Главная | Обратная связь

Умови реалізації соціальної політики

Важливою умовою ефективної реалізації соціальної політики є створення в суспільстві сукупності об'єктивних і суб'єктивних умов

До об'єктивних умов реалізації соціальної політики належать:

• трансформація суспільних відносин і насамперед формування соціально-ринкової економіки, повноцінного інституту власності (зокрема, приватної);
• утвердження процесів соціально-трудової мобільності, політичної структурованості суспільства, нової системи духовних, ціннісних орієнтацій.

Соціальна політика є важливою умовою формування в суспільстві соціальних відносин, нової якості соціального буття.

До суб'єктивних умов реалізації соціальної політики належать:

• використання в соціальній політиці адекватних принципів, способів і форм цілеспрямованої управлінської, регулятивної діяльності з освоєння й творення соціального буття, які відповідали б вимогам об'єктивних законів суспільного соціального розвитку;
• сприяння засобами регулятивної політики своєчасному розв'язанню суперечностей у соціальній сфері;
• утвердження динамізму в механізмі власне управлінської регулятивної діяльності, спрямованої на розвиток соціального буття, соціальної сфери;
• викорінювання форм і методів командно-адміністративного, директивного управління;
• децентралізація соціальної політики;
• розв'язання суперечностей між новими (значною мірою соціально-ринковими) відносинами й проявами директивного управління, пасивного характеру соціальної політики.

Неодмінною умовою ефективної реалізації соціальної політикиє соціальний моніторинг, що передбачає систематичний аналіз процесів соціальної сфери, соціального буття, що постійно змінюється і зумовлює зміст соціального регулювання, суб'єктивної діяльності суспільства, людини. Суттєвим у соціальній політиці є своєчасне внесення коректив у зміст і форми соціального регулювання процесів розвитку соціального буття, від яких безпосередньо чи опосередковано залежить задоволення соціальних потреб людини й суспільства, соціальна безпека особистості.

Умовою оптимізації соціальної політики є глибоке знання її суб'єктами не лише закономірностей і тенденцій суспільного розвитку, що детермінують процес реалізації особистістю свого соціального потенціалу, а й інших процесів життєдіяльності суспільства, які впливають на соціальне становище, добробут, самопочуття людини. Отже, у реалізації соціальної політики необхідно максимально повно враховувати об'єктивні та суб'єктивні умови, які визначають стан розвитку соціальних відносин, а також активно впливати на ці відносини з метою ефективного й оптимального їх функціонування.

Важливими умовами ефективної реалізації соціальної політики є такі:

• утвердження динамічності механізму регулятивної діяльності, спрямованої на збагачення соціального потенціалу суспільства;
• пошук її ефективних способів і форм, усунення невиправданих і малоефективних, насамперед консервативних методів регулювання, що гальмують процес утвердження цінностей соціального буття;
• відмова від форм і методів управління, що породжують соціальне відчуження людини.

У сучасних умовах несприятливі тенденції й труднощі в соціальній сфері виникають через застосування форм і методів директивного управління, спробу наповнити нові форми соціальної політики старим змістом, абсолютизацію її малоефективних засобів, недооцінку гнучких та ефективних форм соціального регулювання, самореалізацію особистістю власного соціального потенціалу, недостатній розвиток активних складових соціальної політики, переважання в ній пасивних форм.

Споживання

Розподіл і перерозподіл доходів закінчується їх споживанням. При цьому утворюються і використовуються (споживаються і нагромаджуються) кінцеві доходи нації.
На стадії споживання продукт нації використовується на 3 цілі:
1) заміщення вартості спожитого капіталу (заміна зношених засобів праці і постійного поновлення предметів праці);
2) особисте споживання населення;
3) нагромадження для наступного зростання виробництва (використання додаткових виробничих факторів).
Особисте споживання здійснюється через використання індивідуальних доходів населення і соціальної допомоги (у європейських ринкових країнах частка соціальних виплат у споживанні досягає 35-40%, що й утворює кінцеві доходи. Особисте споживання має такі основні джерела:
1) трудові доходи (заробітна плата, премії тощо);
2) доходи від підприємницької діяльності (прибутки, процент);
3) доходи від підсобного господарства;
4) доходи від власності (рента, дивіденди);
5) соціальні доходи (трансферні виплати, виплати по соціальному страхуванню, соціальні фонди споживання, субсидії, дотації і компенсації, допомога по безробіттю тощо).
Крім того, можуть бути і нелегальні доходи.
Особисте споживання здійснюється у домашньому господарстві (сім'ї). Величина доходів і обсяг споживання - основний фактор визначення рівня добробуту і рівня бідності населення країни. Про це говорить бюджет сім'ї - баланс її доходів і витрат. Розрізняють певні рівні бідності - бідність країни загалом і бідність окремих її комірок - громадян чи сімей. Країна є бідною, якщо її подушний дохід низький порівняно з іншими країнами. Водночас у такій країні окремі родини можуть привласнювати величезні доходи, нагромаджувати неосяжне особисте майно. Країна є багатою, якщо її подушний національний дохід високий порівняно з іншими країнами. Проте в такій країні значна частина населення може бідувати, ледь зводити кінці з кінцями.
Для оцінки реального стану життєвої спроможності людей у кожній розвинутій країні визначається так звана межа бідності. Бідність не піддається точному визначенню. Однак можна сказати, що людина або окрема сім'я бідує, коли у неї бракує коштів на задоволення елементарних потреб. Отже, бідною вважається сім'я, доходи якої не дозволяють її членам задовольнити свої фундаментальні економічні потреби, що дозволяє виявити коло сімей, що потребують соціальної допомоги.
Наприклад, у США межу бідності офіційно запровадили ще на початку 60-х років. Її використовують для визначення рівня бідності, котрий показує відсоток населення, сімейний дохід якого опускається нижче межі бідності.
В Україні межу бідності визначаєвищий законодавчий орган - Верховна Рада. На середину 1998 року межа малозабезпеченості у нашій країні становила 73,7 грн. на місяць, або ж 884,4 грн. на рік.
Критерієм визначення межі бідності служить також структура споживання сім'ї. Закономірності зміни структури споживання сім'ї і добробуту нації дослідив ще в середині 19 століття німецький економіст і статистик Е.Енгель у законі, який було названо його ім'ям. Суть закону Енгеля така: із зростанням доходів сім'ї частка її витрат на продовольчі товари зменшується, на промислові (одяг, житло, комунальні послуги) залишається незмінною, а на соціальні, духовні і культурні запити зростає.
Отже, чим менша пересічна частка витрат сім'ї на харчування, тим вищий економічний розвиток країни і добробут нації. Водночас аналіз структури витрат окремих категорій сімей дає можливість виявити сім'ю, що знаходиться за межею бідності (зокрема, для США такою межею є 30 і більше відсотків витрат на харчування від доходів сім'ї).
Середньостатистична частка витрат на харчування дає можливість виявити і бідні країни в цілому (такими є країни, де на продовольчі товари витрачається більше 60% доходів сімей).
Обчислення національного доходу у розрахунку на душу населення є ще більш надійним показником багатства чи бідності нації. Є країни багаті природними ресурсами, але економічно бідні. Ці ресурси використовуються нераціонально, не в інтересах свого народу.