Основні принципи хіміотерапіїСтр 1 из 4Следующая ⇒
Лекція на тему: Хіміотерапевтичні засоби Антибіотики: 1. Правила раціональної хіміотерапії 2. Загальна характеристика антибіотиків. Класифікація 3. Пеніциліни. Порівняльна характеристика препаратів 4. Цефалоспорини. Властивості. Застосування 5. Макроліди і азаліди 6. Препарати тетрацикліну. Класифікація. Застосування 7. Хлорамфеніколи. Застосування 8. Аміноглікозиди і глікопептиди. Порівняльна характеристика препаратів 9. Циклічні поліпептиди(полімексини) 10. Ріфампіцини 11. Фузідини 12. Лінкозаміди
Відкриття та послідуюча розробка хіміотерапевтичних засобів – велике досягнення медицини ХХ століття. Родоначальником сучасної хіміотерапії по праву рахується видатний німецький лікар і хімік Пауль Ерліх, який присвятив своє життя пошуку засобів лікування інфекційних хвороб. Він у 1891 році вперше запропонував використання метиленового синього в терапії малярії. Практичні результати цієї пропозиції були вельми скромними. Ідея була така, що основу препарату повинна складати речовина, яка б вибірково діяла на мікроорганізми і знищувала їх, але при цьому мало впливала на макроорганізм. Для цієї мети він використав сполуки Арсену. Більшість цих сполук виявилася занадто токсичними і лише у 1907 році після довгих пошуків йому вдалося знайти перший високоефективний засіб (сальварсан) для лікування сифілісу. Наступним етапом у розвитку хіміотерапії було створення антибактеріальних препаратів: (1932 р.) відкриття Домагком червоного стрептоциду (пронтозилу) при експериментальній інфекції стрептококом. Дійсного тріумфу хіміотерапія досягла після відкриття А. Флемінгом у 1929році антибіотика пеніциліну, який у чистому вигляді був отриманий Флорі і Чейном у 1940 році. Відкриття пеніциліну призвело до інтенсивної розробки проблеми антагонізму між мікроорганізмами, який був вперше відкритий І.І. Мечніковим. У наступні роки були виділені сотні антибіотиків, а на основі деяких з них отримані високоефективні напівсинтетичні препарати. Розробка нових природних і синтетичних хіміотерапевтичних засобів інтенсивно продовжується і сьогодні. Хіміотерапевтичні засоби призначені для пригнічення життєдіяльності збудників захворювань в організмі людини, тому вони повинні вступати обов’язково в прямий контакт із збудником інфекції. Основні принципи хіміотерапії 1. Лікування почати якомога раніше. 2. Необхідно встановити точний діагноз, тобто виявити збудника і визначити його чутливість до хіміотерапевтичних засобів. Якщо збудник невідомий, слід призначати препарати з широким спектром протимікробної дії або комбінацію декількох препаратів і вибрати засіб, який найбільше підходить, з урахуванням специфічності його дії, фармакологічних ефектів, анамнезу. 3. Правильний вибір шляху введення препаратів, з метою забезпечення найкращого контакту хіміотерапевтичного засобу із збудником хвороби. 4. Створення і підтримання ефективної концентрації хіміотерапевтичного засобу в організмі(оптимальні дози та ритм введення). При невиконанні цієї умови не тільки погіршуються результати лікування, але і легше розвивається лікарська стійкість мікроорганізмів. 5. Правильне визначення тривалості лікування з урахуванням того, що клінічне одужання завжди настає раніше бактеріологічного. 6. Вчасне визначення умов зупинки застосування хіміотерапевтичного засобу – одужання, відсутність позитивного ефекту, розвиток стійкості збудників в процесі лікування, а також розвиток ускладнень, що перешкоджають подальшому застосуванню препарату. 7. Застосування поряд з призначеним хіміотерапевтичним засобом всіх заходів по підтримці захисних сил макроорганізму(раціональне харчування, вітаміни, нормалізація водно-електролітного і кислотно-основного стану, кровообігу, функції печінки і нирок. Антибіотики –це речовини переважно мікробного походження. Їх напівсинтетичні і синтетичні аналоги здатні у великих розведеннях вибірково пригнічувати життєдіяльність чутливих до них мікроорганізмів. До теперішнього часу інфекційні захворювання посідають одне з провідних місць у патології людини. Ситуація ускладнюється тим, що за останні 20 років з’явилось понад 30 нових інфекційних захворювань (хвороба легіонерів, волосатоклітинний лейкоз, геморагічні лихоманки Марбурга, Ебола, СНІД та ін.). У зв’язку з цим із року в рік підвищується арсенал антибіотиків, які ефективно пригнічують збудників інфекційного процесу. За даними ВООЗ, антибіотики посідають перше місце в світі за широтою застосування серед інших лікарських препаратів. На сучасному етапі синтезовано близько 6 тисяч оригінальних антибіотиків, але всього 2-3% цієї кількості використовуються в клініці. Широке застосування антибіотиків у медицині вимагає від фармацевта та лікаря глибоких знань їх фармакодинаміки, спектра протимікробної дії, механізмів дії, що дозволить забезпечити ефективність і безпеку антибіотикотерапії. Розрізняють антибіотики широкого спектра дії і антибіотики вузького спектра дії, що діють на певні групи мікроорганізмів. Більшість сучасних антибіотиків, що застосовуються в медицині, мають відносно вузький спектр дії, тому обов’язковою умовою успішної антибіотикотерапії є визначення чутливості мікроорганізму до антибіотиків. Застосовувати антибіотики необхідно з дотриманням загальних принципів хіміотерапії. Особливу увагу слід приділити правильному вибору антибіотиків. З цією метою всі антибіотики поділяють на основні і резервні. В якості основних (антибіотики вибору) використовують тільки ті препарати, що мають найбільшу ефективність при певних інфекціях. В групу резервних як правило включають антибіотики до яких розвинулась резистентність мікроорганізмів. Резервні антибіотики можуть бути більш токсичними у порівнянні з основними. Лікування кожного інфекційного захворювання треба починати основним для даного захворювання антибіотиком. Резервні антибіотики замість основних застосовують тільки у випадках: а) виникнення стійкості збудників інфекцій до основного антибіотика; б) при явищах несприймання основного антибіотика і виникнення у хворого серйозних побічних ефектів. Деякі антибіотики здатні утворювати комплекси з білками плазми крові. Іноді ці комплекси набувають властивостей антигенів і сенсибілізують організм. При повторному введенні (навіть через декілька років) препарату виникають алергічні реакції: анафілактичний шок, кропив’янка, ангіоневротичний набряк. Для виключення алергічних ускладнень при схильності до алергії необхідно перевірити індивідуальну чутливість до обраного препарату. Часто антибіотики викликають дисбактеріоз. Втрата мікробів – антагоністів умовно патогенних мікроорганізмів може привести до розмноження останніх і розвитку кандидоза(грибкових уражень слизових оболонок і внутрішніх органів) або стафілококових інфекцій. Біологічну активність антибіотиків оцінюють в умовних одиницях, які містяться в 1 мл розчину(ОД\мл) або в 1 мг препарату(ОД\мг). Випускають антибіотики в різних лікарських формах (порошки у флаконах, розчини в ампулах, таблетки, мазі). Призначають всередину, парентерально та місцево. Більшість антибіотиків для парентерального введення – порошкоподібні речовини у флаконах, які розчиняють безпосередньо перед введенням. Розчинниками для антибіотиків можуть бути вода для ін’єкцій, ізотонічний (0,9%) розчин натрію хлориду, а найчастіше для зменшення больових відчуттів під час ін’єкцій – 0,25-0,5% розчин новокаїну або лідокаїну. Антибіотики, розчинені в новокаїні, лідокаїні, вводять тільки в\м.
За типом протимікробної дії антибіотики поділяють на бактерицидні (пеніциліни, цефалоспорини, поліміксини) та бактеріостатичні (макроліди, тетрацикліни, левоміцетини). Така класифікація має практичне значення для вибору тактики лікування. При легкому і середньому ступені перебігу інфекційних захворювань призначають антибіотики бактеріостатичної дії. Їх застосовують більш тривалими курсами. Хворим з тяжкими інфекціями та з ослабленими захисними силами організму призначають антибіотики бактерицидної дії. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|