Главная | Обратная связь

Об’єкт (предмет) порівняння. Рівні порівняння

Роль вихідного моменту будь-якої методології має виконувати не сама по собі логічна система, включаючи і діалектику, з одного боку, як теорію буття, з іншого - логіку і теорію пізнання, а насамперед реальний об’єкт (предмет) пізнання.[41]

Вибір об’єкта порівняння у ході порівняльного дослідження становить одну із найважливіших і складних проблем. Вибір об’єкта порівняльного дослідження уже сам по собі може обумовити напрямки досліджень. Потрібно пам’ятати, що вибір об’єктів може бути першопочатковим, грубим, приблизним, в залежності від ступеня порівняння.

Сам вибір об’єктів для порівняння передбачає попереднє порівняння, оскільки необхідною умовою порівняння є порівнюваність об’єктів, інакше кажучи між об’єктами повинен існувати зв’язок. Слідувати цьому правилу, однак, далеко не просто, оскільки зв’язок може виявитися для поверхового спостереження, або навпаки, очевидний зв’язок може бути відсутнім. Необхідно також враховувати, що зв’язки об’єктів багаточисельні і різноманітні. До того ж обставини порівняння і зв’язки між об’єктами, як правило, мінливі, а тому потрібно обирати ті, які є вирішальними в даний момент.

Ми відбираємо об’єкти, яким притаманні якості, що цікавлять нас. Щоб сказати, що даний об’єкт для порівняння не придатний, ми повинні вказати ті ознаки, які відрізняють його від об’єктів, придатних для порівняння, але це означає, що ми вже порівнюємо.

Порівняльне дослідження, як зазначає М.Ансель, може мати різноманітні об’єкти: вивчення якого-небудь одного інституту іноземного права; пошук спільного вирішення проблеми, яка цікавить декілька правових систем; співставлення позиції двох правових систем з тієї чи іншої проблеми; визначення юридичних рамок деяких міжнародних відносин; підготовка конвенцій, які мають на меті уніфікацію правових інститутів[42]. Масштаби використання порівняльного методу можуть бути в перерахованих випадках досить різноманітні. Іноді порівняння тільки доповнює вивчення якого-небудь інституту внутрішнього права або якої-небудь більш загальної проблеми. В інших випадках зарубіжна правова система або частина її - рівноправні компоненти порівняння.

Порівняння правових систем, або як їх називає А.Тіле макрооб’єктів[43], має два аспекти. Воно може мати своїм предметом протилежні системи і виявляти та оцінювати їх відмінності. І навпаки - таким предметом можуть бути близькі системи, наприклад, англо-саксонська правова система та система континентального права, і тоді основна мета порівняння буде полягати у виявленні тенденцій до їх зближення.

Право окремих країн в цілому рідко буває об’єктом порівняльних досліджень в силу того, що юридичну характеристику права країни в цілому, а не по галузям або інститутам дати складно, хоча й можливо. Відбувається це в силу різнохарактерності окремих галузей права кожної країни. У результаті ряду історичних і соціально-економічних причин право деяких країн Центральної і Східної Європи має певну юридичну спільність, наприклад право країн СНД, право країн колишньої Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, право Чехії та Словаччини і т.д. Порівняння права різних країн в цілому передбачає в першу чергу загальну соціально-економічну характеристику, потім характеристику загальних принципів права і джерел права. Така загальна характеристика допомагає в подальшому з’ясувати роль і місце окремих правових інститутів в системі права і правильно зрозуміти зміст порівнюваних правових інститутів і норм.

Галузі права, як такі, досить рідко є об’єктами порівняння в цілому, якщо тільки мова не йде про розмежування суміжних галузей права в одній правовій системі. Проте, в ході дослідження правового регулювання економічної інтеграції європейських країн цілком можливе порівняння таких галузей права, як цивільне, господарське, фінансове, земельне та ін.

Правові інститути - найбільш поширені об’єкти порівняння. Порівнюватись можуть інститути власності, юридичних осіб, інтелектуальної власності, банкрутства тощо. Порівняльне дослідження інституту навіть, якщо він регулюється одним актом (що буває не так часто) представляє значну складність, якщо в кожній із європейських країн, правові інститути яких порівнюються, він регулюється актами різної юридичної сили, різної структури і змісту. Але ще більш складне вивчення інституту у тому випадку, якщо він регулюється декількома актами різної сили, структури і різних галузей права.

Надзвичайно важливим і поширеним об’єктом порівняльних досліджень є нормативні акти, особливо такі, як конституції, кодекси, закони. Однорідні нормативні акти - найбільш прості об’єкти порівняльних досліджень і найбільш необхідні практично, оскільки мова йде про основні акти. Тому вони є найулюбленішими об’єктами порівняльних досліджень. При порівнянні нормативних актів не можна забувати, що один і той же текст може тлумачитись по-різному. Це особливо добре відомо спеціалістам по міжнародному приватному праву, де зазначена проблема виступає під назвою проблеми «кваліфікації». Одні й ті ж поняття в законодавстві різних країн навіть одного й того соціально-економічного типу при співставленні «виявляються неоднаковими по змісту або юридичній природі».[44]

До поширених об’єктів порівняльних досліджень відносяться також організаційні форми державного управління, зокрема економікою, різноманітні установи, організації.

Особливим і складним об’єктом порівняльних досліджень є юридична практика у всіх її видах і юридичні теорії.

До мікрооб’єктів можна віднести правові норми, які мають свою структуру. Правова норма складається із певних частин: гіпотези, диспозиції і санкції, і цілком можливе порівняльне дослідження не тільки окремої норми, але і її частини, наприклад, порівняння санкцій. Основна теоретична проблема вивчення окремих норм, на думку А.А.Тілле, полягає в оцінці норми в її контексті або поза контекстом, а також в можливості і необхідності у всіх випадках встановлення соціально-економічного змісту норми.[45]

Відомий угорський юрист Д.Ерші з цього приводу використовує наступний образний приклад: порівнюючи шматки металу від моста Ватерло з шматками металу від Ейфелевої вежі, ми не отримаємо жодних уявлень про об’єкти в цілому. Так і порівняння окремих норм різних правових систем не дає уяви про систему в цілому. А звідси він робить висновок: Чим більші відмінності насамперед між соціально-економічними умовами і потім між розвитком права і юридичними традиціями, тим більшими повинні бути одиниці порівняння, тобто потрібно йти до більш глибокого коріння.[46]

Поряд з поняттям об’єкт порівняння у науці порівняльного правознавства використовується поняття рівень порівняння.

Порівняльне дослідження можна проводити на різних рівнях. Так, І. Сабо ставить питання протри рівні або ступені порівняльного дослідження. Він вважає, що в залежності від рівня порівняння змінюється не тільки характер порівняння, але і його природа і тому на деяких рівнях порівняння набуває в більшій ступені природу самостійної науки ніж на інших. Ці рівні: система права, галузь права, інститут. Порівняння на рівні системи ближче до загальної теорії права. При порівнянні на рівні галузі воно пов’язується з теорією даної галузі, але без чіткої межі з загальним порівнянням. Порівняння інститутів більш самостійне.[47]

М. Ансель також виділяє три рівні порівняння, проте, на його думку, порівняльне дослідження проводиться на рівні правових норм, інститутів та правових систем. На першому рівні - норми права - переважає інформаційний або описовий метод. Тут мова йде переважно про вивчення іноземного права в плані виявлення і систематизації матеріалу, що цікавить дослідника. Рівень систем - зібраної на інших рівнях інформації тут явно недостатньо. Вона повинна бути доповнена вивченням структури з тим, щоб зрозуміти правову систему в її цілісному вигляді з врахуванням процесу її формування, еволюції застосування права, її основних принципів, джерел, її духу та ієрархії цінностей. Для цього рівня властиві переважно структурний метод. Рівень правових інститутів, як проміжний рівень, характеризується застосуванням головним чином технічного методу. Разом з тим, замість того, щоб брати за вихідний пункт дослідження правову норму, інститут і навіть систему, М. Ансель як альтернативу пропонує, виходити із якої-небудь фактичної ситуації. У цьому випадку фіксується з необхідною точністю певний соціальний або особистісний казус, який мав місце, а потім досліджується те, як вирішуються подібні казуси в країнах, обраних для дослідження; при цьому особлива увага приділяється тим процедурам, за допомогою яких приймалось в кожній країні відповідне рішення.[48]

А. Тілле погоджується з тим, що існують різні рівні порівняння, що його характер на різних рівнях змінюється, але не ототожнює рівні порівняння (макрокомпаративізм, компаративізм, мікрокомпаративізм) з об’єктами порівняння (система, галузь, інститут, нормативний акт, норма), враховуючи, що об’єктів порівняння на багато більше ніж рівнів. Він також зауважує, що ні поняття, ні межі системи, галузі, інституту не визначені в достатній мірі.[49]