Главная | Обратная связь

Граматична система мови

лення мовця до змісту речення. Смислову основу мо­дальності становить поняття оцінки як інтелектуаль­ної (раціональної), так і емоційної. Модальність вира­жається вставними і вставленими одиницями (здаєть­ся, кажуть, безумовно, напевно тощо), модальними частками (ніби, хіба що, чого доброго), вигуками (леле!, горе!, гай-гай!, та ба!), спеціальними інтонаційними за­собами, порядком слів (Гарний друг!) та ін. Ш. Баллі вважав, що в будь-якому висловленні має місце фак­тичний зміст (диктум) і його оцінка (модус). Заува­жимо, що в мовознавстві є й інше, широке трактування модальності, яке по суті збігається з наведеним вище визначенням предикативності.

Що ж стосується інтонації, то у формуванні речен­ня її роль виняткова. Будь-яке слово може стати речен­ням, якщо його вимовити з певною інтонацією (Мама! Дощ? Уперед!). Очевидно, без інтонації не може бути виражена ні модальність, ні предикативність узагалі.

Щодо природи речення в науці про мову існує три погляди: 1) визначення речення за комунікативною функцією і віднесення його до мовлення; 2) визначен­ня речення за структурно-граматичною ознакою і від­несення його до одиниць мови; 3) виділення двох оди­ниць — речення і висловлення, перша з яких характе­ризується як певна структурна модель і належить мові, а друга як лексично наповнена модель із певним інто­наційним контуром і належить мовленню.

Для третьої концепції важливими є критерії розме­жування речення і висловлення. Одні вчені такими критеріями для речення вважають граматичну струк­туру й інтонаційну автономність, інші беруть до уваги лише структуру, а інтонаційну автономність розціню­ють як достатній критерій для виділення висловлен­ня. Таким чином, згідно з третьою концепцією, речен­ня — це абстрактна віртуальна мовна одиниця, конст­рукція, яка описується без урахування її лексичного наповнення і вираженого комунікативного завдання. Висловлення — конкретна мовленнєва одиниця, що характеризується лінійною реалізацією віртуальної моделі, комунікативною націленістю, інтонаційним оформленням і ситуативним значенням. Як зазначав С. О. Карцевський, речення — це граматична структу­ра, якій притаманна наявність предиката, а вислов­лення (фраза) — це актуалізована одиниця комуніка­ції [Кагсеузкіі 1931: 190; 1948: 33—34]. Тут потрібно

Теорія мови

наголосити на обов'язковості інтонації для висловлен­ня. Як зауважив Ф. Данеш, бувають висловлення, поз­бавлені форми речення, але не буває висловлення, яке б не мало інтонації [Бапез 1960: 44].

Речення і висловлення часто не збігаються за обся­гом. Висловлення може бути більшим (ширшим) за структурну модель (за рахунок відокремлених зворо­тів, вставних слів, звертань тощо) і меншим, як то маємо в неповних та еліптичних висловленнях і в різ­них кліше, репліках згоди—незгоди, привітаннях, які взагалі не відповідають структурним схемам і кваліфі­куються в синтаксисі як неграматичні речення (На все добре!, Будьмо!, Па-па!, Годі!, Ні кроку!, Буде вам!, Де там!).

Речення вивчає структурний (конструктивний) син­таксис, а висловлення — актуальний (комунікативний, функціональний). Хоч більшість мовознавців теоре­тично розрізняють речення і висловлення, однак тер­мін висловлення поки що не знайшов широкого прак­тичного застосування, звичайно в цьому значенні тра­диційно вживається термін речення з уточненням у комунікативному (функціональному) аспекті.