 |
|
Основні принципи хіміотерапії
Лекція на тему: Хіміотерапевтичні засоби
Антибіотики:
1. Правила раціональної хіміотерапії
2. Загальна характеристика антибіотиків. Класифікація
3. Пеніциліни. Порівняльна характеристика препаратів
4. Цефалоспорини. Властивості. Застосування
5. Макроліди і азаліди
6. Препарати тетрацикліну. Класифікація. Застосування
7. Хлорамфеніколи. Застосування
8. Аміноглікозиди і глікопептиди. Порівняльна характеристика препаратів
9. Циклічні поліпептиди(полімексини)
10. Ріфампіцини
11. Фузідини
12. Лінкозаміди
Відкриття та послідуюча розробка хіміотерапевтичних засобів – велике досягнення медицини ХХ століття. Родоначальником сучасної хіміотерапії по праву рахується видатний німецький лікар і хімік Пауль Ерліх, який присвятив своє життя пошуку засобів лікування інфекційних хвороб. Він у 1891 році вперше запропонував використання метиленового синього в терапії малярії. Практичні результати цієї пропозиції були вельми скромними. Ідея була така, що основу препарату повинна складати речовина, яка б вибірково діяла на мікроорганізми і знищувала їх, але при цьому мало впливала на макроорганізм. Для цієї мети він використав сполуки Арсену. Більшість цих сполук виявилася занадто токсичними і лише у 1907 році після довгих пошуків йому вдалося знайти перший високоефективний засіб (сальварсан) для лікування сифілісу.
Наступним етапом у розвитку хіміотерапії було створення антибактеріальних препаратів: (1932 р.) відкриття Домагком червоного стрептоциду (пронтозилу) при експериментальній інфекції стрептококом.
Дійсного тріумфу хіміотерапія досягла після відкриття А. Флемінгом у 1929році антибіотика пеніциліну, який у чистому вигляді був отриманий Флорі і Чейном у 1940 році.
Відкриття пеніциліну призвело до інтенсивної розробки проблеми антагонізму між мікроорганізмами, який був вперше відкритий І.І. Мечніковим. У наступні роки були виділені сотні антибіотиків, а на основі деяких з них отримані високоефективні напівсинтетичні препарати. Розробка нових природних і синтетичних хіміотерапевтичних засобів інтенсивно продовжується і сьогодні.
Хіміотерапевтичні засоби призначені для пригнічення життєдіяльності збудників захворювань в організмі людини, тому вони повинні вступати обов’язково в прямий контакт із збудником інфекції.
Основні принципи хіміотерапії
1. Лікування почати якомога раніше.
2. Необхідно встановити точний діагноз, тобто виявити збудника і визначити його чутливість до хіміотерапевтичних засобів. Якщо збудник невідомий, слід призначати препарати з широким спектром протимікробної дії або комбінацію декількох препаратів і вибрати засіб, який найбільше підходить, з урахуванням специфічності його дії, фармакологічних ефектів, анамнезу.
3. Правильний вибір шляху введення препаратів, з метою забезпечення найкращого контакту хіміотерапевтичного засобу із збудником хвороби.
4. Створення і підтримання ефективної концентрації хіміотерапевтичного засобу в організмі(оптимальні дози та ритм введення). При невиконанні цієї умови не тільки погіршуються результати лікування, але і легше розвивається лікарська стійкість мікроорганізмів.
5. Правильне визначення тривалості лікування з урахуванням того, що клінічне одужання завжди настає раніше бактеріологічного.
6. Вчасне визначення умов зупинки застосування хіміотерапевтичного засобу – одужання, відсутність позитивного ефекту, розвиток стійкості збудників в процесі лікування, а також розвиток ускладнень, що перешкоджають подальшому застосуванню препарату.
7. Застосування поряд з призначеним хіміотерапевтичним засобом всіх заходів по підтримці захисних сил макроорганізму(раціональне харчування, вітаміни, нормалізація водно-електролітного і кислотно-основного стану, кровообігу, функції печінки і нирок.
Антибіотики –це речовини переважно мікробного походження. Їх напівсинтетичні і синтетичні аналоги здатні у великих розведеннях вибірково пригнічувати життєдіяльність чутливих до них мікроорганізмів.
До теперішнього часу інфекційні захворювання посідають одне з провідних місць у патології людини. Ситуація ускладнюється тим, що за останні 20 років з’явилось понад 30 нових інфекційних захворювань (хвороба легіонерів, волосатоклітинний лейкоз, геморагічні лихоманки Марбурга, Ебола, СНІД та ін.). У зв’язку з цим із року в рік підвищується арсенал антибіотиків, які ефективно пригнічують збудників інфекційного процесу. За даними ВООЗ, антибіотики посідають перше місце в світі за широтою застосування серед інших лікарських препаратів. На сучасному етапі синтезовано близько 6 тисяч оригінальних антибіотиків, але всього 2-3% цієї кількості використовуються в клініці.
Широке застосування антибіотиків у медицині вимагає від фармацевта та лікаря глибоких знань їх фармакодинаміки, спектра протимікробної дії, механізмів дії, що дозволить забезпечити ефективність і безпеку антибіотикотерапії.
Розрізняють антибіотики широкого спектра дії і антибіотики вузького спектра дії, що діють на певні групи мікроорганізмів. Більшість сучасних антибіотиків, що застосовуються в медицині, мають відносно вузький спектр дії, тому обов’язковою умовою успішної антибіотикотерапії є визначення чутливості мікроорганізму до антибіотиків.
Застосовувати антибіотики необхідно з дотриманням загальних принципів хіміотерапії. Особливу увагу слід приділити правильному вибору антибіотиків. З цією метою всі антибіотики поділяють на основні і резервні.
В якості основних (антибіотики вибору) використовують тільки ті препарати, що мають найбільшу ефективність при певних інфекціях. В групу резервних як правило включають антибіотики до яких розвинулась резистентність мікроорганізмів. Резервні антибіотики можуть бути більш токсичними у порівнянні з основними.
Лікування кожного інфекційного захворювання треба починати основним для даного захворювання антибіотиком. Резервні антибіотики замість основних застосовують тільки у випадках:
а) виникнення стійкості збудників інфекцій до основного антибіотика;
б) при явищах несприймання основного антибіотика і виникнення у хворого серйозних побічних ефектів.
Деякі антибіотики здатні утворювати комплекси з білками плазми крові. Іноді ці комплекси набувають властивостей антигенів і сенсибілізують організм. При повторному введенні (навіть через декілька років) препарату виникають алергічні реакції: анафілактичний шок, кропив’янка, ангіоневротичний набряк. Для виключення алергічних ускладнень при схильності до алергії необхідно перевірити індивідуальну чутливість до обраного препарату.
Часто антибіотики викликають дисбактеріоз.
Втрата мікробів – антагоністів умовно патогенних мікроорганізмів може привести до розмноження останніх і розвитку кандидоза(грибкових уражень слизових оболонок і внутрішніх органів) або стафілококових інфекцій.
Біологічну активність антибіотиків оцінюють в умовних одиницях, які містяться в 1 мл розчину(ОД\мл) або в 1 мг препарату(ОД\мг).
Випускають антибіотики в різних лікарських формах (порошки у флаконах, розчини в ампулах, таблетки, мазі). Призначають всередину, парентерально та місцево.
Більшість антибіотиків для парентерального введення – порошкоподібні речовини у флаконах, які розчиняють безпосередньо перед введенням. Розчинниками для антибіотиків можуть бути вода для ін’єкцій, ізотонічний (0,9%) розчин натрію хлориду, а найчастіше для зменшення больових відчуттів під час ін’єкцій – 0,25-0,5% розчин новокаїну або лідокаїну.
Антибіотики, розчинені в новокаїні, лідокаїні, вводять тільки в\м.
За типом протимікробної дії антибіотики поділяють на бактерицидні (пеніциліни, цефалоспорини, поліміксини) та бактеріостатичні (макроліди, тетрацикліни, левоміцетини). Така класифікація має практичне значення для вибору тактики лікування. При легкому і середньому ступені перебігу інфекційних захворювань призначають антибіотики бактеріостатичної дії. Їх застосовують більш тривалими курсами. Хворим з тяжкими інфекціями та з ослабленими захисними силами організму призначають антибіотики бактерицидної дії.