Главная | Обратная связь

ІІІ. Релігійно-традиційні правові сім’ї

1. Мусульманська правова системає персональною правовою системою. Тобто норми, що містяться в мусульманському праві, поширюються на індивідів, що належать до мусульманської громади. Ця правова сім’я почала формуватися в рамках Арабського халіфату в VII ст. і оформилася в VIII-X стст., коли з'явилася мусульманська правова доктрина.

Мусульманське право, увібравши в себе багато елементів попередніх правових культур Сходу, цілком базується на релігії ісламу. Основними джерелами мусульманського права є Коран і Сунна, що, по суті, є основа всієї мусульманської релігії і цивілізації.

Відповідно до мусульманської релігії правові розпорядження розглядаються в якості складових єдиного, божественного порядку і закону, яким керується увесь світ.

Оскільки відповідно до мусульманської правової доктрини суб'єктом права є лише Аллах, то мусульманин вважається носієм установлених богом обов'язків. Складно провести грань між мусульманськими правовими і релігійними нормами.

Норми мусульманського права регулюють в основному особистий статус мусульманина, тобто сфери приватного права, хоча і питання публічного права теж знаходяться у фокусі мусульманського права. Необхідно зробити застереження, що структура мусульманського права не визнає розподілу на приватне і публічне.

У XIX-XX ст. під впливом змін, що відбуваються у світі, проводиться масштабне реформування класичних положень мусульманського права, у результаті чого відбувається його адаптація до сучасних умов.

Поняття "мусульманського права" і "права мусульманських держав" у своїй основі не збігаються, оскільки правова система цих держав визнає дуалізм, тобто існування, поряд із класичними положеннями мусульманського права, запозичених положень з інших правових систем.

2. Індуська правова система є ще одним різновидом персонального релігійного типу. Так само як і мусульманське право, що базується на мусульманській релігії, індуське право ґрунтується на індуїзмі. Обов'язком кожного індуса є дотримання положень індуського права. Під індусом розуміють члена громади, що формується на кастовій системі і складає основи соціальної структури індуського суспільства. Історія розвитку індуського права пов'язана з історією виникнення його джерел.

Індуське право, насамперед, регулює приватний статус індусів, зокрема, сімейні правові відносини, спадкоємні правові відносини, деякі інститути цивільних правових відносин.

За свою багату історію індуське право піддавалося спочатку мусульманському впливу (XVI-XVII ст.), потім англійському колоніальному впливу (XVII - 1-й половині XX ст.). Якщо в першому періоді не відбулося ісламізації індуського права, то в другому періоді можна говорити про формування англо-індуського права. На цьому етапі відбувається формування національної правової системи Індії. З'являються нові галузі права, а також формується сучасна судова система. І, нарешті, з колоніальним періодом зв'язана поява перших кодексів і основних законів, що регулюють різні галузі права.

Важливим етапом на шляху розвитку, як індуського права, так і національної правової системи Індії (ці поняття не синоніми) є проголошення національної незалежності Індії, а також прийняття Конституції Індії в 1950 р.

У структуру сучасної правової системи Індії входить класичне індуське право, мусульманське право, а також так назване територіальне право, тобто симбіоз територіального і персонального типів права.

3. Сім’я звичаєвого прававважається правовою системою традиційного типу, що зв'язана з поняттям традиційного суспільства. Звичаєве право складається із сукупності соціальних норм, що мають форму звичаїв, що діють не тільки у ранньокласових, але й у сучасному суспільстві, де формується спосіб мислення і поводження населення. Звичаєве право вважається правом громад, а не правом індивідів, оскільки усі права й обов'язки належать соціальним громадам.

Під системою звичаєвого права мається на увазі існуюча в країнах Африки і на Мадагаскарі форма регламентації суспільних відносин, що ґрунтується на державному визнанні сформованих природним шляхом соціальних норм і звичаїв, що перетворилися в звичку населення.[78]

Звичаєве право спочатку формувалося як персональне, однак згодом воно поступово знаходить територіальний характер. Це зв'язано з тим, що багато держав Африки надали звичаям законодавче закріплення. Оскільки протягом тривалого часу норми звичаєвого права носили усний характер, що має форму приказок, прислів'їв, міфів, то запис цих звичаїв вважається першим кроком до його уніфікації і систематизації. Африканське звичаєве право піддалося сильному впливу в колоніальний період. Вибір африканськими державами тієї чи іншої моделі правового розвитку був продиктований правовими системами колишніх країн метрополії.

Класичне звичаєве право входить у структуру сучасних правових систем африканських держав, що містять у собі й елементи, запозичені в різних правових системах.

ІV. Далекосхідна правова сім’ямає багатовіковий і дуже своєрідний розвиток, що пов’язаний багато в чому історичними коренями. Навіть "вестернізація" (тобто "європеїзація" і "американізація") правової сім’ї далекосхідних країн не змогла докорінно змінити їхню природу. До далекосхідної правової сім’ї відносяться Китай, Японія, Корея, Монголія, країни Індокитаю, Малайзія, Бірма та ін. З них найбільше виділяються вченими-компаративістами китайське і японське право.

1. Китайська правова системавідрізняється своїм світоглядним підходом до права, що заснований на конфуціанстві. Для китайців право - це, насамперед, інструмент юридично погоджених правил соціальної облаштованості суспільства. Відповідно до навчання конфуціанства, що визначає спосіб життя і поводження китайців і по сьогоднішній день, у своїй поведінці людина повинна керуватися не юридичними мотивами, а прагненням до гармонії, до згоди і світу. У випадках, коли виникала необхідність дозволу майнової чи іншої побутової суперечки, у силу вступали єднальні процедури. Саме вони представлялися в очах конфліктуючих сторін набагато більш справедливими й ефективними засобами у вирішенні виникаючих конфліктних ситуацій, ніж юридичні процедури.

Сучасна правова система КНР по своїх зовнішніх ознаках, тобто по своїй структурі і системі джерел, нагадує романо-германське право. Деякі галузі сучасної правової системи як і раніше зазнають впливу від соціалістичного. Разом з тим, традиційні концепції китайського праворозуміння, що сформувалися на ідеях конфуціанства (яке до 1911 р. було офіційною ідеологією китайських імператорів), впливають на правову культуру суспільства.[79]

2. Японська правова системаспочатку формувалася під впливом правової системи Китаю. З другої половини XIX ст. настає період "вестернізації" японського права. Під впливом романо-германського права були прийняті конституція, цивільний кодекс, кримінальний кодекс, торговий кодекс. Після Другої світової війни японське право випробує найсильніший тиск американського права і будується, багато в чому, по його зразках. Від європейського права запозичаються ідеї публічного і приватного права. Однак, сфера правового регулювання залишається не настільки широкою, тому що японці як і раніше більше схильні до застосування регулятивної сили традицій, норм, історично запропонованих для різних прошарків населення.

Ціль японських судів полягає, насамперед, у примиренні сторін. Вплив англо-американського "загального права" на право Японії, імовірно, позначився і на сучасній судовій системі.

V. Деякі автори виділяють і соціалістичну правову сім’ю,щоскладала в минулому самостійну правову систему.

Причини формування соціалістичної правової сім’ї обумовлюються не особливостями юридичної свідомості народу, правової доктрини, джерел і структури права, а марксистсько-ленінською ідеологією, її принципами політичного устрою суспільства.

Сучасні тенденції і досягнення наукових досліджень у сфері порівняльного правознавства дозволяють констатувати, що розгляд даної правової сім’ї в широкому геоісторичному, політологічному і культурологічному контексті показує, що соціально-політична філософія соціалістичного права виявляється в не визнанні кардинальних принципів правової культури і сутності правової держави, а також принципи його функціонування, що лежать в основі західної правової традиції. Саме за цією ознакою і за структурою свого кримінального процесуального права воно і називається квазізахідним правом, незважаючи на те, що воно цілком сприймає методологію, інфраструктуру і структуру цивільного процесу романо-германського права.[80]

РОЗДІЛ 8