 |
|
Нотаріат в Україні.
Нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законодавством, з метою надання їм юридичної вірогідності. Організацію і діяльність нотаріату регулює Закон України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р.
Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.
Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість.
Державні нотаріальні контори відкриваються і ліквідуються Міністерством юстиції України.
Штати державних нотаріальних контор затверджуються управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у межах встановленої для державних нотаріальних контор штатної чисельності й фонду заробітної плати.
Державна нотаріальна контора є юридичною особою. Очолює державну нотаріальну контору завідувач.
Призначення на посаду державного нотаріуса та звільнення з посади провадиться управліннями юстиції Ради міністрів Республіки Крим, обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
За вчинення нотаріальних дій державні нотаріуси справляють державне мито у розмірах, встановлених чинним законодавством.
_________________________________________________________ 203
За надання державними нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також технічного характеру, справляється окрема плата.
Приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом і громадянином або юридичною особою, але сума оплати не може бути меншою, ніж у державних нотаріальних конторах.
Оплата додаткових послуг правового характеру, що надаються приватними нотаріусами і не належать до вчинюваної нотаріальної дії, провадиться за домовленістю сторін.
У державних нотаріальних конторах вчиняються такі нотаріальні дії:
1) посвідчення угод (договорів, заповітів, доручень, шлюбних
контрактів та ін.);
2) вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;
3) видача свідоцтв про право на спадщину;
4) видача свідоцтв про право власності на частку в спільному
майні подружжя;
5) видача свідоцтв про придбання житлових будинків з
прилюдних торгів;
6) видача дублікатів документів, що зберігаються у справах
нотаріальної контори;
7) накладання заборони відчуження житлового будинку,
квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки,
іншого нерухомого майна;
8) засвідчення копій документів і витягів з них;
9) засвідчення підпису на документах;
10) засвідчення правильності перекладу документів з однієї
мови на іншу;
11) засвідчення факту, що громадянин є живим;
12) засвідчення факту перебування громадянина у певному
місці;
13) засвідчення тотожності громадянина з особою, зображеною
на фотокартці;
14) засвідчення часу пред'явлення документів;
15) передавання заяв фізичних і юридичних осіб іншим фізичним
і юридичним особам;
16) приймання у депозит грошових сум та цінних паперів;
17) учинення виконавчих написів;
204_____________________________________________
18) учинення протестів векселів;
19) пред'явлення чеків до платежу і засвідчення несплати чеків;
20) учинення морських протестів;
21) приймання на зберігання документів.
Приватний нотаріус має право вчиняти всі ці дії за винятком:
1) накладання і зняття заборони відчуження житлового будинку,
квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки,
іншого нерухомого майна;
2) видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному
майні подружжя у разі смерті одного із подружжя;
3) видачі свідоцтва про право на спадщину;
4) вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;
5) засвідчення договорів довічного утримання;
6) засвідчення справжності підпису на документах, призначених
для дії за кордоном, а також засвідчення доручень для цієї
мети.
У населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад вчиняють такі нотаріальні дії:
1) засвідчують заповіти;
2) засвідчують доручення;
3) засвідчують правильність копій документів і витягів з них;
4) засвідчують справжність підпису на документах;
5) вживають заходи щодо охорони спадкового майна;
6) накладають та знімають заборону відчуження житлового
будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.
Учинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на дипломатичні представництва України.
Засвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може провадитися щодо осіб, які перебувають у лікарнях, головними лікарями та їх заступниками; щодо осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, — начальниками місць позбавлення волі, а за відповідних умов командирами військових частин, капітанами кораблів, начальниками експедицій тощо.
_________________________________________________________ 205
РОЗДІЛ III.
ОКРЕМІ ГАЛУЗІ
ЗАКОНОДАВСТВА
УКРАЇНИ
ТЕМА 22. ЦИВІЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО §100. Джерела цивільного законодавства
Цивільне законодавство - це сукупність нормативно-правових актів, які регулюють особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності її учасників.
Загальними принципами, засадами цивільного законодавства є: а) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
б) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків
передбачених законом;
в) свобода договору;
г) свобода підприємництва;
ґ) можливість судового захисту цивільних прав у разі їх порушення;
д) справедливість, добросовісність і розумність.
Цивільне законодавство по суті є формою вираження цивільного права.
Основні засади цивільно-правового регулювання визначаються Конституцією України. Так, у Конституції визначаються основні форми власності, передбачається рівність усіх суб'єктів права власності перед законом, надається кожному право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, закріплюються за громадянами право на вибір роду трудової діяльності, право громадян на повагу до їх гідності, особисту недоторканність, свободу пересування та ін.
До системи цивільного законодавства належать:
206_____________________________________________
• Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року;
• Закони України: "Про власність", "Про господарські
товариства", "Про банкрутство1', "Про заставу", "Про цінні
папери і фондову біржу", "Про лізинг", "Про приватизацію
державного житлового фонду", "Про авторське право
і суміжні права" та ін. Багато цивільно-правових норм
міститься в таких кодексах, як "Господарський кодекс
України" від 16 січня 2003 р., "Земельний кодекс України"
від 25 жовтня 2001 р., "Сімейний кодекс України" від
10 січня 2002 р., а також в указах Президента України,
постановах і розпорядженнях Кабінету Міністрів
України, наказах та інструкціях міністерств і відомств,
рішеннях і розпорядженнях органів місцевої влади та
самоврядування.
Слід зауважити, що в багатьох законах і підзаконних нормативних актах, окрім норм цивільного права, містяться норми адміністративного, природоохоронного, фінансового та інших галузей права.
Цивільні правовідносини можуть регулюватися звичаєм (в тому числі звичаєм ділового обороту), тобто правилом поведінки, яке не передбачено в законодавстві, але яке є усталеним, таким, що широко застосовується.
Основним актом цивільного законодавства України став новий Цивільний кодекс України. Цей кодекс складається з 6 книг, 90 глав, 1302 статей і набрав чинності з 1 січня 2004 року.
Положення Цивільного кодексу застосовуються до врахування відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових і сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Новий кодекс визначає правовий статус суб'єктів цивільного права (громадяни, юридичні особи), загальні вимоги до правочинів (угод), інститут представництва, позовну давність. Кодекс регулює речове право (право власності, володіння, сервітути), право інтелектуальної власності, зобов'язальне право, окремі види договорів (купівля-продаж, міна, дарування, поставка, довічне утримання, найм, лізинг, найм житла, підряд, перевезення, позика, банківський рахунок, доручення, комісія, зберігання, страхування, спільна діяльність тощо); зобов'язання, що виникають з публічного обіцяння винагороди; зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди; зобов'язання, що виникають внаслідок рятування майна, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.
_________________________________________________________ 207
Слід зазначити, що в багатьох країнах (Франція, ФРН, Іспанія, Греція, Туреччина, Японія) поряд із цивільним існують і торговельні кодекси, які відображають специфіку певної частини господарських і торговельних відносин. В інший групі країн (Швейцарія, Італія, Російська Федерація та ін.) основні норми торговельного і господарського права існують у рамках Цивільного кодексу.