 |
|
Підприємницький підхід
Його прибічники (Й.Шумпетер, А.Коул, Д. Коллінс, Д.Мур) вважають, що процес формування стратегії базується на життєвому досвіді, інтуіції та баченні керівника – власника організації.
Керівник (лідер, власник) особисто займається процесом розробки стратегії; а організація повністю залежить від його диктату. Підприємець робить акцент не стільки на побудові стратегії, скільки на активному пошуку нових можливостей. Проблеми організації при цьому мають другорядне значення.
В підприємницькій організації влада сконцентрована в руках її керівника. А якщо він є і її засновником, то йому властиве небажання підкорятись авторитетам, співробітничати з ними. В управлінні підприємець завжди спирається на особисту владу, інколи на харизму. Погляди і позиція керівника повністю замінюють зафіксований на папері, виражений в словах і цифрах план.
Створення стратегії в підприємницькому стилі характеризується рішучим рухом вперед всупереч невизначеності ситуації.
Реалізація стратегії набуває форми важливих рішень, сміливих кроків. Керівник вміє виконувати енергійні дії і в умовах нестабільності, що визначає успіх організації.
Розвиток, значна роль індивідуального керівництва, випереджуючий (проактивний) характер є основними рисами підприємницького підходу до стратегічного управління. Він особливо ефективний в перші роки існування організації, на етапі її становлення, вибору напрямку розвитку і оволодіння ринковою нішею, а також в періоди переживання труднощів.
Сприятливими умовами для застосування підприємницького підходу до стратегічного управління вважається динамічне, але просте і зрозуміле керівнику оточення з великою кількістю ніш; невелика підприємницька організація з централізованим управлінням, простою організаційною структурою.
Слабким місцем підприємницького підходу є надмірний ризик, тому що формування стратегії повністю зводиться до поведінки однієї людини, значно залежить від її здоров’я та капризів.
Навчальний підхід
З точки зору прихильників цього підходу ( Ч.Ліндблома, Дж.Куінна, Г.Хемела, К.Прахалада, К.Аджіріса та ін.) світ бізнесу дуже складний і динамічний. Тому побудування і дотримання заздалегіть розробленої стратегії не має сенсу. Стратегію необхідно створювати поступово, крок за кроком, по мірі розвитку і навчання організації.
Вихідні ідеї навчального підходу:
1. Складний і непередбачуваний характер зовнішнього середовища організації заважає здійсненню виваженого контролю; розробка стратегії повинна насамперед мати форму процесу навчання.
2. Процес навчання має характер, що розвивається через обдумування проведених дій. Стратегії можуть виникати в самих різних місцях: вони можуть розвиватися самі по собі чи методом спроб і помилок, можуть приймати форму ініціативи. Успішні ініціативи формують досвід дій, які поступово можуть перерости в стратегію.
3. Кращим учнем в організації повинен бути її керівник. Його роль полягає не в спробах заздалегідь уявити, якими будуть свідомо розроблені стратегії, а в тому, щоб керувати процесом стратегічного навчання колективу.
Навчальний підхід до стратегічного управління ефективно використовується на стадіях розвитку, виділення, безпрецедентних змін в професійних децентралізованих організаціях, що діють в складному, динамічному, малопередбачуваному середовищі.
Вихідні ідеї навчального підходу до стратегічного управління базуються на таких положеннях:
· невдача може навчити організацію в більшій мірі, ніж успіх;
· всі процеси, що регулюють роботу організації, можуть бути удосконалені, навіть якщо на перший погляд вони здаються досить ефективними; для цього необхідно проводити періодичний моніторинг і переоцінку всіх систем, рутинної діяльності, процедур, щоб виявити рівень їх ефективності і при необхідності удосконалювати;
· менеджери і працівники, які ближче всього стоять до дизайну, виробництва, розподілу і збуту продукції, часто більш компетентні в них, чим керівництво. Тому мобілізація і розповсюдження знань по всім напрямам діяльності та підрозділам є одним із вищих пріоритетів організації. Для передачі знань застосовується політика відкритих дверей, яка заохочує робітників і менеджерів виносити свої проблеми на розгляд вищого керівництва. Ротація персоналу між підрозділами , виробничі наради, створення команд, багатофункціональних проектних, робочих груп також сприяють навчанню організації.
· організації, що навчаються, витрачають більше зусиль на пошук інформації із зовнішнього середовища. Вони вчаться у постачальників, прагнуть до залучення клієнтів і споживачів в процес розвитку; вибирають критерії для оцінки власної діяльності, знайомлячись з політикою і культурою компаній-конкурентів;
· організаційне навчання сприяє не тільки випуску більш якісної продукції та зростанню прибутків, але і означає підвищення ступеню готовності підприємства до змін зовнішнього середовища.
Стратегії таких компаній відкриті до несподіванок, а їх навички організаційного навчання допомогають адаптуватися до постійних змін.
Науковий внесок представників навчального підходу в розвиток стратегічного управління.:
· розробили концепцію організації, яка навчається;
· започаткували еволюційну теорію згідно якої зміни і розвиток організації є результатом не цілеспрямованого впливу менеджерів, а кумулятивної взаємодії основних робочих систем – “рутини” (до яких відносяться всі робочі функції, які постійно повторюються: прийом на роботу; виробництво, розробка бюджетів, звільнення, робота з клієнтами, реклама і т.п.);
· концепція динамічного підходу до розвитку організаційних здібностей;
· теорія хаосу, центральна ідея якої полягає в тому, що певна послідовність взаємозв’язків може привести до схематично логічного, але зовсім неочікуваному результату. Іншими словами, “порядок може бути причиною хаосу, а хаос може привести до нового порядку...”. Тому менеджерам не потрібно сподіватись на структуру, системи, правила і процедури; вони повинні постійно бути готовими зустріти будь-які нові обставини.
Політичний підхід
Представники політичного підходу (Г. Аллісон, Дж. Пфеффер, Г. Салансік, В. Естлі) трактують процес формування стратегії як відкриту боротьбу за вплив (макро- і мікровладу) і акцентують увагу на важливості використання менеджерами владних і політичних методів як всередині організації, так і на галузевому ринку.
Сприйняття стратегічного управління як політичного процесу ґрунтується на таких особливостях організаційної взаємодії:
1. Організації являють собою коаліції різних індивідів і груп, об’єднаних на основі загального інтересу. Це керівництво; колектив підлеглих; акціонери; головний офіс; відділення; лінійні менеджери; функціональні спеціалісти; окремі підрозділи, відділи, служби і т.д.
2. Між членами коаліцій існують стійкі відмінності в інтересах, сприйнятті подій, рівнях інформованості, системах цінностей.
3. Найважливіші рішення для організації відносяться до розподілу обмежених ресурсів – хто що одержить.
4. Обмеженість ресурсів і наявність стійких відмінностей створюють основу для конфлікту і роблять його центральним моментом організаційної динаміки, а владу – найважливішим ресурсом.
5. Цілі і рішення щодо стратегій є результатом угод, переговорів та інших політичних маневрів між зацікавленими групами.
Вихідні положення політичного підходу до стратегічного управління:
1. Формування стратегій визначається владними і політичними силами, будь - то процеси усередині організації, чи дії організації у зовнішньому отченні.
2. Стратегії, що виникають в результаті відкритої боротьби за вплив в організації та на галузевому ринку, мають спонтанний характер і приймають форму пропозиції, хитрощів (вивертів), а не перспективи.
3. Мікровлада розглядає процес створення стратегії як взаємодію між особистостями і групами усередині організації, що базується на методах переконання, переговорів, іноді прямої конфронтації, в формі політичних ігор щодо узгодження інтересів і створення коаліцій.
4. Макровлада розглядає розробку стратегії як інструмент забезпечення зростання впливу організації через контроль над діями інших агентів ринку чи шляхом кооперації з ними. Організація постійно взаємодіє з постачальниками і покупцями, профсоюзами, конкурентами, банкірами, інвесторами, представниками влади. Стратегія в контексті макровлади полягає, по-перше, в умінні відповідати запитам суб’єктів зовнішнього середовища і, по-друге, використовувати останніх на користь організації.
Представники політичного підходу до процесу стратегічного управління пропонують наступні методи підсилення впливу організації на зовнішнє середовище:
· формування ділових мереж через поширення, розповсюдження зв’язків з постачальниками, іншими діловими партнерами, конкурентами, клієнтами;
· розробка колективних стратегій разом з іншими учасниками інтеграції;
· створення стратегічних ал’янсів, кооперативних угод з діловими партнерами;
· використання при необхідності стратегічних зовнішніх джерел для виробництва продукції/послуг.
Значення політичних аспектів процесу формування стратегії зростає:
а) під час серйозних змін в організаціях, коли порушується баланс впливу і влади, що часто призводить до конфліктів;
б) у великих стабільних організаціях для посилення влади на ринку;
в) у складних децентралізованих організаціях (університети, дослідницькі лабораторії), висококваліфіковані спеціалісти яких мають значний вплив і намагаються відстоювати свої інтереси;
г) під час тривалих періодів застою, які характеризуються блокуванням стратегічних змін, можливо, внаслідок жорсткої позиції вищого керівництва;
д) під час періодів дестабілізації, коли організація не взмозі ясно визначити напрямки власного розвитку;
е) при слабкому керівництві.
Переваги політичного підходу до розробки стратегії:
· політика як система впливу забезпечує заняття лідерських позицій найбільш сильним членам організації;
· при використанні політичних методів, як правило, обмірковуються всі істотні сторони проблеми, збільшується вірогідність того, що всі точки зору будуть висловлені;
· політичні методи дозволяють стимулювати зміни, які можуть блокуватися легітимними системами впливу (формальним керівництвом, організаційною культурою, сертифікованою експертизою);
· політичні методи можуть полегшити здійснення змін.
Негативними наслідком політичного підходу до процесу стратегічного управління може стати дезорганізація і параліч діяльності, тому що призначення будь-якого підприємства – виробництво товарів і послуг, а не політичних інтриг і конфліктів.