Главная | Обратная связь

Священна Римська імперія. Боротьба за інвеституру

Територія Німеччини, яку населяли германські, a також романсь-кі та слов 'янські племена, входила до складу Франкської імперії. Після того, як ця імперія припинила своє існування, місцеві феодали у 919 р. обрали своїм королем Генріха І. Німеччина, таким чином, стала окре-мою державою, але поділялася при цьому на кілька великих самоуп-равних областей: Алеманію (Швабію), Баварію, Франконію та Саксонію.

Після Генріха І німецьким королем став Отгон І Великий. Йому довелося мати справу з войовничими кочівниками-мадярами (угор-цями), які з кінця IX ст. не давали спасу Європі своїми блискавични-ми спустошливими набігами. Для оборони від мадярів король побудував невеликі укріплення — бурги та створив сильне кінне вій-сько. В 955 р. на території Баварії (Німеччина) він завдав мадярам нищівної поразки, після якої в них назавжди пропала охота сіяти смерть і розруху на континенті.

У своїй державі Отгон І нама-гався підкорити великих феодалів, які мітили в місцеві корольки. В цьому його підтримало німецьке духовенство. Саме підтримка з боку церкви перетворила його в наймогутнішого західноєвропей-ського монарха. Оттон І вже не за-довольнявся німецькою короною, він мріяв стати володарем Римсь-кої імперії, та що там імперії — всього християнського світу!

Але, щоб ця мрія здійснилася, потрібно було заволодіти Італією. Скориставшись династичною боротьбою в Італії, Оттон І завою-вав Ломбардію (Північна Італія) й проголосив себе її королем. Дуже

хотілося йому похизуватися в імператорській короні, але нею коронувати його міг лише папа римський.

З папою треба було якось по-розумітися. Як мовиться, на лов-ця й звір біжить. Папа Іоанн XII не знайшов спільної мови з італій-ською знаттю й звернувся за до-помогою до німецького короля. Оттон І часу не гаяв. Він удруге пішов війною на італійські міста, оволодів Римом і посадив Іоанна XII на папський трон. Що було далі, ви вже, напевно, здогадали-ся. Вдячний папа в 962 р. увінчав Оттона І імператорською короною. Німецьку імперію, до складу якої, крім Німеччини та Північної Італії, увійшла також Баварія, назва-ли згодом Священною Римською імперією. Забігаючи вперед, ска-жемо, що Священна Римська імперія проіснувала до 1806 p., коли її ліквідував французький імператор Наполеон І.

Оттон І хотів заволодіти також Південною Італією, але його туди не пускали візантійці та араби.

Після смерті Оттона І королівська влада в Німецькій імперії по-слабла. Німецькі герцоги поставали можновладцями в своїх землях. В державі почалися смути.

До середини XI ст. німецькі імператори мали пап за своїх слуг, призначали їх і позбавляли влади. Але католицька церква зібралася з силами і вирвалася з їх залізних обіймів.

В 1056 р. німецький трон посів шестирічний Генріх IV. Поки він підростав, влада в державі належала герцогам, які заволоділи коро-лівськими землями. Пізніше Генріху IV довелося приборкувати сва-вільну знать і водночас мати справу з папами, які вирвалися з королівської опіки.

Енергійний і рішучий папа Григорій VII заборонив світській вла-ді втручатися в призначення єпископів. Генріху IV це не сподобало-ся. Але цього разу, як мовиться, найшла коса на камінь. Григорій VII відлучив німецького імператора від церкви й звільнив його підданих від васальної присяги. Феодальна знать заявила Генріху IV, що коли з нього не буде знято відлучення, йому доведеться забути про корону.

Довелося імператору, зціпивши зуби, податися в Північну Італію з повинною до папи. Біля воріт фортеці Каносса імператор три дні стояв босий, голодний, в лахмітті грішника, що кається, перш ніж його допустили до папи. Вдосталь натішившись приниженням свого ворога, Григорій VII зняв із нього відлучення. Відтоді фраза «піти в Каноссу» стала означати здачу на милість переможця.

Існує думка, що в Каноссі переміг не папа, а імператор. Генріх IV вміло використав проти папи його ж зброю — обряд каяття. Він по-каявся так, як цього вимагала церква, тому папа не міг не простити його, хоч і розумів, що цього робити було б не слід.

Повернувшись до Німеччини, Генріх IV допоміг відданим йому єпископам відлучити Григорія VII від церкви й обрати нового папу. Григорій VII став вигнанцем і невдовзі помер. Отже, Генріх IV при-ниження в Каноссі обернув на свою користь. Він і трон свій збе-ріг, і свого ворога доконав. Але піс-ля смерті Генріха IV імператори, під тиском з боку феодальної зна-ті, пішли на поступки папам. В 1122 р. в м. Вормсі вони підписа-ли угоду, за якою поступилися папі частиною своєї влади над церк-вою. Зокрема, надалі папа й мо-нарх спільно призначали єписко-пів. Відтоді єпископи вже більше слухалися папу, ніж імператора. Втративши підтримку церкви, імператори потрапили в ще біль-шу залежність від князів, влада їх підупала.

Німецькі імператори не мали підтримки і від міст, які дуже залежали від князів. Тому вони не спромоглися запобігти феодальній роздробленості держави. Таким чином, в XIII ст., коли інші західноєвропейські держави об'єднались і стали могутніми, Німеччина, навпаки, розсипалася на ряд незалежних князівств і занепала.

Тевтонський орден

Перша версія

Нова установа зі статусом духовного ордена була затверджена одним з німецьких рицарських керівників князем Фрідріхом Швабським (Fürst Friedrich von Schwaben) 19 листопада 1190 року, і після взяття фортеці Акра засновники лікарні знайшли їй постійне місце в місті.

Друга версія

Під час 3-го хрестового походу, коли лицарі атакували Акру, купці з Любека і Бремена заснували польовий госпіталь. Герцог Фрідріх Швабський перетворив госпіталь у духовний Орден, на чолі якого став капелан Конрад. Орден підкорявся місцевому єпископові і був відділенням ордена Іоаннітов.

Папа Римський Климент III утвердив Орден як «fratrum Theutonicorum ecclesiae S. Mariae Hiersolymitanae» (Братерство Тевтонське церкви Святої Марії Єрусалимської) своєю папською буллою від 6 лютого 1191 року.

5 березня 1196 в храмі Акри відбулася церемонія реорганізації Ордена в духовно-рицарський Орден. На церемонії були присутні магістри госпітальєрів і тамплієрів, а також світські і духовні особи Єрусалиму. Папа Римський Інокентій III підтвердив цю подію буллою, датованою 19 лютого 1199, і визначив завдання Ордена: захист німецьких лицарів, лікування хворих, боротьба з ворогами католицької церкви. Орден був підвладний Папі Римському й імператорові Священної Римської імперії.

Тевтонський орден ("Орден будинку святої Марії Тевтонською") - католицький духовно-рицарський орденстворений в 1198 для хрестового походу до Палестини. Назву своє веде від німецького племені тевтонів, яке в II в.до н.е. разом з кимврами вторглося в римські володіння. У 102 до н.е. були розбиті римським полководцем Марієм Р. Символами ордени стали білий плащ і простій чорний хрест. Незабаром переніс свою діяльність до Європи і з 1226 вів настання на землі балтского племені пруссов. Згідно Іпатьевськой літописичастина пруссов бігла до Литви "неволею перед німці". У 1237 Данила Романовіча під Дорогичином отримав перемогу над військом ордена. У 1237 з Тевтонським орденом об'єдналися залишки розгромленого ордени Мечоносців. Влітку 1237 тевтонські лицарі вторглися в землі Пскова і Новгородазахопивши Псков ІзборськЛугу. У 1241 Олександр Невський вигнав тевтонських лицарів із завойованих земель звільнив Псков і др.города. Проте в 1243 тевтони підкорили пруссов і відібрали у поляків північні польські землі. У 1243 Тевтонський орден об'єднався з Лівонським орденом. Щоб протистояти німецькою агресіїу 1325 був оформлений польсько-литовський союз. У 1409 почалася війна королівства Польського і Великого князівства Литовського проти Тевтонського ордена. Військові дії були однією з причин, що припинили настання Вітовта на російські землі. 15 МУЛ 1410 у битві при Грюнвальде польсько-литовсько-російське військо Владислава Ягайла і Вітовта розбило лицарів ордена. У 1411 був підписаний Торуньський мир Польщі з Тевтонським орденом. У 1422 по Мельнському мирному договору з Литвою і Польщею орден остаточно відмовився від Жемайтії і литовського Занеманья, зберігши край Клайпеди і польське Помор'я. У 1466 в результаті Тринадцятирічної війни (1454-1466) з Польщею Тевтонський орден визнав себе васалом польського короля. Проте гросмейстер ордена продовжував шукати союзників боротьбі проти Польщі. У МР 1517 був поміщений союзний договір з Росией проти Польщі і Литви. Використовуючи хороші відносинигросмейстер ордена в 1519 запропонував Василю III приєднатися до антитурецькій коаліції європейських держав. Проте цар відповів відмовою. У 1525 його володіння в Прибалтиці були перетворені на герцогство Пруссію. У 1834 Тевтонський орден був відновлений в Австрії. У ХХ в. фашисти використовували ідеологію і символіку Тевтонського ордена: залізний хрест був важливою нагородою в "третьому рейху". Тевтонський орден існує в Германії і до цього дня, маючи незначне число членів.