Главная | Обратная связь

Граматична система мови

ша містить предикативний мінімум, то друга — номі­нативний мінімум, тобто все, що необхідно для розу­міння речення). До позиційної схеми, крім головних членів, належать різні поширювачі, тобто другорядні члени речення (в традиційному розумінні), або актанти і сирконстанти (за сучасною термінологією). Узагаль­нено схему членів речення можна схематично зобрази­ти так (схема запозичена в 3. Д. Попової [Попова 1977: 146]):

додатки

обставини

означення

дієслівні атрибути

Вважають, що в системі мови закладені тільки структурні схеми, а позиційні схеми формуються в мовленні.

Говорячи про відношення між членами речення, не можна оминути питання про його вершину, тобто який із членів ядерної структури речення — підмет чи при­судок — є важливішим. З цього приводу в мовознавс­тві існувало дві протилежні думки. О. О. Шахматов, О. М. Пєшковський, С. О. Карцевський, А. де Гроот уважали, що оскільки у формі підмета нема показни­ків підпорядкованості якомусь іншому слову, то він є абсолютно незалежним членом. По-іншому це питан­ня трактували А. Мартіне, О. О. Дмитрієвський. Усу­нення підмета, на їхній погляд, не призводить до руй­нування речення, тоді як редукція присудка руйнує його (Співається пісня —» Співається; Співається піс­ня —> Пісня). Звідси висновок: присудок становить мінімум речення, його конститутивний центр і, та­ким чином, є єдиновладним у структурі речення. Цю позицію підтримав Л. Теньєр.

Отже, підмет і присудок мають подвійну природу, їх статус змінюється залежно від того, в якому аспекті —

Теорія мови

конструктивному чи комунікативному — їх розгляда­ють. Синтагматично присудок підпорядковується під­мету. В аспекті актуалізації (у відношенні не до яко­гось члена речення, а до всього висловлення) присудок займає центральну позицію (предикативність, а саме такі її складники, як категорії способу і часу, містять­ся саме в присудку).

Опозиції структурних схем за вираженими ними синтаксичними ознаками предикативних відношень утворюють системні зв'язки між цими структурними схемами, формують парадигматику речень. Питання парадигматики речень поки що не має однозначного розв'язання. У трансформаційній граматиці (Н. Хом-ський та його школа) під парадигматикою речення ро­зуміють структурно відмінні, але семантично співвід­носні синтаксичні конструкції (речення), що рівно­значне перифразам. Розширено трактує парадигматику П. Адамець: це ієрархічно організована система, в яку входять ядерне речення і всі його трансформи, що пе­редбачають зміни в синтагматичній будові при стабіль­ності змістової сторони; всі його модифікації, зумовле­ні зміною модального і фазисного значення; всі його варіанти, викликані зміною морфологічних категорій виду, часу, способу, числа [Адамец 1966: 79].Сформу­льований П. Адамцем принцип має на меті побудову загальної системи мови як сукупності багаточленних та ієрархічно організованих парадигм обмеженого чис­ла ядерних моделей, тобто того, що можна назвати синтаксичним полем речення.

У деяких концепціях парадигматику речення трак­тують як сукупність усіх морфологічних видозмін речен­ня (Б. Ю. Норман; див.: [Общее язьїкознание 1983: 257]). Очевидно, беруть до уваги тільки внутрішньомодельні перетворення у межах категорій часу, модальності, особи, числа, роду і виду за комунікативною метою.

Ще вужче трактує парадигму речення Н. Ю. Шведо-ва, відносячи до неї тільки зміни, пов'язані з модаль­ними і часовими значеннями присудка. Так, повна па­радигма простого речення, утворювана морфологічним варіюванням присудка, має 8 членів: три форми інди­катива — теперішній, минулий і майбутній час і п'ять форм ірреальних способів — кон'юнктивний, умовний, бажальний, спонукальний, обов'язковий: Вона пра­цює. Вона працювала. Вона працюватиме/буде працю­вати. Вона працювала б. Якби вона працювала. Лише