Главная | Обратная связь

Класифікація екологічних факторів

Життя організмів в екосистемі відбувається під дією різноманітних екологічних факторів стосовно її біотичних і абіотичних. компонентів. Усі вони в своїй сукупності складають середовище існування. Екологічні фактори можуть бути необхідними або шкідливими для живих істот, сприяти або перешкоджати їх виживанню та розмноженню. Різні організми по-різному реагують на ті ж самі екологічні фактори. Адаптація до існування в різних умовах виробилося у організмів історично.

Таким чином, екологічні фактори - усі складові середовища проживання, що впливають на існування і розвиток організмів і на які організми реагують реакціями пристосування.

Усі екологічні фактори розділяються на три великі групи: абіотичні, біотичні та антропогенні.

Абіотичні фактори – це сукупність важливих для організмів властивостей неживої природи. До цих факторів можна віднести хімічні (склад атмосфери, води, ґрунтів), фізичні (температура, тиск, вологість, течії, тощо), кліматичні (сонячне світло, температура, вологість), географічні (довжина дня та ночі, характер місцевості), гідрологічні (склад та властивості поверхневих вод), едафічні фактори середовища (властивості земної поверхні, які впливають на її мешканців - ґрунтові води, концентрація солей у воді, кислотність, товщина родючого шару ґрунту тощо).

Біотичні фактори – це сукупність впливів життєдіяльності одних організмів на інші. Для кожного організму всі інші організми – важливі фактори середовища існування, вони впливають на нього не менше , ніж нежива природа. Ці фактори дуже різноманітні.

Іноді зустрічається інша класифікація екологічних факторів, згідно з якою усі вони поділяються на дві великі групи:

· зовнішні (екзогенні), дія яких викликає зміни в екосистемі, а самі вони при цьому не змінюються, не відчувають на собі зворотної дії екосистеми (сонячне світло, напрямок вітру, тиск, температура, тощо);

· внутрішні (ендогенні) – їх можна співставити з властивостями екосистеми і вони утворюють її склад (кількість популяцій, характеристика шару атмосфери, що розташований впритул до земної поверхні, характеристики води, ґрунту, тощо).

В більшості випадків зовнішні фактори співпадають з абіотичними, а внутрішні – з біотичними, хоч іноді й бувають винятки.

3.2Лімітуючи екологічні фактори.

В середині XIX сторіччя, а саме, в 1840 році німецький вчений Ю.Лібіх висловив ідею, що здатність організмів до виживання визначається найслабкішою ланкою в ланцюгу його екологічних потреб. Він досліджував вплив різних речовин на розвиток рослин і знайшов, що врожай рослин залежить не від тих елементів харчування, яких треба у великих кількостях (наприклад: СО₂, О₂ і Н₂О), а від тих, які хоч і потрібні рослинам в менших кількостях, але практично відсутні в грунті, або важкодоступні (наприклад: цинк, фосфор, бор). Далі вчений встановив, що й багато інших екологічних факторів можуть обмежувати розвиток організмів, наприклад, тепло, світло та ін. Цю закономірність Ю.Лібіх сформулював так: “Екосистема керується фактором, якого є мінімум, і той фактор, що є в мінімумі, визначає стійкість екосистеми в часі”. Пізніше цей висновок став відомим як принцип мінімуму Лібіха .

Принцип мінімуму Лібіха – розвиток екосистеми залежить від тих факторів природного середовища, значення яких наближається до екологічного мінімуму.

Пізніше, вже в 1913 році англійський біолог В.Шелфорд звернув увагу на те, що лімітуючим фактором може бути не тільки нестача, але й надлишок екологічних факторів, тобто екосистеми характеризуються не тільки екологічним мінімумом, але й екологічним максимумом. Надлишок тепла, вологи, світа і навіть споживних речовин може стати таким же шкідливим і згубним, як і їх нестача. Діапазон між екологічним мінімумом та екологічним максимумом – це межі толерантності (виживаємості·).

Закон толерантності Шелфорда можна сформулювати так: життя і розвиток організмів залежать в першу чергу від тих факторів середовища, значення яких наближається до екологічного мінімуму або екологічного максимуму, тобто, до меж толерантності.

Отже, існування і процвітання організмів в будь-якому середовищі існування залежить від великого комплексу умов.

Будь-яка умова, від якої залежить присутність і розвиток організму в даному місці існування, і яка наближається до меж толерантності або виходить за ці межі називається лімітуючим фактором.