Главная | Обратная связь

ТА “МУЗЫКАЛЬНАЯ ЖИЗНЬ”)

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРЕСИ

В СИНХРОНІЧНОМУ ТА ДІАХРОНІЧНОМУ АСПЕКТАХ

 

УДК 070. 489 : 78.01

Т. Ю. Бабкіна

 

СУЧАСНІ ЖУРНАЛИ З ВИСВІТЛЕННЯ АКАДЕМІЧНОЇ МУЗИКИ У ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇНАХ

(НА ПРИКЛАДІ ЖУРНАЛІВ МУЗИКА”

ТА “МУЗЫКАЛЬНАЯ ЖИЗНЬ”)

Мистецтво, як і будь-яка інша сфера культури, потребує популяризації, висвітлення, тому завжди існувала потреба у спеціалізованих ЗМІ, що займаються саме культурним життям. Музика не є виключенням. На сьогодні існує не так багато видань, які б спеціалізувалися саме на висвітленні академічної музики. Такі українські науковці, як О. Волкова, Л. Іваницький, О. Ізваріна, В. Кузлик, І. Ляшенко, О. Немкович розглядали різні музичні видання, але не з погляду журналістикознавчої науки, а з погляду музикознавства. До теми музичних видань зверталися М. Черкашина-Губаренко, Г. Курнацька та Т. Білка. У Росії до теми музичної преси зверталися значно частіше. Це такі науковці, як В. Юдіна, Є. Островська та інші.

Отже, такі ЗМІ потрібні й потребують дослідження. Сьогодні в Україні тема видань, присвячених академічній музиці, майже не досліджена. Такі українські науковці, як О. Волкова, Л. Іваницький, О. Ізваріна, В. Кузлик, І. Ляшенко, О. Немкович розглядали різні музичні видання, але не з погляду журналістики, а з погляду музикознавства. До теми музичних видань зверталися М. Черкашина-Губаренко, Г. Курнацька та Т. Білка. В Росії до теми музичної преси зверталися значно частіше. Це такі науковці, як В. Юдіна, Є. Островська та інші.

Об’єктом дослідження стали журнали “Музика” та “Музыкальная жизнь” за 2011 рік, а предметом – особливості їх оформлення, рубрикація та жарова палітра.

“Музика” – це єдиний в Україні науково-популярний журнал з питань музичної культури. Видання було засноване у 1923 році. Сьогодні цей журнал має оновлений формат, досить солідну кількість сторінок (64). оформлений за останніми видавничими тенденціями. Журнал повністю глянцевий, кольоровий. Його обкладинки прикрашають роботи художників, постановчі фотографії або яскраві сцени з вистав. Розпочинається виклад матеріалу в журналі із звернення головного редактора до читачів. Далі (на сторінках 4-5) розміщений зміст із фотографіями до публікацій. Кожна постійна рубрика має свій колір.

Щодо рубрикації, то журнал має свої постійні рубрики, що з’являються кожного номеру, таких – 14. Серед них: “Український формат”, “Фести”, “…і тести” (завжди у строгій послідовності одна за одною), “Метри”, “Молодіжний форум”, “Альма-матер”, “Майстер-клас”, “Вогні рампи”, “Камертон”, “Музичні ключі”, “Мозаїка”, “Нотний стан”, “Невідоме про відомих”, “Неформат”.

“Український формат” – рубрика, яка розповідає про видатних українських діячів музичного мистецтва ХХ та ХХІ століть. “Фести” містять в собі матеріали з різноманітних фестивалів, “…і тести” – розповіді про різноманітні конкурси на теренах України. У рубриці “Метри” розміщуються матеріали про життя та творчість великих майстрів українського музичного мистецтва,в той час, як “Молодіжний форум” розповідає про успіхи молодих композиторів та виконавців. Рубрика “Альма-матер” розповідає про українські музичні навчальні заклади, про видатних викладачів, які зробили значний вклад в розвиток музичної педагогіки. У “Майстер-класі” приводяться здебільшого інтерв’ю із сучасними визначними виконавцями, які розповідають про секрети своєї майстерності. “Вогні рампи” традиційно розповідають про події в оперних театрах, театрах оперети, театрах опери та балету України, де детально розглядаються найяскравіші вистави. Рубрики “Камертон” та “Нотний стан” стали полем для розповіді про неакадемічну музику. Тут можна побачити матеріали про джаз, дитячі вистави та багато іншого, що розглядається у різноманітному культурологічному спектрі. “Музичні ключі”, за словами головного редактора журналу “Музика” Ольги Голинської, це рубрика, як “… має на меті дати або допомогти віднайти ключі до цікавих явищ у мистецтві…” [1] Рубрику “Неформат” головний редактор описує як “… своєрідний сюрприз. Це абсолютно нетрадиційний – філателістичний погляд на українську музику” [2] Рубрика “Мозаїка” призначена для надання картини найголовніших подій року, з’являється в останньому номері журналу і є своєрідним підсумком. “Невідоме про відомих” – цікава рубрика, що розкриває невідомі факти життя та творчості видатних діячів музичної культури.

Щодо жанрової палітри, то можна сказати, що найголовніше місце займають мистецькі статті. Також популярний жанр інтерв’ю та критичні статті. Іноді зустрічаються рецензії. Подекуди – репортажі. Зустрічається також нарис та різні його різновиди.

“Музыкальная жизнь” – російський музичний критико-публіцистичний журнал, який за своєю концепцією є майже повним двійником розглянутого вище видання “Музика”. За обсягом він більший, проте програє українському журналу в кольоровому оформленні. У звернені редакторів різниця має такі відтінки: головний редактор українського журналу Ольга Голинська запрошує до співпраці, коротко розповідає про нові рубрики та зміст номеру, висуває надії на добре майбутнє видання; слово ж головного редактору російського журналу Олени Єзерської виділено в рубрику “От редактора”, де розміщуються певні короткі роздуми з певної тематики стосовно мистецтва та життя, не здебільшого не пов’язані зі змістом номеру. Журнал має 22 рубрики, які з’являються майже кожного номеру частково або в повному обсязі. Серед них такі: “От редактора”, “Композиторский класс”, “Музыкальный авангард”, “Книжный ряд”, “Портретная галерея”, “ Театральные страницы”, “Фестивали, конкурсы, концерты” (іноді виступають я самостійні рубрики), “Популярный стиль”, “Музеон”, “Дискография”, “Музыкальные рецепты”, “Информационный калейдоскоп”, “Детский альбом”, “Музыкальные мемуары”, “Academia”, “Мастерская”, “Наши авторы”. Також є й такі рубрики, які з’являються лише один раз, наприклад, “Музыкальные масс-медиа” чи “Тема номера”. А під рубрикою “Пересечения” було подано фотоматеріали та замітки на сторінках 4-5.

Рубрика “От редактора” займає першу сторінку журналу. У ній головний редактор Олена Єзерська пише короткі замітки-роздуми з певної теми. “Композиторский класс” – здебільшого інтерв’ю з російськими композиторами з приводу їх нових творів. “Музыкальный авангард” розповідає про нові виконавські винаходи в сфері гри на музичних інструментах, про нові ідеї щодо змінення зовнішнього вигляду інструменту тощо. Рубрика “Книжный ряд” подає огляд нових видань з приводу музичного мистецтва. “Портретная галерея” – рубрика, яка присвячує матеріали ювілеям видатних виконавців, композиторів, педагогів. Рубрика “ Театральные страницы” висвітлює вистави в театрах опери, оперети, опери та балету. “Фестивали, конкурсы, концерты” (іноді виступають як самостійні рубрики) розповідають про різноманітні російські фестивалі та конкурси. Рубрика “Популярный стиль” торкається поп-культури, її історії та сучасних подій. У рубриці “Музеон” розповідається про різні видатні музеї Росії, які присвячені мистецтву. Рубрика “Дискография” знайомить читачів з новими музичними дисками, переважно збірниками класичної музики. Цікавою є рубрика “Музыкальные рецепты”, де розміщуються замітки та рецепти улюблених страв великих композиторів (наприклад, “Прогулка и трапеза с Бетховеном”, “Рецепт в компании Гаэтано Доницетти”). До цих матеріалів завжди подаються влучні цитати різних відомих композиторів-класиків про їжу, наприклад, цитата яскравого оперного композитора і неперевершеного повара Джоаккіно Россіні: “Я шукаю музичні мотиви, але на думку мені спадають тільки паштети, трюфелі й тому подібні речі”. Рубрика “Информационный калейдоскоп” коротко висвітлює головні найцікавіші події в різних містах Росії. Рубрика “Детский альбом” розповідає про дитячих композиторів, вистави у дитячих філармоніях та театрах. Рубрика “Academia” є своєрідним полем для посіву своїх відкриттів молодими науковцями. Всі статті виходять в позначкою “* Печатается на правах публикации на соискание учёной степени”. Рубрика “Мастерская” розкриває секрети видатних майстрів виконавства та педагогіки. Своєрідною є рубрика “Наши авторы”, де коротко розповідається про авторів журналу, їх посади та заслуги.

Щодо жанрової палітри, то найуживанішими є жанри митецької статті та інтерв’ю. Іноді з’являється жанр рецензії та замітки.

Отже, порівняймо два обраних журнали за тими критеріями, за якими ми розглянули їх особливості. Російський журнал більший за обсягом сторінок. Зовнішнє оформлення обох видань майже ідентичне. Сторінки обкладинки оформлено за одним принципом. Усередині оформлення українського журналу яскравіше переважно через кольорові сторінки. Український журнал має яскраво оформлений зміст, російський має скромно оформлений зміст, але яскраві фоторепортажі на наступних сторінках.

Щодо слова редакторів, то звернення головного редактору українського журналу Ольги Голинської є зверненням до читачів, в якому вона запрошує до співпраці, коротко розповідає про нові рубрики та зміст номеру, висуває надії на добре майбутнє видання. Слово ж головного редактору російського журналу Олени Єзерської виділено в рубрику “От редактора”, де розміщуються певні короткі роздуми з певної тематики стосовно мистецтва та життя, не здебільшого не пов’язані зі змістом номеру.

Щодо рубрикацій обох журналів, то вони мають як спільні, схожі рубрики, так і особливі, неповторні. До ідентичних рубрик журналу “Музика” та “Музыкальная жизнь” відносяться відповідно такі: “Фести”, “…і тести” та “Фестивали, конкурсы, концерты”; “Вогні рампи” та “ Театральные страницы”; “Мозаїка” та “Информационный калейдоскоп”; “Майстер-клас” й “Метри” та “Мастерская”. Але треба звернути увагу на те, що виклад матеріалу в українського та російського журналу доволі різний. До схожих рубрик відносяться відповідно “Камертон” та “Популярный стиль”, але треба підкреслити, що ці рубрики схожі тим, що висвітлюють неакадемічне мистецтво. Український журнал, на відміну від російського, не висвітлює сучасну поп-музику. До особливих рубрик українського журналу належать “Український формат”, “Молодіжний форум”, “Альма-матер”, “Музичні ключі”, “Нотний стан”, “Невідоме про відомих” та “Неформат”. До унікальних рубрик російського журналу належать “Композиторский класс”, “Книжный ряд”, “Портретная галерея”, “Музеон”, “Дискография”, “Музыкальные рецепты”, “Музыкальный авангард”, “Детский альбом”, “Academia” та “Наши авторы”.

Щодо жанрової палітри, то можна сказати, що в обох виданнях найбільш часто зустрічається мистецька стаття та інтерв’ю. Рецензія, замітка та нарис трапляються рідше.

Отже, порівнявши український журнал “Музика” та російський журнал “Музыкальная жизнь” за 2011 рік, можемо зробити висновок, що в ці видання мають значно більше спільних рис, ніж рис особливих. Можливо, це пов’язано з тем, що українська та російська сучасна традиція друку була міцно сформована й закладена за радянські часи, коли виникли обидва видання.

Література

1. Журнал “Музика”, номери за 2011 рік. 2. Журнал “Музыкальная жизнь”, номери за 2011 рік.

Анотація

У статті подано загальну порівняльну характеристику українського науково-популярного журналу з питань музичної культури “Музика” та російського музичний критико-публіцистичний журналу “Музыкальная жизнь”. Проаналізовано оформлення видань, їх рубрикацію та жанрові особливості на сучасному етапі існування.

Ключові слова: музична преса, журнал “Музика”, журнал “Музыкальная жизнь”.

Науковий керівник:Кулініч Олена Олександрівна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики і видавничої справи ДЗ “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”.

 

 

УДК 070.447:070.486:654.197

А. О. Бондарєва

РУБРИКА “МЕДІАКОНТЕНТ” У ЖУРНАЛІ “ТЕЛЕКРИТИКА”

Актуальність даного дослідження полягає в тому, що проблема медіакритики мало досліджувана в науковій сфері журналістської діяльності, зокрема, сама рубрика “Медіаконтент” в електронному журналі “Телекритика”.

Метою статті є розгляд рубрики “Медіаконтент” в електронному журналі й аналіз професійно-етичних стандартів журналу.

Проблемою дослідження медіакритики в ЗМІ, моніторингом теленовин, телепрограм займалися О. Короченський [7], Р. Баканов [1], Б. Потятиник [11−13] тощо. На сайті “Медіаграмотність” представлені моніторингові публікації, створені в межах дослідження дотримання професійних стандартів у телевізійних новинах, підсумкових інформаційно-аналітичних тижневиках та політичних ток-шоу українських телеканалів.

Перш ніж досліджувати медіакритику в “Медіаконтенті”, треба дати визначення самому цьому терміну і явищу в журналістиці. Медіакритика (медійна критика, критика засобів масової комунікації) – це сегмент журналістики, що аналізує та оцінює медійний продукт. Медіакритика має схожість із критикою різних видів мистецтва: театру, кіноіндустрії, політичною та соціальною публіцистикою, художньо-публіцистичною літературою, есеїстикою. Сама ж медійна критика не може існувати поза журналістикою, її жанровою розгалуженістю, а тому завжди будуть тексти для досліджень. Хоча існують матеріали, у яких критика й оціночна точка занадто малоймовірна і несуттєва. Взагалі, медікритику можна поділити на популярну та спеціалізовану (адресовану вужчій цільовій аудиторії). Спеціалізованою можна назвати медіакритику, адресовану вужчим цільовим групам: працівникам медіа та/або суміжних гуманітарних сфер, прихильникам тих чи інших жанрів або навіть окремих медіа, “кваліфікованим глядачам (читачам, слухачам)” – людям, яким притаманне глибоке сприйняття й аналіз медійного продукту.

У демократичних державах медіаграмотність є пріоритетним засобом протистояння деструктивному та маніпулятивному впливу медіа на суспільство. Тому дуже важливо бути обізнаним у медіакритиці. Пересічному споживачеві медійного контенту самостійно дуже важко зрозуміти суть медіа, орієнтуватись в інформаційному просторі, навчитись критично ставитись до медійного контенту, відрізняти якісну та правдиву інформацію, виявляти маніпулятивні спроби впливу на громадську думку та не піддаватись їм, довідатись про свої інформаційні права та можливості їх використання.

Медіакритика може брати участь у перегляді, трансформації, оновленні сталих критеріїв норми, еталонності, результатом чого може бути соціальна переоцінка зусиль і досягнень як творців медійного змісту, так і діяльності ЗМІ.

Медіакритика надає широкі можливості для публічного обговорення нормативної бази інформаційного виробництва, творчості працівників медійного змісту. Зокрема, їй належить надзвичайно важлива роль у постійному перегляді, вдосконаленні й оновленні нормативної системи професійної етики.

Українські реалії зводять опосередкований вплив медіакритики до мінімуму. Разом із тим, більшість професіоналів медійного ринку стежить за джерелами спеціалізованої критики (“медіа про медіа”). Тож, хоча поки що медіакритики не можуть пишатись тим, що їхній позитивний або негативний висновок визначає успіх або провал телепроекту, серіалу чи газети, у багатьох випадках їхня думка впливає на ухвалення менеджерських рішень. Є навіть поодинокі “жертви” медіакритики – журналісти чи телеведучі, чиє звільнення мотивувалось несхвальними відгуками в пресі, хоча поважність таких мотивів викликає сумніви. Український читач i глядач потребує i заслуговує на професiйну оцінку журналiстики. Професiйна, у нашому розумiннi, – це розумна журналістська критика про журналістику, що робиться з чесними намiрами, ґрунтується на фактах, а не на чутках та домислах, служить громадянам, а не урядам i видавцям, i зрештою прагне одного – пошуку правди.

Рубрика “Медіаконтент” спрямована на аналіз та оцінку теленовин, різних політичних передач, журналістські рецензії, аналітичні й оглядові статті про телепроекти та їх творців, етичні питання. Специфіка полягає в тому, що на фоні всього іншого матеріалу “Телекритики” (новинарних рубрик у медіа-сфері, рубрик у медійній площині загалом, їх розділів) матеріал “Медіаконтенту” подає не лише результати аналізу регіональних чи столичних телеканалів, а ще й дає оцінку цьому, продукує аудиторію до власного аналізу та вивчення медіа. Тобто, медіакритика в контексті рубрики “Медіаконтент” інформує і, певним чином, формує громадську думку про стан телебачення в Україні, про політичну заангажованість чи непричетність, про етичні сторони телепередач, систему медіа взагалі.

Поняття контексту є ключовим для окреслення української медіакритики. Автори тут оперують реаліями, образами, алюзіями, безпосередніми посиланнями (гіперлінками), поняттями, зокрема й жаргонізмами, знайомими переважно співробітникам медіа [4]. Якщо в популярному форматі авторові достатньо висловити враження про якість нового проекту на певному телеканалі, то тут предметом аналізу та оцінки стали також історія певного жанру, телеканалу, творців та учасників цього проекту, редакційна та кадрова політика телеканалу, вплив, який справляють на нього власники, влада чи політичні сили, його економічний стан тощо. Усі ці аспекти, зазвичай невідомі аудиторії, є знайомими та зрозумілими медійникам “Телекритики” та дозволяють зробити глибші висновки.

Загальнодоступне образно-смислове середовище, створюване ЗМІ, стало одним із напрямів медіакритики “Медіаконтенту”. При чому наочне зіставлення та глибоке порівняння різних джерел медіа-інформації дозволяє розібратись не лише в сутності конкретного прикладу, але й допомагає зрозуміти принципи, напрями, певні політичні впливи на той чи інший телеканал.

Загалом структура рубрики вдало виконує, окрім основних, функцію саморегуляції медійного простору через вплив на настрої аудиторії, яка змінює свої умови або споживацьку поведінку; або ж безпосередньо через журналістів, власників чи керівників телеканалів [4]. Медійна індустрія від такого інколи спирається на суб’єктивність дослідження та аналізу, але фактичний результат залишається результатом доступним для аудиторії. Тому, “можливо, медіакритика і є той самий науково-прикладний напрям, предметом якого стануть динамічні моделі медійної галузі ноосферології” [2].

Основу рубрики складає моніторинг телепередач, новин, політичних програм та ток-шоу, а також критика телеканалів взагалі, телепередач, телекіно; авторська колонка. Автором колонок чи критичних матеріалів має бути “досвідчений фахівець-медійник, і нерідко серйозність сприйняття аудиторією його матеріалів пропорційна вагомості особистого авторитету в професійних колах. Також це може бути визнаний експерт у галузі, суміжній із журналістикою” [3].

Для більшого розуміння суті медіакритики розглянемо моніторинговий результат Марини Дорош “Моніторинг АУП: влада домінує в новинах” (08.11.2011) [6]. Суть дослідження полягає в тому, що протягом шести місяців досліджувалась тематика теленовин, їхня збалансованість, повторюваність резонансних і міжнародних подій; присутні коментарі і висновки експертів з медіа-галузі. І як засвідчує цей моніторинг, існує певний дисбаланс у представленні політичних сил. Результати на жовтень підтверджують “тенденцію диспропорційності уваги та синхронів на користь влади: в середньому, 69% проти 24% по увазі та 76% проти 18% по синхронах. Найбільша частка синхронів у представників опозиції на каналі “Україна” (41%, у вересні 26%) та Новому каналі (32%)” [6].

Відсоткові співвідношення даного дослідження показали, що новини за останні місяці стали менш політичними, а найбільше приділялось уваги внутрішній політиці, діяльності органів влади, соціальній сфері, злочинності, теми економіки і фінансів також скоротились. “Щодо збалансованості новин, то 20% новин подаються з декількома точками зору (у вересні – 20%, у червні – 15%, у квітні – 23%, в лютому – 19%, у грудні – 18%). Новий канал та СТБ надають найбільше повідомлень із декількома точками зору (32% та 25% відповідно), найменше – Перший національний – 13% (у вересні – 4%)” [6].

Розділ “Критика” має свою специфіку. Суть полягає у тому, що кожна стаття – такий собі критичний аналіз телепрограми, аналіз тематики, етичності та загальної конструкції передачі. На прикладі критичної статті Інни Долженкової “Від селянки до містянки” можна простежити точний і наскрізний аналіз проекту каналу “1+1” “Краса по-українськи”. Суть полягала у відборі з різних районів України фіналісток для різних конкурсів у Києві. Тому суддів в обличчі наших зірок відправили в різні області. Аналіз передачі не лише дав аудиторії оцінку шоу, рівень проведення та рейтинг, але і показав “справжність” наших зірок естради, неупередженість їх власної думки та поведінки взагалі. Чи не головним об’єктом критики став співак Віталій Козловський. Його поведінку на проекті, “зірковість” свого “Я” та неупереджений вибір судді авторка статті розкритикувала. “Віталік усю дорогу щосили корчив із себе велику зірку. Він навіть намагався перетворити свою появу в Опішнянському РАЦСі на якесь небувале диво” [5]. Тут показано не суб’єктивну думку авторки, а саме висвітлення проблеми поведінки зірок, поведінки і конкурсанток. Хоча плюсом в дослідженні були все ж таки позитивні риси нашої ментальності.

Рубрика “Авторська колонка” містить у собі синтез об’єктивної критики журналіста та змістовного аналізу автора колонки, що надає підстави на основі прочитаного робити власний аналіз програми чи теленовин. За форматом рубрика являє собою публіцистичний огляд змісту телепрограм, кадрових та організаційних змін на телебаченні, загальні міркування щодо якості та впливу телевізійного продукту, аналіз найяскравіших, кумедних та скандальних кадрових моментів, казусів. Автор не намагається подати остаточні і критичні висновки в своєму аналізі. Критик лише аналізує, досліджує, підкреслює щось у даній статті, наштовхує аудиторію робити свої власні висновки, співставляти з іншими програмами чи телеканалами в цілому, обирати для себе медіапростір.

Стаття Наталії Лігачової “Остаться без “Телетриумфа” слабо?” коротко і змістовно висвітлює основну проблему відбору номінантів на премію “Телетріумф” [8]. Свою думку авторка не могла не показати в цій статті, адже жінка знайома безпосередньо з учасниками та організаторами проекту.

У розділі вдалим є також те, що відвідувачі мають змогу коментувати статті, залишати власні приклади. Нерідко можна побачити медійну критику в одному напрямку. Тобто аудиторія сприймає інформацію на власний розсуд, але не має змоги відповісти. Як правило, надавалось право самостійного вибору: переключити канал, обирати іншу телепередачу, дивитись інші новини на розсуд глядачів. У “Медіаконтенті” відбувається контакт зі споживачами інформації. Люди можуть коментувати опублікований критичний матеріал чи брати участь у моніторингах та в опитуваннях на медійну тематику.

У “Медіаконтенті” також є розділи “Телятина” та “Рентген”. У “Телятині” представлені відеоматеріали з публічними людьми, коментаріями авторів та оцінкою. А у “Рентгені” подано аудіоматеріали, коментарі та дійсний аналіз дослідження медіа.

Загалом “Медіаконтент” дозволяє розкрити всі функції медіакритики. Не можна не підкреслити, що “у цілому, медіакритика надає орієнтований вплив на аудиторію” [7].

Отже, можна стверджувати, що медікритика в Україні вийшла на новий рівень оцінки журналістами медійного матеріалу. Медіакритика в рубриці “Медіаконтент”здійснює критичне пізнання й оцінку соціально значимих, актуальних культурно-творчих, професійно-етичних, правових, економічних і технологічних аспектів інформаційного виробництва на телебаченні з акцентом на творчу сторону створення медійного змісту.

Література

1. Баканов Р.“Книга жалоб” на телевидение”. – Казань, 2007. – 297 с. 2. Голоднікова Ю. Парадокси української медіакритики [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mediakrytyka.info/drukovani/paradoksy-ukrayinskoyi-mediakrytyky.html 3. Довженко О. Для чого потрібна медіакритика [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mediakrytyka.info/za-scho-krytykuyut-media/dlya-choho-potribna-mediakrytyka.html 4 Довженко О. Медіакритика в Україні: недоросла і недооцінена [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mediaosvita.com.ua/

material/mediakritika-v-ukrayini-nedorosla-y-nedoocinena 5. Долженкова І. “Від селянки до містянки” (14.12.2011) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.telekritika.ua/media-continent/kritika/teleprogram/2011-12-14/67999 6. Дорош М.“Моніторинг АУП: влада домінує в новинах” (08.11.2011) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.osvita.mediasapiens.kiev.ua/material/3814

7. Короченский А. Регулятивная роль медиакритики // Саморегулирование журналистского сообщества. Опыт. Проблемы. Перспективы становления в России. – М. : Галерея, 2004. – 400 с. 8. Лигачова Н.“Остаться без “Телетриумфа” слабо?” [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.telekritika.ua/media-continent/authorcolumn/nl/2011-11-20/67379 9. Михайлин І. Л. Журналiстська освiта i наука. Спеціальний курс для магістрів із спеціальності “Журналістика”. – Харків, 2008. – 91 с. 10. Онкович Г. В.Засоби масової комунікації у термінологічному просторі медіа-освіти // Дивослово, 2007. – № 5. – С. 29-31. 11. Потятиник Б. В. Медіа-бізнес і політика в Україні – сіамські близнюки, які небезпечно зрослися спинами [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zik.ua/ua/news/2005/06/12/12005 12. Потятиник Б. В. Медiа: ключi до розумiння. Серiя: Медiакритика. – Львiв : ПАIС, 2004. – 312 с. 13. Потятиник Б.“Медіакритика: кому перепадає найбільше?” [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://www.mediakrytyka.info/ 14. Друковані версії, Медіа-філософія, №16. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://www.mediakrytyka.info/media-filosofiya

Анотація

У статті розглядаються особливості медіакритики, її завдання і суть в контексті журналу “Телекритика”. З’ясовуються найголовніші аспекти медійної критики, її модифікації і класифікація в сучасному суспільстві. На прикладі рубрики “Медіаконтент” аналізуються особливості функціонування медіакритики в українському медійному просторі.

Ключові слова: медіакритика, телекритика, контент, медіа.

Науковий керівник:Соловйова Юлія Євгеніївна – кандидат наук із соціальних комунікацій, асистент кафедри журналістики і видавничої справи ДЗ “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”.

 

УДК 070.41(477.61)“1938/1953”

О. О. Василець