 |
|
Суспільно-полцтйчйв життя
В суспільному житті утвердились біиґатопартійна система. Всього зареєстровано близько 35 партій, реальний вплив на політичне життя мають шість. До останнього часу правлячою і найбільш могутньою партією була Ліберально-демократична. Під її керівництвом Японія перетворилася в сучасну передову державу. Але
в 70-80-х роках її лідери забруднили свою репутацію участі^ в політичних скандалах, використанням свого становища для особистого збагачення, хабарництвом в особливо великих розмірах, спекуляціями акціями тощо. ЛДП втратила авторитет, багато виборців перестало їй довіряти. Головною опозиційною партією є Соціалістична партія Японії. У своїй діяльності вона спирається на частину найманих робітників і середні верстви населення. Члени партії дотримуються досить широкого спектра ідеологічних установок - від марксизму-ленінізму до помірного реформізму. Через це політика партії визначається шляхом компромісу, її підтримує 16-20% виборців. Центристські позиції займають Партія демократичного соціалізму, Соціал-демократичний союз, Партія чистої політики. При вирішенні конкретних завдань партії створюють блоки, коаліційні уряди, причому їх програмні положення можуть бути прямо протилежними. Для політичного життя Японії характерне існування великої кількості громадських організацій і рухів. Від них при будь-яких акціях вимагається дотримання законності і конституційного порядку.
В 60-ті роки в Японії виник і швидко набрав розмаху антивоєнний, антиядерний рух. Під його впливом парламент прийняв резолюцію про «три неядерні принципи»: не мати, не виробляти, не розміщувати на своїй території ядерної зброї. Громадськість домоглася повернення Японії о. Окінава, який перебував під опікою США. В країні розпочалися кампанії збору підписів за роззброєння і заборону ядерної зброї. На початок 80-х ррв^в було зібрано 82,5 млн. підписів, які були передані спеціальній сесії 00Н з роззброєння.
Широкого поширення набув рух за прийняття місцевими органами самоуправління рішень, які проголошували їх території неядерними зонами. Кількість таких адміністративних
одиниць перевищила 1000.
В 70-х роках відбулась масова дискусія про «сили самооборони». Опозиція домоглася в парламенті резолюції, за якою військові витрати .Японії не повинні були перевищувати 1%
валового національного продукту.
У 80-х роках активізувалися сили, які прагнули переглянути наслідки Другої світової війни. Лідер ЛДП Я. Накасоне виступив із закликами позбутися нарешті «комплексу поразки» і відмовитися від юридичних, політичних і психологічних бар'єрів, які заважають Японії бути державою могутньою не лише економічно, але й у військовому аспекті. Він вимагав переглянути статтю 9 конституції, збільшити військові витрати, вніс на розгляд парламенту проект закону про державну таємницю, спрямований проти демократичних свобод. Лінія Я. Накасоне не знайшла масової підтримки в суспільстві і провалилася.
Зовнішня політика
\ Основою зовнішньої політики Японії залишається орієнтацій на всебічне співробітництво із США. Зараз на японській території знаходиться 105 американських військових об'єктів, де розміщено 47 тис. військовослужбовців. Висунута ідея «тихоокеанського співробітництва», в якому повинні взяти участь держави азіатсвко-тихоокеанського регіону. Двосторонні відносини ускладнюються економічними суперечностями, експансією японських їоварів на американський ринок. Японська громадськість постійно проводить акції з вимогами анулювати договір 1960 р. і вивести американські війська за межі країни.
Велике значення мала нормалізація стосунків Японії з КНР, які багато років залишалися неврегульованими через тісні контакти з Тайванем. У 1972 р. були встановлені дипломатичні відносини між обома країнами, в 1978 р. вони підписали договір про мир і дружбу. В 1983 р. Японія і КНР опублікували спільне комюніке, в якому сказаво, що надалі вони будуть керуватись чотирма принципами двосторонніх відносин: мир і дружба, рівність і взаємна вигода, взаємна довіра, довгострокова стабільність.
Програмні установки стосунків Японії з державами Азії викладені в доктрині Т. Фукуда (1977), яка декларує прагнення не перетворюватися у військову державу, зміцнювати довіру між країнами регіону, сприяти миру і безпеці в Азії. Практична діяльність японської дипломати була спрямована на розширення різнобічних зв'язків із Сінгапуром, Малайзією, Таїландом, Гонконгом, Індонезією, іншими країнами АСЕАН з метою захисту економічних інтересів.