Главная | Обратная связь

Теоретичні основи дослідження девіантної поведінки.

Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбало в останні роки масовий характер і поставило цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів. Пояснити причини, умови і фактори, що детермінують це соціальне явище, стала незначюющою задачею. Її розгляд припускає пошук відповідей на ряд фундаментальних питань, серед яких питання про сутність категорії «норма» (соціальна норма) і про відхилення від неї.[3]

У стабільно - функціонуючому суспільстві, яке стрімко розвивається, відповідь на це питання більш-менш зрозуміле. Соціальна норма – це необхідний і відносно стійкий елемент соціальної практики, що виконує роль інструмента соціального регулювання й контролю.

«Соціальна норма, - відзначає Я.І. Гілинський, - визначає історично сформовану в конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій». Соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин таке дисциплінарне розмежування.[9]

Соціологія девіантної поведінки відноситься до «наскрізних» теорій. Специфіка її предмету полягає в тому, що коло досліджуваних явищ історично мінливе і залежить від сформованих у даний момент у конкретному суспільстві соціальних норм. Існування кожної системи (фізичної, біологічної, соціальної) є динамічний стан, єдність процесів збереження й зміни. Девіації (флуктуації в неживій природі, мутації – у живий) є загальною формою, механізмом, способом мінливості, а, отже, і життєдіяльності, розвитку кожної системи.

Чим вище рівень її організації (організованості), чим система динамічні, тим більше значать зміни як засіб збереження (за вираженням І. Пригожіна – «порядок через флуктуації»).[8]

Оскільки функціонування соціальних систем нерозривно пов'язано з людською життєдіяльністю (предметно - колективною свідомою діяльністю суспільної людини), соціальні девіації реалізуються в кінцевому рахунку також шляхом девіантного поводження. Ось чому соціальні відхилення можуть мати для суспільства різні значення.[5] Позитивні служать засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних чи реакційних стандартів поведінки. Це – соціальна творчість: наукове, технічне, художнє, суспільно-політичне. Негативні – дизфункціональні, дезорганізують систему, підриваючи часом її основи. Це – соціальна патологія: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцид, сиріцтво. Границі між позитивним і негативним девіантної поведінки мінливі в часі і просторі соціумів. Крім того, одночасно існують різні «нормативні субкультури» (від наукових співтовариств і художньої «богеми» до співтовариств наркоманів і злочинців, а також жебракування ).

Індивід формується як особистість під впливом соціалізуючих й десоціалізуючих умов і факторів суб’єктивного характеру. Такими умовами і факторами виступають: референтна група або особи з місця проживання, навчання, праці; мікросоціальне оточення за місцем проживання; макросоціум як суб’єктивний компонент регіону, держави. У свою чергу порушення поведінки індивідів також проявляються у межах певного соціуму, який диктує певні умови прилучення до себе. Тому при дослідженні стандартів поведінки та відхилень від них необхідно здійснити екскурс щодо діючих суспільно-нормативних основ соціалізації особи.[32]

Нормативні системи суспільства не є застиглими, назавжди даними. Змінюються самі норми, змінюється відношення до них. Відхилення від норми настільки ж природно, як і проходження їм. Повне прийняття норми виражається в конформізмі, відхилення від норми — у різних видах девіації, девіантного поводження. За всіх часів суспільство намагалося придушувати небажані форми людського поводження. Різкі відхилення від середньої норми як у позитивну, так і в негативну сторони погрожували стабільності суспільства, що за всіх часів цінувалося вище всього.[11]

Соціологи називають поводження, що відхиляється, девіантним. Воно має на увазі будь-які вчинки або дії, не відповідним писаним або неписаним нормам. У деяких суспільствах найменші відступи від традиції, не говорячи вже про серйозні провини, суворо карали. Усе перебувало під контролем: довжина волосся, форма одягу, манери поводження. Цей термін, широко поширений в європейській науковій літературі, вживається у соціології в двох значеннях – широкому й вузькому[31].

В широкому розумінні термін «девіантність» означає будь-яке відхилення від прийнятих у суспільстві соціальних норм, починаючи із найнезначніших. Традиція розширеного вживання бере початок із зарубіжної соціології. У вузькому значенні девіантність означає незначні проступки, ті, що не попадають під статтю кримінального кодексу. Девінтність у широкомурозумінні визначається як поведінкові відхилення, а вузьке значення цього терміну зберігається для визначення незначних відхилень, тобто власне девіацій.[4] З огляду на зміст поняття «девіантна поведінка» доцільним є застосування його у широкому розумінні.

Так, поняття «девіантна поведінка» має декілька трактувань, які в загальному відображають порушення індивідом суспільних правових і моральних норм. У самому змісті поняття „девіантна поведінка” акцентується:

а) на аморальності й асоціальності вчинку;

б) на наявності суспільних вимог до стандартів поведінки;

в) на присутності процесу соціальної дезадаптації та дезорганізації індивіда.

Ці твердження базуються на тлумаченнях поняття „девіантна поведінка” у працях багатьох вчених: Оржеховської В.М.: «це поведінка з відхиленнями від прийнятих у даному суспільстві соціально-психологічних і моральних норм» [8], Дахно Р.: «це стійкий вид поведінки людини, що має відхилення від найбільш важливих соціальних норм суспільства у певний час та завдає реальної шкоди суспільству і самій людині, що її проявляє, і супроводжується її соціальною дезадапацією»[13], Казаринової Н.В., Филатової О.Г., Хренова А.Е.: «невідповідність тих або інших проступків, тієї або іншої соціальної діяльності прийнятим нормам», Петришина Г.Р.: «це система дій і вчинків людей, що суперечать соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки». [9]

Існують теоретичні основи дослідження девіантної поведінки, а саме є три вида теорій: теорії фізичних типів, психоаналітичні і соціологічні, або культурні теорії. Розглянемо кожен з них:

а) головна передумова всіх теорій фізичних типів містить у тому, що визначення фізичних рис особистості здійснюючих його різні відхилення від норми. Серед послідовників теорії фізичних типів можна назвати Ч.Ломброзо, Є.Кретшмера, В.Шелдона. У працях цих авторів існує одна головна ідея: люди з визначеною фізичною конституцією схильні здійснювати соціальні відхилення, осудні суспільством. [5]

б) психоаналітичні теорії, відхиляюча поведінка лежить вивченню конфліктів, виникаючих у складеній особистості. Згідно теорії З.Фрейда, у кожній особистості під прошарком активного свідомого знаходиться область без свідомого – це наша психічна енергія, у якій зосереджено все природнє й першеобщиннє. Людина здійсна захиститись від особистого природного “ беззаконного” стану шляхом формування особистого Я, а також супер - Я, визначеного відрахування культури суспільства. У цьому випадку може відбутися відхилення від культурних норм, вироблені соціальним оточенням індивіда.[3]

в) у відповідність з соціологічними, або культурними, теоріями індивіда становляться девіантами, так як процеси проходимої ними соціалізації у групі бувають невдалими по відношенню до деяких окремих норм, при цьому ці невдачі впливають на внутрішню структуру особистості. Коли процеси соціалізації вдалі, індивід спочатку адаптується до оточуючих його культурних норм, потім засвоює їх так, що схвалені норми і цінності суспільства або групи становляться його емоціональною потребою, а заборони культури частиною його пізнання.

Отже, ми визначили, що девіантна (відхиляюча) поведінка - це поведінка індивіда чи групи, що не відповідає загальноприйнятим нормам, у результаті чого ці норми ними порушуються. Девіантна поведінка - наслідок невдалого процесу соціалізації особистості: у результаті порушення процесів ідентифікації й індивідуалізації людини, такий індивід легко впадає в стан «соціальної дезорганізації», коли культурні норми, цінності і соціальні взаємозв'язки відсутні, слабшають чи суперечать один одному. Неприйняття індивідом вимог щодо необхідності дотримання суспільних норм породжує асоціальну поведінку. Особливості соціальних відхилень, девіацій стосуються поведінкового функціонування індивідів у суспільстві, тому соціально неодобрювані вчинки у їх поведінці отримали назву „поведінкових відхилень” або „поведінки з відхиленнями”. Тому, розглядаючи соціальні відхилення, стосовно конкретного індивіда доцільніше застосовувати поняття „поведінкові відхилення” або „відхилення у поведінці”.[14]

Варто визнати, що гнітюче число соціальних відхилень відіграє деструктивну роль у розвитку суспільства. І тільки деякі нечисленні відхилення можна вважати корисними. Одна з задач соціологів - розпізнавати і відбирати корисні культурні зразки в поведінці індивідів, що відхиляється, і груп.