Главная | Обратная связь

Поняття методології порівняльного правознавства

Професійний підхід до кожної справи у будь-якій сфері людської діяльності, в тому числі й у сфері проведення порівняльно-правових досліджень, передбачає принаймні знання теорії цієї справи і методу (чи методів), за допомогою яких ця справа має робитися, а теорія цієї справи - створюватися.

У цілому методологія (гр. methodos – спосіб, метод і logos – наука, знання) визначається як вчення про правила мислення при створенні теорії науки.

Методологія порівняльного правознавства – це вчення про науковий метод пізнання або система наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів порівняльно-правового дослідження.

Розкрити поняття методології порівняльного правознавства можна шляхом аналізу таких вихідних понять, як «порівняння» і «порівняльний метод».

У мовних словниках слово порівняння визначається як співставлення чого-небудь з метою встановлення подібності і відмінності. Крім того, порівняти означає «бразно уподібнити, прирівняти.[29] У філософських словниках, підкреслюється також роль порівняння як способу пізнання зовнішнього світу і зазначається про єдність процесу розрізнення і встановлення подібності.[30]

Пізнання будь-якого предмету починається з того, що ми його відрізняємо від інших предметів і встановлюємо подібність його зі спорідненими предметами. Пізнання є процес, в якому відмінність і подібність знаходяться у нерозривній єдності.[31] Аналіз одиничних фактів, спрямований на пізнання притаманних їм стійких зв’язків, ознак, властивостей зв’язків, що повторюються, починається з порівняння досліджуваних фактів і виявлення відносин тотожності і відмінності. Разом з цим, порівняння по відношенню до стадії збору емпіричних фактів представляє собою більш високий рівень пізнання. Воно починається тоді, коли дослідник уже має достовірні дані, взяті в їх взаємозв’язку, в їх конкретно-історичній обстановці.[32]

Таким чином, будь-яке наукове порівняння представляє собою своєрідне комплексне явище, єдність трьох моментів: логічного прийому пізнання; процесу, тобто особливої форми пізнавальної діяльності; особливого пізнавального результату, знання певного змісту і рівня.[33]

Порівняльний методабо як його інколи називають порівняльний аналіз є метод визначення невідомого шляхом порівняння з відомим або метод з’ясування якостей або властивостей шляхом порівняння з іншими його якостями або властивостями, або з якостями і властивостями іншого явища. Це також метод встановлення закономірностей шляхом порівняння їх якостей в минулому з тими ж якостями у теперішньому стані для встановлення змін або тенденцій розвитку.[34]

 

Види порівняння

Порівняльний метод поділяється на дві гілки: порівняльний метод синхронічний і порівняльний метод діахронічний. Перший передбачає порівняння об’єктів одночасне (синхронне), другий - в різний час, у розвитку.

Метод синхронного порівняння передбачає порівняння не менше двох об’єктів, тоді як метод діахронічного порівняння може бути використаний для порівняння одного або двох об’єктів в різний час (історичний або порівняльно-історичний метод).

А. Х. Саідов поділяє порівняння на внутрішньотипове, коли порівнюються однотипні правові системи, та міжтипове, коли предметом порівняння є різнотипні правові системи. Ним також виділяється внутрішньосімейне порівняння, що має місце у разі, коли проводиться порівняння правових систем, які відносяться до однієї і тієї ж правової сім’ї, наприклад, порівняльне дослідження романо-германських систем права.[35]

Для порівняльно-правового дослідження не має значення, скільки різних правових систем воно охоплює. Для порівняння може бути взята своя національна правова система і якась одна іноземна правова система. Воно може починатися як мінімум з двох і йти далі аж до охоплення всіх правових систем, які існують на земній кулі. Для порівняння можна обрати правові системи певного географічного регіону - регіональне порівняння - або ж різні міжнародні об’єднання та організації. Однак в усіх випадках потрібно чітко виявити співвідносність порівнюваних об’єктів.[36]

У співставленні з внтурішньотиповим і міжтиповим порівнянням порівняння всередині однієї держави (федеративної або унітарної) може бути охарактеризоване як внутрішнє, а перші два види порівняння - як зовнішнє. Внутрішнє і зовнішнє (внутрушньотипове та міжтипове) порівняння розрізняють за своїм предметом, цілями і результатами. Внутрішнє порівняння дозволяє дати загальну характеристику певної національної правової системи.

Допомагаючи з’ясуванню однієї національної правової системи, внутрішнє порівняння готує матеріал, що підлягає порівнянню, для співставлення даної правової системи з іншими. У цьому розумінні воно передує і сприяє зовнішньому порівнянню.

Виділяють також універсальне або глобальне порівняння, тобто порівняння в світовому масштабі. Однак на практиці глобальне порівняння не буває вичерпним, а що стосується проблеми, яка розглядається нами, то воно виходить за рамки предмета дослідження.

До різних аспектів порівняльно-правових досліджень можна підходити різними способами. У залежності від цього розрізняють нормативне і функціональне порівняння.

При нормативному порівнянні вихідним положенням є подібні правові норми, інститути, законодавчі акти. Іноді такий підхід трактується як формально-юридичний (догматичний) аналіз, доктринальні традиції якого закладені юридичним позитивізмом ще в ХІХ ст. При нормативному порівнянні потрібно враховувати, що:

- по-перше, ззовні ідентичні юридичні терміни не завжди мають одне й те ж значення в різних правових системах;

- по-друге, ті ж самі правові норми та інститути можуть виконувати різні функції.

Трапляється, що іноземне право регулює ці суспільні відносини в іншій галузі права або навіть неправовими засобами (наприклад, моральними або релігійними нормами).

Поряд з цим А.Тілле зауважує, що чим більше порівняння пов’язується з соціологією і практикою, тим частіше доводиться стикатися з необхідністю функціональних порівнянь, оскільки навіть при однаковості структур їх ефективність може значно відрізнятись і при цьому виникає запитання, чим викликається така відмінність.[37]

Функціональне порівняння починається не з визнання певних правових норм та інститутів в якості вихідного пункту порівняння, а з висунення певної соціальної проблеми і вже потім пошуку правової норми чи інституту, за допомогою яких проблема може бути вирішена. Таким чином може бути охоплено значно ширше, ніж при нормативному порівнянні коло питань, в тому числі і про практику застосування правових норм, позиції юридичної доктрини. Порівняння йде не від норми до соціального факту, а навпаки - від соціального факту до його правового регулювання.

При функціональному порівнянні правові інститути вважаються порівнюваними, якщо вони вирішують подібну соціальну проблему, хоча і діаметрально протилежним чином. Одні й ті ж соціальні проблеми можуть бути врегульовані за допомогою різних правових засобів, проте цей перелік засобів, якими могло б скористатись право, не можна вважати необмеженим. Зустрічаються випадки, коли сама соціальна проблема об’єктивно диктує одне-єдине рішення, яке закріплюється в правових системах різних країн.

Дуже часто при функціональному порівнянні з’ясовується подібність або близькість використовуваних правових засобів, причиною чого може бути спільне історичне походження, або свідоме законодавче запозичення, або, нарешті, паралелізм шляхів розвитку, коли в різних правових системах незалежно одне від одного подібні соціальні умови породжували подібні правові норми і правові інститути. Передумовою функціонального порівняння є порівнюваність вихідних соціальних умов, соціальних проблем. Деяка подібність соціальних проблем дозволяє зробити висновок про функціональну адекватність відповідних правових рішень в різних правових системах. При цьому вирішення однієї і тієї ж соціальної проблеми може досягатись комбінацією різних правових засобів в різних правових системах. Наприклад, інститут трасту, або довірчої власності, в англійському праві не має аналогу в романо-германських правових системах і виконує функції, що реалізуються за допомогою прямого представництва недієздатного його законним представником. Відповідно, різні інститути використовуються для досягнення одного й того ж правового й соціального результату - захисту інтересів недієздатного. Так, відсутність у правовій системі, до якої звертається дослідник з позиції нормативного порівняння, аналога інституту, що порівнюється, зовсім не означає прогалини в праві; насправді проблема, що розглядається, вирішується даною правовою системою нерідко навіть в плані, близькому до вирішення, прийнятого в правовій системі дослідника.

А. Х. Саідов визначає функціональне порівняння, як дослідження правових засобів і способів вирішення подібних або однакових соціальних і правових проблем різними правовими системами. Функціональне порівняння, на його думку, служить як науково-теоретичним, так і практично-прикладним цілям, сприяє кращому розумінню та оцінці норм та інститутів власного національного права.[38]

Поряд з позитивними рисами функціональному порівнянню притаманний ряд недоліків. Так, компаративісти виділяють такі основні недоліки функціонального порівняння, особливо його соціальної спрямованості:

- по-перше, право може виявитися розмитим в широкому соціальному середовищі, оскільки, як пише американський юрист М.Рейнстайн, при функціональному порівнянні слід враховувати, звертаючи на це велику увагу, роль, яку в правовому розвитку відіграють економічні, соціальні та культурні умови, політичні та організаційні форми, етнічні структури, географічні та кліматичні фактори, філософські та релігійні погляди;

- по-друге, його застосування вимагає від дослідника феноменально широких знань, тобто дослідник повинен бути одночасно соціологом, істориком права, антропологом і, зрозуміло, юристом, який знає сучасне право, що досить важко здійснюється.[39]

У теорії порівняльного правознавства існує також таке поняття, як порівняльне правове тлумачення, вперше запропоноване західнонімецьким компаративістом К. Цвайгертом.[40] Мова йде про те, що при вирішенні складних справ суддя поряд з нормативним (догматичним), історичним та іншими видами тлумачення може успішно користуватися й порівняльно-правовими методами, які дають уявлення про те, як вирішуються подібні справи в інших країнах. При цьому, зрозуміло, не повинно мати місце яке-небудь відхилення від норм і принципів свого національного права. Слід мати на увазі ту обставину, що порівняльно-правове тлумачення тільки дуже рідко може бути безпосередньо використано при вирішенні конкретних справ. Воно швидше вказує на загальний напрямок пошуку кращого вирішення тої чи іншої конкретної соціальної проблеми.