 |
|
Граматичний коментар
Найбільше помилок припадає на закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого роду і на форми давального відмінка однини іменників чоловічого й жіночого роду.
1. Родовий відмінок однини. У родовому відмінку однини іменники другої відміни залежно від значення мають закінчення -а, -я, або -у, -ю.
Закінчення -а (у твердій і мішаній групах), -я (у м'якій) мають: іменники середнього роду: міста, села, прізвища, життя, знаряддя; іменники чоловічого роду, коли вони означають:
а) назви осіб, власні імена, прізвища та прізвиська, уособлені предмети та явища: слухача, вчителя, Віктора, Анатолія, Шевченка, Іваненка, Мороза;
б) назви міст та інших населених пунктів: Києва, Харкова, Лондона, Ярославля, Яготина, Конотопа, Ворзеля;
в) назви конкретних предметів: трактора, двигуна, плуга, гвинта, трамвая, олівця;
т) міри довжини: метра, кілометра; площі: гектара; назви місяців, днів тижня та ін.: січня, липня, листопада(але листопаду - назва процесу), понеділка, четверга, дня, місяця (але року, віку); числові одиниці: десятка, мільйона, мільярда; назви грошей: карбованця, червінця, долара;
д) назви будівель та їхніх частин: хліва, млина (але коридору, вокзалу, даху, палацу, метрополітену, універмагу, тину);
е) наукові і технічні терміни іншомовного походження: атома, квадрата, параграфа, ромба, префікса; з українських: трикутника, числівника, відмінка (але складу, способу, роду, виду).
Закінчення -у, -ю пишуться в іменниках, які означають абстрактні або збірні поняття: народу, саду, гаю; назви установ, закладів, організацій: інституту, університету, клубу; назви речовин, матеріалу: меду, граніту, піску, ячменю, чаю, водню; географічні назви: Казахстану, Сибіру, Донбасу.
Крім того, багатозначний іменник може мати два різних закінчення в родовому відмінку: нема аркуша паперу (взагалі) - нема ділового папера (конкретно), працівники апарату (працівники управління) - стояв біля апарата (механізм); акта (діловий папір) - акту (дія).
2. Давальний відмінок однини. У давальному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ові, -еві, -єві, -у, -ю: робітнику - робітникові, Франку - Франкові, товаришу - товаришеві, секретарю - секретареві.
Коли в тексті трапляються поряд кілька іменників чоловічого роду в давальному відмінку, то, щоб уникнути одноманітних закінчень, слід вживати паралельно закінчення -ові, -еві, -єві, та -у, -ю: Шевченкові Тарасу Григоровичу - Шевченку Тарасові Григоровичу; панові Дорошенку - пану Дорошенкові.
У діловому стилі при скеруванні документа переважає закінчення -ові (-еві): директорові, інженерові та ін. (хоч можлива і форма директору, інженеру). У випадках виникнення двозначності, слід писати -ові, -еві, -єві, а не -у, -ю. Справа в тому, що іменники - назви збірні, абстрактні, узагальнюючі - мають однакові закінчення в родовому й давальному відмінках, наприклад, словосполучення допомога заводу можна зрозуміти і як допомога нашого заводу (родовий відмінок) і як допомога нашому заводу (давальний відмінок). Тому для розрізнення родового й давального відмінків у тексті документа для давального відмінка закінчення -ові, -еві, -єві стає обов'язковим.
Культура мови
Безособові форми на -НО, -ТО. Безособові форми на -по, -то - виконано, завезено, зроблено, підписано, принесено, прибито... - широко вживаються в українській мові як головний член у безособових реченнях:передплату продовжено, козаченька вбито. Такі форми на -но, -то є й у російській мові (сказано - сделано), але там вони рідше вживаються,
ніж в українській. Російська мова ширше користується пасивними дієприкметниками в ролі присудка: Подписка нй газеты и журналы продлена еще на месяц; обязательства выполнены досрочно. Українською мовою треба сказати: Передплату продовжено; зобов'язання виконано. Це не означає, що пасивних дієприкметників треба уникати. Вони вживаються насамперед як означення, переважно поширені: Продовжена на місяць передплата залучила багато нових передплатників.
БО, ТОМУ ЩО, ЧЕРЕЗ ТЕ ЩО. Автономність української й російської мов виявляється й у вживанні таких давніх слів, як сполучники. Маючи багато спільного, сполучники обох мов різняться між собою. Наприклад, український сполучник сурядності і може чергуватися з й, синонімом (правда, не в усіх випадках є взаємозамінним) може бути сполучник та. Однаковий, на перший погляд, у російській мові сполучник и таких особливостей не має. Певні відмінності мають і інші групи сполучників. Візьмемо для прикладу українські сполучники, які у складному реченні приєднують підрядну частину із значенням причини - бо, тому що, через те що, оскільки, у зв'язку з тим що. Не важко помітити, що сфера функціонування їх неоднакова: останній частіше вживається в офіційно-діловому мовленні. Російська мова виробила свою групу сполучників із значенням причинності: ибо, потому что, так как, поскольку, оттого что.
У реченні "Збори не відбулися, так як прийшло мало людей" ненормативним є сполучник так як (треба: тому що, бо та ін.). Уживання так як можливе хіба що тоді, коли так залишається у головній частині речення, а як починає його підрядну, найчастіше порівняльну частину: Усміхався так, як його мати; Говорив так, як ніколи досі. Пам'ятаймо: буквальний переклад нікому честі не робить.