Главная | Обратная связь

Соціально-економічне і політичне становище Монголії на початок новітніх часів. Національно-демократична революція 1921 р.

На початку новітньої історії за рівнем розвитку Монголія була однією з найбільш відсталих країн Азії. За даними перепису 1918 р. в ній проживало близько 600 тис. чол., із них 92,2% - арати, 7,8% - феодали. В країні налічувалось 780 монастирів, у яких перебувало 120 тис. лай три загальній чисельності чоловічого населення 237 тис. Кількість-грамотних становила всього 1% населення. Існувала одна світськазагальноосвітня школа, в якій навчалось 100 учнів. Кілька'шкіл діяло при монастирях. У країні працював один професійний лікар.

З XVII до початку XX ст. ^Монголія входила до складу Пінської імперії. Після початку Сіньхайської революції в Китаї 1911 р. була проголошена її незалежність у формі теократичної монархії. Державу очолив лідер ламаїстської церкви бог-до-геген Джебзун-Дамба Хутухта VIII. Так була відновлена монгольська національна державність. Проте Т^їггая був категорично проти виходу Монголії з його складу. Міжнародний статус так званої Зовнішньої Монголії остаточно Визначила російсько-китайсько-монгольська угода 1915 р. в Кяхті. Вона визнавалась

автономною державою в складі Китаю, що знаходилась під по-кровительством Росії. Китай визнавав її право на самостійну внутрішню політику, зобов'язувався не посилати туди війська і представників адміністрації. Монголія могла укладати з іншими державами будь-які угоди, крім політичних. Політичні і територіальні питання щодо Монголії мали обговорюватись Китаєм і Росією за участю її представників. Залежність Монголії від Китаю фактично стала номінальною. Як автономна держава в складі Китайської республіки вона проіснувала до 1919 р. Богдо-геген був проголошений ханом Монголії і зосередив у своїх руках духовну і світську владу. Політичні функції глави ламаїстської церкви викликали незадоволення родової знаті, бо це було порушенням вікової традиції, відповідно до якої всемон-гольським правителем міг бути лише нащадок Чингізхана. Уряд богдо-гегена складався з п'яти міністрів: закордонних справ, внутрішніх справ, збройних сил, фінансів і юстиції. До нього не ввійшов жоден князь - правитель аймаків. Члени уряду не мали високого походження і висунулись завдяки особистим якостям. За допомогою Росії почалося формування національної армії. В листопаді 1919 р. війська північнокитайського мілітариста Сюй Шучжена окупували Монголію і ліквідували її автономію. Монгольська армія була роззброєна, національні органи влади розпущені. На останньому етапі громадянської війни в Росії в жовтні 1920 р. в Монголію вступила біла кінно-азіатська дивізія під командуванням барона Р.Ф. Унгерна, який на початку 1921 р.

оволодів столицею країни Ургою.

Основним заняттям населення було кочове скотарство. На

початку XX ст. в Монголії існував феодальний лад з кріпосним правом, численними повинностями селян на користь знаті і держави. Богдо-геген вважався верховним власником землі і мав у своєму господарстві 16 тис. кріпаків і 50 тис. голів худоби. На користь держави арати мали виконувати понад 20 видів податків і повинностей, із яких найважчими були уртонний (поштово-транспортний), військовий (витрати, пов'язані з утриманням армії) і хунс (утримання князів і чиновників). Так, для забезпечення ур-тонної повинності селяни безкоштовно виділяли 1700 юрт, 300 тис.

коней, 50 тис. верблюдів, 500 тис. овець на рік.

Рівень розвитку господарства Монголії характеризує той факт, що з-за кордону ввозилися шкіри, вовняні тканини, вершкове масло, бо не було національної промисловості, яка б переробляла місцеву сировину на потрібну продукцію. В економіці провідні позиції захоплювали торгово-посередницькі фірми Китаю, Росії, Великобританії, США та ін. Населення жило в страшних злиднях, вимирало від чуми, віспи, туберкульозу, поганого харчування, відсутності медичного обслуговування.

Патріотично настроєні сили монгольського суспільства ставили завдання політичного і соціального визволення, ліквідації відсталості, проведення реформ. У 1919 р. в Урзі виникло два революційні гуртки, організовані Д. Сухе-Батором і X. Чайбал-саном. Своєю метою вони ставили звільнення країни від іноземних загарбників, завоювання національної незалежності, досягнення для аратів-бідняків «щасливого життя без експлуатації людини людиною». В 1921 р. була створена Монгольська народна партія (а 1925 р. - Монгольська народно-революційна партія). Монгольські революціонери сформували тимчасовий народний уряд і свої збройні сили на чолі з Д. Сухе-Батором, які одержали бойове хрещення під Маймаченом. Тимчасовий уряд звернувся до командування Червоної Армії більшовицької'Росії з проханням вступити на територію Монголії і взяти участь у боях проти білих військ. Радянський експедиційний корпус під командуванням К.А. Ней-мана і бійці монгольської армії, очолювані Д. Сухе-Батором, 6 липня 1921 р. звільнили Ургу. 11 липня 1921 р. Д. Сухе-Батор на всенародному мітингу проголосив перемогу народної революції в Монголії. Був утворений уряд на чолі з одним із керівників Народної партії Д. Бодо. Активну роль у створенні нової монгольської держави відіграли С. Данзан, Д. Догсом, Ц. Дамба-дорж, Бавасан, С. Буяннемах, Н. Жадамба, Д. Чагдаржав, Д. Посол. Їх підтримала група патріотично настроєних діячів старого режиму: полководець, національний герой Хатан-батор Магсар-жав, колишній міністр закордонних справ в уряді богдо-гегена Б. Церендорж, вищий чиновник і відомий учений А. Амар та ін. В 1®24 р. була проголошена Монгольська Народна Республіка.

Д. Сухе-Батор

«Некашталістичний розвиток» Монголії

і, Монголія розвивалась у тісному союзі з Радянською Росією, а^потім з СРСР» взявши за зразок радянську модель суспільно-Яр^літичного і економічного розвитку. Радянське керівництво

висунуло концепцію переходу відсталої феодальної Монголії до соціалізму, проминувши капіталізм. На практичне втілення цього теоретичного постулату виділялися значні кошти. Згідно з розробленою схемою Монголія мала спочатку пройти підготовчий період, в ході якого створити певні передумови переходу до будівництва соціалізм^за радянською схемою в сталінському варіанті. Одразу будувїййв' «основи соціалізму» заважали надзвичайно низький рівень виробництва і культури населення, стійкість докапіталістичних форм господарства, складна політична обстановка, вплив релігії, суперництво великих держав у регіоні.

В перші роки після революції ліквідовувалось кріпосне право, відмзідя^сь Особливі іі^вва і привілеї феодалів, вводилась рівністЬіВеіх соціальних груп перед законом. Була проведена націоналізація землі. Вводвовся дол.охрдний податок на монастирські госпо^^іі^ва.; Стара адміністрація на місцях замінялась демокра-тичнрзд^оі^анЙми. влади'- народними хуралами. Позбавлялись влйса^суч даозейні комівавдї, ІП?з'їзд МНП {1924) записав у своїй резоЗйОцК: «Монголія не повинна повторювати шлях, пройдений іншими народами світу, який е шляхом тяжкого капіталістичного рабства, а повинна розвиватися в дусі справжнього народного ладу відповідно до сучасного міжнародного розвитку». В листопаді 1924 р. відбувся І Великий народний хурал, який прийняв першу в історії Монголії конституцію. Країна проголошувалась народною республікою, в якій влада належить трудящим.

На противагу концепції некапіталістичного розвитку в 1926-1928 рр. група діячів МНРП висунула теорію «капіталістичного дозрівання» відсталих країн, відповідно до якої необхідно було створювати і всіляко підтримувати національне приватне підприємництво, розвивати товарність сільського господарства на приватній основі, яке мало виробляти сировину на ринок, заохочувати іноземні капіталовкладення. В суспільній сфері проводилась ідея єдності нації на противагу ідеї: класового антагонізму, «єдиного монгольського кореня», що зміцнить країну. VII з'їзд МНРП (1928) визнав теорію «капіталістичного дозрівання» контрреволюційною, її прихильники зазнали .переслідувань.

В результаті механічного запозичення .радянського досвіду монгольське керівництво в кінці 20-зь - на початку 30-х років спробувало провести колективізапідо сільського господарства. Одночасно велась безпрецедентна «джасова компанія», спрямована проти ламаїстського духівництва. Закривались монастирі, звідки виганялись лами. Богослужіння заборонялись. Релігійні почуття віруючих не брались до уваги. В 1932 р. в Монголії розпочалось повстання проти режиму МНРП. III надзвичайний пленум МНРП оголосив колективізацію «лівацьким перекрученням», прийняв рішення про розпуск сільськогосподарських

кооперативів і врегулювання господарських відносин з ламаїстською церквою.

Як і в Радянському Союзі, в Монголії тривав пошук «ворогів народу», які нібито заважали некапіталіетичному розвитку і несли відповідальність за всі труднощі в житті країни. Й.В. Сталін неодноразово зустрічався з монгольськими прем'єр-міністрами 30-х років П. Генденом, А. Амаром, X. Чайбалсаном. Під час цих зустрічей постійно піднімалось питання про роль лам і монастирів у Монголії. Й.В. Сталін був упевнений у контрреволюційності релігійних діячів, вимагав ліквідувати ламство, а стосовно віруючих проводити «надзвичайно тверду» політику. Коли прем'єр П. Генден у 1934 р. необережно сказав, що лами мають більший вплив на суспільство, ніж партія і уряд, а після п'ятої зустрічі з Й.В. Сталіним усе ще не міг уявити, як знищити понад 100 тис. лам, він сам був репресований. Місцеві спец-служби, щоб задовольнити^ радянських кураторів і мати солідні показники по виявленню »ворогів народу», нерідко пред'являли заарештованим безглузді, навіть фантастичні обвинувачення. Так, одному з них ставилось у вину те, що він на коні доскакав до Японії, отримав цінні вказівки і таким же чином повернувся. Інший нібито на аероплані долетів до вершини якоїсь сопки, де зустрівся з гітлерівськими агентами і одержав завдання. В 1938-1939 рр. у Монголії були закриті всі монастирі й ліквідоване ламство як соціальна група.

Радянська сторона контролювала й господарські процеси в Монголії. В 1928 р. між СРСР і Монголією була укладена торгова угода. Виникали монгольсько-радянські акціонерні торгово-заготівельні і транспортні організації. Радянська сторона надавала пільгові кредити, сприяла організації Монгольського торгово-промислового банку і створенню національної валюти. МНР поставляла в Радянський Союз вовну, шкірсировину і живу худобу, а ввозила звідти бавовняні тканини, борошно, цукор, чай; тютюн, нафтопродукти. При технічному сприянні СРСР будувались всі промислові об'єкти Монголії. В 1931 р. почалося зведення першого великого промислового підприємства-промкомбінату в Улан-Баторі, який складався з шкіряного Заводу, фабрики первинної обробки вовни, суконної фабрики, кожушно-шубної фабрики.

Радянський Союз зробив значний внесок у підготовку монгольських національних кадрів. Молодь навчалась у Москві, Ленінграді, Іркутську, Улан-Уде, Кях-гі. В 1930 р. в Улан-Уде був створений монголробітфак - навчальний заклад з підготовки до навчання в технікумах і вузах СРСР.

Зовнішня політика Монголії визначалась ситуацією в регіоні.В; 1931 р. Японія окупувала Маньчжурію і створила вогнище

35

напруженості біля кордонів СРСР і МНР. У травні1939 р.японські війська вторглись на територію МНР в районі р. Халхін-Гол. Радянські збройні сили разом із частинами Монгольської народно-революційної армії розгромили японських мілітаристів і звільнили територію країни.

В 1940 р. Х з'їзд МНРП (березень) і VIII Великий народний хурал (червень) констатували закінчення демократичного етапу монгольської революції і наявність передумов для переходу до будівництва основ соціалізму.