Главная | Обратная связь

Граматична система мови

наприклад, речення Будинок зводиться робітниками і Зведення будинку робітниками мають одну й ту ж глибинну структуру Робітники зводять будинок, яку можна передати як адепз асі оЬ]. Якщо глибинна структура є узагальненим змістом речення, то поверх­нева структура — це конкретний опис синтаксичної будови речення. Поверхнева структура забезпечує ви­раження глибинної синтаксичної семантики граматич­ними класами слів, тобто частинами мови. Як прави­ло, одна глибинна структура реалізується в декількох поверхневих (див. наведені вище речення). Значно рід­ше трапляються випадки, коли одній поверхневій структурі відповідають дві глибинні. Наприклад: Очі­куваного запрошення письменника ще не було, Прийом депутата відбувся успішно. Тут можливі дві інтер­претації: письменника запросили і письменник запро­сив, депутата приймали і депутат приймав. Поверхне­ва структура цих речень є недостатньою для однознач­ного витлумачення висловлення. Найчастіше це буває тоді, коли речення дає можливість двояко інтерпрету­вати зв'язки між своїми членами (випадки так званої синтагматичної омонімії): Спостереження над мовою маленьких дітей (спостереження дітей чи над мовою дітей), Сильно засмаглий юнак кидає каміння (сильно засмаглий чи сильно кидає). Як бачимо, синтаксичні зв'язки в реченнях є семантичними. Більшість помил­кових аналізів речень є наслідком неправильного роз­ставлення синтагматичних зв'язків.

Теорія глибинних структур, таким чином, поставила в центр граматичних досліджень семантику (основопо­ложник цієї теорії Н. Хомський стверджував, що гли­бинна структура лежить у плані змісту). «Глибинний синтаксис» — це семантичний синтаксис. Для цього напряму характерна зацікавленість усім прихованим, не даним у «поверхневій» формі вираження, прагнення опрацювати універсальну модель, яку можна було б за­стосувати до будь-якої мови, глибока інтерпретація се­мантики речення, залучення до семантичного вивчення речення мовленнєвої ситуації (пресупозиції висловлень) і, що особливо важливо, зняття широко практикованого раніше різкого протиставлення синтаксису і лексики.

Саме «глибинний синтаксис» дав поштовх для ви­вчення лексичного наповнення речення. Дослідження 60—80-х років XX ст. довели, що між структурою ре­чення і його лексичним наповненням існує тісний вза-

Теорія мови

ємозв'язок. Так, з одного боку, уже значенням дієслова, що входить до предикативного центру речення, зада­ється структура речення (відчинити що і чим, тоді як світати не може мати поширювачів), з іншого боку, на всі граматичні зразки речення накладаються лексичні обмеження. Цікаво, що навіть такі узагальнені (логіч­ні) значення, як екзистенція, номінація, характериза-ція, ідентифікація, в різних мовах актуалізуються в спеціалізованих структурних схемах. Через те в логі-ко-граматичному синтаксисі виділяють чотири типи речень: 1) речення характеризації (Люди спокійні. Цей будинок гарний); 2) речення тотожності, або ідентифі­кації (В. Винниченко — письменник і політичний ді­яч. Багряний колір — це густо-червоний, пурпуровий); 3) речення-найменування, або номінації (Це дерево зветься акацією); 4) буттєві речення (У цьому саду є груші. У Карпатах водяться дикі кабани).

Крім семантичного, речення має великий прагма­тичний потенціал — передає відношення до предмета мовлення, до ситуації і до адресата. Ці прагматичні компоненти, взаємодіючи з семантичною структурою речення, формують його глибоку й багатоступеневу смислову структуру.

Комунікативний (функціональний) синтаксис по­в'язаний із розподілом функціонального навантажен­ня речення між його членами, який дістав назву акту-ального членування речення. Оскільки в будь-якому повідомленні є те, що відоме слухачеві, і те нове, зара­ди чого породжується повідомлення, то висловлення відповідно поділяється на дві частини: вихідну части­ну — тему і на те, щоговориться про неї, — рему (нову інформацію). Актуальне членування речення здійснюється за допомогою порядку слів та інтона­ції. Тема звичайно розміщується на початку фрази, рема — в кінці (Студенти в аудиторії), однак за до­помогою інтонації можна як рему виділити початок фрази (Студенти в аудиторії; тобто не викладачі, не гості, а саме студенти). Додатковими маркерами реми можуть бути видільні частки (тільки, лише, саме), не­означені артиклі, додатки-агенси в пасивних конст­рукціях тощо.

Актуальне членування речення зумовлене не логіч­ними відношеннями між його компонентами, а умова­ми комунікації, зовнішньою ситуацією, інтересами співбесідників тощо. Воно представляє комунікатив-

Граматична система мови

ний аспект, а не логіко-граматичний рівень. Водночас потрібно зауважити, що актуально членуються не всі речення. Однослівні, безособові і взагалі більшість односкладних речень, а також ті двоскладні речення, які є відповідями на запитання «Що сталося?», не мають актуального членування. Так, у реченнях Ле­леки прилетіли, Скресли ріки, Мати повернулася з роботи весь зміст є новим, тому ці речення не члену­ються на тему і рему. Отже, актуальне членування не можна ототожнювати з логічною структурою ре­чення.

Основоположником теорії актуального членування речення вважають французького мовознавця А. Вейля, ідеї якого розвинув чеський мовознавець В. Матезіус, який і запропонував сам термін.

Запитання. Завдання

1.Охарактеризуйте типи граматичних значень і граматичних ка­тегорій. Що розуміють під прихованими граматичними категоріями?

2. Проаналізуйте сучасні теорії морфеми і частин мови.

3. Охарактеризуйте сучасні теорії речення. Що таке структурна і позиційна схема речення? Як у сучасних дослідженнях трактується парадигматика речення?

4. Чим різняться конструктивний і комунікативний синтаксис? Що таке глибинна структура речення?

5. У чому сутність актуального членування речення?

Література

Основна

Семчинський С. В.Загальне мовознавство. — К., 1996. — С. 151—198.

Общееязьїкознание / Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 236—287.

Общееязьїкознание: Внугренняя структура язьїка / Отв. ред. Б. А. Се-ребренников. — М., 1972. — С. 200—393.

Додаткова

Есперсен О.Философия грамматики. — М., 1958.

Матезиус В. Осистемном грамматическом анализе // Пражский лин-гвистический кружок. — М.,1967.

Докулил М.К вопросу о морфологической категории // Вопр. язьїко-знания. — 1967. — № 6.

Бондарко А. В. Теория морфологических категории. — Л., 1976.

Бондарко А. В. Функциональная грамматика. — Л., 1984.

Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. — К., 1988.

Теорія мови

Вихованець І. Р.Нариси з функціонального синтаксису української мо­ви. — К., 1992.

Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. — Донецьк, 2001.

ЗолотоваГ. А. Очерк функционального синтаксиса русского язьїка. — М.,1973.

Ломтев Т. П.Предложение и его грамматические категории. — М.,1972.

Арутюнова Н. Д.Предложение и его смьісл. — М., 1976.

Падучева Е. В. Вьісказьівание и его соотнесенность с действительнос-тью. — М., 1985.

Современньїезарубежньїе грамматические теории. — М., 1985.

3.7. Лексико-семантична система мови

Лексико-семантична система — одна з найскладні­ших мовних систем, що зумовлено багатовимірністю її структури, неоднорідністю її одиниць, різноманітніс­тю відображених у них відношень і відкритістю для постійного поповнення новими одиницями (словами та значеннями). Своєрідність її також в тому, що вона на відміну від інших мовних систем (фонологічної і гра­матичної) безпосередньо пов'язана з об'єктивною дійс­ністю, віддзеркаленням якої вона є. Усе це утруднює її вивчення.