 |
|
Боротьба за юридичне закріплення прав людини та сучасні міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини
Невід'ємним елементом історії цивілізації була боротьба за юридичне закріплення прав людини. Ця боротьба велася століттями в напрямку закріплення рівності людей перед судом і законом, ліквідації станових привілеїв, захисту від незаконних арештів та сваволі урядовців, захисту свободи слова тощо. Серед найважливіших актів, які стали наслідками цієї боротьби, були: в Англії - Велика Хартія вольностей 1215 р., Хабеас корпус акт (Акт з метою кращого забезпечення свободи особи і запобігання ув'язненням за морем 1679 р.); у США — Конституція США 1787 р. та Білль про права 1787—1791 рр. (перші 10 поправок до цієї Конституції); у Франції — Декларація прав людини і громадянина 1789 р.; у Росії — Судові устави 1864 р. та проголошення "рівного для всіх, гласного і швидкого суду".
Міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини є результатом діяльності міжнародного співтовариства, спрямованої на проголошення і забезпечення прав і свобод людини. Цей процес набув особливої інтенсивності після розгрому фашизму, закінчення Другої світової війни, створення Організації Об'єднаних Націй (ООН), інших демократичних міжнародних інституцій.
92 ____________________________________________
Сучасні міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини містяться в багатьох міжнародних документах. Першим міжнародним актом з прав людини універсального характеру булаЗагальнадекларація прав людини, прийнята 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН. Декларація складається з преамбули і 30 статей, в яких уперше в історії людства і міжнародних відносин проголошено перелік основних громадянських, політичних, соціальних, економічнихікультурнихправ і свобод людини. Серед особистих громадянських прав проголошено право на життя, свободу і особисту недоторканність. Зазначено, що ніхто не повинен утримуватися в рабстві, в підневільному стані, що ні до кого не повинні застосовуватися тортури, свавільні арешти. Кожен має право на недоторканність особистого і сімейного життя, житла, право на таємницю листування, на захист об'єктивним судом. У Декларації детально передбачені такі політичні права, як свобода переконань, совісті, мирних зборів, виборчі права. Особливе значення мало включення до Декларації права на працю і на справедливу винагороду за неї, право на рівну оплату за рівну працю, право на створення профспілок, право на відпочинок і соціальне забезпечення, право на освіту та участь у культурному житті, право на особливий захист материнства і дитинства. Важливими документами є також:
• Європейська конвенція про захист прав та основних свобод
людини (1950 р.);
• Міжнародний пакт про громадянські та політичні права
(1966 р.);
• Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні
права (1966 р.);
• Заключний акт Наради з питань безпеки та співробітництва
в Європі (1975 р.);
• Підсумковий документ Віденської зустрічі представників
держав — учасниць Наради з питань безпеки та
співробітництва в Європі (1989 р.);
• Конвенція про права дитини (1989 р.).
Серед цих міжнародних актів особливе місце посідають міжнародні пакти 1966 р., в яких конкретизується зміст відповідних прав і свобод, передбачаються гарантії їх реалізації та механізм контролю за їх дотриманням з боку міжнародного співтовариства.
Україна як суб'єкт міжнародного права, одна із засновниць ООН проводить активну роботу, спрямовану на використання не тільки національних, а й міжнародних інститутів захисту прав людини. Цьому сприяють положення Конституції України, згідно з якими "чинні
_________________________________________________________ 93
міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України" (ст. 9), а також визначення зовнішньополітичної діяльності України як такої, що "спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права" (ст. 18).
З огляду на подальший процес захисту прав і свобод людини, у ст. 55 Конституції записано, що "кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна". Такими органами є Комітет з прав людини ООН, Європейський суд з прав людини.
Права і свободи відповідно до сфери суспільного життя, в яких вони реалізуються, поділяються на:
а) особисті;
б) політичні;
в) соціально-економічні;
г) культурні.