Главная | Обратная связь

Лишайники як живі організми

Лишайники (Lichenes) – це симбіотичні організми, тіло (слань) яких складається з двох компонентів — автотрофного (синьо-зелені, зелені, жовто-зелені та бурі водорості) і гетеротрофного (гриба). Симбіонти утворюють стійкі морфологічні типи й харак­теризуються особливими фізіологічними та біохімічними проце­сами.

Будова, життєві форми лишайників, які виникають при вза­ємодії грибів і водоростей, не виявляються у цих організмів окре­мо, тобто їх структура — результат тривалого формоутворюючого процесу на основі симбіозу. Лишайники утворюють також особ­ливі речовини, що не зустрічаються в інших групах організмів.

Початок утворенню лишайників дають представники різних класів грибів. Вегетативне тіло лишайників (слань) цілком скла­дається з переплетення грибних гіф, між якими розташовуються водорості. У більшості лишайників щільні сплетення грибних ниток утворюють верхній і нижній кіркові шари. Під верхнім кірковим шаром розташовується шар водоростей, де здійснюється фотосинтез і нагромаджуються органічні речовини. Нижче знахо­диться серцевина, що складається з рихло-розташованих гіф і по­вітряних полостей. Функція серцевини — проведення повітря до клітин водоростей [16].

Гриби, що входять до складу лишайників, повністю знахо­дяться в повітряному середовищі й мають низку особливостей. Стінки клітин гриба перфоровані, й клітини з'єднуються цито­плазматичними містками. Оболонки гіф потовщені, забезпечуючи механічну стійкість слані. У багатьох лишайників здебільшого гіфи можуть ослизовуватися, чого звичайно не буває у вільно-існуючих грибів. Лишайникові гриби також мають утвори, які не притаманні вільно-існуючим, — жирові клітини (жирові гіфи), розташовані в місцях прикріплення до субстрату.

Більшість лишайникових водоростей зустрічаються у вільно існуючому стані, але деякі відомі лише в лишайниках. Лишайни­ку, як цілісному організму, притаманні біологічні властивості, яких немає у взятих окремо грибів і водоростей. Це виражається, зокрема, в тому, що лишайники можуть жити там, де не здатні самостійно жити ні гриби, ні водорості. При цьому гриб забезпе­чує водорості водою і мінеральними солями, а сам користується органічними речовинами, що синтезуються водоростю [3].

Лишайники широко поширені, вони є «піонерами» в освоєнні безжиттєвих і маложиттєвих місць існування: поверхні потоків лави після виверження вулка­нів, скель тощо. Руйнуючи і розпушуючи кам'янистий ґрунт, зба­гачуючи його органічними речовинами, лишайники створюють умови для поселення вищих рослин. Лишайники заселили вели­чезні простори тундри, де представники роду Кладонія (оленячий мох, або ягель) є основним джерелом харчування північних оле­нів.

Суворі умови проживання лишайників обумовлюють їх пові­льне зростання. Наприклад, приріст накипних лишайників ста­новить 0,25-0,5 мм. на рік, ягелю — 2-7 мм. на рік, а лишайників, що ростуть на ґрунті та мохах, — до 1-3 см. на рік. Але в цілому швидкість зростання лишайників невелика, повільне зростання зумовлює і високу тривалість їх життя — до 50-100 років [1].