Главная | Обратная связь

Організація судової влади в Україні

Механізм захисту прав і свобод громадян, що спрацьовує у процесі взаємодії органів влади і громадянського суспільства на сучасній стадії розвитку, є державним гарантом від відомчого чи неправомірного втручання і впливу. Влада у цілому — це автори­тетна сила, що має реальну можливість здійснювати свою волю у соціальному житті, використовуючи різні засоби і методи, у тому числі і примусу.

Державна влада є різновидом соціальної влади, що здійснюєть­ся державою, яка здатна підпорядковувати своїй волі поведінку людей та діяльність об'єднань, що знаходяться на її території.

Конституцією державна влада в Україні розподілена на законо­давчу, виконавчу і судову. Всі гілки влади утворюють збалансовану систему. Субординація законодавчої, виконавчої та судової гілок влади досягається наявністю комплексу функцій та повноважень, притаманних кожній з них. Незалежність трьох гілок влади означає, що жодна з них не може виходити за межі наданих Конституцією та законом повноважень і втручатись у сфери діяльності іншої. Причому судова влада може виконувати своє головне призначення за умови самостійного від двох інших влад існування. У разі об'єднання функцій судової і законодавчої влади, життя і свобода суб'єкта піддаватимуться свавільному контролю, а суддя тоді перетвориться на законодавця. А якщо судову владу об'єднати з виконавчою, то суддя може вчиняти з усією люттю пригноблювача.

Судова влада у державі виступає як незалежний інститут в ієрархії структури державної влади. Державно-владна сила судової влади полягає у обов'язку завжди діяти згідно з Конституцією і законами України в ім'я закону і справедливості. Тому судова влада, використовуючи притаманний тільки їй спосіб захисту порушеного права, виступаючи регулято­ром відносин суб'єктів суспільства та забезпечуючи відповідність цих відносин нормі права, здійснює функцію правосуддя.

Основу судової влади в Україні складає сукупність судових установ, які наділені державно-владними повноваженнями, що визначені законодавством. Головним завданням цих органів є розв'язання правових конфліктів, які виникають між людьми, громадянином і державою, громадянином і організацією або установою, юридичними особами та інше.

Як бачимо, судовій владі належить важлива роль — бути ар­бітром у вирішенні спорів про право. Суб'єктом судової влади є суд (система судів), що наділений повноваженнями із захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства та держави.

Отже, судова влада – це різновид державної влади, яка є систе­мою державних судових органів, що покликані здійснювати пра­восуддя в Україні.

Органи судової влади, що здійснюють правосуддя, повинні мати гарантії невтручання з боку законодавчої й, особливо, ви­конавчої влади.

Законодавством закріплено можливість певної спеціалізації судів але зазначено, що створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Суди різняться за своєю предметною підсудністю та відповідною процесуальною формою судочинства.

Судова влада має дві функції – правосуддя та контроль. Зміст функції правосуддя у кримінальних справах полягає у розгляді кримінальної справи у судовому засіданні, повному, об'єктивному дослідженні матеріалів справи, визначенні вину­ватості або невинуватості особи та призначенні відповідного покарання у судовому вироку. Правосуддя у цивільних справах – це розгляд спору, що вини­кає із цивільно-правових відносин у державі, пов'язаних із захистом прав та свобод людини, інтересів суспільства і держави, і винесення неупередженого рішення. У цивільних справах функція правосуддя поширюється на встановлення фактів, які мають юридичне значення. До них належить: визнання особи безвісті відсутньою, померлою, обмежено дієздатною – у разі зловживання спиртними напоями, нар­котичними засобами, психотропними речовинами або прекурсорами або визнання особи недієздатною у випадках душевної хвороби.

Судочинство здійснюється Конституійним судом України (далі КСУ) і судами загальної юрисдикції. Судова система визначається Конституцією, Законом "Про су­доустрій України" та іншими нормативними актами. При цьому створення надзвичайних і особливих судів не допускається(ст. 125 Конституції).

Елементи судової системи України можна поділити на 2 гру­пи. У першу групу входить тільки КСУ, що не має підсистеми і складається з єдиної ланки, яка виконує функцію конституційної юрисдикції. Другу групу складають суди загальної юрисдикції, які очолює ВСУ. Вона складається з декількох підсистем.

Конституційний суд України– суд, що вирішує питання про відповідність законів і інших правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції і положень законів України.

Суди загальної юрисдикціїбудуються за принципом територіальності та спеціалізації і складаються з двох підсистем. Це – загальні суди та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Правосуддя в судах загальної юрисдикції в Україні здійснюється шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних та інших справ, передбачених законом.

Систему судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції складають місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний суд України. Військові суди належать до загаль­них судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, які утворюються відповідно до чинного законодавства. Спеціалізованими судами законодавчо визнано господарські, адміністративні та інші суди.

Усі суди судової системи України виконують певні функції, що пов'язані з розглядом судових справ (ухваленням рішення по суті, перевіркою законності й обґрунтованості прийнятого рішення чи винесеного вироку). Кожна стадія судового процесу відбувається у передбаченій процесуальним законодавством судовій інстанції.

В Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстан­цій. Конституцією до основних засад судочинства віднесено забез­печення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень. Визначимо поняття апеляційного та касаційного оскарження.

Апеляція (лат. – звернення, скарга) – це спосіб оскарження судового вироку чи рішення, які не набрали чинності відповідно до процесуального законодавства, до апеляційного суду з метою перевірки їх законності та обгрунтованості.

Касація (лат. – скасування, знищення) – це спосіб оскар­ження судових рішень, які вже набрали чинності у визначеному законом порядку, до вищого спеціалізованого суду або до ВСУ.

Суд першої інстанції– це суд, що уповноважений приймати рішення по суті у тих питань, що є основними в судовій справі. Суд першої інстанції здійснює докладне дослідження доказів з метою всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи з прийняттям відповідного рішення.

Під час судового слідства у кримінальному процесі суд пер­шої інстанції допитує підсудного, потерпілого, свідка, експерта, призначає експертизу, оглядає речові та оголошує письмові докази. Всі судово-слідчі дії сприяють встановленню винува­тості чи невинуватості особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, після чого суд виносить обвинувальний вирок, визначаючи при цьому відповідно обставинам справи покарання або постановляючи виправдувальний вирок.

Під час розгляду цивільної справи суд першої інстанції заслу­ховує пояснення позивача, відповідача та третіх осіб, оголошує письмові докази, оглядає речові докази, заслуховує висновки судового експерта і органів державного управління, думку пред­ставників підприємств чи установ. Це сприяє вирішенню питання про доведеність чи недоведеність пред'явленої позовної вимоги та винесенню рішення, ухвали чи постанови.

Як суд першої інстанції виступають місцеві (районні, районні у містах, міські, міжрайонні суди, військові суди гарнізонів, гос­подарські суди АРК, областей, міст Києва та Севастополя та інші відповідно до законодавства) та апеляційні суди судової системи України (апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний Суд АРК, військові апеляційні суди регіонів та Військово-Морських Сил України та інші від­повідно до законодавства).

Суд апеляційної інстанції– це суд, що покликаний перевіря­ти законність і обгрунтованість вироку чи рішення, яке ще не на­брало чинності, у разі неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Цивільне, кримінальне та господарське процесуальне зако­нодавство надає право сторонам, що є учасниками процесу, та іншим особам, які беруть участь у справі, в апеляційному порядку оскаржувати рішення чи вирок суду першої інстанції. Кримінально-процесуальним законодавством право подавати апе­ляційні скарги на вироки, постанови, ухвали місцевих судів, які не набрали законної сили надається:

Право на апеляційне оскарження судового рішення у цивільній справі мають позивач, відповідач, треті особи, прокурор, який брав участь у розгляді справи, у господарській справі – сторони, наділені правом на оскарження.

Перевірка законності та обґрунтованості рішення суду не обмежується лише апеляційною скаргою, що є можливістю до­датково захистити права та інтереси фізичних, юридичних осіб та держави.

Суд касаційної інстанції – суд, уповноважений перевіряти законність і обгрунтованість рішень і вироків, винесених судами, у разі неправильного застосування норм матеріального чи пору­шення норм процесуального права, якщо це призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Процесуальним законодавством право на касаційне оскарження вироку, ухвали, постанови апеляційного суду, що були постановлені ним як судом першої інстанції та в апеляційному порядку, а також вироку чи постанови місцевих судів незалежно від того, були вони предметом апеляційної перевірки чи ні, надається:

– засудженому, виправданому та законному представнику і захиснику цих осіб;

– потерпілому, його представнику;

– цивільному позивачу, цивільному відповідачу і їх представ­никам;

– прокурору, який брав участь у розгляді справи судом пер­шої чи апеляційної інстанції, Генеральному прокурору України, прокурору області і прирівняному до нього прокурору та їх за­ступникам.

Касаційні скарги або подання у кримінальних справах можуть бути подані на судове рішення, постановлене місцевим судом, і ухвалу апеляційного суду, постановлену щодо нього.

При перевірці постановленого судового рішення касаційною інстанцією повторного безпосереднього дослідження доказів не відбувається: рішення перевіряється за наявними у справі матеріа­лами та поданими новими матеріалами. За результатами розгляду справи суд касаційної інстанції ухвалює рішення, яке оскарженню не підлягає. Як касаційна інстанція виступають вищі спеціалізовані суди, ВСУ.

Статтею 125 Конституції ВСУ визнано найвищим органом у системі судів загальної юрисдикції.

Верховний суд України – найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції, що здійснює правосуддя, забезпечує однакове засто­сування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

До компетенції ВСУ належить перегляд у касаційному порядку рішень загальних судів, що набрали законної сили у цивільних, кримі­нальних, господарських та адміністративних справах, на підставах і в порядку, встановленим кримінальним, адміністративним або цивіль­ним процесуальним законодавством. Також здійснюється перегляд в порядку повторної касації, а у випадках, передбачених законом, суд розглядає інші справи у зв'язку з винятковими обставинами.

Компетенція ВСУ поширюється на всю територію України, і він виступає як остаточна судова інстанція – вища в усіх справах, що віднесені законом до компетенції судів загальної юрисдикції.

ВСУ діє у складі:

— Судової палати у цивільних справах;

— Судової палати у кримінальних справах;

— Судової палати у господарських справах;

— Судової палати у адміністративних справах;

— Військової судової колегії.

Верховний суд У переглядає у порядку повторної касації справи, розглянуті судами загальної юрисдикції у касаційному порядку.

Процесуальним законодавством передбачено крім перегляду судових рішень у апеляційному та касаційному порядку, перегляд судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими об­ставинами, а також винятковими чи виключними обставинами.

Нововиявлені обставини – обставини, які під час розгляду справи судом першої інстанції не були відомі і спростовують висновки, вказані у судовому рішенні, яке вже набрало законної сили.

Перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами є особливим видом перегляду, що відрізняється від апеляційного та касаційного переглядів.

Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається і заявою, на час розгляду справи;

2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що призвели до ухвалення незаконного або необгрунтованого рішення;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвален­ня рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;

4) встановлена КСУ неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Рішення, ухвала суду чи судовий наказ переглядаються у зв'язку з нововиявленими обставинами судом, який ухвалив рішення, пос­тановив ухвалу або видав судовий наказ. Ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції, якою було відхилено скаргу на рішення суду першої чи апеляційної інстанції, в разі перегляду рішення чи ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами втрачає законну силу.