібобулочні вироби;

в) імпортну продукцію;

г) бензин і дизельне пальне.

18. Франкування — це встановлення цін з урахуванням:

а) оплати за доставку продукції;

б) місця походження товарів;

в) податків;

г) мита.

19. Оптова ціна підприємства — виробника продукції складається:

а) з торговельної надбавки;

б) прибутку;

в) собівартості;

г) акцизного збору + ПДВ.

20. Визначте неправильні твердження:

а) за закупівельною ціною торговельні організації реалізують продукцію населенню;

б) тарифи на оплату населенням житла регулюється центральні органи влади;

в) ціна франко-станція відправлення означає, що всі пов'язані з доставкою продукції витрати бере на себе покупець;

г) ціна франко-склад споживача означає, що всі витрати з транс­портування продукції бере на себе постачальник.

21. Ціна розглядається і встановлюється як функція цін на аналогіч­ну продукцію конкурентів за таким методом ціноутворення:

а) прейскурантним;

б) рівнем попиту;

в) місцем походження товару;

г) рівнем поточних цін.

22. Включення в ціну фіксованої суми транспортних витрат незалеж­но від віддаленості покупця — це метод встановлення:

а) цін стосовно базисного пункту;

б) єдиної ціни разом з витратами на доставку;

в) цін з прийняттям на себе витрат на поставку;

г) зональних цін.

23. Нижньою межею ціни виробу вважають:

а) рентабельність;

б) кошторис витрат на виробництво;

в) собівартість;

г) рівень беззбитковості виробництва.

24. На формування ціни продукції підприємства впливають такі чин­ники:

а) конкуренти;

б) цінова політика держави;

в) кваліфікація персоналу підприємства;

г) дебіторська заборгованість.

25. Визначте помилкові твердження:

а) намагання вижити змушує підприємство встановлювати низькі ціни;

б) орієнтація вихідної ціни на витрати виробництва визначає її максимальний рівень;

в) для більшості товарів зниження ціни сприяє збільшенню попиту;

г) політика ціноутворення в Україні спрямована на обмеження сфери застосування вільних цін.

 

 

ТЕСТ 16.2