 |
|
Суб'єкти та об'єкти цивільно-правових відносин
Суб'єктами цивільних правовідносин є ті особи, між якими виникають цивільні права і цивільні обов'язки. Ними, у відповідності до чинного цивільного законодавства, можуть бути:
· громадяни України;
· іноземні громадяни;
· особи без громадянства та соціальні утворення: юридичні особи (державні підприємства і установи, кооперативи, громадські організації, господарські товариства, політичні партії, релігійні організації);
· українська держава;
· органи місцевого самоврядування (територіальні громади та інші).
Зазначені особи можуть бути суб'єктами цивільних правовідносин тільки в тому випадку, якщо вони володіють певними соціально-юридичними властивостями, які в цивільному праві прийнято називати правоздатністю, дієздатністю та обсягом цивільних прав повноважень. В багатьох літературних джерелах всі ці властивості разом називають правосуб'єктність.
Правоздатність означає здатність мати цивільні права та обов'язки і визнається в однаковій мірі за всіма громадянами України.
Правоздатність громадян виникає у момент народження і припиняється у момент смерті. Правоздатність є властивістю, яка тісно пов'язана з особою, якої не можна її позбавити чи обмежити незалежно від фізичного чи юридичного стану, в певній мірі також і віку. Фізична особа, незалежно від віку може бути власником будинку, автомобіля, цінних паперів і т.д.
Правоздатність юридичних осіб виникає з моменту їх реєстрації (для суб'єктів підприємницької діяльності підприємства, кооперативи, господарські товариства), з моменту реєстрації статуту (громадські організації, політичні партії, релігійні організації), з моменту утворення (державні організації, установи) і припиняється з реорганізацією чи ліквідацією юридичної особи.
Дієздатність – це здатність осіб, визнаних суб'єктами цивільного права, своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки.
За обсягом права вчиняти чи не вчиняти ті чи інші юридично значимі дії, дієздатність громадян поділяється на повну, часткову, неповну, осіб, обмежених в дієздатності, та осіб, визнаних недієздатними. Для юридичних осіб розмежування дієздатності за обсягом прав не має, вона для них завжди є повною.
Повна дієздатністьдля громадян (фізичних осіб) виникає з настанням повноліття, тобто, після досягнення ними 18-річного віку. У разі одруження до досягнення повноліття, громадянин (фізична особа) набуває повної дієздатності з моменту одруження (реєстрації шлюбу). У відповідності до сімейного законодавства, шлюбний вік для жінки встановлюється 17 років, а для чоловіка – 18 років. Сімейним кодексом України передбачено, що особа, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. У разі розірвання шлюбу до досягнення повноліття, набута повна дієздатність зберігається. Надання повної дієздатності особам, які не досягли повноліття, за наявності необхідних обставин, здійснюються органами опіки і піклування. Повна дієздатність юридичних осіб виникає одночасно з правоздатністю. Повна дієздатність означає, що особи, які нею володіють, мають право вчинити будь-які цивільно-правові дії, які не заборонені законом.
Частковою дієздатністюволодіють громадяни (фізичні особи), які не досягли 14-ти років. Вони мають право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди. Дрібними побутовими угодами можуть вважатися такі, що направлені на задоволення побутових потреб особи, стосуються предмета, який має невисоку вартість, та відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвиткові. Вони також мають право вкладати кошти у кредитні установи та розпоряджатися ними.
Неповною цивільноюдієздатністю володіють громадяни (фізичні особи), віком від 14 до 18 років. У відповідності до ЦК України, вони мають право укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів або піклувальників). Така згода може бути засвідчена письмово, шляхом підпису на договорі чи окремим документом. А в разі, якщо предметом угоди є нерухоме майно або транспортні засоби, то згода батьків повинна бути нотаріально посвідчена. Якщо угода укладена неповнолітнім без попередньої згоди, але санкціонована батьками (усиновителями) згодом, то її слід вважати, що вона дана належним чином.
Проте неповнолітні вправі самостійно вчиняти дрібні побутові угоди, розпоряджатися своєю заробітною платою або стипендією, здійснювати авторські або винахідницькі права на свої твори, винаходи, на свої відкриття.
Четверту групу, залежно від обсягу дієздатності, складають особи, обмежені в дієздатності. В даному випадку мова іде про обмеження в дієздатності осіб, які мають повну дієздатність.
ЦК України визначає підстави, за наявності яких особа може бути обмежена в дієздатності. До них відносяться зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, в результаті чого ця особа ставить себе і свою сім'ю у важке матеріальне становище.
Обмеження в дієздатності громадянина здійснюється тільки в судовому порядку. Після вступу рішення в законну силу суд надсилає його органу опіки і піклування для призначення піклувальника. Особа, обмежена в дієздатності, може укладати угоди, а також одержувати заробітну плату лише за згодою піклувальника. Однак укладати дрібні побутові угоди вона вправі без згоди піклувальника.
При припиненні громадянином зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, суд за заявою цього громадянина чи членів його сім'ї може скасувати рішення про обмеження його дієздатності.
П'яту групуосіб, за обсягом дієздатності, складають особи, які визнані судом в порядку передбаченому законодавством, недієздатними. Підставами для визнання особи недієздатною є: душевна хвороба або недоумство та неможливість розуміти значення своїх дій і керувати ними.
Факт недієздатності особи підтверджується виключно лише рішенням суду, яке набрало законної сили. Рішення суду є підставою для призначення органами опіки і піклування опіки над такою особою. Від імені душевнохворого визнаного судом недієздатним, угоди укладає його опікун. Недієздатний не може укладати навіть дрібні побутові угоди.
Одужання або значне поліпшення здоров'я, підтверджене відповідними доказами, є підставою для суду в поновленні особи, визнаної недієздатною, в дієздатності.
Крім фізичних осіб, які є суб'єктами цивільних правовідносин, в них можуть і приймають участь соціальні утворення, які в цивільному праві називаються юридичними особами. В цивільних правовідносинах можуть брати участь не тільки українські, а також іноземні юридичні особи. Існування юридичних осіб в Україні, так само як і в інших країнах, дає можливість через об'єднання капіталів та зменшення підприємницького ризику здійснити найбільш ефективне управління капіталом з метою задоволення індивідуальних та колективних інтересів. Юридичні особи визнаються такими лише за наявності певних ознак. Ознаки юридичної особи - це такі його властивості, які необхідні для того, щоб його визнати юридичною особою. До них належать: організаційна єдність, майнова відокремленість, виступ у цивільному обороті від свого імені та здатність нести самостійну майнову відповідальність.
Спадкове право
Вумовах становлення в Україні приватної власності важливе місце займають норми цивільного права, які регулюють спадкові відносини, – спадкове право. В них закріплені правила, які визначають поняття спадкування, порядок, коло осіб, об'єкти спадкування та інші відносини, пов'язані з ними.
Спадкуваннямвизнається перехід цивільних прав та обов’язків громадянина, який помер ( спадкодавця), до інших осіб – спадкоємців.
У цивільному праві такий перехід прав і обов'язків називають спадковим правонаступництвом.
Підстави спадкового правонаступництва:
1. Включення до спадкоємців за заповітом або законом.
2. Відкриття спадщини.
3. Прийняття спадщини.
Перша підстава спадкового правонаступництва– включення до спадкоємців за заповітом або за законом.
Отже, розпорядження про своє майно на випадок смерті особа залишає у заповіті. Зміст заповіту складає розпорядження майнового характеру.
Термін "заповіт" застосовується у двох значеннях: заповітом називається сам документ, в якому знаходить своє вираження воля заповідача, так і акт вираження волі заповідача. В останньому значенні заповіт виступає як одностороння угода.
Заповіт посвідчується державними, приватними нотаріусами, а також іншими посадовими особами. Згідно ст. 56 Закону України від 2 вересня 1993р. "Про нотаріат",нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу чи іншій посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії. Заповідач може призначати в своєму заповіті в якості спадкоємця будь-яку особу. Тобто, існує свобода заповіту. У заповіті заповідач може позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом, може в будь-який час змінити чи скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий.
Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. ЦК України визначає п’ять черг спадкування за законом:
перша черга – діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки;
друга черга – рідні брати й сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;
третя черга – рідні дядько та тітка спадкодавця;
четверта черга – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п ять років до часу відкриття спадщини;
п'ята черга – інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно та утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї, але були на утриманні не менше п'яти років.
Другою підставою спадкового правонаступництває відкриття спадщини.
Під відкриттям спадщинимається на увазі настання обставин, які тягнуть за собою спадкування. Таких обставин є дві: смерть людини і вступ в законну силу судового рішення про оголошення особи померлою.
Тут важливо підкреслити, що ніхто з родичів, навіть найближчих, не має ніяких спадкових прав на майно людини, поки не відкрилась її спадщина. Тільки після відкриття спадщини починається спадкування і можуть здійснюватися спадкові права.
Факт смерті і час відкриття спадщини підтверджується свідоцтвом органу реєстрації актів громадського стану про смерть спадкодавця, повідомленням чи іншим документом про загибель його на фронті Вітчизняної війни, виданим командуванням військової частини, адміністрацією госпіталю, військовим комісаріатом чи іншим органом Міністерства оборони України.
Час відкриття спадщинимає важливе юридичне значення. Залежно від нього виявляється склад прав і обов'язків, що мають перейти до спадкоємців. Оскільки спадкоємцями є громадяни, що були живими на момент смерті спадкодавця, то коло спадкоємців визначається на день відкриття спадщини. Крім того, з цього часу відраховуються строки, встановлені для прийняття спадщини і відмови від неї, а також для пред'явлення претензій кредиторам спадкодавця.
Місце відкриття спадщинимає важливе практичне значення. В нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини повинні подаватися заяви спадкоємців про прийняття спадщини, видачу свідоцтва про право на спадщину, а кредитори спадкодавця пред'являють претензії до спадкоємців по його боргах. Нотаріальна контора в необхідних випадках приймає заходи щодо охорони спадкового майна.
Акт прийняття спадщини є третьою підставою спадкового правонаступництва. Для здійснення свого права спадкування, тобто, щоб стати правонаступником, необхідно прийняти спадщину, зокрема, спадкоємці повинні висловити своє бажання вступити у всі відносини спадкодавця, що складають в сукупності спадщину. Прийняття спадщини – одностороння угода, яка містить волевиявлення спадкоємця, спрямованого на придбання спадщини.