Здавалка
Главная | Обратная связь

Антропогенні фактори.



Антропогенні фактори – це сукупність різних типів дії людини на живу й неживу природу. Під час історичного розвитку людства природа збагатилася якісно новими явищами. Тільки своїм фізичним існуванням людина помітно впливає на середовище мешкання: в процесі дихання населення Землі щорічно вивільнює в атмосферу 1 · 1012 кг СО2, а з їжею споживає 5 · 1015 ккал.

В значно більшій мірі на біосферу впливає виробнича діяльність людини. Згідно з геологічними явищами людина існує надзвичайно короткий час (усього 0,00001% від тривалості існування біосфери). Проте, за цей короткий проміжок часу кругообіг речовин в біосфері змінився радикально. На сьогодні людина є найважливішим геологічним фактором. В античні часи люди використовували лише 18 хімічних елементів, у XVIII віці – 29, а у ХIХ – 62. Нині використовуються всі 89 елементів, що є в земній корі, крім того одержані ще й такі, яких в природі немає зовсім, наприклад: плутоній, технецій, тощо.

Велику шкоду наносить біосфері технічне перетворення й руйнування природних екосистем в процесі будівництва та життєдіяльності міст, доріг, промислових підприємств. Наприклад, забудова й асфальтування все більших площ поверхні Землі не тільки виключає з природного обігу певну частину ґрунту, але й змінює режим ґрунтових вод, випаровування.

Стрімка урбанізація – зростання міст в останні півстоліття – змінила обличчя планети сильніше, ніж багато видів іншої діяльності за всю історію людства. Найбільш відоме проявлення антропогенного впливу на біосферу – забруднення навколишнього середовища, зокрема, атмосферних і поверхневих вод.

Забруднення повітряного басейна у містах має три різних джерела і його величина змінюється залежно від розміру міста, клімату, географічного розташування міста та періоду року. У великих містах середнього поясу взимку опалення житла постачає в атмосферу до 50% усіх забруднювачів у вигляді твердих частинок (пил, сажа, зола) і газоподібних (оксиди вуглецю, нітрогену, сульфуру у співвідношеннях, які залежать від виду палива); два інших джерела – промислові підприємства та автомобільний транспорт – поділяють останні 50% майже порівно.

В південних великих містах відповідні цифри набагато відрізняються і основний внесок у забруднення атмосфери вносить автомобільний транспорт. У містах з підвищеною вологістю повітря, які розташовані поблизу великих мас води, забруднювачі атмосфери – продукти згоряння палива в котельних – всмоктуються краплинами води і утворюють отруйний туман – смог. Головний діючий компонент смогу – сірчаний ангідрид в кількості 5-10мг/м3, а іноді й вище. В такому смозі практично не утворюється ніяких нових хімічних речовин. Його токсичність цілком визначається вихідними забруднювачами і виникає він при згорянні достатньо великих кількостей органічного палива.

Що стосується ролі урбанізації в забрудненні вод, то тут слід розглядати два аспекту: по-перше, скид стічних вод; по-друге – забезпечення питною водою. Обидві проблеми перебуваються у прямій залежності одна від одної, тому що забезпечення питною водою здійснюється з річок, в які скидаються стічні води населених пунктів, промислових і сільськогосподарських підприємств.

Основною причиною забруднення водних басейнів є скид у водоймища неочищених або недостатньо очищених вод промисловими підприємствами, комунальним та сільським господарством. Підраховано, якщо місто споживає за добу 600 тис. м3 води, то воно дає біля 500 тис. м3 стічних вод.

Слід звернути особливу увагу ще на один антропогенний фактор, тісно пов’язаний з великими містами. Це вплив досить недавно відкритих суперекотоксикантів, універсальних клітинних отрут – диоксинів. Диоксини – це група органічних речовин, які в останні роки вважають найбільш небезпечною, співставимою з дією жорсткого іонізуючого випромінювання. Диоксини не виробляються промисловістю, вони – це породження сучасного міста і надходять в атмосферу з вихлопними газами автомобілів, при хлоруванні питної води, згорянні техногенної деревини (наприклад: залізничних шпал). Постійним джерелом надходження диоксинів є спалювання твердих побутових відходів, в яких міститься велика кількість полімерних матеріалів.

Зараз ми ще не уявляємо реальних масштабів диоксинової небезпеки. Для знищення її потрібно створення нормативно-правової бази, формування мережі аналітичних центрів з контролю над вмістом диоксинів, розробка рекомендацій з локалізації і зниження надходження цих токсикантів від відомих джерел. Вже існують технології з вилучення диоксинів з питної води сорбцією на гранульованому активному вугіллі, які вже використовуються у деяких країнах світу.

Сучасне місто – це ще й джерело потужного енергетичного забруднення середовища. Воно постачає теплове забруднення, яке пов’язано з працею теплоенергетичного устаткування, різноманітних двигунів, в тому числі й автомобільних. Додаткове тепло постачає сама промисловість будівельних матеріалів. Можна нарахувати ряд джерел такого постачання тепла:

· виробництво асфальтобетону для дорожнього будівництва, де тепло вивільнюється в атмосферу при сушінні мінеральних компонентів асфальтобетону, а також при розігріванні в’яжучих та в самих процесах виробництва асфальтобетону та будівництві дорожніх покрить;

· обжиг керамічних будівельних матеріалів (цегла керамічна, цегла клінкерна, фасадні керамічні вироби, плитка для полу), при якому розвивається температура до 1100-13000С;

· пропарювання залізобетонних будівельних виробів (фундаментні блоки, стінові панелі, плити-перекриття, тощо) у пропарювальних камерах;

· обжиг кальцієвих та кальцієво-магнієвих порід в процесах виробництва вапна та гіпсу для будівництва, який здійснюється при температурах 900-12000С.

Шляхи боротьби з тепловим забрудненням – утилізація тепла, вторинне використання його для побутових потреб міста.

Ще один вид енергетичного забруднення міст – це шумове забруднення. Рівень шуму вимірюється в децибелах. Поріг чутливості людини – 20-120 дБ. Реактивний літак при старті на відстані 25 м дає рівень шуму 140 дБ; вантажівка – 90 дБ; потяг – 90-93дБ; багатоквартирний будинок в годину-пік – 54-59 дБ. Нешкідливим є рівень 20-30дБ; допустима межа – 80дБ; 130 дБ викликають біль, а 150 дБ – нестерпним.

Зараз у великому місті проблема шуму загострилася у зв’язку з великою кількістю автотранспорту – в годину-пік рівень шуму досягає на шляхах 75 дБ.

Головними засобами боротьби з шумом є:

- раціональне планування міської забудови – віддалення будинків від великих шляхів на 200м знижує рівень шуму до 20дБ;

- створення шумових екранів – спеціальних стін, зелених насаджень;

- будівництво шумозахисних будинків з вікнами всередину кварталу;

- створення глушильних засобів на двигунах внутрішнього згоряння.

І, нарешті, ще один з найважливіших видів енергетичного забруднення в містах – це радіоактивне забруднення. Радіоактивність – це природне явище, коли здійснюється розпад ядра атомів, при якому виникають випромінювання. Ці випромінювання мають велику енергію, їх загальною властивістю є здатність іонізувати речовину, середовище, в якому вони розповсюджуються: воду, повітря, метали, організми. Іонізація речовини завжди супроводжується зміною її основних фізико-хімічних властивостей, а для біологічної тканини – порушенням життєдіяльності. Тому радіоактивні випромінювання шкідливі для живих організмів.

На протязі свого життя і всього біологічного розвитку людина опромінювалася і зараз продовжує опромінюватися під дією радіоактивного випромінювання від природного фону. Природні джерела, що формують цей фон, можна розділити на дві категорії: зовнішнє та внутрішнє опромінювання. До зовнішнього належать космічні промені, сонячна радіація, випромінювання від гірських порід земної кори і від повітря.

Опромінюють нас і власні стіни, тобто будівельні матеріали, з яких побудовані споруди. Наприклад, в Швеції був заміряний фон випромінювання майже в 1000 квартир в домах, які були побудовані з різних матеріалів: дерева, цегли, бетону та каменю. Усі вони були побудовані до 1946 року, тобто до початку випробувань атомної зброї. Наслідки вимірювань показали, що в дерев’яних будівлях опромінювання людини приблизно в 2 рази нижче, ніж на відкритих місцевостях, в цегляних і бетонних – також, а в гранітних – в 4 рази вище, ніж на відкритих місцевостях. Природні радіонукліди, що вміщені в будівельних матеріалах, можуть бути джерелом опромінювання людини. Вони створюють як зовнішнє опромінювання, так і опромінювання тканини легенів продуктами розпаду ізотопів радону, який вивільнюється з надр землі під час будівництва та експлуатації фундаментів. Доза опромінювання від радону складає 7-500 мкЗв (мікрозіверт) на рік. Сумарна допустима річна доза опромінювання людини на Україні з 1997 року по цей час складає 1000 мкЗв.

Найбільшу частину дози радіації за рахунок радіонуклідів будівельних матеріалів людина одержує під час перебування в житлових приміщеннях. Державні будівельні норми України з радіації визначають гранично - допустиму потужність поглиненої дози радіації в житлових приміщеннях 30 мкР/г.

Отже, як показує огляд антропогенних факторів, природу Землі неможливо повернути до того стану, в якому вона була до початку розвитку людини. На сучасному етапі завдання полягає не в тому, щоб залишити все, як було – це неможливо, а в тому, щоб діяти розумно, науково обґрунтовано, з максимальною обережністю, бо нічого з того, що робимо ми з живою природою, виправити неможливо.

Контрольні запитання

3.1. Які існують групи екологічних факторів?

3.2. Які екологічні фактори відносяться до лімітуючих для рослин?

3.3. В чому складається принцип мінімуму Лібіха?

3.4. В чому складається закон толерантності Шелфорда?

3.5. Які екологічні фактори відносяться до антропогенних?

3.6. Які види забруднення довкілля дає сучасне місто?

3.7. Які існують джерела енергетичного забруднення в містах?

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.