Главная | Обратная связь

Поняття і предмет правового регулювання

Адміністративне право об'єктивно взаємопов'язане з таким соціальним явищем, як управління. Сам термін став універсальним засобом для характеристики певного виду діяльності, спрямованої на досягнення відповідної суспільно значимої мети. У ширшому розумінні управління визначається як керівництво певними суспільними процесами.

Отже, виникає потреба щодо розкриття змісту самого поняття "керівництво" та його функціонального призначення в суспільстві. Ці процеси органічно поєднані з виникненням і становленням держави і права. Адже тільки з розвитком суспільства відбувається диференціація праці. В історії людства сталися три великі суспільні поділи праці, внаслідок яких від рільництва відокремилося скотарство, потім – промислові ремесла, а вони, своєю чергою, також зазнали розгалуження. Ці процеси супроводжуються зростанням населення і простою потребою координації їхніх дій, встановленням стабільних зв'язків між виробниками.

Отже, сама природа праці, багатогранність діяльності людей породжує потребу в управлінні. У загальному плані під ним, розуміють будь-яку цілеспрямовану, організаційну дію на різноманітні процеси в природі, техніці, суспільстві.

Об'єктами управління виступають:

– суспільна праця (процес виробництва);

– державні органи та об'єднання громадян;

– соціальні індивіди (громадяни, в тому числі й іноземні, службовці, в тому числі й недержавного сектора);

– тварини і рослинні організми;

– технічні засоби (машини, агрегати).

Отож, управління умовно можна розділити на таке, що здійснюється в технічній, біологічній та соціальній сферах суспільства. Технічне управління спрямовує свою дію на управління механізмами, обладнанням із метою підвищення продуктивності праці людини, забезпечення її потреб у виробництві. Біологічне управління спрямовує свою дію на тваринний, рослинний світ із метою підвищення їхньої продуктивності (прояв даного виду управління – біотехнологія, генна інженерія).

Соціальне управління є провідним видом управління. Його дія поширюється на соціальну сферу, де суб'єктом та об'єктом управління виступають як окрема людина, так і колективи людей. Від двох попередніх видів соціальне управління відрізняється вольовим впливом одних суб'єктів управлінських відносин на свідомість і волю інших. Для соціального управління характерна множинність об'єктів, звідси випливає й різноманітність видів управління. До них можна віднести й державне управління.

Державне управління – одна з головних форм діяльності держави, особливий вид соціального управління в суспільстві.

Державному управлінню притаманні всі основні риси, які характеризують суспільне управління. Це, насамперед, свідоме, цілеспрямоване здійснення впливу на всі сфери суспільства в інтересах людей. У широкому значенні – це діяльність усіх видів державних органів: законодавчих, судових, контрольно-наглядових, виконавчо-розпорядчих з організації суспільного життя. Структура державного управління відрізняється складністю. Її основними елементами виступають керівні й керовані системи, їхні суб'єкти та об'єкти. Це – виконавчі й розпорядчі органи, їхній апарат, сфери й галузі управління, підприємства, установи, організації тощо.

Державному управлінню властиві такі риси:

– діяльність із реалізації завдань і функцій держави;

– воно здійснюється спеціально створеними для цього державними органами й посадовими особами;

– вони діють за дорученням держави, від її імені та мають державно-владні повноваження;

– форми й методи роботи управлінських органів регламентуються правом.

Отже, державне управління – підзаконна виконавча й розпорядча діяльність органів державного управління, спрямована на практичне виконання законів у процесі повсякденного та безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.

Адміністративне право являє собою окрему галузь правової системи України, котра покликана регулювати особливу групу суспільних відносин. Головною їх особливістю є те, що вони виникають, розвиваються і припиняють своє існування у сфері державного управління у зв'язку з організацією та функціонуванням системи виконавчої влади на всіх рівнях управління в державі.

Для правильного розуміння предмета адміністративного права необхідно зважити на низку важливих обставин, сукупність яких дає можливість визначити його місце у правовій системі.

По-перше, свій регулятивний вплив на суспільні відносини адміністративне право здійснює через управління і цим упорядковує відповідні відносини в державі та суспільстві.

По-друге, основна увага приділяється саме тим відносинам, які виникають із виконанням завдань і функцій державно-управлінської діяльності, тобто передбачається необхідність наявності відповідного суб'єкта виконавської влади. Крім того, потрібна практична реалізація юридично-владних повноважень, що належать зазначеним суб'єктам.

Отже, визначаючи предмет адміністративного права, слід брати до уваги: сферу державного управління, що охоплює будь-які аспекти державно-управлінської діяльності; наявність у ній суб'єкта виконавчої влади; необхідність практичної реалізації повноважень, наданих суб'єктам виконавчої влади для провадження ними державно-управлінської діяльності.
Можна зазначити, що не всі суспільні відносини у сфері державного управління входять до кола відносин, які складають предмет адміністративного права. Управлінські відносини, що регулюються адміністративним правом, багатогранні. На сучасному етапі залежно від особливостей їх учасників вирізняють такі види управлінських відносин, що виникають, розвиваються і припиняють існування:

– між суб'єктами центральних і місцевих органів виконавчої влади (наприклад, Кабінетом Міністрів України та обласними, районними державними адміністраціями);

– між суб'єктами виконавчої влади, які перебувають на однаковому організаційно-правовому рівні та безпосередньо не пов'язані між собою підпорядкуванням (скажімо, на центральному рівні між міністерствами, комітетами й відомствами, на місцевому рівні між державними адміністраціями різних областей);

– між суб'єктами виконавчої влади і підпорядкованими їм державними підприємствами, організаціями, установами (Міністерство освіти - ректорат вузу);

– між суб'єктами виконавчої влади та державними підприємствами, організаціями, установами, які не перебувають у їхньому організаційному підпорядкуванні (наприклад, у питаннях фінансового контролю, адміністративного нагляду тощо);

– між суб'єктами виконавчої влади і виконавчими органами місцевого самоврядування;

– між суб'єктами виконавчої влади та недержавними господарськими й соціально-культурними об'єднаннями, підприємствами, установами (наприклад, у комерційних, підприємницьких структурах);

– між суб'єктами виконавчої влади і громадськими об'єднаннями (скажімо, між обласною державною адміністрацією та президією обласної ради профспілок);

– між суб'єктами виконавчої влади і громадянами (наприклад, між відділом соціального забезпечення державної районної адміністрації та громадянином, який звернувся до відділу з заявою).

У названих видах управлінської діяльності безпосередньо бере участь той чи той орган виконавчої влади. Без їхньої участі управлінські відносини в адміністративно-правовому розумінні виникати не можуть. Тому вищезазначені відносини не можуть виникати між громадянами, між громадськими об'єднаннями, а також усередині їх. Відносини управлінського характеру можуть виникати і в процесі внутрішньої організаційної діяльності інших державних органів, посадових осіб. Зокрема, до таких органів слід віднести прокуратуру й суд. Власне, прокурор області здійснює управлінську діяльність через підбір і розстановку кадрів, через керівництво діяльністю районних і міських прокурорів, які виконують свої повноваження.

Отже, адміністративне право є окремою галуззю права, що складає систему правових норм, покликаних регулювати суспільні відносини управлінського характеру в сфері державно-управлінської діяльності органів виконавчої влади.

2. Система і джерела адміністративного права

Адмістративно-правові норми можна охарактеризувати як загально-обов'язкові, формально визначені правила поведінки лю­дини в суспільстві, що встановлюються (санкціонуються) і за­безпечуються державою з метою закріплення, регулювання і охорони суспільних відносин у сфері державного управління.

Джерелами адміністративного права називають пра­вові звичаї, нормативні договори та нормативно-правові акти, правові акти державного управління, що вміщують адміністра­тивно-правові норми.

Основним видом джерел адміністративного права є нормативно-правові акти – письмові документи державних органів та інших компетентних суб'єктів, що приймаються ними в установле­ному порядку і вміщують адміністративно-правові норми. Існують різні критерії для класифікації нормативно-правових актів, що являють собою джерела адміністративного права. За юридичною си­лою їх можна поділити на конституційні, законні та підзаконні.

Одним з кодифікованих джерел адміністративного права є Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП). У ньому вміщуються норми, що регулюють і охороня­ють матеріальні й процесуальні суспільні відносини у сфері ад­міністративних правопорушень і адміністративної відповідальності.

У загальній частин і закріплюються поняття адміністра­тивного правопорушення, окремі елементи об'єктивних і суб'єктив­них ознак складу адміністративного проступку, поняття і види ад­міністративних стягнень і загальні правила їх накладання.

В особливій частині закріплюються види адміністративних проступків у різних галузях.

У процесуальному праві закріплюється система органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Окремий розділ присвячений регулюванню порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення.