Здавалка
Главная | Обратная связь

Основні риси сусгіільно-економічного ладу Китаю. Напівколоніальний статус



Китай був напівколонією великих держав. Особливі права і привілеї тут мали Англія, Франція, Росія, Японія, Німеччина. Велику активність щодо проникнення в Китай виявляли США. Імперіалістичні держави розділили Китай на сфери впливу. Для їх торгівлі було відкрито 100 портів. Імпортні товари звільнялись від внутрішніх мит, а ввізні мита не могли перевищувати 5%. Держави мали право трим&ти в Китаї свої війська, флот, поліцію, органи розвідки. 254 тис. іноземців на території Китаю користувались правом екстериторіальності - підлягали лише консульській юрисдикції і були непідсудні китайським законам.

Іноземні монополії панували в економіці країни. На початок новітнього часу в Китаї діяло 6,5 тис. іноземних фірм. В 1918 р. загальна сума іноземних капіталовкладень оцінювалась в 1 млрд. 691 млн. дол., у тому числі прямі інвестиції - 1 млрд. 92,8 млн. дол.; заборгованість китайського уряду становила 575,4 млн. дол.

В роки Першої світової війни зміцнилися позиції національної буржуазії. Кількість китайських підприємств збільшилася в 2,5 рази, а чисельність робітників на них -у 2 рази. Капітал китайських Сунь Ятсен компаній зріс у 1,5 рази. Досить швидко розвивались такі

галузі національного виробництва, як харчова, паперова, шовкомотальна. Національна буржуазія була незадоволена економічним і політичним засиллям великих держав у Китаї.

Після падіння монархії (1912) Китай перестав існувати як централізована держава. В ньому склалося два уряди. Північний, або центральний, уряд знаходився в Пекіні. В провінції Гуан-дун Сунь Ятсен створив південний уряд Китаю. Його столицею було місто Гуанчжоу. Ні північний, ні південний уряд не контролювали ситуацію на своїй території. Реальна влада належала мілітаристським угрупованням. Генерали-мілітаристи, використовуючи підтримку імперіалістичних держав, встановлювали свою диктатуру в провінціях і групах провінцій. Вони запроваджували податки, внутрішні митні збори, випускали гроші тощо. Військові не підкорялись центральному уряду в Пекіні або підкоряли його собі, вели постійні міжусобні війни. Мілітаризм різко погіршував ситуацію в країні, доводив населення до повного зубожіння.

На антиімперіалістичну боротьбу готові були піднятися широкі верстви китайського народу. Їх інтереси об'єктивно виражала Національна партія - Гоміндан, створена Сунь Ятсеном. В 1917-1919 рр. Сунь Ятсен написав працю «Програма будівництва країни», що складалась із трьох книг - «Соціальне будівництво (Перші кроки народовладдя)», «Духовне будівництво (Вчення Суиь Веня)», «Матеріальне будівництво (Промисловий

план)». Він підбив підсумки розвитку Китаю після революції 1911-1913 рр. і сформулював головні завдання, які стояли перед китайським суспільством. У політичній сфері Сунь Ятсен констатував відсутність демократичних традицій і силу традицій деспотизму, що призвело до хаосу і всевладдя генералітету. Тому він пропонував ввести період політичної опіки Гоміндану над народом, під час лівого необхідно виховувати маси і формувати передумови для справжнього народовладдя. В економічній галузі він доводив необхідність модернізації з урахуванням світового досвіду і китайських реалій. Провідну і регулюючу роль в економічних процесах, на його думку, мала відігравати держава. Соціальну систему майбутнього Китаю Сунь Ятсен назвав «державним соціалізмом», не конкретизуючи змісту цього терміну, а лише зазначивши, що він має захищати інтереси народу. Фактично, Сіі?нь Ятсен виступав за побудову буржуазно-демократичної республіки.

«Рух 4 травня» 1919 р.

Першим великим народним виступом став «Рух 4 травня» 1919 р. Приводом до нього послужило рішення Паризької мирної конференції про передачу Японії китайських територій — колишніх володінь Німеччини в провінції Шаньдун з портом Ціндао. 4 травня 1919 р. студенти Пекіна вийшли на демонстрацію з вимогами захистити суверенітет Китаю, не підписувати Версальський договір, покарати зрадників національних інтересів. Глава пекінського уряду генерал Дуань Ціжуй кинув проти студентів поліцію і війська. «Рух 4 травня» охопив більшість великих міст Китаю. В ньому на патріотичній основі об'єдналися студенти, інтелігенція, ремісники, торговці, підприємці, пролетаріат. Створювались студентські асоціації, купецькі товариства, інші організації. Вони проводили мітинги, демонстрації, збори. Почався бойкот японських товарів. У Париж на адресу китайської делегації було відправлено близько 7 000 телеграм протесту. Під тиском широких верств населення прояпонський пекінський уряд дав розпорядження звільнити заарештованих учас- і ників руху і заявив про свою відмову підписати Версальский і договір. «Рух 4 травня» 1919 р. сприяв консолідації антиімпері- і алістичних сил у Китаї. Багато його учасників у майбутньому | стали відомими громадськими діячами, членами Гоміндану, КПК»11

відігравали важливу роль у політичному житті країни. І і

,/

Створення КПК. І і II з'їзди КПК ^1

Із середовища радикально настроєної інтелігенції, активістії^Д «Руху 4 травня» вийшли перші китайські марксисти - ЧеньЦ

24

Дусю, Лі Дачжао, Ден Чжунся, Чжан Тайлей, Пен Дай та ін. Інтерес викликали ідеї революційного перетворення світу і запровадження соціальної справедливості, які вони трактували, виходячи з конкретних умов своєї країни. В плані практичного втілення цих ідей китайські марксисти посилено вивчали досвід російських більшовиків. Був перекладений на китайську мову ряд робіт К. Маркса іФ, Енгельса, твори В. Леніна і Л. Троцького, написані після жовтневого перевороту 1917 р. В 1920 р. в Китаї почали виникати марксистські гуртки. В липні 1920 р. виник перший марксистський гурток у Шанхаї (керівник Чень Дусю), в жовтні 1920 р. - в Пекіні (керівник Лі Дачжао). Марксисти організувалися також в Чанша, Гуаідчжоу, Ухані, Цзінані, в еміграції в Токіо. В 1921 р. виник гурток у середовищі китайської молоді у Франції, з якого вийшло багато майбутніх лідерів КПК (Чжоу Еньлай, Ден Сяопін, Лі Лісань, Чень І, Лі Фучунь та ін.). З листопада 1920 р. почав напівлегальне видаватися журнал «Комуніст». Допомогу китайським марксистам надав Комінтерн. Виникли умови для створення Комуністичної партії Китаю.

23 липня - 5 серпня 1921 р. в Шанхаї нелегально відбувся з'їзд представників марксистських гуртків, який оголосив себе І з'їздом Комуністичної партії Китаю. В його роботі взяли участь 12 делегатів від 7 гуртків, в яких нараховувалось 53 чол. Були присутніми представник виконкому Комінтерну Г. Маринг і уповноважений Далекосхідного секретаріату Комінтерну Нікольсь-кий. З'їзд розглянув такі питання: об'єднання марксистських гуртків у комуністичну партію; вироблення програмних і статутних положень; прийняття плану практичної роботи; обрання керівних органів. Були прийняті програмні документи: «Перша програма Комуністичної партії Китаю», «Перше рішення про завдання Комуністичної партії Китаю». Характер партії визначався як пролетарський, проголошувався курс на соціалістичну революцію, повалення влади буржуазії і встановлення диктатури пролетаріату (програма-максимум). Найближчими завданнями партії (програма-мінімум) визнавались участь у політичній боротьбі проти мілітаризму і бюрократії, забезпечення свободи слова, друку і зборів. Боротьба робітничого класу протиставлялась усім іншим напрямкам національно-революційного руху. З'їзд обрав тимчасове бюро КПК у складі Чень Дусю (секретар), Чжан Готао і Лі Да.

Головною метою всього китайського революційного руху початку 20-х років XX ст. було вироблення спільних дій проти залежності від великих держав, напівколоніального статусу, мілітаризму. Комінтерн висунув ідею єдиного антиімперіалістичного фронту, в якому б об'єднались різні політичні сили для боротьби за національне і соціальне визволення.

16-22 липня 1922 р. в Шанхаї нелегально відбувся II з'їзд КПК. В його роботі взяли участь 12 делегатів від 123 членів партії. Обговорювались зміст програми-мінімум і тактика національно-визвольного руху в китайських умовах. Делегати прийняли резолюції:

про міжнародне становище і КПК; про міжнародний імперіалізм і КПК; про єдиний національний фронт; про вступ у Комінтерн; про парламентську діяльність; про профспілковий рух і КПК; про молодіжний рух; про жіночий рух; про Статут КПК. Основним рішенням з'їзду було прийняття програми-мінімум. Вона була опублікована під назвою «Декларація II з'їзду КПК» і містила такі вимоги: звільнення від гніту імперіалізму, ліквідація мілітаризму, створення демократичної республіки, автономія для національних меншин, прийняття трудового законодавства. Програма передбачала підтримку комуністами революційного буржуазно-демократичного руху і створення єдиного антиімперіалістичного фронту з Гомінданом.

Чан Кайші







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.