Главная | Обратная связь

Аудиторські докази, їхні види та вимоги до них

Під час перевірки аудиторові необхідно отримати достатні та від­повідні аудиторські докази, щоб мати змогу сформулювати висновки, на яких ґрунтуватиметься думка аудитора.

Світовий досвід отримання аудиторських доказів узагальнено при підготовці розділу МСА 500–599, який так і називається – «Ауди­тор­ські докази». У редакції 2008 р. він складається з 12-ти МСА, у тому числі:

1) 500 Аудиторські докази.

2) 501 Аудиторські докази: додаткові міркування щодо окремих статей.

3) 505 Зовнішні підтвердження.

4) 510 Перше завдання: залишки на початок періоду.

5) 520 Аналітичні процедури.

6) 530 Аудиторська вибірка та інші процедури тестування.

7) 540 Аудиторська перевірка облікових оцінок.

8) 545 Аудит оцінок за справедливою вартістю та розкриття ін­формації.

9) 550 Зв’язані сторони.

10) 560 Подальші події.

11) 570 Безперервність.

12) 580 Пояснення управлінського персоналу.

Зупинимося тільки на МСА 500 «Аудиторські докази», оскільки він містить основні напрямки аудиторських доказів, які більш широко розкриваються і усіх наступних МСА цього розділу. МетоюМСА 500 є встановлення стандартних положень і надання рекомендацій сто­совно:

– того, з чого складаються аудиторські докази в аудиторській пе­ревірці фінансових звітів;

– кількості та якості аудиторських доказів, які слід отримати;

– кількості та якості аудиторських процедур, які використовують аудитори для одержання цих аудиторських доказів.

При цьому не передбачається, що аудитори розглядатимуть усю інформацію, яка може існувати.

Аудиторські докази, які є накопичувальними за характером, охоп­люють:

– аудиторські докази, отримані від аудиторських процедур, вико­на­них під час аудиту;

– аудиторські докази, отримані з інших джерел, таких як попе­ред­ні аудиторські перевірки та процедури контролю якості на фірмі.

Аудиторські докази поділяються на прямітанепрямі.

Джерелами аудиторських доказів можуть бути:

– звітність – фінансова, податкова, статистична;

– Головна книга та оборотні відомість за синтетичними рахун­ка­ми;

– облікові регістри синтетичного й аналітичного обліку;

– первинні документи та звіти матеріально відповідальних осіб;

– матеріальні активи;

– бізнес-плани, кошториси, калькуляції, розпорядчі документи;

– матеріали ревізій і перевірок, проведених різними органами;

– матеріали внутрішнього контролю;

– показники, отримані аудитором при проведенні докумен­таль­но­го та фактичного контролю;

– письмові та усні заяви працівників підприємства і третіх осіб сто­совно змісту досліджуваних об’єктів.

Надійність аудиторських доказів залежить від:

– джерела їх отримання (внутрішнього чи зовнішнього);

– форми їх надання (візуальної, документальної чи усної).

Так, аудиторські докази, отримані від зовнішніх джерел (від третіх осіб), є більш надійними за докази, отримані із внутрішніх джерел. Аудиторські докази, зібрані безпосередньо аудитором, більш надійні, ніж докази, отримані від персоналу суб’єкта господарювання, що перевіряється. Аудиторські докази є більш надійними, якщо вони от­римані від різних джерел, мають різний зміст, але не суперечать один одному. Аудиторські докази у формі документів та письмових заяв більш надійні, ніж заяви, надані в усній формі. Слід чітко засвоїти, що випадково почуті відомості не можуть бути аудиторським доказом без підтвердження документами або фактами господарської діяль­ності.

Аудиторські докази мають відповідати критеріям достатності(кіль­кості)та відповідності(якості).

На кількість необхідних аудиторських доказів впливає:

– ризик викривлення (чим вищий ризик, тим більше аудиторських доказів може знадобитися);

– якість таких аудиторських доказів (чим вища якість, тим менше потрібно аудиторських доказів).

Це означає, що достатність та відповідність аудиторських до­казів є взаємозалежними. Однак слід пам’ятати, що отримання біль­шої кількості аудиторських доказів не може компенсувати їхню низьку якість.

 

2. Прийоми та процедури отримання аудиторських
доказів, їхні види

Аудиторські процедури є певними діями, які аудиторові необ­хідно обрати – на підставі оцінених ризиків на рівні фінансових звітів, а також розробити та виконати – відповідно до оцінених ризиків на рівні тверджень.

Загальні дії, а також характер, час та обсяг наступних аудиторських процедур – це питання професійного судження аудитора.

Аудиторські процедури або їхні поєднання здійснюються залежно від ситуації, в якій аудитор їх застосовує. Вони поділяються на:

– процедури оцінки ризику;

– тести контролю;

– процедури по суті.

На процедурах оцінки ризику зупинятися тут не будемо – вони були розглянуті в темі 4.

Тести контролю загалом поділяються на дві групи:

– незалежні тести;

– тести на відповідність.

Для здійснення процедур по суті аудитор використовує один чи кілька типів аудиторських процедур, наведених у п. 5 МСА 500, – всього їх вісім (їхня частина більш конкретно розкрита в інших МСА цього розділу). А саме:

– перевірка записів або документів;

– перевірка матеріальних активів;

– спостереження;

– запити;

– підтвердження;

– перерахування (повторне обчислення);

– повторне виконання;

– аналітичні процедури.

Тут необхідно зупинитися на понятті аудиторської вибірки.

Згідно з визначенням, для здійснення аудиторської вибірки необ­хідно, щоб перелік відібраних певним чином елементів сукуп­ності, що перевіряється, дозволив зробити висновок щодо всієї сукупності (ге­неральної сукупності).

Аудиторська вибірка буває двох типів:

· статистична, яка використовує методи:

– поворотна вибірка;

– безповоротна вибірка;

– механічна вибірка;

– серійна вибірка;

· нестатистична (довільна), яка використовує методи:

– блочний відбір;

– хаотичний відбір;

– оціночний метод.

Можна спочатку зробити стратифікацію сукупності. Однак слід пам’ятати, що вибірка має бути репрезентативною(доречною та повною).