 |
|
Граматична система мови
б вона працювала. Хай вона працює. Вона працюй, [а він тільки їсть та вилежується].
Як і в морфології (пор. рос: ти победишь, он побе-дит, я ?), синтаксичні парадигми бувають повні і неповні. Повнота парадигми простого речення залежить від його граматичної структури і від лексичного наповнення структури. Так, скажімо, речення Перемога — це чудово має не восьмичленну (повну) парадигму, а неповну чотиричленну: Перемога — це чудово. Перемога — це було чудово. Перемога — це буде чудово. Перемога — це було б чудово. Тут відсутні такі форми ірреальних способів, як обов'язковість, бажальність, спонукальність. Речення Цвісти садам має всього лише двочленну парадигму — теперішній час (Цвісти садам) і бажальний спосіб (Цвісти б садам) [ПІведо-ва 1967: 7 і наст.; Грамматика современного русского литературного язьїка 1970: 577 і наст.].
Існує ще одна концепція парадигми речення, за якою до однієї парадигми належать речення, які співвідносяться з одним і тим самим денотатом, тобто є синонімічними. Такий парадигматичний підхід до речення характерний для напряму логічної семантики в синтаксисі.
Поняття парадигматики речення широко використовують як у конструктивному, так і в комунікативному синтаксисі. Як правило, парадигматичний підхід застосовують у вивченні простого речення. Складне речення характеризується за іншими параметрами (тут визначальними є зв'язки між предикативними частинами). Водночас треба зазначити, що складне речення не є механічним об'єднанням двох чи більше простих. Вступаючи в певні синтаксичні відношення, одна з частин може зазнавати таких структурних змін і мати таку структурну організацію, яка простим реченням не властива. У позиційній схемі складного речення особливий порядок слів, є позиції для сполучників, сполучних і співвідносних слів, часток, дейктичних (вказівних) слів та інших спеціалізованих засобів вираження зв'язку. Комунікативний тип складного речення, за Г. Кржиж-ковою, визначається головною частиною.
Побудова (синтагматична організація) речення підпорядкована його двом функціям — номінативній і комунікативній. Номінативна функція пов'язана з по-значуваною реченням ситуацією (подією), тоді як комунікативна — з виділенням у висловленні ядра і теми
Теорія мови
повідомлення. Відповідно до цих двох аспектів речення у функціональному синтаксисі стали розрізняти номінативний (семантичний) синтаксис і комунікативний синтаксис.
Для номінативного (семантичного) синтаксису важливим є поняття пропозиції. Пропозиція — це семантичний інваріант, спільний для всіх членів модальної і комунікативної парадигми речень.
Так, наприклад, речення Командир вручив воїнові орден, Командир нагородив воїна орденом, Командиром вручений орден воїнові передають одну й ту саму інформацію. У пропозиції відображається денотативна ситуація. З цього погляду речення — це «драма в мініатюрі» (Л. Теньєр). Кожний актант і сирконстант (іншими словами, кожна словоформа) в позиційній схемі речення «відіграє» певну роль, позначаючи мовну семантику високого рівня абстракції, як, наприклад, діяч, дія, об'єкт дії, знаряддя дії, місце дії, мета дії тощо. Ч. Філл-мор, який уперше опрацював цю «відмінкову граматику» [Гііітоге 1968: 24—25], виділив такі ролі: агентив (А), датив (Б), інструменталь (І), фактитив (Б*) — предмет або особа, що виникають внаслідок дії, локатив (Ь), об'єктив (О). Нині цей перелік ролей дещо змінився, розширився й отримав нове символічне позначення: а£епз, асі, оЬі, іпзіг, Іетр, Іос, ехізі; «буття», іпсер «початок» тощо. Так, скажімо, речення Я відчинив двері ключем матиме такий запис у термінах пропозитивної номінації: а§епз асі оЬ] іпзіг. Ці семантичні феномени в тій послідовності і в тому наборі, в якому вони виявились у наведеному висловленні, утворюють його (висловлення) пропозицію.
Пропозитивна номінація і позиційна структура висловлення не завжди збігаються. У мові існують речення, де в один синтагматичний ряд злиті дві чи більше пропозиції, які обслуговує спільний механізм актуалізації. Так, зокрема, в реченні Я знав його дитиною реалізовано дві пропозитивні номінації: Я знав його і Він був дитиною. У різних мовах механізми актуалізації і номінації ситуації характеризуються різним ступенем автономності, взаємозалежності.
З ученням про пропозицію пов'язана теорія глибинних і поверхневих структур. Глибинна структура — це спосіб абстрактного опису семантичної структури речення, це абстрактна формула, утворена найбільш загальними, універсальними елементами смислу. Так,