 |
|
Версальсько-Вашингтонська система. Переділ колоній і сфер впливу
Підсумки Першої світової війни підвела Паризька мирна конференція, яка відбувалася з деякими перервами з 18 січня 1919 р, по 21 січня 1921 р. В її роботі взяли участь представники 32 країн, але фактично всі найважливіші рішення з огляду на нове співвідношення сил на світовій арені приймали Англія, СІЛА, Франція та Італія. Були укладені мирні договори з переможеними державами - Німеччиною, Австрією, Угорщиною, Болгарією, Туреччиною. Створювалась нова міжнародна організація - Ліга націй, яка мала сприяти розвитку співробітництва між народами і гарантувати їх безпеку. Під прикриттям Ліги націй і був проведений розподіл колоній Німеччини і володінь Османської імперії між державами-переможницями. Вводилася мандатна
система на управління цими територіями, оскільки їх народи нібито не здатні самостійно керувати економікою і політичним життям. Мандати на управління поділялися на три категорії. До першої входили колишні турецькі території, визнання незалежності яких допускалось після досягнення певного рівня розвитку. Держава, яка мала мандат на управління, сама визначала строк, коли підмандатні території могли претендувати на незалежність. Це стосувалося арабських країн. Англія отримала мандати на Ірак, Трансйорданію та Палестину, Франція - на Сирію і Ліван. До другої категорії потрапили німецькі колонії в Центральній Африці - Того, Камерун. Їм не було надано ніяких гарантій щодо одержання незалежності навіть у майбутньому. Третю категорію складали колонії Німеччини на Тихому океані і в Південно-Західній та Південно-Східній Африці, які фактично перетворювались у володіння країн, що отримали мандати (Японія, Австралія, Нова Зеландія і Півден-но-Африканський Союз). Під контроль Японії передавалась китайська провінція Шаньдун.
Мандатна система не лише підтверджувала право колонізаторів на володіння чужими територіями, але й установлювала колективну відповідальність імперіалістичних держав за збереження колоніалізму.
Паризька мирна конференція не зняла цілком міжімпері-алістичних суперечностей і претензій. СІЛА і Японія вважали, що її рішення далеко не повністю враховували їх нову роль у міжнародних відносинах після Першої світової війни. Суперництво великих держав у Азіатсько-тихоокеанському регіоні тривало. Врегулювати конфлікти і спірні питання мала Вашингтонська конференція, яка працювала з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. В ній взяли участь СІЛА, Англія, Японія, Франція, Італія, Бельгія, Голландія, Португалія і Китай.
Конференція зафіксувала нове співвідношення сил між імперіалістичними державами на Далекому Сході. Були прийняті договори чотирьох, п'яти і дев'яти держав.
За «договором чотирьох» СІЛА, Англія, Франція і Японія погодились поважати право кожної з них на острівні володіння в районі Тихого океану і домовились про взаємні консультації, якщо ці права будуть порушуватись якоюсь державою. Припинялась дія англо-японського союзу 1902 р., який зачіпав інтереси СІЛА.
П'ять держав - СПІА, Англія, Японія, Франція, Італія - уклали угоду про обмеження морських озброєнь. Встановлювалось співвідношення між лінійними флотами цих держав у пропорції 5:5:3:1,75:1,75. СІЛА, Британська імперія і Японія погодились зберегти статус-кво щодо укріплень і морських баз на Тихому
океані. «Договір п'яти» означав першу перемогу СЛІА над Англією в боротьбі за панування на морях.
Всі учасники конференції підписали «договір дев'яти» про Китай. Він проголоігіував принцип визнання суверенітету і територіальної цілісності Китаю. Це була декларація, позбавлена практичного змісту, бо.договір не відміняв системи нерівноправних угод з Китаєм. Водночас він зобов'язував всі нації дотримуватися принципу «рівцих можливостей» у торгівлі й промисловій діяльності на всіі^ території Китаю. Японія договір підписала, але боротьбу за переважне і навіть монопольне право грабувати Китай не припинила.
Досягнуті у Вашингтоні угоди стали доповненням і розвитком угод, вироблених на Паризькій мирній конференції. Ними завершується створення версальсько-вашингтонської системи післявоєнного світу. Ця система тимчасово врегулювала суперечності між головними капіталістичними державами, але не припинила подальшої боротьби між ними.
Таким чином, після Першої світової війни Англія і Франція розширили свої колоніальні володіння, зберегли і зміцнили провідне становище в колоніальному світі. Збільшили свої колоніальні здобутки СПІА, Японія, Італія. Метрополії не збиралися добровільно відмовлятися від панування над афро-азіатськи-ми країнами, від тих вигод і переваг, які воно давало. Народи колоній і напівколоній пересвідчилися, що вони можуть здобути свободу, незалежність і самостійність лише ціною напруженої і безкомпромісної боротьби.