 |
|
Розділ 2. Еволюція стратегічного управління
2.1. Етапи розвитку стратегічного управління
В становленні стратегічного менеджменту виділяється чотири етапи:
бюджетування, довгострокове планування, стратегічне планування, стратегічний менеджмент [ ].
1. Етап бюджетування(1920-1940 р.р). Плани розвитку бізнесу великих компаній регулярно обговорювались вищим керівництвом, служби довгострокового планування не створювались. В рамках формального планування розроблювались щорічні бюджети по основним виробничо-господарським функціям (маркетинг, виробництво, розвиток, наукові розробки) і окремим пдрозділам (відділенням). Характерними рисами бюджетування є короткотерміновість (на 1 рік) і внутрішня спрямованість. Головною проблемою менеджерів при цьому є поточні прибутки і структура витрат. Бюджетування є основними інструментом розподілу внутрішніх ресурсів підприємства та контролю поточної дільності і в сучасній економіці.
Перевагами бюджетування є: забезпечення контролю за грошовими ресурсами та інвестиціями, координації діяльності підрозділів; виявлення відхилень від визначених цілей; економія при використанні всіх видів ресурсів та інші. Основним недоліком бюджетування є ігнорування зовнішніх умов функціонування підприємства.
2. Етап довгострокового планування(1950-1960 р.р.)
В основі методу довгострокового планування знаходиться розробка прогнозу збуту підприємства на кілька років вперед на основі екстраполяції тенденцій розвитку, які мали місце в минулому. На основі контрольних цифр, заданих в прогнозі збуту, розроблювались інші функціональні плани по постачанню, маркетингу, виробництву. Після цього всі плани зводились в загальний фінансовий план підприємства. При такому способі планування головним завданням менеджерів було виявлення фінансових проблем, які обмежували зростання підприємства. Довгострокове планування майже нічим не відрізнялося від бюджетування, тільки розрахунки велися на більш тривалий час, чому сприяли наявність незаповнених ринків, низький рівень конкуренції, значна стабільність і передбачуваність розвитку ринків.
3. Етап стратегічного планування (1960-1980 р.р.)
З кінця 60-х років ХХ століття економічна ситуація в багатьох країнах значно змінилась: зросла конкуренція, як результат збільшення розмірів підприємств та стабілізації попиту, середовище бізнесу стало мінливим, динамічним, результати діяльності підприємств часто не співпадали з визначеними довгостроковими цілями. Виявилось, що довгострокове планування не спрацьовує в умовах динамічного середовища та жорсткої конкуренції. Зміст стратегічного планування змінився: виникла потреба розроблювати плани розвитку підприємств з урахуванням можливих змін у зовнішньому середовищі, зросла роль стратегічного аналізу, почали застосовуватися альтернативні варіанти дій на перспективу, сценарії, планування “портфелю підприємства”, маркетингові заходи.
4. Етап стратегічного менеджменту (з 80-х років ХХ ст.)
Стратегічне планування забезпечувало прийняття управлінських рішень щодо довгострокового розвитку організацій. На відміну від нього стратегічне управління, крім визначення довгострокових цілей, забезпечує виконання цілого комплексу конкретних дій щодо швидкої реакції підприємства на зміни зовнішнього середовища: перегляд цілей, коригування загального напрямку розвитку, реалізацію, оцінку і контроль стратегії.
Зміст, особливості та основні характеристики стратегічного менеджменту більш глибоко розглядаються в наступних частинах підручника.