 |
|
Загальна характеристика... правової держави 1 страница
ПРАВОЗНАВСТВО
Підручник
За редакцією \В. В. Копєйчикова\ А. М. Колодія Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
Київ Юрінком Інтер
Виникнення держави і права
ГЛАВА 1
Виникнення держави і права
Основні закономірності виникнення держави і права; первісне суспільство; термін «влада», основні види влади, особливості первісної влади; соціальне регулювання, соціальні норми; політичні, економічні та соціальні причини виникнення держави і права; особливі форми виникнення держави і права у різних народів; теорії виникнення держави і права; ознаки, що відрізняють державу від організації публічної влади у первісному суспільстві та право від соціальних норм первісного суспільства; типологія держави і права в різні періоди їх розвитку; роль держави і права щодо організації суспільства та здійснення політичної влади.
§ 1. Основні закономірності виникнення держави і права
Існує кілька поглядів на політичну організацію суспільства і на право в аспекті їх виникнення:
1) соціальний розвиток суспільства почався без політичної
організації та права;
2) соціальний розвиток не тільки почався, а й існуватиме за
комунізму без політичної організації та права;
3) політична організація та право виникли й розвивалися ра
зом із виникненням і розвитком людського суспільства. Держа
ву при цьому розглядають як частину політичної організації
суспільства.
Аби з'ясувати істину, необхідно проаналізувати визначення політичної організації суспільства і права та відслідкувати, на якому саме етапі його розвитку вони з'являються.
Однією з теорій виникнення держави і права є їсторико-матеріалістична, прихильниками якої були Л. Г Морган, К. Маркс, Ф Енгельс та ін. Сутність цієї теорії полягає в тому, що держа-
ва виникає внаслідок розвитку й занепаду первісного ладу, розвитку способу виробництва, що й визначає соціальні зміни в суспільстві. Ця теорія містить два аспекти: а) підхід радянської науки, пов'язаний з виникненням класів і класових антагонізмів, тобто держава і право виникають там і тоді, де і коли виникають класи; б) більш широкий погляд дослідників західної філософської та юридичної науки, пов'язаний з ускладненням структури суспільства та суспільних відносин, виникненням «загальних справ» і необхідності вдосконалення управління суспільством (теорія морганістів). Обидва підходи однаковою мірою мали місце під час виникнення держави і права. Вони певним чином доповнюють один одного й розкривають об'єктивні закономірності виникнення держави і права.
Протягом тривалого часу люди жили, не маючи уявлення про державу і право. Це була епоха первісного суспільства. Та вже тоді люди прагнули до колективних форм життя. Вони разом виробляли примітивну зброю, полювали, добували їжу, виготовляли одяг із шкур тварин, об'єднуючись у невеликі групи — первісне стадо чи орду.
Поступово люди навчилися виробляти досконаліші знаряддя праці, будувати житло, добувати й готувати різноманітну їжу, одомашнювати диких тварин, обробляти землю та вирощувати необхідні для харчування рослини. У статевих зносинах між людьми з'явилися заборони по вертикалі між батьками й дітьми, дідами, бабками та онуками. Це привело до появи кровноспорідненої сім'ї. що спонукало до іншої форми об'єднання людей.
Первісне стадо поступається місцем досконалішому об'єднанню людей — первісній родині, родовій общині (роду), тобто колективу людей, що походили від одного пращура і вели спільне господарство.
Поступово здійснюється перехід від кровноспорідненої сім'ї до екзогамної (сім'ї паналуа). Це такий ступінь розвитку сім'ї, коли вступати у статеві стосунки не можуть не тільки батьки та діти, а й брати та сестри. Перехід від колективного до парних шлюбів, заборона шлюбів усередині роду приводили до активного спілкування між окремими родами, внаслідок чого вони об'єднувались у фратрії та племена на основі мовної, економічної, територіальної та шлюбної спільності.
8
Глава 1
Виникнення держави і права
Отже, уже в період первісного розвитку люди об'єднувалися у різні соціальні спільноти. Соціальною спільнотою називають реально існуючу сукупність індивідів, що характеризується відносною самостійністю та об'єднує людей за різними зовнішніми і внутрішніми ознаками. Наприклад, за кровноспорідне-ними зв'язками: родина, рід, плем'я, фратрія - це внутрішні причини об'єднання людей. Серед зовнішніх причин такого об'єднання слід назвати виробничі, релігійні, політичні, культурні тощо. Інтеграція та об'єднання людей у різні соціальні спільноти приводить до виникнення первісного суспільства, суспільних відносин, первісної суспільної влади.
Влада - це здатність її носія підкоряти своїй волі інших, визначати варіанти поведінки підвладного і домагатися здійснення такої поведінки. В етимологічному розумінні «влада» може розглядатися як притаманне суспільству вольове ставлення людей до природи чи собі подібних1. Влада може бути людини над людиною (соціальна влада) і людини над природою (технічна влада). Соціальна влада — це притаманні суспільству вольові відносини між людьми в яких особи, що мають владу, використовуючи певні засоби, прийоми і способи, формують програму поведінки підвладних осіб і домагаються її здійснення. Соціальна влада здійснюється у суспільних відносинах між людьми. Існують різні критерії для класифікації влади. Залежно від соціально-економічної формації розрізняють такі види соціальної влади: первісного суспільства; рабовласницька; феодальна; капіталістична; соціалістична; постсоціалістична чи демократична тощо. За змістом розрізняють такі види соціальної влади: суспільна; політична; економічна; державна тощо.
Колективна власність на засоби виробництва, соціальна єдність членів роду (племені) визначили й відповідні форми організації суспільної влади. В суспільстві вона здійснюється суспільними суб'єктами. Наприклад, у родовій общині управління здійснювали всі дорослі члени роду (чоловіки і жінки). Усі важливі справи вони вирішували спільно на зборах членів роду (племені), де обирали старшин, вождів, керівників та лов-
1 Див. докладніше: Юридична енциклопедія. - Т.'І. - К., 2001. -С 489.
чих. Ці особи були першими серед рівних, їхня влада базувалася виключно на авторитеті. їх поважали всі члени роду, схи^ лялися перед їхньою мудрістю, хоробрістю, кмітливістю, спритністю тощо.
Суспільна влада в первісному суспільстві:
а) базувалася на родових відносинах (рід об'єднував людей
за дійсною чи допустимою кровною спорідненістю, був власни
ком засобів виробництва, об'єднував членів роду для колектив
ної праці, виступав господарським осередком для виробництва
матеріальних благ);
б) у соціальному розумінні була безпосередньо суспільною
(не існувало спеціального апарату управління та примусу);
в) мала такі якості, як єдність, взаємодопомога, співробіт
ництво (члени роду виконували свої функції на засадах переко
нання. Примус застосовувався дуже рідко і виконував роль гро
мадського виховання. Винятковою формою примусу було ви
гнання з роду. Сторони, які не могли порозумітися, зверталися
до вибраної ними ж авторитетної особи чи ради старійшин і, як
правило, добровільно виконували їх рішення. Рід також захи
щав своїх членів від зовнішніх ворогів, для чого використову
валася військова сила чи помста родичів);
г) здійснювалася рядовими та виборними членами роду
добровільно, без спеціального апарату управління. Військо фор
мувалося з усіх чоловіків роду чи племені, здатних носити зброю.
Отже, суспільна влада має свої історичні корені і вже у первісному суспільстві слугувала вольовим відносинам між влад-номожними і підвладними для здійснення програми певної поведінки, яку особи, що мають владу, примушували здійснювати підвладних, вступаючи з ними у різноманітні відносини.
Первісне суспільство, як і будь-яке інше суспільство, має свою систему і структуру. Найчастіше виокремлюють такі структурні елементи суспільства:
а) діяльність людей, що спрямована на задоволення певних
суспільних потреб;
б) суспільні відносини, в які вступають люди в процесі діяль
ності із задоволення потреб;
в) соціальні суб'єкти, тобто люди та їх об'єднання.
10
Глава 1
Виникнення держави і права
11
Діяльність людей — це умова існування суспільства. Вона є специфічною людською формою ставлення до навколишнього світу, зміст якої є його доцільна зміна і перетворення в інтересах людей. Діяльність включає в себе мету, засоби, результат і сам процес. Це органічна єдність теоретичного (пізнання явищ, предметів) і матеріально-практичного (використання явищ, предметів в інтересах людей) процесів.
Кожна зі сфер суспільного життя охоплює різні галузеві види діяльності. Наприклад, економіка — це діяльність у промисловості, сільському господарстві, діяльність на транспорті тощо.
У процесі діяльності люди та їх групи вступають між собою в суспільні відносини, тобто такі, що виникають між соціальними суб'єктами в усіх сферах суспільного життя: економічній, політичній, соціальній, духовній. У суспільних відносинах розрізняють первісні — матеріальні, базисні — виробничі відносини і вторинні — ідеологічні, надбудовні відносини (політичні, правові, моральні, релігійні тощо). Однак необхідно зважити на те, що надбудовні відносини чинять зворотний вплив на базисні, в деяких випадках цей вплив є вирішальним.
Соціальні суб'єкти як структурний елемент суспільства неоднакові за кількістю людей, що їх становлять, призначенням, місцем у суспільстві, організації, функціями.
Елементарним соціальним суб'єктом і первісним елементом суспільства є особа — це людина в аспекті біологічних і соціальних якостей, які формуються в процесі історично-конкретних видів діяльності і суспільних відносин. Точніше, особа — це динамічна, відносно стійка цілісна система інтелектуальних, соціально-культурних і морально-вольових якостей, які втілюються в індивідуальних особливостях свідомості та діяльності людини.
Поняття «особа» треба відрізняти від поняття «людина» (біо-соціальна істота, яка виділилася з інших форм земного життя завдяки можливості виробляти знаряддя праці, наділена членороздільною мовою, мисленням і свідомістю), «індивід» (одиночний представник людського роду), «громадянин» (член державного суспільства).
Наступний вид соціальних суб'єктів — соціальні групи, які є соціально стійкою сукупністю людей (осіб), що мають загальні інтереси, цінності та норми поведінки, сформовані в межах історичного певного суспільства.
Розрізняють великі соціальні групи: групи за віком, соціальні прошарки, групи за професією. До середніх соціальних груп можна віднести працівників одного підприємства, жителів окремої території. До малих соціальних груп, специфічна ознака яких — безпосередній контакт її членів, належать, наприклад, сім'я, група слухачів тощо.
Існує і такий вид соціальних суб'єктів, як соціальна організація, що є об'єднанням людей, які разом реалізують певну програму і діють на основі певних правил і процедур, наприклад, держава, партія.
Для регулювання різноманітних відносин, що виникали між людьми, застосовувалися соціальні норми. Людське суспільство, як і будь-яка складна система, може нормально функціонувати й розвиватися лише спираючись на певні правила, на основі яких обирається один із багатьох можливих варіантів поведінки певного суб'єкта. У суспільстві з часу його виникнення існують дві протилежні тенденції — організації та дезорганізації. В умовах їх дії збереження стабільності, відносної постійності, упорядкованості суспільства можливе шляхом соціальної регуляції, призначенням якої є підтримка суспільної дисципліни, організованості суспільства. Об'єктивна необхідність соціального регулювання випливає з самої суті людського суспільства, що складається з багатьох осіб, спільна діяльність яких породжує потребу погоджувати їх поведінку в усіх сферах суспільного життя. Регулювати (в соціальному житті) — означає цілеспрямовано упорядковувати, визначати поведінку людей і їх колективів, надавати їм напрям функціонування і розвитку. Мета соціального регулювання — приведення поведінки індивідів і їх груп у відповідність до об'єктивної закономірності, що діє в суспільстві, тобто досягнення оптимально можливої відповідності між діями суспільних законів і життєдіяльністю людей, в якій ці закони так чи інакше об'єктивуються. Кожній суспільно-економічній формації, поряд із загальними закономірностями соціального регулювання, притаманні і свої специфічні особливості, які
12
Глава 1
Виникнення держави і права
13
проявляються в змісті, цілях, завданнях, формах і методах їх практичного втілення, обсязі та інтенсивності регулювання. Наприклад, у первіснообщинному суспільстві більш характерними були процеси саморегулювання, а з виникненням держави і права місце саморегулювання посідають процеси державно-правового регулювання.
Таке регулювання покликане забезпечувати порядок і стабільність у суспільстві. Регулювання відносин між суб'єктами здійснюється через: 1) установлення моделей поведінки людей, які повинні або не повинні здійснюватися, 2) визначення умов, за яких закріплена модель поведінки дозволяється або забороняється, чи 3) визначення суб'єктів, на які за цих умов поширюється певне правило, встановлене тією чи іншою нормою. Призначення соціальних норм полягає в упорядкуванні поведінки суб'єктів, що сприяє забезпеченню системності та певної передбачуваності суспільних відносин. Завдяки цьому учасники таких відносин можуть прогнозувати свою поведінку та поведінку інших суб'єктів у ситуаціях, передбачених у конкретних соціальних нормах. Вони регулюють ту поведінку, яка має соціальний характер, атому пов'язана з взаємовідносинами між людьми, їхніми об'єднаннями, соціальними групами.
Суспільні відносини первісного суспільства регулювалися нормами первісної моралі, звичаями і традиціями, релігійними нормами та всілякими заборонами (табу).
Норми первісної моралі — це правила поведінки різних прошарків родоплемінної організації суспільства, що характеризували ставлення первісної людини до добра чи зла, правди чи несправедливості, культу поваги до пращурів, до слабших, хворих та знедолених.
Первісні звичаї — правила поведінки людей у первісному суспільстві, що історично складалися протягом довгого часу їх неодноразового застосування та увійшли у звичку первісних людей і здійснювалися цими людьми добровільно.
Первісні традиції — це різновид звичаїв, що характеризувалися певною програмою дій Наприклад, традиційні види діяльності щодо: лікування хворих (вигнання духів); вирощування та збирання урожаїв (танець дощу); військових перемог (де-
монстрація трофеїв); прийняття у члени роду (одягнення спеціального одягу, виголошення присяг) тощо.
Релігійні норми — це правила поведінки первісних людей стосовно віри у їх богів чи одного бога (наприклад, віра у загробне життя, ритуали захоронения померлих тощо).
Первісні заборони (табу) — це такі правила поведінки людей, які забороняли певні дії первісній людині. Наприклад, заборони вступати у статеві зносини з дідами та бабами, батьками та дітьми, братами та сестрами тощо.
Гарантом їх дотримання здебільшого був не примус, а страх перед надприродними силами та богами. Для первісних людей звичай був пов'язаний із міфічною побудовою світу. Додержання звичаїв означало повагу до пращурів, дух яких постійно «спостерігає» за життям на землі. Будь-яке порушення звичаїв могло призвести до негативної реакції духів землі та накликати небезпеку на окрему людину чи навіть на цілу етнічну групу
Отже, первісні люди виконували соціальні норми добровільно, без спеціального примусу, що притаманний державі.
Проте, незважаючи на позитивну організацію соціального життя в суспільстві, первісний лад не був ідеальним, оскільки:
а) праця людей базувалася на примітивних засобах вироб
ництва, давала мізерні результати й не задовольняла всіх по
треб членів роду. Виробнича діяльність людей зводилася до ви
добування їжі та одягу, влаштування примітивного житла, ви
готовлення деяких знарядь праці тощо;
б) роди і племена активно не спілкувалися між собою, не на
лагоджували взаємних доброзичливих відносин, що часто при
зводило до збройних сутичок і навіть війн;
в) численні забобони, відсутність освіти та писемності по
роджували жорстокість людей у ставленні одне до одного;
г) відсутність нормальних умов життя робила людину безза
хисною перед явищами природи та стихією, що скорочувало
тривалість її життя.
Необхідними були подальший розвиток суспільного виробництва, пошук способів удосконалення знарядь виробництва, засобів праці.
Отже, первісні люди від привласнювального господарства, що базувалося на мисливстві, збиранні коріння, ягід, іншої їжі рос-
14
Глава 1
Виникнення держави і права
15
линного світу, рибальстві, поступово почали переходити до виробництва. Розвивалися (або виокремлювалися) скотарство, обробіток землі, вирощування злаків, ремесло й торгівля.
Загальними причинами виникнення держави і права за істо-рико-матеріалістичною теорією стали економічні, соціальні та політичні передумови.
До економічних передумов належать: 1) три великі поділи праці: а) вирізнення скотарських племен; б) відокремлення ремесла від рільництва; в) виникнення й розвиток торгівлі; 2) виникнення виробничої економіки замість привласнюючої; 3) поява: а) надлишкового продукту, б) приватної власності; в) майнової нерівності; г) бідних і багатих.
До соціальних передумов: 1) виникнення патріархальної сім'ї: а) об'єднання родини навколо батька; б) прізвище батька мають дружина і діти; в) спадкування здійснюється по батьківській лінії тощо.
Політичні передумови: 1) неспроможність здійснювати публічну владу застарілими формами і методами в нових умовах господарювання; 2) утворення класів як великих груп людей із протилежними інтересами; 3) виникнення міжкласових конфліктів; 4) неспроможність суспільної влади первісного ладу врегульовувати класові суперечності та конфлікти; 5) виникнення політичної і правової систем та державної влади.
Отже, проаналізовані передумови співвідносяться як складові історико-матеріалістичної теорії виникнення держави і права. Розрізняють два погляди щодо цієї теорії: морганістів і марксистів. Прихильники теорії Моргана вважають, що державно-правові інститути з'явилися в результаті розпаду первісного ладу, ще до утворення класів. Вони не відкидають економічних і соціальних передумов. Причиною виникнення держави і права, на їх думку, були нові суспільні відносини між людьми, які виникли в результаті переходу від привласнювальної до виробничої економіки. Саме в нових умовах не могла бути реалізована стара форма організації і здійснення первісної суспільної влади. Марксисти ж вважають, що держава і право виникли як результат поділу суспільства на класи - великі групи людей з різними інтересами і потребами. Саме це, на їх думку, призвело
до неспроможності первісної суспільної влади урегулювати виникаючі між класами конфлікти. Обидва різновиди названої теорії однаковою мірою можна вважати науковими1.
Таким чином, розпад первісного родоплемінного суспільства, розвиток засобів виробництва, зміна соціальної структури суспільства привели до зміни способу виробництва і споживання та до утворення політичної організації суспільства і держави.
Право, як і держава, виникло завдяки необхідності управляти соціальними процесами. В юридичній літературі є різні погляди на виникнення права. Залежно від цього розрізняють:
право загальносоціальне, що включає в себе права людини, права нації, права народу, права об'єднань та інших соціальних груп, права людства;
право юридичне, що встановлюється чи санкціонується державою. Тобто юридичне право виникає лише з виникненням держави, тому закономірності виникнення держави стосуються й виникнення права.
Розрізняючи право і закон, слід зазначити, що право як інституційне утворення стає таким завдяки джерелам права, тобто зовнішній формі вираження права.
Отже, юридичне право — це задекларовані державою правила поведінки суб'єктів, щоб відображати правду, справедливість, добро тощо.
Право виникає внаслідок:
- переростання мононорм (первісних звичаїв, традицій,
моралі) в юридичні норми;
- правотворчої діяльності компетентних державних органів
чи посадових осіб;
- перетворення рішень судових органів щодо конкретних
справ на загальну норму, що є обов'язковою для вирішення
аналогічних випадків.
Між правом і державою встановлюється досить складний зв'язок. Через право держава прагне впроваджувати в життя свою волю, яка за авторитарних режимів має класовий характер. А це означає, що первісні звичаї чи традиції пристосовуються до інтересів панівного класу, забезпечуються відповід-
1 Про різноманітні історії виникнення держав див. с 20-21
16
Глава 1
Виникнення держави і права
17
ними санкціями, реалізація їх підтримується апаратом державного примусу і є засобом підпорядкування населення волі економічно й політично панівного класу.
Так виникає правовий звичай як найдавніша форма права.
Судові органи в авторитарних державах захищали інтереси панівної верхівки, а тому не застосовували деяких звичаїв, що захищали б інтереси всіх або змінювали б їхній зміст, вводячи нові правила. Судові функції часто виконували церковні служителі, правителі чи інші посадові особи державних органів. Захищаючи інтереси панівних класів, судові органи створювали судовий прецедент, тобто рішення суду щодо конкретної справи набувало властивостей загальної норми.
З появою писемності держава (її органи), а також посадові особи через правотворчу діяльність закріплювали свою волю в законах, указах та інших нормативних актах. У перших державних законах закріплювалася майнова нерівність, станові привілеї, безправність рабів та інших верств бідного населення. Прикладами таких законів є закони Хаммурапі, XII таблиць Ману, «Руська правда», «Польська правда» тощо. Наприклад, закони Хаммурапі, царя Вавилону, діяли у XVIII ст. до н. є., складалися з 282 статей і регулювали в основному кримінальні відносини. Майже в кожній нормі відбивалася класова нерівність. Візьмемо хоча б правило про те, що лікар, вилікувавши знатну людину, мав одержати 10 сиклей срібла, якщо хворий був мушкенум — 5 сиклей, а якщо раб, то рабовласник повинен був віддати лікареві тільки 2 сиклеї срібла.
Класові інтереси відображалися в нормативних актах не лише матеріального, а й процесуального права. Так, під час розгляду судових справ використовувались ордалії (випробування вогнем, водою тощо), поєдинок, присяга, відкуп. Тому багаті завжди мали змогу відкупитись.
Отже, юридичне право, сформувавшись разом зі створенням
держави, в рабовласницький і феодальний періоди розвитку
державності мало класовий характер і захищало інтереси
економічно й політично панівного класу. Водночас юридичне право
є явищем культури та цивілізації, оскільки несе в собі інформацію
про минулі й нині існуючі суспільні відносини між людьми нарізних
етапах розвитку політичної організації суспільства. -
Держава і право на відміну від первісної організації публічної влади та первісних соціальних норм, що регулювали суспільні відносини у первісному суспільстві, мають певні особливості. Такі особливості можна спостерігати при характеристиці певних рис, що відрізняють державну організацію від організації влади первісного суспільства. Держава як особлива організація політичної влади відрізняється від родоплемінної організації тим, що:
- замість кровноспоріднених зв'язків, які існували в
первісному суспільстві, виникає розподіл за територіальною оз
накою (селища, села, міста, району, округу, області та інших
територіальних одиниць);
- держава має свій суверенітет, уособлюючи суверенітет на
роду й національний суверенітет;
- для держави характерна особлива публічна влада, відокрем
лена від основної маси населення (особливий механізм управ
ління людьми);
- утримання такої влади потребує значних витрат і здійсню
ється за кошти, що надходять від збору податків;
- головним знаряддям держави для управління людьми є за
кон — нормативний акт, установлений чи санкціонований дер
жавою (або інше джерело права).
Отже, держава на відміну від публічної влади у первісному суспільстві має: свій суверенітет, що є уособленням суверенітету народу й національного суверенітету; свою форму (владно-управлінську та територіальну організацію); свій державний механізм (апарат, підприємства та установи); свої фінансову та правову системи, чого ми не знаходимо при аналізі публічної влади первісного суспільства.
Даний аналіз не буде повним, якщо не розглянути характерних рис, що відрізняють право від соціальних норм первісного суспільства. У первісному соціально однорідному суспільстві норми поведінки відображали інтереси й волю всіх членів роду і племені, виникали у свідомості членів цього суспільства, були одночасно правами та обов'язками (себто право та обов'язок не розмежовувалися), забезпечувалися внутрішнім переконанням людей, їхніми звичками, схваленням чи осудом родичів.
На відміну від соціальних норм поведінки в первісному суспільстві, норми юридичного права виражають волю певних
18
Глава 1
Виникнення держави і права
19
класів, інших верств. Вони зовнішньо об'єктивовані, загальнообов'язкові та формально визначені в нормативних актах, правових звичаях, нормативних договорах, судових і адміністративних прецедентах, що встановлюються чи санкціонуються державою (її органами). У нормах права чітко розмежовуються права та обов'язки. Це означає, що кожне суб'єктивне право одного суб'єкта забезпечене обов'язком іншого суб'єкта. Норми права забезпечуються всіма засобами переконання та державного примусу.
Отже, на відміну від соціальних норм первісного суспільства норми юридичного права в умовах державності є засобом, що його держава використовує для управління населенням. Вони виражають волю економічно та політично панівних верств населення, встановлюються чи санкціонуються державою у вигляді суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Реалізацію норм юридичного права забезпечує держава.
§ 2. Особливості формування держави у різних народів
Держава у різних народів формувалася неоднаково. Наприклад, у Стародавніх Афінах із класових протиріч всередині родового суспільства виникли держава і право.
У Стародавньому Римі особливості виникнення держави і права характеризувалося боротьбою патриціїв (родової знаті) та плебеїв (прийшлого населення).
У німецьких народів важливим фактором виникнення держави і права було завоювання ними колишніх територій Римської імперії, яка на той час уже розпадалася. Для тримання в покорі населення завойованих територій німці ставили своїх намісників, які перетворювалися на князів. Ці процеси прискорили розпад первісного ладу в німців і утворення ранньофеодальної держави.
Для виникнення держави у народів Стародавнього Сходу важливу роль відіграла організація громадських робіт під час будівництва каналів.
Створенню держави у народів Центральної та Південної Америки (інки та майя) сприяло рільництво.
У східнослов'янських племен держава виникла внаслідок переродження органів військової демократії на державні органи. Попервах у них панувала рівність, й організаційною одиницею був рід, на чолі якого стояв найстаріший за віком пращур (дід чи прадід). Поступово з однорідного суспільства почали виокремлюватися «кращі люди», які утворювали місцеву аристократію й почали називатися болярами («болій» - великий), а вже потім боярами. Бояри поділялися на великих і менших. Великі бояри були проводирями у своїй волості; навіть князь запрошував їх до себе в раду. Менші бояри залежали від князя і служили йому. Княжа влада набирала ваги протягом певного часу. Найважливіші питання у давніх слов'ян вирішувала вся громада. Поступово князі прибирали владу до своїх рук, і так виникла держава.